Дослідження впливу сімейних відносин на розвиток особистості підлітка

    3. Потрібно навчитися діагностувати мотиви взаємодії між батьками і дітьми.

    4. Уміння володіти собою і ситуацією, чинити опір зовнішнім провокуючим моментам.

    5. Уміння оберігати дитину від зовнішніх дій. Наприклад, якщо можливості змінити обставини, то завжди можна змінити відношення до них, зробити таким, що менш травмує.

    6. Постійне нарощування виховного потенціалу дорогою, вдумливого, аналізи чужого досвіду, запозичення ефективних засобів дії.

    7. Уміння аналізувати власні помилки у вихованні, конфлікти, будь-яка подія, тобою результат оскільки вони є грунтом для подальшої зміни не лише дитини, але і самих батьків.

2.5 Емоційній розвиток  підлітків в неповних і змішаних  сім’ях

    Оскільки розлучення стає усе більш поширеним явищем, особливої важливості набуває питання про його вплив на підлітків. На думку багатьох лікарів-психіатрів і психологів, розлучення батьків є головною негативною подією в житті підлітка, причиною невпевненості і травмуючих переживань. Перша емоційна реакція підлітка на розлучення батьків може включати потрясіння, страх, тривогу, невпевненість в майбутньому, гнів і роздратування, відчуття власної провини за те, що сталося, необхідність пристосовуватися до відсутності одного з батьків, засмучення і печаль, ревнощі і образу [8]. Проте наслідки розлучення позначаються на дитину досить довго, виявляючись навіть в перші роки його дорослого життя.

    Чинниками, що впливають на наслідки розлучення батьків для підлітка, є клімат в сім’ї, поведінка батьків, наявність або відсутність турботи по відношенню до дітей до і після розпаду сім’ї, переживання батьків, обставини і причини розлучення, то, в якій формі протікало розлучення, як позначився розпад сім’ї на батьку і матері і їх нових взаєминах, міра залученості дитини в конфлікт між батьками, рішення питання про опіку.

    Діти, розлучення, що пережили, або розлучення і повторний брак батьків, піддаються більшому ризику зіткнутися з психологічними проблемами, чим діти з міцних сімей [8]. Проведене дослідження показало, що підлітки, які не стикалися з розлученням батьків, оцінюють клімат в сім’ї (теплоту стосунків і рівень конфліктності, а також стиль батьківської опіки) позитивніше, ніж підлітки, що пережили відхід один з батьків. Підлітки, що живуть з приймальними отцями, говорили про поблажливе до них відношення значно рідше, ніж ті, хто живе з мачухами. Конфліктний родинний клімат частіше спостерігається в сім’ях з приймальною матір’ю, а холодні взаємини – в сім’ях з приймальним батьком. У неповних сім’ях (де відсутній один з батьків) частіше, ніж в звичайних сім’ях, присутні авторитарні або дуже ліберальні стосунки [8].

    Характер розлучення батьків може по-різному впливати на підлітка: найбільш травмує є ситуація, коли батьки залучають дитяти до конфлікту, намагаючись змусити його прийняти будь-яку сторону. Buchanan, Maccoby & Dornbush (1991) показали, що у підлітків, що живуть поперемінно то у батька, то в матері, між якими відсутнє взаєморозуміння, часто виникає відчуття залученості в конфлікт; коли ж батьки діють погоджено, вірогідність того, що їх діти виявляться учасниками конфлікту, невелика – навіть якщо підліток знаходиться в близьких стосунках з обома батьками. Якщо розлучення проходить мирно, то він може надати позитивну дію на батьків і дітей-підлітків, знизивши рівень конфліктності в сім’ї.

    На адаптацію підлітка до розлучення батьків рішучим чином впливає уміння батьків пристосуватися до нової ситуації: чим більше занепокоєння випробовують батько і мати, тим вірогідніше, що душевна рівновага у дитяти також буде порушена. Проте у випадках, коли розлучення приносить полегшення подружжю, він позитивним чином позначається і на їх дітях (Umberson, 1989).

    Дослідження впливу розведеного подружжя на адаптацію дітей-підлітків показало, що чинниками, найтісніше пов’язаними із здатністю підлітка звикнути до нових умов, є:

    а) наявність близьких стосунків між дитям і тим з батьків, з яким він живе, який піклується про нього і бере участь в його повсякденних справах;

    б) відсутність у підлітка відчуття залученості в конфлікт між батьками. Міра дії розлучення на підлітків значною мірою залежить від того, як батькам удається справлятися з конфліктами і в якій мірі підліток відчуває себе втягнутим в ці події.

    Багатьма авторами було виявлено, що схильність до розлучень передається від покоління до покоління, тобто люди, чиї батьки розвелися, розлучаються частішим за тих, хто виріс в міцній сім’ї. Одне з пояснень даного факту полягає в тому, що діти розведених батьків, одружуючись, мають виставу, що вже склалася, об можливості розлучення і знижене відчуття відповідальності по відношенню до подружніх обов'язків [8].

    На думку багатьох авторів, втрата дитям одного з батьків наводить до зростання вірогідності виникнення у нього психічних і особових проблем, підвищеної схильності до самогубства, алкогольної або наркотичної залежності, невисокого відчуття власної гідності і заниженої оцінки власних здібностей, негативного відношення до батьків і підвищеної необхідності звернення за консультацією до психіатра [8]. Автор відзначає, що відсутність в сім’ї батька або матері впливає на розвиток чоловічого і жіночого начала у підлітків. Хлопчики, виховані матерями, більшою мірою вірогідність є володарями слабо вираженого чоловічого начала, невиразно усвідомлюють свою чоловічу роль в сім’ї і суспільстві, схильні до залежності від інших, рідко проявляють агресивність і невпевнено відчувають себе в спілкуванні з однолітками. Вплив відсутності батька на підлітка зменшується у міру його дорослішання. На дівчаток відсутність батька робить прямо протилежний вплив; воно може створювати певні труднощі в сексуальному житті дівчат. Якщо ж дівчинка виховується одним батьком, вона може ідентифікувати себе з чоловічим типом поведінки і в тій чи іншій мірі втратити жіночність.

    Ф. Райс наводить дані, згідно яким існує взаємозв’язок між конфліктами в сім’ї і схильністю підлітків до здійснення правопорушень, а також зниженням їх шкільної успішності, низьким рівнем професійних стремлінь. Розлучення батьків заставляє підлітка по-новому поглянути на себе і на своїх батьків. Його власне «Я» сильно страждає в такій ситуації – особливо, коли підліток починає винити себе за те, що сталося в сім’ї, або стикається з труднощами, пов’язаними з відношенням тих, що оточують до подібних ситуацій. Аби відновити самоповагу, що постраждала в результаті розпаду сім’ї, а також впоратися із стресом, викликаним домашніми конфліктами, діти розведених або таких, що живуть порізно батьків частіші, ніж діти з міцних сімей, здійснюють вчинки, зв’язані з ризиком для їх здоров’я (паління, вживання алкоголю і наркотиків і тому подібне) [8].

    У дослідженні Needle, Su & Doherty (1990) виявилося, що понад усе до пристрасті до наркотиків схильні молоді люди, чиї батьки розвелися, коли діти знаходилися в підлітковому віці. Підлітки ж з міцних сімей і ті, чиї батьки розвелися, коли вони знаходилися в дитячому віці, менше схильні до шкідливих звичок. На думку дослідників, це пояснюється спробами підлітків, батьки яких тільки що розвелися, самостійно пристосуватися до несприятливої родинної обстановки, а також недоліком позитивного впливу батьків. Дослідження показало також, що на підлітків-хлопчиків розлучення надає більш негативну дію, ніж на дівчаток. Проте якщо батько (особливо мати), з яким проживає дівчинка, створює нову сім’ю, то вірогідність звернення дочки до наркотиків зростає. Авторами було зроблено висновок, що вступ до повторного браку батька, що проживає з дітьми, благотворніше впливає на хлопчиків, чим на дівчаток. Flewelling & Bauman (1990) встановили, що вірогідність придбання підлітком досвіду вживання алкоголю, паління і вступу до сексуальних стосунків найнижче в міцних сім’ях.

    Дослідження Starter, Stewart & Linn (1983) показало, що хлопці в сім’ях, з яких пішов батько, менше конфліктують удома, ніж ті, хто залишився без матері або проживає в повних сім’ях, і мають позитивніше уявлення про саме собі. Сини, що залишилися без отців, активніше переймають на себе роль «глави сім’ї», що дає їм новий статус. А дочки, що виявилися в подібній ситуації, починають частіше сваритися з матерями; їх самооцінка помітно знижується. Проте багато дослідників погоджуються на думці, що дівчатка пристосовуються до наслідків розлучення набагато краще, ніж хлопчики (Moore & Hotch, 1982). Реакція підлітка на втрату батька залежить і від того, чим вона викликана: розлученням або смертю (Rozendal, 1983). Підлітки, чиї отці померли, як правило, виховуються в теплій, дбайливій обстановці. У розведених же сім’ях і мати і підліток часто випробовують провину за те, що сталося і відчувають взаємне відторгнення.

    Giles-Sims & Crosbie-Burnett (1989) встановили, що якщо підліток виховується лише одним батьком, то, як наслідок, в нім розвивається сильне прагнення до автономії. Інше дослідження показало, що вступ до повторного браку батька, що виховує підлітка, часто будить в дитяті надмірну тягу до незалежності, що, у свою чергу, наводить до порушення взаємин в сім’ї. По спостереженню авторів, під час розлучення слабшає батьківський контроль за дитям, взаємні відчуття і потреби в спілкуванні один з одним, що, у свою чергу, будить в підлітку раннє прагнення до автономії, переконує, що в житті потрібно покладатися лише на себе (Sessa & Steinberg, 1991). Ф. Райс на основі даних фактів робить наступні висновки. З одного боку, підлітки з неповних сімей відповідальніші, незалежні від батьків і рішучі, ніж ті, хто зростає в звичайних сім’ях; з іншої – підлітки з неповних сімей можуть дуже рано почати активно віддалятися від будинку, добиваючись поведінкової і емоційної автономії [8].

    По спостереженню психологів, при повторних браках головну проблему представляють діти. Положення в сім’ї вітчимів і мачух куди складніше, ніж рідних батьків і матерів, оскільки діти зазвичай насилу сприймають їх як заміну своїм батькам. Відношення підлітка до вітчима багато в чому визначає його відношення до нової сім’ї в цілому. Також взаємини єдинокровних і звідних братів і сестер можуть стати джерелом родинних проблем [8].

    Одне з проведених досліджень було присвячено оцінці стосунків підлітків з вітчимом, сприйняттю ними родинних проблем і їх адаптації до нових умов, викликаною появою нерідного батька. В результаті удалося встановити, що адаптація підлітків проходить успішніше в тих сім’ях, де їх менше карають і частіше заохочують; у сім’ях, де уміють досягати взаємної згоди в питаннях виховання; у сім’ях, де в більшості випадків демонструють традиційне відношення до проблем браку; а також в сім’ях, де повторне заміжжя матері не викликало в підлітках різко негативної реакції. Ці виводи підтверджують уявлення, що вже склалося, про те, що сприйняття підлітками багатьох домашніх проблем залежить від їх взаємин з вітчимом (Fine, Donnely & Voydanoff, 1991). Дослідження Amato (1987) показало, що в порівнянні з дітьми із звичайних сімей діти, що проживають лише з батьком, слабкіше відчувають батьківську підтримку і помічають, що батько їх менше карає і контролює. Такі діти самостійніші і відповідальніші, проте частіше конфліктують зі своїми єдинокровними братами і сестрами і слабкіше прив’язані до будинку. Що стосується дітей з сімей з вітчимами, то останні їх менше підтримують, рідше карають і слабкіше контролюють, чим рідні батьки. Проте у міру перебування вітчима в сім’ї спостерігається посилення його позитивної ролі. У повних сім’ях батьки беруть активнішу участь в повсякденному житті своїх дітей і накладають більше обмежень, чим вітчими, мачухи або самотні батьки.

    Якщо дитя під час розлучення і нового шлюбу ще дуже мале, то зазвичай він зростає, сприймаючи вітчима або мачуху як адекватну заміну батьку або матері. А в підлітковому віці пасинки і падчерки важко адаптуються до присутності в будинку вітчима або мачухи; підліткам важче налагодити нові відносини з мачухами, чим з вітчимами [8]. Це відбувається головним чином тому, що мачухи відразу починають грати помітнішу роль в життя дитяти і проводять з ним більше часу, чим вітчими.

    Багато що в новій сім’ї залежить і від стосунків між дітьми від різних батьків (Amato, 1987). Якщо мати або батько надають явну перевагу своєму рідному дитяті, то це може викликати образу і озлобленість у інших малолітніх членів сім’ї. Часто між дітьми різного подружжя виникає гостра конкуренція. Інколи вони проявляють ревнощі, якщо їх рідна мати або батько виявляють турботу і увагу до їх звідних братів і сестер. Нерідко розведена жінка з дітьми, особливо якщо це дівчатка, утворює свого роду «замкнуту соціальну систему», і вітчимові буває дуже нелегко в неї проникнути. За даними Wallerstein & Kelly (1980), звичайні сім’ї, як правило, сплоченнее тих, де є отчим або мачуха. Частенько перші роки повторного браку проходять в стресовій, хаотичній обстановці. Ф. Райс пояснює це наступними причинами. Вітчими і мачухи часто схильні прощати дітям дуже багато що, оскільки відчувають провину за руйнування їх сім’ї; крім того, їм доводиться мати справу з дітьми, вихованими іншими дорослими людьми; роль і місце вітчима і мачухи в сім’ї визначені не дуже виразно; вони чекають вдячності і вдячності за все те, що роблять, а у відповідь нерідко отримують відсіч і неприйняття; вітчими і мачухи стикаються із складним комплексом невирішених психологічних проблем, викликаних попереднім браком і розлученням, а також часто з непростими взаєминами і відчуттями нерідних братів і сестер [8].

    Таким чином, аналіз літератури, присвяченої проблемам емоційного розвитку підлітків і особливостей взаємин в сім’ях, що переживають кризу, показав наступне. Розвиток автономії і індивідуалізації – один з основних аспектів особового розвитку підлітка – може порушуватися в умовах кризи сім’ї. Зокрема, у підлітків, що пережили розлучення батьків, може формуватися дуже раннє, надмірне прагнення до автономії, незалежності від батьків, самостійності, що, у свою чергу, може наводити до подальших конфліктів в сім’ї. Деякі автори відзначають, що підліткам з хворою, не функціональною індивідуалізацією властиві відособленість, відхід в себе, імпульсивна поведінка, відторгнення від сім’ї і суспільних норм і потенційна схильність до суїциду. Також встановлено, що чим менше в сім’ї відбувається конфліктів, тим більше підлітки просуваються у напрямку до психологічної зрілості, тобто розвитку автономії та індивідуалізації.