Договір контрактації

Важливою для  регулювання контрактаційних відносин є також ст. 648 ЦК України, що регулює питання співвідношення правових актів органів державної влади і місцевого самоврядування та договору при укладенні останнього. Зокрема, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому договору. Тут, вочевидь, маються на увазі публічні юридичні особи, що вступають у контрактаційні відносини з метою виконання завдань держави або забезпечення суспільних інтересів. У випадку укладення договору між такими суб’єктами, що будуть виступати його сторонами, норми та умови вказаних правових актів будуть обов’язковими для обох сторін та визначальними для договору; за наявності ж лише однієї сторони, представленої публічною юридичною особою, вимоги такого правового акту будуть обов’язковими тільки для неї. Сьогодні, виходячи з нормотворчої політики державних органів, а також власне норм чинного законодавства, ми можемо з впевненістю стверджувати, що державне замовлення може бути обовязковим лише для підприємств-виконавців, занованих на державній вланості. Інші ж суб’єкти, керуючись принципами свободи договору, можуть бути цілком незалежними та самостійними в питаннях укладення договору, вибору контрагента, погодження умов тощо.

Не менш важливим для порядку укладення договору контрактації є і поняття попереднього договору (ст. 635 ЦК України, ст. 182 ГК України). Зокрема, за умов зародження договору контрактації його нерідко порівнювали із попереднім договором, тобто договором, що передбачає поставку сільськогосподарської продукції у майбутньому (закупівля майбутнього врожаю) на умовах, встановлених договором контрактації (попереднім договром). Однак, виходячи з норм чинного законодавства, поняття попереднього договору не можна вважати будь-яким чином тотожним поняттю договору контрактації. По-перше, договір контрактації є повноцінним договром та породжує виникнення зобов’язань, змістом яких власне є вироблення та передача сільськогосподарської продукції у власність контрактанту, на відміну від попереднього договору, єдиним змістом якого є зобовязання укласти подібний договір у майбутньому. По-друге, попередні договори укладаються, як правило, для забезпечення укладення реальних договорів ¹⁰ а договір контрактації є консенсуальним, тому природньо не потребує попередніх домовленностей чи умов для досягнення згоди по основних. Укладення попереднього договору тут має сенс лише з метою забезпечення певних господарських зв’язків або забезпечення наявності контрагентів.

Договір контрактації (як форма взаємного зобов’язання) виконується через вироблення (вирощення) виробником визначеної договором сільськогосподарської проджукції та передачу її у власність заготівельника (контрактанта) або визначеному ним одержувачу, а також прийняття та оплату такої продукції заготівельником за встановленими цінами відповідно до умов договору (ст. 713 ЦК України). Як бачимо, належними сторонами виконання договору контрактації будуть виробник сільськогосподарської продукції і її заготівельник. В частині виконання зобов’язання заготівником за договором контрактації можливість його виконання третьою особою („вказаним заготівельником одержувачем”) не викликає сумнівів. Актуальним питанням є інше: чи може замість виробника сільськогосподарської продукції виробити (виростити) таку продукцію третя особа? З цього приводу необхідно зазначити, що як було нами неодноразово наведено вище, для договору контрактації однією з основних ознак є те, щоб реалізовувалася саме та сільськогосподарська продукція, що вироблена або вирощена безпосередньо виробником, а можливість реалізації закупленої виробником сільськогосподарської продукції, виключається. У випадку ж, наприклад, вирощення (вироблення) сільськогосподарської продукції у господарстві виробника найманими працівниками, ми також не можемо казати про відсутність вказаної ознаки, оскільки виробник як суб’єкт підприємницької діяльності та сторона договору контрактації вправі залучати до виробничої діяльності інших осіб (за умови трудових, а не договірних чи інших подібних правовідносин з останніми). Однак, нести відповідальність за неналежне виконання або невиконання умов договору буде виключно виробник як самостійний та одноосібний суб’єкт.

Порядок зміни  та розірвання будь-якого договору встановлено розділом III (гл. 27-29), що містить загальні положення про  договір, має на меті забезпечити  стабільне і чітке регулювання  договірних відносин у сфері майнового  обороту. Не менш важливим завданням є стимулювання стабільності самих договірних відносин.

Стабільність  договірних відносин може бути досягнута  шляхом цілеспрямованих заходів  щодо формування постійних або довгострокових зв'язків учасників ринку перевага подібних договірних відносин є явним, наприклад, якщо мова йде про взаємини між споживачем, що використовують у своєму виробництві комплектуючі вироби або сировину, і виробником відповідних комплектуючих виробів або сировини .

Представляється надзвичайно актуальною проблема забезпечення стабільності конкретного договору. Не можна допускати, щоб укладений договір, який реально виконується сторонами або хоча б однієї з них, раптом з волі однієї зі сторін припиняв свою дію.

Дана проблема вирішується в Цивільному кодексі  шляхом встановлення жорстких правил, що регулюють зміна і розірвання цивільно-правових договорів.

Як загальне правило, встановлена презумпція, відповідно до якої підставою зміни або розірвання договору єугода сторін (ст. 420 ЦК). Однак  ЦК, іншими законами та договором може бути передбачено інше. Наприклад, якщо мова йде про договір на користь третьої особи, то буде діяти зворотна презумпція з моменту вираження третьою особою боржника наміру скористатися своїм правом за договором сторони не можуть розривати чи змінювати укладений ними договір без згоди третьої особи, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.

Як виняток  із загального правила передбачені  два випадки, коли допускається зміна  або розірвання договору на вимогу однієї із сторін за рішенням суду (п.2 ст. 420 ЦК):

по-перше, коли іншою стороною порушені умови договору і ці дії можуть бути кваліфіковані  як істотне порушення;

по-друге, в інших  випадках, передбачених ГК, іншими законами або договором.

Одностороння  відмова від договору можливий тільки в тих випадках, коли це допускається законом або угодою сторін. Одностороння відмова від виконання договору означає відповідно розірвання або зміну цього договору. Ще раз підкреслимо, що це правило діє лише в тих випадках, коли це передбачено законом або договором. Наприклад, після закінчення терміну договору оренди договір оренди вважається поновленим на невизначений термін, кожна з сторін має право у будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону не менше ніж за три місяці за договором доручення довіритель має право скасувати доручення, а повірений - відмовитися від нього у всякий час і деякі інші.

У ГК (ст. 422) містяться  норми, що встановлюють певний порядок  зміни і розірвання договору. Правило  про форму угоди про зміну і розірвання договору полягає в тому, що вона (форма) повинна бути ідентичною тій, в якій укладався договір. Щоправда, законом, іншим правовим актом або договором можуть бути передбачені інші вимоги до форми угоди про зміну і розірвання договору. Інше може витікати і з звичаїв ділового обороту. Наприклад, договором, що містить умову про попередню оплату підлягають передачі товарів, може бути передбачено, що оплата товарів у меншій сумі, ніж передбачено договором, означає відмову від частини товарів, тобто зміна умови договору про кількість підлягають передачі товарів. У цьому випадку, незважаючи на те, що договір укладався в простій письмовій формі, підставою його зміни буде вважатися не письмова угода сторін, як того вимагає загальне правило, а конклюдентні дії покупця.

Обов'язковою  умовою зміни або розірвання договору за рішенням суду є дотримання спеціальної  досудової процедури врегулювання спору безпосередньо між сторонами  договору.

Істота процедури  досудового врегулювання полягає в  тому, що зацікавлена сторона до звернення в суд спочатку повинна направити іншій стороні свою пропозицію змінити чи розірвати договір. Позов до суду може бути пред'явлений тільки при дотриманні однієї з двох умов або одержання відмови іншої сторони на пропозицію про зміну чи розірвання договору, або неотримання відповіді на відповідну пропозицію в тридцятиденний термін, якщо інший термін не передбачений законом, договором або не утримувався в пропозиції змінити або розірвати договір.

Юридичні наслідки порушення встановленого порядку врегулювання питання про зміну і розірвання договору полягають у тому, що арбітражний суд, отримавши позовну заяву сторони про зміну або розірвання договору без необхідних доказів звернення до іншої сторони з відповідною пропозицією в досудовому порядку, буде зобов'язаний повернути позовну заяву без розгляду .

Зміна і розірвання договору тягне за собою певні  наслідки для складових його зміст  прав і обов'язків сторін.

Доля зобов'язання, що виникло з договору, залежить від того, чи мало місце розірвання договору або зміна договору.

У разі розірвання договору зобов'язання, з нього виникли, припиняються (п. 1 ст. 423). Дане положення  являє собою особливу підставу припинення зобов'язань і кореспондує нормі, яка встановлює, що зобов'язання припиняється повністю або частково з підстав, передбачених ЦК, іншими законами, іншими правовими актами або договором.

Якщо ж мова йде про зміну договору, то зобов'язання сторін зберігаються в зміненому  вигляді (п. 2 ст. 423). "Збереження зобов'язань  у зміненому вигляді" може означати як їх зміна, так і часткове припинення зобов'язань, що виникли з зміненого згодом договору. Наприклад, якщо постачальник і покупець досягають угоди з питання про зменшення обсягу постачання, це означає, що зміна договору призвело до часткового припинення зобов'язань.

Момент, з якого  зобов'язання вважаються зміненими  або припиненими, визначається по-різному  залежно від того, як здійснено  зміну або розірвання договору: за угодою сторін або за рішенням суду.

У першому випадку  виникли з договору зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту укладення угоди сторін про зміну або розірвання договору У свою чергу, цей момент повинен визначатися за правилами, установленим стосовно моменту укладення договору. Дане положення носить диспозитивнийхарактер: з угоди сторін або характеру зміни договору може випливати інше.

У другому випадку, коли зміна або розірвання договору проводиться за рішенням суду, діє  імперативне правило про те, що зобов'язання вважаються зміненими  або припиненими з моменту вступу рішення в законну силу.

Визначеність  у відносини сторін вносить норма, яка встановлює презумпцію, що позбавляє  права вимагати повернення того, що було ними виконано до зміни або  розірвання договору (п 4 ст 423) Дана норма  носить діапозитивна характер, законом або угодою сторін доля виконаного за зобов'язаннями може бути вирішена за -іншому.

Абсолютно особливий  випадок являє собою зміну  і розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин(ст. 421). Для  білоруського законодавства відповідні норми представляють собою абсолютно нові положення.

Істотна зміна  обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, може служити  підставою для його зміни або  розірвання, якщо інше не передбачено  договором або не випливає із суті відносин. Ця презумпція представляється надзвичайно міцною, оскільки в реальні договори контрагенти зазвичай не включають (і навряд чи будуть включати в доступному для огляду майбутньому) така умова, яке могло б виглядати, наприклад, наступним чином: "Якщо настане обставина, яке ми зараз не передбачаємо, то воно не буде підставою для зміни або розірвання договору.

У ст. 421 ЦК міститься  наступне визначення істотної зміни  обставин: "Зміна обставин визнається істотною, коли вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це розумно передбачити, договір взагалі не був би ними укладений або був би укладений на значно відрізняються умовах".

Дане визначення носить абстрактний характер. Конкретні  явища, події, факти, які можуть визнаватися  істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, навряд чи можливо назвати в даний час. Це в змозі зробити лише судова практика.

За відмінних  рис і за своїм характером істотно  змінилися обставини дуже нагадують  нездоланну силу. Проте є вельми суттєва відмінність зміни обставин не тягнуть за собою неможливість виконання зобов'язань, що виникли з договору, навпаки, можливість його виконання в усіх випадках повинна бути присутня, але його виконання значно порушило б баланс інтересів сторін.

Що ж стосується відмінності розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин від розірвання договору у звичайному порядку, то воно полягає в тому, що при розірванні договору у зв'язку з істотною зміною обставин суд на вимогу будь-якої зі сторін має визначити наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Як зазначалося раніше, при розірванні договору в звичайному порядку боку, навпаки, не має права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін.