Що таке мовленевий вплив

o прийом "плавна  зміна смислового значення виразу";

o прийом "розмивання смислового значення виразу";

o прийом "синтаксичне  перетворення";

"Плавна  зміна смислового значення виразу". Мовний вираз можна схарактеризувати  як з точки зору його предметного  значення (референту, денотату), так  і з точки зору його смислового значення (смислу).

Предметне значення мовного виразу - це предмет, що ним  позначається.

Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі об'єкти, класи об'єктів, явища, процеси, властивості  об'єктів та відношення між ними тощо.

Смислове  значення - це зміст мовного виразу, який засвоюють у процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл мовного  виразу - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який ним  позначається.

"Плавна  зміна смислового значення виразу" - це прийом, сутність якого полягає  в тому, що сперечальник залежно  від своєї мети може для  позначення одного й того самого  предмета (явища, ситуації, події,  дії) в суперечці застосувати  різні мовні вирази, предметні  значення яких збігаються, а смислові  значення відрізняються.

На практиці цей прийом сперечальники реалізують за допомогою застосування:

o евфемізмів;

o пейоративних виразів.

"Евфемізм" - це слово грецького походження, яке перекладають як "благоговійне  мовчання", "добра слава". Цей  термін в еристиці визначають так.

"Евфемізм" - це "пом'якшений", більш "прийнятний" мовний вираз для позначення  певного предмета, за допомоги  якого цей предмет супротивник  уявляє більш "приємним" і  менш загрозливим.

Евфемізми в  суперечці можна використовувати  по-різному. Важливим є те, на що націлений  цей прийом, тобто, що за мету ставить  собі людина, яка його застосовує.

Крім евфемізмів, у текстах також досить часто  застосовують пейоративні вирази. Назва терміна "пейоративний" походить з латини й означає "найпоганіший". Це немовби "зворотний евфемізм". Визначають цей термін в еристиці так.

"Пейоративний вираз" - це мовний вираз для позначення певного предмета, який завідомо містить його негативну оцінку.

"Розмивання  смислового значення виразу" - це прийом, сутність якого полягає  в тому, що сперечальник у суперечці  застосовує мовні вирази без точного смислового значення.

У  різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Крім того, в  різних ідеологіях смислове значення таких слів може значно відрізнятися.

На практиці цей прийом сперечальники реалізують за допомогою застосування:

o "лозунгових  слів";

o "пустих  формул".

"Лозунгові  слова" - це мовні вирази, яким  притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового  значення; 2) позитивна ціннісна забарвленість; 3) головна функція - вплив не  на розум людини, а на її почуття.

Такі слова  відіграють значну роль у створенні  переконливості ідеологічного тексту.

Усі "лозунгові  слова" в системі цінностей  людини посідають позитивне місце, тому тексти, де ці вирази застосовують, також будуть сприйматися позитивно.

"Лозунгові  слова" іноді називають ще  символічними виразами, оскільки  в текстах їхнє смислове значення  навмисно не визначають. Припускають,  що воно всім відоме, і тому  визначати його не потрібно.

Разом з цим  однією з особливостей політичної боротьби є прийом, відповідно до якого політичні  діячі, угруповання, партії борються за "правильне" вживання тих чи інших "лозунгових слів". При цьому  їхніх опонентів звинувачують у  тому, що вони навмисно змінюють смислові значення таких слів, викривляють  їх. Проте, як правило, жодна зі сторін не дає чіткого формулювання подібних виразів, про їхнє значення ніколи "не домовляються" і при цьому звинувачують один одного в неправильному витлумаченні. Таким чином, кожний з опонентів  нібито претендує на єдине істинне  розуміння певних понять, а, отже, і  на монопольне розуміння істини взагалі.

"Пусті  формули" - це мовні вирази, яким  притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового  значення; 2) відсутність ціннісної  забарвленості; 3) головна функція  - вплив не на розум людини, а на її почуття.

Таким чином, "пусті формули" відрізняються  від "лозунгових слів" тільки тим, що вирази, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі  цінностей людини, оскільки не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Проте вони близькі до символічних  слів тим, що їх застосовують у контекстах, немовби маючи чітке значення, хоча насправді його немає.

"Синтаксичне  перетворення" - це прийом, сутність  якого полягає в тому, що сперечальник  у суперечці залежно від своєї  мети обирає такий порядок  слів у виразах, який йому  облегшить побудову своєї аргументації  і ускладнить опоненту її критику.

Синтаксичний  ефект граматичної форми стає особливо помітним при порівнянні активної або пасивної форми подання інформації.

Особливо  треба сказати про роль вибору порядку слів у мовних конструкціях, де щось перелічують. Порядок перелічування може використовуватися в інтересах того, хто промовляє, для ранжирування мовного матеріалу, що пропонують співрозмовнику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Закони риторики

 

2.1. Концептуальний закон

 

Концептуальний закон — базовий  закон риторики, який становить перший крок ідеомовленнєвого циклу — винайдення задуму, ідеї (створення концепції). Цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Повноцінна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого людина вчиться передбачати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і у перспективі,  визначатися з метою своєї діяльності, виокремлювати головне, логічно вибудовувати власну діяльність. Знання цього закону дає можливість людині виробити в себе повагу до думки, адже без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливо розв’язувати сучасні проблеми.

Концепція —  це система знань  про предмет, виражена у стислій, короткій формі.

Мислителі давнини відзначали таке: „Мовлення повинне розцвітати й розгортатися тільки на  основі повного знання предмета, а якщо за ним не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, тоді словесне його вираження уявляється пустопорожньою і навіть дитячою балаканиною”.

Таким чином, знання і  застосування концептуального  закону риторики забезпечують людині необхідний рівень компетентності й професіоналізму.

 

2.2. Закон моделювання аудиторії

 

      Закон моделювання  аудиторії  передбачає системне вивчення аудиторії на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак. Психологи звертають увагу на такий важливий момент встановлення контакту з аудиторією, як оцінка ораторської ситуації — позитивна чи негативна модель — з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, зважаючи на свій досвід й  інші індивідуальні особливості.

Реалізація позитивної моделі спілкування  лектора зміцнює впевненість  у своїх силах, а негативні  моменти активізують його захисні  психологічні чинники: підвищується увага, загострюється чутливість, що може призвести до стресової ситуації, знижується  творче самопочуття, виникають  зневіра,  хвилювання, страх перед  аудиторією. Досвідчений оратор прагне тримати на видноті свою аудиторію. Для цього він готує набір  цікавих фактів, наочний матеріал, змінює тональність розмови, виключає або адаптує складний матеріал тощо.

Соціально-демографічні ознаки  є  першим ступенем вивчення аудиторії. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік, національність, освіту, професію, склад сім’ї тощо. Цих ознак  недостатньо, щоб скласти психологічний  портрет аудиторії. 

До соціально-психологічних ознак можна віднести такі: мотиви  поведінки,  потреби,

рівень  розуміння предмета.

Індивідуально-особистісні ознаки спрямовані на розкриття особливостей кожного суб’єкта зокрема, способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту, ступеня розвитку основних функцій — інтелектуальної, емоційної тощо.

Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії  необхідно вивчати ще на підготовчому етапі (до безпосереднього спілкування), тобто прогнозувати їх, якщо відомий конкретний адресат. Індивідуально-особистісні ознаки вивчаються під час безпосереднього спілкування залежно від тривалості спілкування.

Значущість закону моделювання  аудиторії полягає не лише у тому, що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет аудиторії (вичерпно  вивчити аудиторію), але і в тому, що цей закон відкриває можливість впливу на аудиторію з метою її розвитку.

 

3.  Стратегічний  закон

 

Стратегічний закон  передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія (програма дій) характеризується динамічністю, гнучкістю. Концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії (на кожну аудиторію розробляється певна програма дій). Наприклад, можна розробити концепцію предмета (культурологія, історія, риторика та ін. як засоби розвитку людини) і виробити декілька стратегій: насамперед створити стратегію за роками навчання — на один рік, другий, третій і т. д., орієнтуючись на певну аудиторію, далі розробити стратегію уроків як більш конкретний етап реалізації концепції.

З яких компонентів  складається стратегія?

Завдання — плановий результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати).  Коли визначено  завдання (що я хочу отримати, чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії), необхідно вичленувати з концепції коло запитань, орієнтованих на аудиторію, проаналізувати їх і сформулювати власний підхід до пошуку відповідей на них.

Формулювання  тези ― система коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання.

Стратегія, хоча й становить певну конкретизацію  концепції все ж є досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, залучення з аудиторії однодумців, нейтралізації противників, схиляння на свій бік тих, хто вагається. Для цього необхідний наступний крок, роль якого відведена тактичному закону риторики.

 

 

 

 

2.4. Тактичний закон

 

Тактичний закон передбачає систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення  аудиторії.

Ефективність аргументації залежить від  певних умов:

— компетентності аргументатора в обговорюваних питаннях;

— наявності  в аргументатора філософсько-логічної бази (теоретична підготовленість та вміння логічно мислити);

— керування власними емоціями та почуттями, які не повинні впливати на логічну діяльність, а використовуватись  як посилення;

 — знання аргументатором особливостей аудиторії, зокрема, її здатності до сприйняття аргументації (нахили, потреби, інтелектуальні можливості, тощо).

Звернемося до другої частини тактичного закону — активізації мовленнєвої  та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Активізація передбачає таку послідовність  дій:

• зацікавити аудиторію;
• викликати аудиторію на роздуми;
• вивести аудиторію на рівень обговорення.

Перший крок — зацікавити аудиторію — досягається використанням:

а) аудіовізуальних  засобів (графіки, таблиці, малюнки, схеми), динамічних (відеоматеріали і т. ін.). Використання цих засобів концентрує увагу слухачів, знімає втому,   вони  краще  засвоюють інформацію;

б) реклами;

г) проблемного введення матеріалу, який дозволяє суб’єктові з перших хвилин спілкування оволодіти увагою аудиторії за допомогою проблемних питань, доцільних афоризмів, анекдотів, чітко сформульованого завдання, активного спілкування, захоплюючих, яскравих прикладів тощо.

Завдяки першому кроку  активізації можна зняти байдуже ставлення, викликати особистісну потребу спілкування.

Суть наступного кроку  активізації — викликати аудиторію  на роздуми — полягає в тому, щоб створити у слухачів потребу обмінятися думками щодо обговорюваних питань. Це досягається логічними та психологічними методами.

        До  логічних методів ми відносимо  способи розгортання тези:

• спіральний спосіб (багаторазове повторення тієї самої думки, але кожного разу при цьому збагаченої новою інформацією), який можна застосувати для непідготовленої, конфліктної аудиторії тощо;
• ступеневий спосіб (від загального до конкретного і навпаки) .   Розгортання тези від загального до конкретного орієнтоване зазвичай на підготовлену аудиторію, розгортання тези у зворотному порядку — на менш підготовлену аудиторію;
• соціативний спосіб (розгортання тези у вигляді поєднання у свідомості різних образів), який можна застосовувати в аудиторії, де домінують люди з образним мисленням (в дитячій аудиторії тощо).