Професійної мотивації у студентів внз

     Правильне виявлення професійних інтересів і схильностей є важливим прогностичним чинником задоволеності професією в майбутньому. Причиною неадекватного вибору професії можуть бути як зовнішні (соціальні) чинники, пов'язані з неможливістю здійснити професійний вибір по інтересах, так і внутрішні (психологічні) чинники, пов'язані з недостатнім усвідомленням своїх професійних схильностей або з неадекватним уявленням про зміст майбутньої професійної діяльності.

     Формування  стійкого позитивного ставлення  до професії - одне з актуальних питань педагогіки і педагогічної психології. Тут ще чимало невирішених завдань.У сучасних умовах динамічного розвитку професійних знань, в силу висуваються до особистості вимог про неперервній професійній освіті і вдосконалення, подальша розробка вказаної проблеми набуває все більшої значущості. Її конкретне рішення багато в чому залежить від спільних зусиль педагога і психолога - як на стадії роботи профорієнтації в школі, так і в процесі професійного навчання. Ці зусилля в основному зводяться до надання особи компетентній психолого-педагогической допомозі в її пошуку професії для себе і себе в професії. Звичайно, завдання це нелегке, та зате важлива і благородна, бо її успішне рішення допоможе людині запобігти перетворенню своєї майбутньої професійної долі на шлях без мети і орієнтирів [1]. 

1.2 Соціально-психологічні  особливості студентського  віку  

     Для цього віку характерно завершення процесу  зростання, що приводить, в кінцевому  підсумку, до розквіту організму, що створює  підстави не тільки для особливого становища молодої людини у вченні, але і для оволодіння іншими можливостями, ролями і домаганнями.З точки зору вікової психології, в студентському віці змінюються риси внутрішнього світу і самосвідомості, еволюціонує і перебудовуються психічні процеси і властивості особистості, змінюється емоційно-вольової лад життя.

     Юність - період життя після отроцтва до дорослості (вікові межі умовні - от15-16 до 21-25 років). Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного отрока, домагається на дорослість до дійсного подорослішання.

В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію по відношенню до себе («Хто Я?», «Яким  Я маю бути?"), По відношенню до інших людей, а також до моральних цінностей.Саме в юності молода людина свідомо відробляє своє місце серед категорій добра і зла.

«Честь», «гідність», «право», «обов'язок» і  інші характеризують особистість категорії  гостро хвилюють людини в юності.У  юності молода людина розширює діапазон добра і зла до граничних меж і відчуває свій розум і свою душу в діапазоні від прекрасного, піднесеного, доброго до жахливого, незмінного злого.Юність прагне відчути себе у спокусах і сходженні, в боротьбі й подолання, падінні і відродженні - у всьому тому різноманітті духовного життя, яке властиве стану розуму і серця людини.Знаменно для самого юнака і для всього людства, якщо молода людина вибрала для себе шлях духовного зростання й успіху, а не спокусився пороком і протистоянням громадським чеснот.

     Як би дивно не була спрямована юність на пошук свого місця в світі, як би не була вона інтелектуально готова до осмислення всього сущого, багато чого вона не знає - ще немає досвіду реальної практичної і духовного життя серед близьких людей («Якби молодість знала ...» ).Крім того, саме в юності по-справжньому пробуджується дане природою прагнення до іншої статі. Це прагнення може затьмарювати, незважаючи на розуміння, знання, переконання і вже сформовані ціннісні орієнтації молодої людини.Юність - період життя, коли над іншими почуттями може домінувати всепоглинаюча пристрасть до іншої людини [3].

     Розпочавши  в отроцтві творення своєї особистості, почавши свідомо будувати способи  спілкування, молодик цей шлях вдосконалення  значущих для себе якостей в юності.Проте в одних - це духовне зростання через ідентифікацію з ідеалом,а в інших - вибір для наслідування антигероя та пов'язані з цим наслідки розвитку особистості.

       У цей період життя людина  вирішує,в якій послідовності  він прикладе свої здібності  для реалізації себе у праці і в самому житті.  

     Юність - надзвичайно значимий період в житті людини [4]. Вступивши в юність підлітком, молода людина завершує цей період істинної дорослістю, коли він справді сам визначає для себе долю: шлях свого духовного розвитку і земного існування.Він планує своє місце серед людей, свою діяльність, свій спосіб життя. У той же час віковий період юності може нічого не дати людині в плані розвитку здатності до рефлексії і духовності. Проживши цей період, що виріс людина може залишитися в психологічному статусі підлітка.

Юність - період життя людини, розміщений онтогенетично  між отроцтвом і дорослістю, рання  молодість. Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації уподібнення іншим людям, привласнив від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального відношенню до людей,до самого себе і до природи;здатність до засвоєння конвенціональних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві та ін.

 У  юності отримує новий розвиток  механізм ідентифікації відокремлення.  Також для цього віку характерні  свої новоутворення. 

     Вікові  новоутворення - це якісні зрушення в  розвитку особистості на окремих  вікових етапах. У них виявляється особливості психічних процесів, станів, властивостей особистості, що характеризують її перехід на більш високу ступінь організації та функціонування.Новоутворення юнацького віку охоплюють пізнавальну, емоційну, мотиваційну, вольову сфери психіки. Вони виявляються і в структурі особи: в інтересах, потребах, схильностях, у характері [5, с.63]. Центральними психічними процесами юнацького віку є розвиток свідомості та самосвідомості.Завдяки розвитку свідомості у старшокласників формується цілеспрямоване регулювання його відносин до навколишнього середовища і до своєї діяльності, провідною ж діяльністю періоду ранньої юності є навчально-професійна діяльність.

 До  новоутворенням юності І.Кон відносить  розвиток самостійного логічного  мислення, образної пам'яті, індивідуального стилю розумової діяльності,інтерес до наукового пошуку. Найважливішим новоутворенням цього періоду є розвиток самоосвіти, тобто самопізнання,а суть його - установка по відношенню до самого себе.Вона включає пізнавальний елемент (відкриття свого «Я»), понятійний елемент (подання про свою індивідуальність, якостях і сутності) і оціночно-вольовий елемент (самооцінка, самоповага).Розвиток рефлексії, тобто самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями і думками обумовлює критичну переоцінку раніше сформованих цінностей і сенсу життя - можливо, їх зміна і подальший розвиток.

Сенс  життя - це найважливіше новоутворення  ранньої юності. І. Кон відзначає, що саме в цей період життя проблема сенсу життя стає глобально всеосяжно з урахуванням ближньої і дальньої перспективи. Також важливим новоутворенням юності є поява життєвих планів, а в цьому виявляється установка на свідоме побудова власного життя як прояв початку пошуку її сенсу.

     В юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, в трудову діяльність. Пошук професії - найважливіша проблема юності. Знаменно, що в юності деяка частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо Рефлексуючи на них.

     Юність, знаходячи потенціал особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від  безпосередньої залежності тісного  кола значимих осіб (рідних і близьких людей). Ця незалежність приносить найсильніші переживання, захльостує емоційно і створює величезну кількість проблем.Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв'язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно важкі переживання відчуження від кола значущих людей,через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до повернення в новій іпостасі - тепер уже як дорослого,здатного проідентифіковано себе зі значимими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких. Саме дорослий, соціально зріла людина несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднують у собі не тільки «незалежність», а й розуміння необхідності залежності - адже особистість несе в собі буття суспільних відносин [3]. Юність, знаходячи потенціал особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від безпосередньої залежності тісного кола значимих осіб (рідних і близьких людей).Ця незалежність приносить найсильніші переживання, захльостує емоційно і створює величезну кількість проблем.Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв'язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно важкі переживання відчуження від кола значущих людей,через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до повернення в новій іпостасі - тепер уже як дорослого,здатного проідентифіковано себе зі значимими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких.Саме дорослий, соціально зріла людина несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднують у собі не тільки «незалежність», а й розуміння необхідності залежності - адже особистість несе в собі буття суспільних відносин [3]. 

1.3 Розгляд мотиваційної сфери студента в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних психологів

     Мотивація є однією з фундаментальних проблем, як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. Її значущість для розробки сучасної психології пов'язана з аналізом джерел активності людини, спонукальних сил його діяльності, поведінки.Відповідь на питання, що спонукає людину до діяльності, який мотив, «заради чого» він її здійснює, є основа її адекватної інтерпретації.«Коли люди спілкуються один з одним ... то, перш за все, виникає питання про мотиви, спонукань, які штовхнули їх на такий контакт з іншими людьми, а також про ті цілі, які з більшою чи меншою усвідомленістю вони ставили перед собою» [6, с.12 - 13]. У самому загальному плані мотив це те, що визначає, стимулює, спонукає людину до вчинення будь-які дії, включеного в визначається цим мотивом діяльності.

     Складність і багатоаспектність проблеми мотивації обумовлює множинність підходів до розуміння її сутності, природи, структури, а також до методів її вивчення (Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, М. Аргайл, В. Г. Асєєв, Л.І. Божович, К. Левін, А. Н. Леонтьєв, З. Фрейд та ін.)Істотно підкреслити, що основним методологічним принципом, що визначає дослідження мотиваційної сфери у вітчизняній психології, є положення про єдність динамічної (енергетичної) і змістовно-смисловий сторін мотивації.Активна розробка цього принципу пов'язана з дослідженням таких проблем, як система відносин людини (В. Н. Мясищев), співвідношення змісту і значення (О. М. Леонтьєв), інтеграція спонукань і їх смисловий контекст (С. Л. Рубінштейн), спрямованість особистості і динаміка поведінки (Л. І. Божович, В.Е.Чудновський), орієнтування в діяльності (П. Я. Гальперін) і т.д. [14].

       У вітчизняній психології мотивація  розглядається як складний багаторівневий  регулятор життєдіяльності людини - її поведінки, діяльності. Вищим рівнем цієї регуляції є свідомо-вольовий.Дослідники відзначають, що «... мотиваційна система людини має набагато більш складну будову, ніж простий ряд заданих мотиваційних констант.Вона описується виключно широкою сферою, що включає в себе і автоматично здійснювані установки, і поточні актуальні прагнення, і область ідеального, яка в даний момент не є актуально діючої, але виконує важливу для людини функцію,даючи йому ту смислову перспективу подальшого розвитку його спонукань, без якої поточні турботи повсякденності втрачають своє значення »[3,с.122]. Все це, з одного боку, дозволяє визначати мотивацію як складну, неоднорідну багаторівневу систему збудників, що включає в себе потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, норми, цінності і т.д., А з іншого, - говорити про полімотівірованность діяльності, поведінки людини і про домінуючий мотив в їх структурі.

     Розуміється як джерело активності і одночасно  як система побудників будь-якої діяльності мотивація вивчається в самих різних аспектах, в силу чого поняття трактується авторами по-різному. Дослідники визначають мотивацію як один конкретний мотив, як єдину систему мотивів і як особливу сферу, що включає в себе потреби, мотиви, цілі, інтереси в їх складному переплетенні і взаємодії. [7].

     Трактування «мотиву» співвідносить це поняття  або з потребою (драйвом) (Ж. Ньютенн, А. Маслоу), або з переживанням цієї потреби і її задоволенням (С. Л. Рубінштейн), або з предметом потреби. Так, в контексті теорії діяльності О.М.Леонтьєва термін «мотив» вживається не для «позначення переживання потреби, але так, що означає те об'єктивне, у чому ця потреба конкретизується в даних умовах і на що спрямовується діяльність, як на спонукає її» [8, с. 225]. Зазначу, що розуміння мотиву як «опредмеченной потреби» визначає його як внутрішнього мотиву, що входить в структуру самої діяльності.

       Найбільш повним є визначення  мотиву, запропоноване одним з  провідних дослідників цієї проблеми - Л. І. Божович. Згідно Л.І.Божович,  в якості мотивів можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання, словом, все те, в чому знайшла втілення потреба [9, с. 41-42]. Таке визначення мотиву знімає багато суперечностей у його тлумаченні, де об'єднуються енергетична, динамічна і змістовна сторони.При цьому підкреслимо, що поняття «мотиву» вже поняття «мотивація», яке «виступає тим складним механізмом співвіднесення особистістю зовнішніх і внутрішніх чинників поведінки, який визначає виникнення, напрямок, а також способи здійснення конкретних форм діяльності» [10].

     Найбільш  широким є поняття «мотиваційної  сфери», що включає й афективну, і  вольову сферу особистості (Л. С. Виготський), переживання задоволення  потреби.У загальпсихологічним контексті  мотивація являє собою складне  поєднання, «сплав» рушійних сил поведінки, що відкривається суб'єкту у вигляді потреб, інтересів, включень, цілей, ідеалів, які безпосередньо детермінує людську діяльність [11]. Мотиваційна сфера або мотивація в широкому розумінні слова з цієї точки зору розуміється як стрижень особистості, до якого «стягуються» такі її властивості, як спрямованість, цінні орієнтації, установки, соціальні очікування, домагання, емоції,вольові якості та інші соціально-психологічні характеристики.«Поняття мотивації у людини ... включає в себе всі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, потяги, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали і т.д.» [12]. Таким чином, можна стверджувати, що, незважаючи на різноманітність підходів мотивація розуміється більшістю авторів як сукупність, система психологічно різнорідних факторів, що детермінують поведінку і діяльність людини.