Правова психологія. Психологічна школа права Л.І. Петражицького

Вступ 

  Юридична  психологія - галузь психологічної  науки, яка вивчає закономірності  та механізми психічної діяльності  людей у сфері відносин, що  регулюються правом.

  Об'єктом  психологічної науки є психіка  особистості як властивість високоорганізованої  матерії, яка є особливою формою відображення суб'єктом правовідносин об'єктивної реальності, саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.

  Право  — система норм (правил поведінки)  і принципів, вста­новлених або  визнаних державою як регулятори  суспільних від­носин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуаль­них інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма за­ходами легального державного впливу аж до примусу.

  Психологічна теорія права — виникла в середині XIX ст. і розвинута Л. Петражицьким, Тардом, Россом та ін. Вони заперечували об’єктивну реальність права (сукупність правових норм) і стверджували, що право є “психічним переживанням” (почуттями чи емоціями). Представники цієї теорії стверджують, що можна знищити кодекси законів, але право залишається у головах людей, оскільки тільки у них міститься правове почуття чи ідея права. Право, на думку Л. Петражицького, це “імперативно-атрибутивна (обов’язково правочинна) емоція”, яка спонукає одну зі сторін виконувати якусь дію, а з 80 іншого боку, надає повноваження вимагати виконання цієї дії. Предметом теорії права він вважав правові переживання, які поділяються на переживання офіційно-ділового (позитивного) права та інтимного права. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Правова психологія.  Порівняння з правовою ідеологією. 

   Правова психологія - розділ юридичної  психології, який вивчає правосвідомість,  принципи її формування і розвитку, причини її реформації.

   Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спонтанно, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Основними проблемами правової психології є:

• психологія правової соціалізації особистості;

• психологічні умови ефективності правових норм;

• соціальні  стереотипи поведінки;

• психологічні спекти ефективної правотворчості. 

  Правова  психологія утворюється стихійно  на основі емпіричного (практичного), безпосереднього відображення суб'єктами  правових відносин правової поведінки у вигляді громадянської думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок тощо.

   Виникнення та існування правової  психології пов'язане з властивістю  людей безпосередньо, чуттєво  сприймати правову реальність, емоційно  реагувати на зовнішні стосовно  них правові явища. Тому правова психологія виявляється у почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизованим чином.

  У  структурі правової психології  можна виділити:

1) статичні (сталі) та 2) динамічні (змінні) компоненти.

До перших належать правові звичаї та традиції, до других — настрої, почуття, переживання.

Правову психологію можна умовно поділити на три частини:

1) пізнавальна  — це правові емпіричні знання, уявлення, погляди; 

2) емоційна, яку складають правові емоції, почуття, настрої; 

3) регулятивна  — правові звичаї, звички, традиції.

   Правова психологія як феномен  суспільної свідомості до цих  пір залишається на периферії  наукової уваги філософів і  соціологів. Більшість вчених розглядають її лише в контексті вивчення правосвідомості як особливого виду соціального відображення. Тому самостійним об'єктом вивчення даний феномен не виступає практично ні в одній роботі. Така недооцінка самостійного значення правової психології як об'єкта наукового дослідження має в своїй основі, мабуть, більш загальну тенденцію, що домінувала деякий час в радянській суспільній науці, коли проблемі соціальної психології приділялося невиправдано мало уваги.

  Інтенсивне  вивчення радянською суспільною  наукою проблем правової свідомості та правової психології почалося в першій половині 60-х років. Однією з перших робіт, в якій досить глибоко аналізується феномен правової психології, стала монографія Д. А. Потопейко "Правосвідомість як особливе суспільне явище".

Заслугою даного автора є те, що вона досить глибоко проаналізувала такі елементи правової психології, як правові почуття і воля, показала їх роль у функціонуванні правової свідомості. Разом з тим, власне правова психологія не отримала в роботі досить глибокого висвітлення. Згадані правові почуття і воля не були навіть віднесені автором до правової психології, а розглядалися нею як загальні складові елементи правової свідомості в цілому.

Недостатньо чітко також проведені кордони  між правовою психологією і правовою ідеологією. Д. А. Потопейко пише: "Правова психологія як одна зі сторін прояву самосвідомості різних класів немислима без усвідомлення в тій чи іншій мірі членами даної соціальної групи їх соціальної взаємозв'язку між собою на основі спільності буття, без усвідомлення в тій чи іншій мірі єдності корінних інтересів даного класу і необхідності їх певного правового вираження і захисту". У цьому трактуванні правова психологія постає лише як форма раціонального відображення дійсності, як попередня, підготовча стадія формування правової ідеології.

  Поза  всяким сумнівом у правової  психології тієї чи іншої соціальної  групи дійсно визрівають і  поступово усвідомлюються загальні  інтереси групи, що служить  основою для подальшого формування  правових ідей. І в цьому проявляється взаємозв'язок правової психології та правової ідеології. Але правова психологія має самостійне значення і власну специфіку. У даній роботі, на жаль, відсутній трактування правової психології як самостійного феномену правової свідомості.

Розгляд правової психології через співвідношення її з правовою ідеологією простежується і в роботі В. А. Чефранова "Правова свідомість як різновид соціального відображення". На думку вченого, правову психологію відрізняє від правової ідеології перш за все форма, в якій вона відбиває об'єкт. Він пише: "На відміну від правової ідеології правова психологія виступає як сукупність правових переживань (почуттів, емоцій, настроїв), установок, звичок, що складаються під безпосереднім впливом правової життєдіяльності суспільства".

Іншими  словами, правова психологія на відміну  від правової ідеології відображає правову дійсність у чуттєво-емоційній  формі. При цьому підкреслюється якась "ущербність" правової психології, яка в порівнянні з правової ідеологією має незначну "ступінь занурення в сутність об'єкта".

Визначення  інших аспектів правової психології відбувається також через зіставлення  з правовою ідеологією. Так, джерелом формування правової психології "виступають ті ж суспільні відносини, які  відображаються в правовій ідеології".

 За  способом свого формування правова  психологія також відрізняється  від правової ідеології: "Вона  не може створюватися штучно, а виникає і стає реальністю  в процесі правового спілкування  людей". І за наявності суб'єктивності  у відображенні дійсності правова психологія протиставляється правової ідеології: "У правовій психології значною мірою виявляється суб'єктивність відображення, так як в цій області найбільшою мірою дають себе знати особливості (стану) відображає суб'єкта, на відміну від правової ідеології, де об'єктивна форма правового відображення як би переважає над суб'єктивної".

Таким чином, весь аналіз правової психології здійснюється через зіставлення  з тими характеристиками, які притаманні правовій ідеології. Такий підхід до визначення поняття "правова психологія" властивий практично всім видам робіт, в яких висвітлюється цікавий нам феномен. Правова психологія ставиться в підпорядковану залежність від правової ідеології і трактується при цьому як нижчий, більш простий рівень відображення правової дійсності.

Чи справді  правова психологія є нижчим і  більш простим рівнем відображення правової дійсності у порівнянні з правовою ідеологією? Ми маємо  намір розкрити ті сторони правової психології, в яких вона виступає як більш глибоке й різнобічне суспільне явище, ніж правова ідеологія.

Ідеологія взагалі і правова ідеологія  зокрема являють собою в кінцевому  рахунку раціоналізацію почуттів, потреб, настроїв будь-якої групи людей у  формі логічно стрункої системи  ідей і уявлень, яка виправдовує  необхідність того чи іншого соціального порядку, визначеного способу життєдіяльності, що відповідає інтересам цієї групи. Ідеологія завжди формується на основі психологічного відображення аспектів суспільного життя.

Правова ідеологія, зокрема, виникає тоді, коли на рівні соціально-правової психології вже сформувалися певні звичаї, які забороняють або, навпаки, дозволяють ті чи інші форми поведінки. Ці первинні норми-звичаї фіксувалися тільки на рівні безпосереднього спілкування членів громади і являли собою єдиний комплекс раціональних уявлень про те, як необхідно вести себе в тій або іншій ситуації, і емоційних проявів, що виражався зокрема в "священному жаху" перед небезпекою порушити те або інше табу.

Народжувані об'єктивними умовами життєдіяльності  людей, первинні норми потім підкріплювалися "ідеологічним усвідомленням у вигляді переказів і вірувань". Вони усвідомлювалися "частиною як традиційні правила поведінки, частиною як веління надприродних сил, що не підлягають сумніву і критиці". Можна погодитися з висловом Г. В. Плеханова про те, що на першому етапі свого формування ідеологія виростає з суспільної психології, є її узагальненням, кристалізацією соціально-психологічних явищ.

  Таким  чином, безсумнівною є первинність  правової психології в порівнянні  з правової ідеологією в генезисі їх функціонування. Саме в правовій психології визрівають і проявляються нові потреби соціального регулювання, які потім оформляються і закріплюються в концептуальній формі у вигляді нових норм та їх ідеологічного обгрунтування.

Первинність правової психології виражається також  у тому, що за своїм змістом вона набагато ширше правової ідеології. Правова психологія охоплює всю  сукупність різноманітних проявів  соціальної психіки, в яких відображається правова дійсність. Сюди можуть включатися і аспекти суспільного буття, що не знайшли свого відображення в офіційній правовій ідеології.

З іншого боку, правова психологія не є простою  сумою розхожих думок і суджень  про правові явища в суспільстві, які не здатні проникнути в суть того, що відбувається. Правова сутність соціальних явищ може осягати безпосередньо в процесі цілісного чуттєво-образного сприйняття ситуації. Оцінка справедливості тих чи інших правових норм також часто грунтується на "почуття справедливості", в якому в концентрованому вигляді знаходить своє вираження правовий досвід людини. Таким чином, осягнення суті правових явищ може відбуватися в різних формах, що доводить цілісність людської свідомості.

Разом з тим, деякі дослідники суспільної свідомості схильні заперечувати пізнавальну функцію правової психології. Типовою вадою при визначенні правової психології є зведення останньої до емоційно-чуттєвої стороні правосвідомості. Помітна ця тенденція у В.А.Щегорцова. Усі раціональні елементи правосвідомості, на його думку, містяться в правовій ідеології, а емоційні - у правовій психологіі. В. А. Чефранов також схильний поділяти ці дві сторони правової свідомості. Він пише: "Правова ідеологія може розглядатися як правове світорозуміння на відміну від правової психології як правового світовідчуття".