Різниця між статями полягає в тім, що наша культура відкрито або побічно визнала за чоловіками привілею в любові, у якій жінкам намагаються відмовити. Левина частина чоловічої активності в статевому житті обумовлена його більше активною діяльністю в житті взагалі, але вона набагато легше для нього, у силу того, що він не може згодом завагітніти, що його роль зводиться до активного залицяння, а також у силу традицій і фізичної сили. Відповідно до цього в чоловіків є ще одна привілея: загальноприйнята мораль сексуального життя не встановлює чоловікам такі вузькі границі в сексі, як жінкам.

     Інакше  кажучи, щира проблема статевого виховання полягає не в простому роз'ясненні дітям фізіології статевих відносин - вона містить у собі формування правильного відношення до любові й шлюбу. Це тісно пов'язане з питанням соціального пристосування. Якщо людина соціально непристосована, вона поверне на жарт питання про секс і буде дивитися на речі тільки з погляду потурання своїм бажанням. Це трапляється, звичайно, занадто часто і є відображенням вад нашої культури. Жінкам доводиться страждати через те, що в цих умовах чоловіку значно легше відігравати провідну роль. Але чоловіки теж страждають, тому що через цього уявлюваної переваги вони втрачають властиву їхню полу цінності [6].

     Ми  бачимо тут, як і на всіх інших етапах виховання, виняткову важливість почуття  співробітництва й товариства усередині  сім'ї. При наявності співробітництва, а також раннього усвідомлення своєї статевої ролі й рівності чоловіка й жінки дитина добре підготується до будь-яких неприємностей на його шляху. А головне, вона добре підготується до якісного виконання своєї роботи.

3. Основні напрямки досліджень статеворольових стереотипів

     Соціально-психологічні дослідження свідчать, що діяльність людини значною мірою залежить від  стереотипів, що склалися у неї в  процесі соціалізації (C. M. Steel, J. Aronson, H. Tajfel). Стереотип як спрощений та узагальнювальний образ соціальних об’єктів чи подій може стосуватися будь-якої сфери людської діяльності, але завжди є надбанням певного соціокультурного середовища. В американській психології найбільш ґрунтовно досліджуються етнічні стереотипи сприймання афроамериканців, євреїв і мексиканців (W. Lippman, G. Allport, T. F. Pettigrew, J. M. Jones, B. Bettelheim, M. Janowitz, D. Weatherly) і гендерні стереотипи. Вивчення останніх можна охарактеризувати як рух від теорії функціонування статеворольового стереотипу в суспільній свідомості (R. D. Ashmore, E. Maccoby, C. Jacklin, H. Holter) до досліджень стереотипних уявлень про здібності чоловіків і жінок (E. Fennema, J. Swim, D. G. Myers, A. Eagly) та їх компетентності в різних сферах діяльності (R. L. Hagen, A. Kahn, K. Deaux, S. Feldman-Summers, S. Kiesler), впливу цих стереотипів на академічні або професійні успіхи й поразки людини (V. E. Leary, C. M. Steele, D. Stipek, H. Gralinski). Тема гендерних стереотипів звучить у працях, присвячених безпосередньо проблемам маскулінності/фемінінності. Останнім часом у зарубіжній соціальній психології зростає інтерес дослідників до особливостей гендерної ролі чоловіка (R. W. Connell, M. A. Messner, M. S. Kimmel).

     У вітчизняній психології проблему соціальних стереотипів досліджували В. С. Агєєв, Т. А. Рєпіна, П. Н. Шихірев, І. С. Кон. В останні роки помітно зросла кількість вітчизняних досліджень, присвячених вивченню статеворольових стереотипів. Можна виділити такі напрями цих досліджень, як створення і закріплення стереотипів у суспільстві (С. Г. Айвазова, О. О. Вороніна, І. В. Грошев, Т. В. Говорун, О. М. Здравомислова, А. В. Кириліна, З. А. Хоткіна,) та гендерна соціалізація дітей і підлітків (І. С. Клецина, Л. В. Попова, Н. Л. Пушкарьова, О.М. Кікінеджі, І. С. Кон, Н. А. Конопльова, В. Е. Каган). Проте залишається недостатньо вивченою проблема впливу гендерних стереотипів на побудову суб’єктивної перспективи професійної самореалізації людини.

     Століттями  у людей складалися стереотипні  уявлення про образ чоловіки і  жінки, які до цих пір поширюються на всіх представників того чи іншого статі, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей і віку. Ці стереотипи стосуються як особистісних рис чоловіків і жінок, так і особливостей їх поведінки.

     Перші дослідження статеворольової стереотипизації були пов'язані зі спробами вичленувати типові розходження, що ставляться до уявлень жінок і чоловіків один про одного й про себе. Підсумовуючи ці дослідження, в 1957 р. Дж. Макки й А. Шеррифс визнали, по-перше, що типово чоловічий образ - це набір рис, пов'язаний із соціально необмежуючим стилем поведінки, компетенцією й раціональними здатностями, активністю й ефективністю. Типово жіночий образ, навпроти, включає соціальні й комунікативні вміння, теплоту й емоційну підтримку. При цьому надмірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінних рис набуває вже негативно оціну окрасу: типово негативними якостями чоловіків визнаються брутальність, авторитаризм, зайвий раціоналізм і т.п., жінок - формалізм, пасивність, зайва емоційність і т.п. По-друге, Дж. Макки й А. Шеррифс прийшли до висновку про те, що в цілому чоловікам приписується більше позитивних якостей, чим жінкам. І нарешті, ці автори виявили, що чоловіки демонструють набагато більшу погодженість відносно типово чоловічих якостей, чим жінки - жіночих.

     Починаючи з 60-х рр. більшу популярність здобувають дослідження стереотипних уявлень  про здатності чоловіків і  жінок, їхньої компетентності в різних сферах діяльності й причинах їхніх  професійних успіхів. Так, П. Голдберг [13] виявила відому частку упередженості жінок проти самих себе в сфері наукової діяльності; студентки коледжів більш високо оцінюють статті, написані чоловіками, чим жінками. Приблизно такі ж дані були отримані й в експерименті, де випробувані обох статей повинні були оцінити пропоновані їм на огляд картини, одні йз яких були нібито написані чоловіками, а інші - жінками. Одержавши подібні з попередні результати, К. Доу [11] спробувала інтерпретувати їх за допомогою теорії каузальної атрибуції, відповідно до якої успіх або невдача в якій-небудь діяльності пояснюються по-різному залежно від того, чи є вони несподіваними або, навпроти, очікуваними, імовірними. Очікуваному поводженню звичайно приписуються так названі стабільні причини, а несподіваному - нестабільні. Сама типологія стабільних і нестабільних причин виявляється неоднаковою залежно від того, чия поведінка пояснюється - жінки або чоловіка. Зокрема, С. Кислер установила, що й «здатності», і «зусилля» можуть мати різні оціночні коннотації при поясненні поведінки жінок і чоловіків. У реальній міжособистісній взаємодії й у чисто особистісному плані компетентність виявляється для жінок скоріше негативним, чим позитивним фактором: висококомпетентні жінки не користуються прихильністю ні чоловіків, ні жінок. Такий висновок логічно робиться з експериментального дослідження, у якому було показано, що в цілому й чоловіки, й жінки прагнуть виключити зі своєї групи компетентних жінок, причому ця тенденція спостерігається в умовах і кооперативного, і змагальної взаємодії [14]. Автори інтерпретують отримані ними дані так: висока компетентність жінки спростовує існуючі стереотипи. При цьому виникає кілька способів відреагувати на це протиріччя: 1) змінити стереотип; 2) спростувати факт наявності компетентності; 3) взагалі усунути протиріччя шляхом фактичного усунення, виключення компетентної жінки із групи. Два останні використовуються найчастіше, причому не тільки в експериментальній ситуації, але й у реальному житті.

     Нерідко для обґрунтування виправдувальної  функції статеворольових стереотипів звертаються до давньої давнини, намагаючись зрозуміти існуючу асиметрію на основі культурно-історичного досвіду. Так, наприклад, аналізуючи образ жінки в історії, Дж. Хантер [17] прийшла до висновку, що в цілому це образ неповноцінності, а процес жіночої емансипації із глибокої античності однозначно й прямо зв'язувався з деструктивними соціальними наслідками, з розпадом моралі й руйнуванням сім'ї.  Спеціальна область досліджень, де, по переконанню фахівців, з особливою наочністю демонструється захисна й виправдувальна функція статеворольових стереотипів, - це дослідження зґвалтувань [7], [8], [9]. Широке вивчення цієї проблеми почалося із середини 70-х рр., за дуже короткий час проведено три сотні досліджень, розширився й спектр досліджуваних аспектів. Так, наприклад, Г. Филд установила, що в цілому чоловіка в порівнянні з жінками приписують набагато більшу відповідальність за те, що трапилось самій жертві [12].

     Останнім  часом аналізу піддається ряд  інших функцій статеворольових  стереотипів, наприклад регулятивна, пояснювальна, трансляційна й ін. Ряд авторів думає, що поняття статеворольових стереотипів може бути застосовано не тільки до опису когнітивно-емоційної сфери людини, але й до безпосередньо спостережуваного поводження людей. Як важливе завдання при цьому висувається вивчення типових розходжень між чоловіками й жінками в манері поводження, в «програванні» статевих ролей і ритуалів [15].

     Усе більше популярними стають також  дослідження ретрансляційної функції  статеворольової стереотипизації. Зокрема, обговорюються дуже важливі питання про те, яким чином різні соціальні інститути, література, мистецтво, засоби масової інформації й т.д. сприяють (або перешкоджають) формуванню й поширенню статеворольових стереотипів [10].  Інший, дуже важливий напрямок у вивченні ретрансляційної функції статеворольової стереотипизації пов'язане з генетичними, віковими аспектами проблеми. Аналізується роль статеворольових стереотипів у формуванні й розвитку статевої ідентичності в дитячому й підлітковому віці ([2], [3]). Наприклад, вивчаючи, як хлопчики й дівчинки оцінюють поведінку в школі представників власної й протилежної статі, Д. Хартли [16] виявив, що хлопчики оцінюють поведінку дівчинок тільки в позитивних тонах, а своє власне - і в позитивних, і в негативних, у той час як дівчинки визначають свою власну поведвнку як гарну, а поведінку хлопчиків - як погану.

     Останнім  часом вживають спроби застосувати  теорію соціальної ідентичності, розроблену Г. Тежфелом і Дж. Тернером, до пояснення  процесу статеворольової стереотипизації. Велика увага в цій теорії приділяється функції, що диференціює соціальні стереотипи, що полягає в тенденції мінімізувати відмінності між членами, що входять у ту саму групу, і максимізувати відмінності між членами протилежних груп ([1]). К. Гуичи [19] уважає, що чоловіки й жінки можуть бути розглянуті в цілому як соціальні групи, що володіють різним соціальним статусом з усіма наслідками, що випливають звідси.

     Особлива  галузь досліджень - це порівняльно-культурні  дослідження статеворольової стереотипизації. Накопиченого фактичного матеріалу, на жаль, недостатньо для того, щоб підготувати основу для науково обґрунтованих висновків. У цій галузі потрібні теоретичні й практичні дослідження.

4. Проблема  стосунків статей  у культурі різних народів

     Взаємини  статей у людському суспільстві - одна з найважливіших основ культури, яка багато в чому визначає її ціннісну систему, і такі фундаментальні властивості, як стабільність або нестабільність, і форми організації людського  гуртожитку (насамперед тип і характер сім'ї), і багато чого іншого. Самі ж ці відносини носять діалектично двоїсту природу, сполучаючи в собі чисто фізіологічний і соціокультурний аспекти.

     У період виникнення полігамії, причому  неважливо, проходить вона по патріархальному або матріархальному типу, виникають уже людські цінності, людські емоції, нехай вони ще й не становлять абсолютної більшості. Члени первісного співтовариства також знаходять нові, чисто людські цінності й антицінності. До першого з них відноситься, насамперед, відчуття фізичної захищеності: як правило, вождь і його оточення не поривають із більшістю, а здійснюють функції його захисту від різного роду неприємностей і небезпек. Виникає почуття захищеності, стабільності існування - одне з найбільш сильних у культурологічному змісті. До цієї ж емоційної функцій відноситься й функція захисту дитини - теж дуже важлива для культури емоція [20].

     А від емоцій цього роду недалеко й  до емоції любові, що на цьому етапі  ще не представляє із себе почуття, до якого прийде культура вищих стадій розвитку, але все-таки це людське, культурологічне почуття. На цій стадії розвитку культури виникає процес збагачення культурних, людських цінностей: йде олюднення тварини.

       Історичний досвід показує, що  провідною тенденцією статевих відносин є моногамія. Тенденцію до моногамії не можна пояснити з погляду фізіології або інстинкту продовження роду. Виходить, залишається тільки культурологічне пояснення. Зберігаючи ціннісний підхід до культури, природно припустити, що моногамна сім'я породжує якісь нової й важливі для людини цінності, які в іншій формі статевих відносин не можуть виникнути й не втримуються, якщо й з'являються у вигляді виключення. По-перше, це, звичайно, любов, пояснити яку ми тут не беремося. Але є в контакті двох осіб різної статі й інші цінності, не менш важливі (а може бути, вони й суть складові любові?), -і повний контакт і взаєморозуміння в інтелектуальному, емоційному, сексуальному житті; потреба насамперед не брати, а віддавати, взаємна турбота, ніжність, радість, надійність, упевненість... Практика показує, що всі ці цінності, що різко піднімають ступінь емоційного комфорту, повніше всього реалізуються в інтимних відносинах при моногамії, а досягнення щиросердечного комфорту і є мета й сутність культури [22].

     На  практиці все набагато складніше. Нова цінність звичайно породжує й певну  антицінність, і моногамія тут  не виключення. У нашому випадку  такою антицінністю є дисгармонія  взаємин між партнерами в моногамному  шлюбі, що може викликатися різними  причинами, але будь-якому випадку дає емоційний дискомфорт.

     Почнемо з найпростішого - і із ситуації нерозділеної любові. Це чисто культурологічна  проблема - і в переважній більшості  випадків у тварин така ситуація відсутня, тому що там діють більш примітивні регулятори поведінки в подібних ситуаціях. Для людини ж не однаково, з ким вступати в інтимні відносини; об'єкти любовних устремлінь тут не є взаємозамінними. Нерозділена любов у людських відносинах є настільки потужною антицінністю, що здатна привести людину до самих крайніх наслідків, від постійного розладу із самим собою й відмови від особистого щастя (Тетяна Ларіна в «Євгенієві Онєгіні» Пушкіна) до самогубства («Страждання молодого Вертера» Ґете). До тих же наслідкам приводить і класичний «любовний трикутник» (наприклад, Чацкий -і Софія -і Молчалин в «Горі від розуму» Грибоєдова) [20].

     Важливою  антицінністю, що виникає в системі  моногамного шлюбу, є ревнощі, що також може призвести до важких емоційних  наслідків і навіть до загибелі; класичною є тут ситуація Отелло й Дездемони. Між іншим, причини ревнощів (як біологічні, так і культурологічні) дотепер залишаються не зовсім зрозумілими, як і причини самої любові.

     Перераховані  антицінності виникають як би «усередині»  моногамного шлюбу й не підривають принципу моногамії. Взагалі самі факти зради, розлучень і т.п. тільки й можливі при загальному моногамному принципі, тільки в ньому й знаходять зміст. Хоча одружуються далеко не завжди по любові, але змінюють майже винятково в результаті любові нової, але теж до єдиної людини. Наприклад, толстовська Ганна Каренина міняє моногамний шлюб з Карениним на моногамний же шлюб із Вронським і про інших чоловіків зовсім не думає, як і сам Вронський до деякої межі. У кожному разі шукати й знаходити свого Єдиного - основна мета любовних шукань людини в новітній час.

     Розглянемо  іншу проблему - співвідношення приватного життя людини із системою суспільства  в цілому і його взаємозв'язках  із правлячими структурами. Основа конфлікту  тут полягає в тому, що людина у своєму інтимному житті повинна перебувати як би в «будинку», суспільство ж і правлячі структури завжди схильні цю орієнтацію відкидати й у теорії, і на практиці. Справді, взаємовідносини статей, пошук оптимального партнера, сімейне життя в будь-якій її формі, адюльтери, мезальянсі всякого роду - справа, безумовно, особиста, інтимна, і вирішувати виникаючі в цій області проблеми можуть тільки окремі люди, окремі особистості. Це приватне життя людини, за яке він відповідає тільки перед самим собою й перед деякими особистостями з найближчого оточення [22]. Тим часом існують дві обставини, що значно обмежують волю людини в цій області: це так названа суспільна думка, що морально регулює особисте життя людини, і влада правлячих структур, прямо (часто за допомогою закону) регламентуюча це життя.