Конфлікт у міжособистісних відносинах

       Психологічний аналіз дає можливість побачити позитивне  у вчинках поганого учня і негативне в поведінці зразкового і тим самим правильно вирішити ситуацію, знайти «точки зростання» особистості навіть дуже «важкого» учня.

       Бех І.Д. вважає, що вихователь не повинен бути «добреньким» : погані вчинки вихованця слід засуджувати так, як вони на це заслуговують. Однак робити це необхідно, не керуючись прагненням більше вразити винуватця, принизити його як особистість. Немає нічого шкідливішого, ніж репліка педагога : «Ну, це, звичайно, знову Петренко, нічого іншого я від нього й не чекав!» [4]

       Розумно проведений психологічний аналіз допоможе вчителю знайти не тільки варіанти вирішення, але й можливі шляхи попередження або погашення конфлікту. Адже попередити конфлікт, вирішити його на рівні педагогічної ситуації - це найбільш оптимальний, «безкровний» для обох сторін вихід із ситуації. Учитель при цьому визначає момент можливого переходу ситуації в конфлікт, знижує непрямими прийомами напруженість і бере ситуацію під контроль.

       Погасити  конфлікт - означає перевести відносини його учасників на рівень взаємоприйнятних для обох сторін, перемкнути увагу з афективно-напружених відносин у сферу ділових відносин навчальної роботи.

       Змістовність  і глибина аналізу ситуації, запропоновані варіанти її вирішення, прямо не залежать від стажу роботи в школі. Інтерес до питань вікової та педагогічної психології, інтерес до дитини, бажання побачити ситуацію очима учня і допомогти йому вийти з неї, вміння побудувати власне раціональне міркування з приводу ситуації, що виникла, - такі основні складові педагогічно грамотного аналізу.

       За  словами вчителів, такий аналіз допомагає  осмислити власний досвід виходу із ситуації, вирішення конфліктів, побачити помилки і прорахунки в своїй поведінці і не повторювати їх, звалюючи всю провину на учнів. Тим самим учитель навчається приймати рішення без зайвих емоцій, ідучи від традиційних заходів впливу. Це підвищує його свободу вибору і професійну самоповагу.

         Рибакова М.М. дає інформацію про те, що спільно з практичними працівниками шкіл були розроблені варіанти опорних схем для проведення аналізу ситуацій і наводить приклади деяких з них: [22]

         Перший варіант включає наступні основні моменти аналізу ситуації:

Опис ситуації, що виникла, конфлікту, вчинку (учасники, місце виникнення, діяльність учасників і т. д.); що передувало виникненню ситуації;які вікові та індивідуальні особливості учасників проявилися в їхній поведінці, ситуації, вчинок; ситуація очима учня і вчителя;особистісна позиція вчителя у виниклій ситуації (відношення його до учня), реальні цілі вчителя у взаємодії з учнем (чого він хоче: позбутися від учня, допомогти йому або ж він байдужий до учня);що нового дізнався вчитель про учнів із ситуації, вчинку (пізнавальна цінність ситуації для вчителя); основні причини ситуації, що виникла або конфлікту і його зміст (конфлікт діяльності, поведінки або відносин);

варіанти погашення, попередження і вирішення ситуації, коректування поведінки учня; вибір  засобів і прийомів педагогічного впливу і визначення конкретних учасників реалізації поставлених цілей в даний час і на перспективу.

         Другий варіант: опис ситуації та її учасники;визначення в ситуації моменту, коли вчитель міг би попередити її перехід у конфлікт; що перешкодило вчителю зробити це (емоційний стан, присутність свідків, розгубленість, несподіванка і ін); які прийоми впливу міг би використовувати вчитель у ситуації і як він їх використовував;оцінка; яку інформацію отримав вчитель про своїх педагогічних успіхи і прорахунки; аналіз своєї поведінки в ситуації і помилки; варіанти відносин з учнем після конфлікту.

       Третій  варіант: опис ситуації або конфлікту;причини ситуації, що виникла (внутрішні та зовнішні умови її виникнення) і привід переходу в конфлікт, його динаміка; сенс конфлікту для кожного з його учасників; психологічний аналіз відносин між учасниками ситуації.

       Перспективні  виховні та пізнавальні цілі при  різних варіантах вирішення ситуації. Звичайно, реальні ситуації з життя  школи, власного досвіду вчителів можуть не укладатися в запропоновані схеми, проте виділені питання допоможуть визначити значущий момент в ситуації, використовувати психологічні знання для її осмислення та побудувати власного правильного міркування.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Динаміка  конфлікту 

       Під динамікою розвитку конфлікту конфліктологи Лож кін Г.В. та Повякель Н.И розуміють раптову чи поступову зміну відносин між взаємодіючими учасниками, що залежить від специфіки їх міжособистісних відносин, характерологічних особливостей учасників і значимості переслідуваних ними цілей з урахуванням впливаючих на них факторів дійсності. У цілому, їхня динаміка розвитку конфлікту припускає такі фази (стадії): [17]

        1. Виникнення конфліктної ситуації. Конфлікт не виникає миттєво, йому передують приховані або відкриті соціально-психологічні процеси між особистостями або в свідомості особистості або в будь-якій групі, тобто конфліктна ситуація.

       У період, що передує конфлікту, прояви психічного світу особистості можуть бути різними. При цьому емоційні переживання можуть характеризуватися підвищеною тривожністю, страхом, ворожими почуттями, бажанням чинити опір, упередженістю, агресивністю, підйомом, занепадом, упевненістю або непевністю тощо. Внутрішні стани і переживання породжують неврівноваженість системи "особистість - навколишнє середовище", яка, впливаючи на особистість, у свою чергу, викликає неузгодженість її внутрішнього і зовнішнього станів, негативно впливає на сприйняття особистістю її оточення.

       У конкретній ситуації неврівноваженість  внутрішньої психологічної структури особистості може виражатися в підвищеній роздратованісті, негативній реакції на людей, словах, предметах, явищах тощо. Неузгодженості у психологічної структурі особистості призводять її в такий критичний стан, для якого достатньо іноді незначного впливу, щоб виник конфлікт. Тому важливо своєчасно вжити заходів для запобігання або нейтралізації конфліктного стану. Головне - виявити причину і ліквідувати її.

Цікавим для розгляду є динаміку розвитку конфліктів Ложки на Г.В та Повякеля Н.И, яку можна представити графічно (рис.2)

Рис. 2 Динаміка розвитку конфлікту:

N-величина емоційної  напруги; t-час спілкування конфліктуючих;  А, Д - оптимальний рівень емоційної  напруги взаємодіючих осіб, що  дозволяє їм ефективно співпрацювати;Б-передконфліктної ситуації, коли збільшуються емоційна напруженість сторін, їх сприйнятливість і настороженість; По-конфлікт, найвище емоційне напруження боків; Г-дозвіл конфлікту, спад напруги у взаєминах  

        2. Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Коли протиріччя стають усвідомленими і протилежна сторона відповідає реальною дією (поведінкою), конфлікт стає реальністю, оскільки тільки сприйняття ситуації як конфліктної породжує відповідна поведінка. Щоб конфлікт був усвідомлений, необхідний інцидент, тобто ситуація, при котрій одна із сторін починає діяти, пригнічуючи інтереси іншої.

         Існують варіанти  відповідності між  суб'єктивним і  об'єктивним у  конфліктній ситуації.

 • Адекватно зрозумілий конфлікт. Тут у наявності об'єктивна конфліктна ситуація, і сторони правильно її розуміють.

 • Неадекватно зрозумілий конфлікт. У цьому випадку об'єктивна конфліктна ситуація також присутня, і сторони сприймають її як таку, але з тими чи іншими відхиленнями від реального стану речей.

 • Незрозумілий конфлікт. Об'єктивна конфліктна ситуація існує, але не сприймається як така потенційними опонентами.

 • Помилковий конфлікт. Об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але сторони сприймають свої відносини як конфліктні.

       Після того, як конфлікт усвідомлений, сторони  переходять до конфліктної поведінки, яка спрямована на блокування досягнень іншої сторони, її прагнень, цілей, намірів.

         Важливо те, що сторони повинні  усвідомлювати свою поведінку  як конфліктну. Іноді дії одного  суб'єкта по відношенню до іншого  стають засобом для зняття внутрішньої напруги. У цьому випадку внутрішньо особистісний конфлікт переходить у міжособистісний.

        3. Інцидент, привід. Конфлікт може виникнути з різних причин. Як правило, поштовхом для вступу особистості в конфлікт являється внутрішнє або зовнішнє спонукання, що викликає певну реакцію на основі сформованого ставлення особистості до навколишнього середовища: зневажливий жест, міміка, грубе, різке слово, образливий тон, фізична або моральна образа, приниження гідності, упереджене ставлення до особистості, необ'єктивна оцінка результату діяльності особи чи групи, байдужість, формалізм, бюрократизм і т.д. При цьому необхідно відзначити, що слово й інтонація, з якою воно вимовлене, є найбільш активним подразником, що спонукає  людину до конфліктного протиборства. Слово має стимулюючу функцію за наявності певного ставлення до партнера. Негативна реакція на слова - свідоцтво натягнутості ставлення між людьми; може виражатися в міміці, жестах, "злому погляді", настороженості, підкреслено зневажливій або нетактовній поведінці, байдужість, нешанобливому відношенні тощо.

        4. Наступ конфлікту. Як правило, супроводжується зіткненням протиборчих сторін у формі демонстративної поведінки, висловлювань, а іноді й фізичних дій. Це зіткнення носить гострий емоційний характер і відрізняється високим ступенем внутрішньої напруженості конфліктуючих. За даними Ложкіна та Повякеля Зазвичай конфлікт протікає в певній послідовності: [17]

       • Поступове посилення позицій  учасників конфлікту за рахунок  введення все більш активних сил, а також за рахунок накопичення досвіду протистояння.

         • Збільшення кількості проблемних  ситуацій і поглиблення первинної  проблемної ситуації.

       • Підвищення конфліктної активності учасників, зміна характеру конфлікту у бік його жорсткості, залучення в конфлікт нових облич.

       • Наростання емоційної напруженості, що супроводжує конфліктні взаємодії, що може надати як мобілізуючий, так  і дезорганізуючий вплив на поведінку  учасників конфлікту.

         • Зміна ставлення до проблемної  ситуації і конфлікту в цілому.

       Виникнення  і продовження конфлікту, динаміка його інтенсивності супроводжуються  змінами у психології його учасників, перешкоджаючи досягненню згоди. З'являється  прагнення покарати, завдати шкоди  іншому учаснику. Причиною цього є  переживання гніву та інших негативних емоцій по відношенню до іншої сторони конфлікту.

       5. Вирішення конфлікту. Це заключний етап, котрий можливий як внаслідок зміни об'єктивної конфліктної ситуації, так і шляхом трансформації її образів, сформованих у учасників конфлікту. Вирішення конфлікту може бути повним або частковим.

       Нерідко для вирішення конфліктів необхідно  участь третьої сторони з метою  пошуку рішення, що задовольняло б обидві сторони. Третя сторона (арбітри, посередники, або медіатори, помічники) - індивіди або група, зовнішні по відношенню до конфлікту, які намагаються допомогти в досягненні згоди та вирішенні конфлікту.

       Основними стилями поведінки  у конфлікті на думку Джинни Г. Скота  є: [8]

         Стиль конкуренції. Людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і вважає за краще йти до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Він не дуже зацікавлений у співпраці з іншими людьми, але зате здатний на вольові рішення.

       Коли  ви використовуєте цей підхід, ви можете бути не дуже популярним, але ви завоюєте прихильників, якщо він дасть позитивний результат. Але якщо вашою основною метою є популярність і хороші стосунки з усіма, то цей стиль використовувати не слід, він рекомендується скоріше в тих випадках, коли запропоноване вами рішення проблеми має для вас велике значення, коли ви відчуваєте, що для його реалізації вам необхідно діяти швидко, і коли ви вірите в перемогу, тому що маєте для цього достатньої волі і влади.

       Стиль ухилення. Другий з основних підходів до конфліктної ситуації реалізується тоді, коли ви не відстоюєте свої права, не співпрацюєте ні з ким для вироблення рішення проблеми або просто ухиляється від вирішення конфлікту. Ви можете використовувати цей стиль, коли порушується проблема не така важлива для вас, коли ви не хочете витрачає сили на її вирішення, або якщо ви відчуваєте, що знаходитеся в безнадійному становищі. Цей стиль рекомендується також у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина володіє більшою владою. Все це - серйозні підстави для того, щоб не відстоювати власну позицію. Ви можете спробувати змінити тему, вийти з кімнати або зробити що-небудь таке, що усуне або відстрочить конфлікт. Ви відходите від проблеми, ігноруючи її, перекладаючи відповідальність за її вирішення на іншого, домагаючись відстрочки рішення або використовуючи інші прийоми.

       Стиль ухилення може бути придатним в тих  випадках, коли ви змушені спілкуватися зі складною людиною і коли немає  серйозних підстав продовжувати контакти з нею. Цей підхід може бути корисним також, якщо ви намагаєтеся прийняти рішення, але не знаєте, що робити, і приймати це рішення зараз же немає необхідності. Цей стиль підходить також для тих випадків, коли ви відчуваєте, що для вирішення конкретної проблеми ви не маєте достатньо інформації.