Гендерні аспекти тривожності у юнацькому віці

Отримані результати показали, що у більшості хлопців (62%) переважає помірний рівень ситуативної тривожності. Їх кількість складає вісім чоловік. У двох (15%) – високий рівень та у трьох (23%) - низький. Три дівчини (23%) мають помірний рівень ситуативної тривожності, дві (15%) – високий та вісім (62%) – низький рівень тривожності. По особистісній тривожності результати дещо відрізняються. Одинадцять хлопців (84%) мають помірний, один (8%) – високий та один (8%) – низький рівні особистісної тривожності. У шести дівчат (46%) високий та у семи (54%) помірний рівні особистісної тривожності.

Дані у відсотковому відношенні представлені в таблицях:

Таблиця 3.

Таблиця 4.

Наочно результати ситуативної тривожності представлені на графіках (див. мал.1, 2)

Загальна кількість досліджуваних становить 100%.

Мал.1

Мал. 2.

Дівчата показали дещо інші результати. Вони представлені на графіках  (див. мал. 3, 4)

Мал. 3

.

Мал.4

Мал. 5. Співвідношення ситуативної тривожності хлопців та дівчат

Мал. 6. . Співвідношення особистісної тривожності хлопців та дівчат

Порівнюючи отримані дані можна сказати, що середній результат рівня особистісної тривожності серед хлопців склав 36,2 ; а серед дівчат – 43,5 балів.

Середній рівень ситуативної тривожності, виявлений по опитувальнику Спілбергера становить серед хлопців 35,8.Серед дівчат – 32,1 балів. Помітно, що інтенсивність переживання тривоги, рівні тривожності серед хлопців та дівчат дещо різні. Це пов’язано з тим, з якими ситуаціями вони пов’язують свої хвилювання, як її пояснюють, чого остерігаються. Дівчата частіше пов’язують свою тривогу з іншими людьми. Вони бояться так званих «небезпечних людей» - п’яниць, хуліганів та ін. Хлопці же бояться фізичних травм, нещасних випадків, а також покарань.[6]

Отже,тривожність у дівчат не вища ніж у хлопців, хоча серед дівчат дещо більша кількість досліджуваних показала високий рівень особистісної тривожності. Проте досліджуючи ситуативну тривожність, ми помітили, що у дівчат переважає низький рівень, а у хлопців помірний. Тому ми не можемо говорити про те, що особистісна тривожність перевищує тривожність ситуативну. Величина особистісної тривожності характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому доводилося відчувати ситуативну тривожність. І було помічено, що інтенсивність переживання тривоги, рівні тривожності серед хлопців та дівчат дещо різні. Це пов’язано з тим, з якими ситуаціями вони пов’язують свої хвилювання, як її пояснюють, чого остерігаються.

ВИСНОВКИ

В ході аналізу літературних джерел було встановлено, що не існує єдиної  універсальної теорії визначення тривожності. Проблемою тривожності займалися багато психологів. Це такі як З.Фрейд, К. Хорні, Р. Мей, А. Прихожан та ін. Узагальнюючи погляди вчених можна зробити припущення, що тривога – це невизначене передчуття, вона неконкретна, «невловима», «безпредметна», може бути результатом неправильних навиків спілкування; особливі властивості тривоги – почуття невпевненості і безпорадності перед обличчям небезпеки.

В широкому сенсі, тривожність розуміють як негативне емоційне переживання, пов’язане з передчуттям небезпеки. Те, що тривожність наряду зі страхом і надією – особлива емоція, пояснює її особливе положення посеред інших явищ.

Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, оскільки це властивість багато в чому обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, чи бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Виділяють два основних види тривожності. Перший з них – це так звана особистісна тривожність, а другий – ситуативна тривожність. Величина особистісної тривожності характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому доводилося відчувати ситуативну тривожність. А. М. Прихожан виділяє види тривожності на основі ситуацій, пов’язаних: з процесом оволодіння знаннями; з уявленнями про себе; зі спілкуванням.

Причини, що викликають тривогу і впливають на зміну її рівня, різноманітні і можуть лежати в усіх сферах життєдіяльності людини. Одні вчені вважають, що джерелом розвитку тривожності є соціальне оточення, а саме батьків як перших людей, з якими взаємодіє дитина. Інші стверджують, що тривожність обумовлена ​​конфліктною будовою самооцінки, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції - потреба оцінити себе високо, з одного боку, і почуття непевності - з іншого.

Тривожним студентам характерна занижена самооцінка та самоповага, вони не вірять в себе та свої сили. А це сприяє неповноцінному розвитку особистості студента і відображається на його статусному положенню в групі.

В результаті дослідження з використанням методики Ч. Д.Спілбергера, який був адаптований, модифікований і стандартизований Ханіним та відомий як шкала реактивної й особистісної тривожності Спілбергера – Ханіна, ми отримали результати, що більшість студентів в міжсесійний період мають помірний рівень особистісної тривожності: хлопці – 84%, дівчата – 54%. Помірний рівень ситуативної тривожності переважає у 62% хлопців, а у дівчат переважає низький рівень ситуативної тривожності – 62%.

Таким чином, в результаті дослідження була досягнута мета роботи: дослідити ситуативну та особистісну тривожність у студентів четвертого курсу. Також були вирішені задачі дослідження: вивчено психологічну літературу з проблеми тривожності; проведено експериментальну роботу для виявлення рівня тривожності у студентів четвертого курсу, аналіз отриманих результатів, порівняно результати дівчат та хлопців.

Отже, тривожність у дівчат не вища ніж у хлопців, хоча серед дівчат дещо більша кількість досліджуваних показала високий рівень особистісної тривожності. Проте досліджуючи ситуативну тривожність, ми помітили, що у дівчат переважає низький рівень, а у хлопців помірний. Тому ми не можемо говорити про те, що особистісна тривожність перевищує тривожність ситуативну.

Література:

1.                  Изард К. Эмоции человека: [Пер. с анг.] /Под ред. Л.Я.Гозмана, М.С.Егоровой; Вступительная статья А.Е.Ольшанниковой.- М.:Изд-во МГУ, 1980г.

2.                  Бреслав Г.М. Психология эмоций: учеб. Пособие для вузов. ‑ М.: Академия: Смысл, 2004 – 541 с.

3.                  Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологи, психология развития человека.: Учеб. Пособие для вузов – М.: Школьная пресса, 2000 – 416 с.

4.                  Реан А. А. Психология изучения личности / Учебное пособие. Изд. Михайлова В. А. С – П., 1999. – 324 с.

5.                  Кон И. С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.

6.                  Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. – М.: ВЛАДОС, 1996г. – 529 с.

7.                  Немов Р. С. Психология. Учебник для студентов высш. Пед. Учеб. Заведений. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995г. – 576 с.

8.                  Изард Кэррол Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2002. – 460 с.

9.                  Прихожан А.М., Дубровина И.В. Психология. – М.: АКАДЕМИЯ, 1999 – 461 с.

10.             Евтихов О.В. Практика психологического тренинга. – СПб.: Издательство «Речь», 2007. – 256 с.