Агресивність у підлітків та її вплив на міжособові стосунки

висловлювання думок та побажань агресивного змісту ("Я більш  за все хотів би його вбити", або "Можливо, з ним коли-небудь це трапиться") або у формі прокляття;

ображення;

погрози, примушення та вимагання;

докори та обвинувачення. Крім того і простий крик - без  формулювання мовного висловлювання - часто носить агресивний характер. Наприклад, М. Дугал (1928) особливо виділяв  як агресію рев [2].

Фішбах (1964) бачить основну  розділову рису між різними типами агресії в тому, який характер носять ці агресії: інструментальний або ворожий. Ворожа агресія, на думку Фішбаха, спрямована на спричинення болю та шкоди жертві, її можна розглядати, як агресію  для агресії. Інструментальна агресія  спрямована на досягнення мети, причому  спричинення шкоди не служить  цією метою, хоча і не обов’язково  уникається.

А. Басс поділяв агресію  на пряму та непряму [29]. Пряма агресія  безпосередньо спрямована проти  жертви, при непрямій агресії жертва не присутня, а проти неї, наприклад, поширюється наклеп або агресія, спрямована не проти самої жертви, а проти об’єктів - замін, проти сурогату жертви, представників її "кола". При непрямих агресіях можна, наприклад, негативно відзиватися о роботах жертви.

В даний час теорія соціального  навчання є однією з найбільш ефективних у пророкуванні агресивного поводження, особливо якщо є зведення про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Концепції вітчизняних дослідників.

У фундаментальних роботах  російських психологів: Божович Л.И. і Фельдштейна Д.И. показано, що полове дозрівання, як і інші зміни, пов'язані  з розвитком організму, безумовно, впливає на психічний розвиток дитини. Але цей вплив опосередкований  відносинами підлітка до навколишнього  світу, порівнянням себе з однолітками  і дорослими; не біологічні особливості  є визначальними в розвитку зростаючої людини як особистості, а її вихід  на якісно нову соціальну позицію, у  якій реально формується його свідоме  відношення до себе як члену суспільства. При цьому тривожні моменти в  поведінці підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають стійкий характер звичайно в процесі стихійно-групового  спілкування, що складається в різного  роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі  і споруджуваних на ґрунті жорстоких  законів соціальних підліткових  груп, є наслідком не якої-небудь генетичної схильності, споконвічної агресивності, а виступає, у більшості  випадків, лише як ситуація заміщення  при неприйнятті підлітка у світ соціально - значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання  незрозумілості ними.

На думку Д.И. Фельдштейна  якщо потреба підлітка в інтимно - особистісному спілкуванні в  основному задовольняється, то його потреба в соціально - орієнтованій формі залишається незадоволеною, обумовлюючи перевагу стихійно - групового  спілкування.

Дослідження з вивчення підлітків - правопорушників, проведене Д.И. Фельдштейном показало, що ядром конфліктної ситуації, яка привела до моральної деформації особистості цих дітей, є не біологічні властивості, а недоліки сімейного  і шкільного виховання, у цих  підлітків, зокрема, втрачений інтерес  до навчання, фактично загублені зв'язки зі школою. У результаті вони, як правило, відстають на 2 -4 роки по своєму утворенню  від однолітків. Однак виявилося, що це відставання, як і деформація пізнавальної й інших духовних потреб, ні в якій мірі не визначається психічним  розвитком даних дітей. Вони володіють  нормальними розумовими можливостями, і цілеспрямоване включення їх у  задану систему багатопланової діяльності забезпечує успішну ліквідацію інтелектуальної  занедбаності і пасивності.

На жаль, система виховання  дітей, що склалася нині в суспільстві, прийняті до них вимоги, відносини  дорослих до зростаючих людей не враховують особливостей їх особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба в  самостійності, самореалізації, рятуванні  від опіки. Критично осмислюючи себе і навколишніх, підліток протестує  проти ханженства дорослих, їх мнимої праведності, при нерідкій облудності вчинків. Підліток жадає не просто уваги, але розуміння, довіри дорослих. Він  прагне грати визначену соціальну  роль не тільки серед однолітків, але  і серед старших. В дорослому  ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає розвитку соціальної активності підлітка - він дитина і  повинна слухатися. У результаті між дорослими і підлітками росте  психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають і до агресивних форм поведінки.

Найбільш повну картину  сутності агресивного поводження підлітків  дає аналіз його мотивації. Помітну  роль у цій мотивації грають почуття  й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість. Агресивна  поведінка дітей підліткового віку, пов'язана з цими емоціями, виражається  в бійках, побоях, образах, тілесних ушкодженнях, убивствах, почасти в  присилюванні, в ушкодженні або знищенні майна.

Саме таке поводження нерідко  розглядається як найбільш переконлива  модель, що підтверджує тезу про  генетичну природу агресивності. При цьому думають, що агресивна, особливо недостатньо мотивована, поведінка  є прямим проявом генетичного  неблагополуччя індивіда, нехай навіть і не вираженого в хромосомній  аномалії. Разом з тим питання  про генезис агресивності, про  роль, що у її походженні грають біологічні і соціальні фактори, винятково  складний.

Концепції вітчизняних дослідників.

У фундаментальних роботах  російських психологів: Божович Л.І. і Фельдштейна Д.І. вказано, що полове дозрівання, як і інші зміни, пов'язані  з розвитком організму, безумовно, впливає на психічний розвиток дитини. Але цей вплив опосередкований  відносинами підлітка до навколишнього  середовища, порівняннями себе з однолітками  і дорослими; не біологічні особливості  є визначальними в розвитку зростаючої людини як особистості, а його вихід  на якісно нову соціальну позицію, у  якій реально формується його свідоме  відношення до себе як членові суспільства. При цьому тривожні моменти в  поведінці підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають стійкий характер звичайно в процесі стихійно-групового  спілкування, що складається в різного  роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі  і споруджуваних на ґрунті жорстоких  законів соціальних підліткових  груп, є наслідком не якої-небудь генетичної схильності, споконвічної агресивності, а виступає, у більшості  випадків, лише як ситуація заміщення  при неприйнятті підлітка у світ соціально - значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання  незрозумілості ними.

На думку Д.І. Фельдштейна  якщо потреба підлітка в інтимно - особистісному спілкуванні в  основному задовольняється, то його потреба в соціально - орієнтованій формі залишається незадоволеною, обумовлюючи перевагу стихійно - групового  спілкування.

Дослідження з вивчення підлітків - правопорушників, проведене Д.І. Фельдштейном показало, що ядром конфліктної ситуації, що привела до моральної деформації особистості цих дітей, є не біологічні властивості, а недоліки сімейного  і шкільного виховання, у цих  підлітків, зокрема, втрачений інтерес  до навчання, фактично загублені зв'язки зі школою. В результаті вони, як правило, відстають на 2 -4 роки по своєму утворенню  від однолітків. Однак виявилося, що це відставання, як і деформація пізнавальної та інших духовних потреб, ні в якій мірі не визначається психічним  розвитком даних дітей. Вони володіють  нормальними розумовими можливостями, і цілеспрямоване включення їх у  задану систему багатопланової діяльності забезпечує успішну ліквідацію інтелектуальної  занедбаності і пасивності.

На жаль, система виховання  дітей, що склалася нині у суспільстві, прийняті до них вимоги, відносини  дорослих до зростаючих людей не враховують особливостей їхнього особистісного  становлення, приводячи до конфлікту  з підлітками, у яких розвивається потреба в самостійності, самореалізації, позбавленні від опіки. Критично осмислюючи себе і навколишніх, підліток протестує проти ханженства дорослих, їхньої мнимої праведності, при нерідкій облудності вчинків. Підліток жадає  не просто уваги, але розуміння, довіри дорослих. Він прагне грати визначену  соціальну роль не тільки представлення  серед однолітків, але і серед  старших. В дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає  розвиткові соціальної активності підлітка - він дитина і повинен слухатися. У результаті між дорослими і  підлітками росте психологічний  бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають і до агресивних форм поведінки.

Найбільш повну картину  сутності агресивного поводження підлітків  дає аналіз його мотивації. Помітну  роль у цій мотивації грають почуття  й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість. Агресивна  поведінка дітей підліткового віку, пов'язана з цими емоціями, виражається  в бійках, побоях, образах, тілесних ушкодженнях, вбивствах, почасти в насиллі, в ушкодженні або знищенні майна.

Саме така поведінка нерідко  розглядається як найбільш переконлива  модель, що підтверджує теза про  генетичну природу агресивності. При цьому думають, що агресивна, особливо недостатньо мотивована, поведінка  є прямим проявом генетичного  неблагополуччя індивіда, нехай навіть і не вираженого в хромосомній  аномалії. Разом з тим питання  про генезис агресивності, про  ролі, що у її походженні грають біологічні і соціальні фактори, винятково  складний.

1.3 Розвиток агресивності в дитячому  віці

Агресивні дії в дитини можна спостерігати вже із самого раннього віку. В перші роки життя  агресія виявляється майже винятково  в імпульсивних приступах упертості, виражається спалахами чи злості гніву, що супроводжуються лементом, кусанням, драчливістю і не піддаються керуванню дорослих. Причиною такого поводження є блокування бажань чи наміченої програми дій у результаті застосування виховних впливів. Тому зовсім ясно, що таке поводження дитини викликане  станом дискомфорту, фрустрації чи безпорадності.

У більш пізньому віці на перший план усе активніше висуваються  конфлікти і сварки з ровесниками, пов'язані з оволодінням речами. У цей же період розвитку більш  ніж у п'ять разів зростає  число випадків використання дітьми фізичного насильства, спалаху люті стають більш цілеспрямованими, і  в поведінці дитини чітко просліджується реакція нападу. Імовірно, це пов'язано  з переважними в даному віковому періоді механізмами адаптації  дитини, а саме "утриманням і відпусканням" (по Э. Эріксону). Конфлікти між "володіти" і "віддавати" можуть вести або  до ворожих, або до доброзичливих  чекань і установок. Тому утримання  може ставати як деструктивним і  грубим захопленням чи затримкою, так  і перетворюватися в прагнення  давати волю своїм руйнівним чи пристрастям же ставати пасивною готовністю залишати "усе як є" і покладатися на природний хід подій.

Надалі дитина поступово  навчається контролювати свої агресивні  імпульси і виражати їх у прийнятих  рамках. Прояви агресивності в цьому  віці головним чином залежить від  реакції і відношення батьків  до тих чи інших форм поводження. Якщо батьки відносяться нетерпимо  до будь-яких проявів відкритої агресії, то в результаті можуть формуватися  символічні форми агресивності, такі як ниття, фиркання, впертість, неслухняність  і інші види опору. Слід зазначити, що в цьому віці посилюється "дослідницький  інстинкт", значно розширюються соціальні  контакти дитини. Мимоволі потрапляючи  в конфліктну ситуацію між ненаситною допитливістю, спонтанним інтересом  до всього нового і незвичайного і  батьківським "не можна", дитина випробує найсильнішу депривацію - обмеження  можливості задоволення своїх потреб - і сприймає цю ситуацію як акт відкидання з боку батьків. Неможливість дозволу  цього конфлікту приводить до того, що просипається злість, відчай, агресивні тенденції.

Вплив найближчого оточення і процесів свідомості власної полової  приналежності на формування агресивних форм поводження дуже добре можна  простежити, якщо порівняти хлопчиків  і дівчаток.

Кроскультурні дослідження (Х. Хекхаузен, 1986) показують, що якщо взяти  найбільш прості форми дитячої агресивності, які частіше зустрічаються, як реакції  образити чи вдарити, то у дітей у  віці від 3 до 11 років можна спостерігати в середньому по 9 агресивних актів  в годину.29% із них складають безпосередні реакції у відповідь на напад  протилежної сторони. Причому ця частка залишається практично постійно, змінюється лише у залежності від  статі та складає 33% у хлопчиків  та 25% у дівчаток. З віком відбувається також зміна форм агресії: частота  простого фізичного нападу зменшується  за рахунок росту більш "соціалізованих" форм, таких як образа чи суперництво.

Берковіст К., Лагерспетц К., Канкейнен А. (1992) відмічають існування  статево - вікових відмінностей у  способах вираження агресивності. Так  ними було виявлено, що дівчата старших  вікових груп використовують в основному  непрямі способи агресивної поведінки (та вербальну агресію), на відміну  від хлопців, які використовують прямі способи агресивної поведінки (фізична агресія та негативізм, які домінують протягом усіх вікових  етапів розвитку). У віковому аспекті  слід відмітити загальний зріст  агресивних та негативістських тенденцій, як у хлопчиків, так і у дівчаток. Виявлено, що здатність до використання непрямих способів агресивної поведінки  формується у дівчат до 11 років. А  в цілому у віковій групі 11 років  діти найбільш високо оцінили себе за рівнем агресії.

Викладене вище підтверджується  іншими експериментальними дослідженнями. Зокрема, М. Коб та Т. Ліпскомб вивчили  вплив соціалізації на співвідношення вербальної (зауваження, звинувачення, критика) та фізичної (напади, бійки) агресії  дітей різного віку. Їх результати показують, що у дошкільнят та молодших школярів співвідношення форм вираження  агресії прямо протилежно: у хлопчиків  переважає фізична агресія, у  дівчаток - вербальна. Пізніше у хлопчиків  молодшого підліткового віку (11 -13 років) тенденція змінюється: вербальна  агресія стає домінуючою, та, крім того, вони частіше удаються до словесного способу виразу негативних почуттів, ніж дівчатка того ж віку. Разом  з тим відзначається й одна примітна особливість поведінки  дітей: з віком агресивність дітей  все більше набирає ворожого забарвлення.

Згодом при переході до юнацького віку (підлітки 14-16 років) співвідношення таких реакцій поведінки, як фізична, вербальна, непряма агресія  та негативізм, суттєво змінюється. У хлопців стійко домінує фізична  агресія та негативізм, а у дівчат - негативізм та вербальна агресія. У віковому аспекті треба відмітити  загальне зростання агресивних та негативних тенденцій як у хлопчиків, так  і у дівчаток. Разом з тим  помітне тимчасове зниження фізичної та вербальної агресії у хлопчиків  до 16 років, а також непрямої агресії та негативізму до 14 та 16 років. У дівчаток - послаблення реакцій фізичної та вербальної агресії помітно у 14 років, а непряма агресія та негативізм мають постійні тенденції до росту.