Холдингові компанії

Частиною 2 статті 3 Закону встановлюється, що у випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу  відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів  України на концентрацію, узгоджені  дії суб’єктів господарювання. Проекти  установчих документів холдингових  компаній, які утворюються за умови  отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним  органом Антимонопольного комітету України. Норми щодо обов’язкового  отримання такого дозволу при  створенні державних холдингових  компаній Закон не містить. Натомість, така умова передбачена Положенням, та розробленими відповідно до нього  актами Антимонопольного комітету України, які Законом Президенту рекомендовано  скасувати.

Серед способів утворення холдингової  компанії Законом не передбачено  такий спосіб як поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим шляхом придбання контрольного пакета акцій  першого, що здійснюється в тому числі  в процесі приватизації, в результаті якого суб’єкт господарювання, що поглинає визнається холдинговою компанією, а поглинутий відповідно - дочірнім підприємством. Крім того, у міжнародному праві відомий такий спосіб утворення холдингу, як укладення між підприємствами підприємницького договору про встановлення вирішальної залежності, що, однак, не передбачено чинним національним законодавством. Тому, наявність норми статті 4 Закону щодо договірного оформлення рішення про утворення холдингової компанії особами, які є власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) не видається доцільною. Крім того, основні засади створення юридичних осіб, а згідно Закону холдингова компанія є юридичною особою, визначено нормами Цивільного кодексу України, статтею 87 якого встановлено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом, а відповідно до статті 154 Цивільного кодексу України єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Від дочірнього до корпоративного підприємства. Сумніви викликає необхідність введення нового терміну «корпоративне підприємство» замість терміну «дочірнє підприємство». В чинному законодавстві використовується ряд споріднених термінів, що розкривають відносини контролю між суб’єктами господарювання: «дочірня компанія (підприємство)», «залежне господарське товариство», «пов’язана особа», «афілійована компанія (особа)», «асоційована компанія (підприємство)», які в різних нормативних актах мають різний зміст.

Відповідно до Державного класифікатора  «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004 дочірнє  підприємство - підприємство, єдиним засновником  якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого). Таке визначення є результатом аналізу пункту 8 статі 63 ГКУ, відповідно до якої у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею  126 ГКУ, підприємство визнається дочірнім. Таким чином, в цьому випадку ключовим моментом у визнанні підприємства дочірнім став порядок його заснування, а саме, заснування підприємства єдиним засновником. Інший підхід до розуміння дочірнього підприємство міститься у Положенні, відповідно до якого, дочірнє підприємство - господарюючий суб’єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Виходячи з визначення холдингової  компанії, що містилось в пункті 5 статті 126 ГКУ, до внесення відповідних  змін Законом, до складу холдингової  компанії входило дочірнє підприємство (підприємства), що є акціонерними товариствами, тобто, по суті є дочірніми підприємствами корпоративного типу (виділяються лише на теоретичному рівні), що, однак, не узгоджувалось  з поняттям дочірнього підприємства як окремої організаційно-правової форми господарювання. Перехід до концепції «корпоративних підприємств» поглибило колізії статусу господарського товариства, дочірні підприємства якого не є акціонерними товариствами, тобто за своєю юридичною природою є дочірніми підприємствами унітарного типу (створюється одним засновником, який безпосередньо або опосередковано керує підприємством, статутний фонд не поділено на частки). Право на створення таких дочірніх підприємств, передбачено статтею 9 Закону України «Про господарські товариства», тому твердження про припинення існування дочірнього підприємства як організаційно-правової форми господарювання видаються безпідставними.

Таким чином, введення Законом нового терміну - «корпоративне підприємство» - не видається обґрунтованим, тим більше, що відповідно до пункту 5 статті 63 ГКУ цей термін має інший зміст.

Термінологічна неузгодженість викликана  й відмінностями визначення холдингової  компанії, що міститься у абзаці 2 статті 5.3.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого холдингові компанії - це юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов’язані особи, відповідно до пункту 1.26 Закону, яким встановлюється, що пов’язаною особою є юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Викладене дає підстави стверджувати, що на нормативному рівні відсутні єдині підходи до розуміння правової природи холдингової компанії, а  тому відсутня і термінологічна тотожність цього поняття. На виправлення цього  недоліку і має бути спрямована подальша законопроектна робота.

Холдингові компанії за законодавством ЄС. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу. Тому Закон, і зокрема, його термінологія має узгоджуватись з acquis Європейського Союзу.

Стаття 51 Угоди про партнерство  та співробітництво між Європейськими  Співтовариствами та Україною визначає сферу права компаній в якості однієї з пріоритетних сфер зближення  законодавства України та поступового  приведення його до законодавства ЄС.

Серед актів вторинного законодавства  ЄС, що обов’язково мають бути враховані  при опрацюванні Закону варто  виділити такі:

-Директива Ради 89/667/ЄЕС щодо приватизованих підприємств з обмеженою відповідальністю з одним учасником;

-Директива Ради 68/151/ЄЕС щодо  координації гарантій (застережних  заходів), які вимагаються країнами-членами  від компаній в рамках контексту  другого абзацу Статті 58 Договору  для захисту інтересів членів  та інших з перспективою зробити  такі гарантії однаковими в  усьому Співтоваристві;

-Директива Ради 78/855/ЄЕС щодо злиття публічних компаній з обмеженою відповідальністю;

-Директива Ради 83/349/ЄЕС щодо консолідованих звітів.

Поняття «холдингова компанія»  використовується у праві ЄС, однак  чітке його визначення відсутнє.

Холдингова компанія за своєю суттю  не може бути об’єднанням підприємств, оскільки в американському та англійському праві - це компанія, яка здійснює контроль над дочірніми компаніями. Більш того, компанія в англосаксонській системі права - це юридична особа, а група підприємств на чолі з холдинговою компанією не тільки не є юридичною особою, але відсутність такого статусу є однією з її переваг.

Такий підхід призводить до розуміння  холдингової компанії як головної компанії, яка в групі підприємств контролює  інші дочірні підприємства через  переважну участь в їх статутному капіталі, та/або утримує більшість  голосів у їх органах управління, або у інший, визначений в законодавстві  спосіб здійснює контроль над дочірнім товариством.

Сьома Директива Європейського співтовариства № 83/349 від 13.06.1983 р. «Про консолідовану звітність» встановлює особливості ведення бухгалтерської звітності та оформлення компаній, що входять до так званих груп компаній у порівнянні з правилами, що встановлені 4-ю директивою ЄС від 25.07.1978 р. № 78/660 «Про річну звітність», яка стосується оформлення бухгалтерської звітності для всіх інших компаній.

Важливим є визначення терміну  «група компаній». Під групою компаній розуміється ситуація, коли одна компанія (материнське товариство) має більшість голосуючих акцій у статутному капіталі іншої компанії (дочірнього товариства), або має право призначати чи припиняти повноваження більшості членів органів дочірнього товариства, або має можливість здійснювати переважний вплив на діяльність дочірнього товариства в результаті положень контракту чи установчих документів.

Широко використовується в законодавстві  ЄС також поняття «партнерські підприємства», «пов’язані підприємства» визначені  у статті 3 Додатку до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС від 6 травня 2003 року про  визначення суб’єктів мікро-, малого та середнього підприємництва.

ВИСНОВКИ

Становлення ринкових відносин в Україні  супроводжується пошуком альтернативних організаційно-правових форм суб’єктів  господарювання та нових способів управління господарськими процесами, одним з  яких є створення групи підприємств  на чолі з холдинговою компанією.

У законодавстві України та наукових дослідженнях, що торкаються проблем  правового становища холдингових  компаній, немає єдиного підходу  до визначення поняття холдингової  компанії та її правової природи, часто  конструкція холдингової компанії виводиться під іншими поняттями.

Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку - характеризуються особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі, що не є характерні для окремих  компаній.

В Україні немає великого досвіду  формування холдингових систем. За даними Антимонопольного комітету України  за період з 1998 по 2003 роки в Україні  було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи. Ефективність процесу створення холдингів  залежить від державного регулювання  підприємницької діяльності та від  розробки і впровадження в практику відповідних сучасним холдингам  інструментів менеджменту організацій. Важливим складовим менеджменту  в даному випадку є механізм інвестиційної  взаємодії холдингу і дочірніх компаній, методи планування інвестицій, організаційного  забезпечення інвестиційної діяльності та розподілу прибутків.

Такі питання, як формування структури  холдингової компанії у взаємозв'язку з її життєвим циклом, створення  ефективного механізму взаємодії  холдингової групи з інвесторами, активізація діяльності менеджерів у розробці і реалізації інвестиційних  проектів, потребують розвитку з урахуванням  особливостей національної економіки  України.

Як показує досвід таких країн  як Польща, Угорщина створення холдингових  компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов'язані  з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури.

Механізм утворення холдингових  груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється  від практики країн із розвинутою ринковою економікою. Формування холдингів  в Україні й інших країнах  СНД почалося шляхом реорганізації  колишніх відомств і головкомів. У  процесі акціонування підприємств  відбувалося об'єднання контрольних  пакетів і передача їх центру - материнській компанії, що по суті заміняла формально  скасоване відомство. Це об'єднання  здійснювалося, як правило, адміністративними  методами, зберігаючи і закріплюючи  підпорядкований статус акціонерних  товариств.

Економічна база для заснування холдингових компаній в Україні  почала створюватися у процесі акціонування і приватизації великих державних  підприємств і об'єднань. Законодавчим підґрунтям процесів створення холдингових компаній став Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 19.05.1994 року. Фактично заснування холдингових компаній в Україні розпочалось у 1995 році.

За період 1995-1999 роки було створено біля трьох десятків холдингових  компаній та державних акціонерних  компаній, а до їх складу було передано держпакети акцій більше 300 підприємств.

До основних передумов створення  ХК в Україні можна віднести такі:

- наявність значної кількості підприємств, що мають багаточисельні зв'язки за «технологічними ланцюгами»;

- потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;

- розвиток галузей промисловості, в котрих об'єктивно є необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні;

- нездатність підприємств власними силами організувати процес постачання виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

- дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах несприятливого інвестиційного клімату в Україні;

- структурна криза.

Відповідно до Указу Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» основними способами  створення холдингових компаній є: