Ринок і держава

Недотримання законів  ринку не буде мати ніяких позитивних наслідків, лише принесе дисбаланс  в ринковий механізм та суміжні з  ним сфери – економіку, політику.

Дія ринкового механізму має мету виконати основні функції, які я пропоную визначити за теорією Базилевича, а саме:

• функція регулювання (у ній зосереджений контроль за усіма економічними процесами (виробництво, обмін, розподіл і споживання – ланцюжок, що виражає сутність товаровиробництва), що відбуваються за допомогою ринкового механізму);
• функція стимулювання (ринок створює дієвий механізм мотивації праці суб’єктів; підвищує ефективність діяльності, спонукаючи виробників до підвищення якості товарів та зниження витрат на них);
• розподільча функція (вона виражає найголовнішу задачу, яку ставить перед собою ринок – справедливо розподілити матеріальні блага між тими, хто їх потребує; однак, справедливість має дефективний характер внаслідок нерівного статку громадян);
• функція санації (неупереджена та справедлива функція, що притаманна ринковому механізмові; вона звільняє ринок від неконкурентоспроможних суб’єктів та надає простір для розвитку прогресивних підприємств);
• алокаційна функція (важливість цієї функції полягає у тому, щоб створити найвигідніші комбінації ресурсів для виробництва оптимального за співвідношенням ціна-якість товару);
• інформаційна функція (ця функція допомагає виробникові та споживачеві орієнтуватися на ринку ; проінформований суб’єкт ринку може стати будівником прогресивної економічної системи, і тому треба бути завжди в курсі справ та нових тенденцій);
• функція інтеграції (ринок потребує цілісності, об’єднаності в одну систему, що створює сильний, життєздатний організм у економічній сфері; поєднання різних секторів діяльності в ринковому просторі допомагає в укоріненні власне ринкового механізму [3, с.195].

Таким чином, ринок в  політекономічному аспекті визначається як сукупність відносин щодо економічної  власності. Економічна сутність ринку  виражається через ринковий механізм, діючими важелями якого виступають попит, пропозиція та конкуренція, а функції, виконувані ринком, зумовлені законами ринку.

У сучасних умовах ринкова  система господарства із саморегулюючої трансформувалася в регульовану, що привело до ускладнення її суб'єктивної структури. Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позикового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).

Домашні господарства –  це господарська (економічна) одиниця, що функціонує в споживчій сфері  економіки і може складатися з  однієї чи декількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль пов'язана із забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб.

Підприємство (фірма) –  ця економічна одиниця виробляє товари чи послуги для продажу, приймає  самостійні рішення, прагне до отримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання притягнутих і власних факторів виробництва.

Банки – це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального  функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства.

Держава як суб'єкт ринкових відносин представлена усіма своїми контролюючими, регулюючими й охоронними установами, що здійснюють владу над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства[8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Роль держави  в ринковій економіці: зміна функцій держави в XXI столітті

Вивчення законів  вільної гри економічних сил - у чому й полягає найважливіший  зміст політичної економії - призвело до визнання необхідності… регулювання  цієї гри суспільною владою.

     Михайло  Туган-Барановський

  Людина сьогодні уже не виходить з тих міркувань, що "найкраще регулює та держава, яка найменше регулює". Поступово, незважаючи на опозицію, методи Олександра Гамільтона почали застосовуватися для досягнень цілей Томаса Джефферсона: конституційні повноваження центральних і місцевих органів влади почали тлумачитися широко та використовуватися для "забезпечення суспільних інтересів" і "наведення порядку" в економічній системі.

     Пол Самуельсон

Сучасна ринкова економіка  не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки  теоретично обґрунтував англійський  економіст Дж.М.Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання  ринкової економіки - це вплив держави  на відтворювальні процеси в економіці  за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів  з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну  роль відіграв ринковий механізм.  Ринок — це механізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Найсильніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, тому політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Згідно із загальними рекомендаціями для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектору в період великого безробіття і, відповідно, скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб зменшити витрати приватного сектору в періоди інфляції.

    Для реалізації складних економічних завдань держава використовує такі напрями діяльності:

- фіскальна і грошова  політика як сукупність заходів,  спрямованих на регулювання економічних  процесів у країні;

- соціальна політика  і політика регулювання доходів  як сукупність заходів з боку  держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення;

- зовнішньоекономічна  політика як сукупність заходів,  спрямованих на розвиток і  регулювання торгових й інших  відносин з іншими державами  та міжнародними організаціями.

Механізм реалізації функцій держави є різноманітним у просторі й часі функціонування економіки. Він якісно відрізняється в період становлення, формування ринкової економіки та в умовах функціонування сформованої, добре відрегульованої економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди. Навіть лауреат Нобелівської премії з економіки Дж. Стігліц, аналізуючи взаємовідносини, регулятивні ролі держави та ринку зазначав:"... Завжди відстоював збалансований погляд на роль держави, визнаючи обмеженість і провали як ринкового механізму, так і держави, але завжди припускаю, що вони діють спільно, на умовах партнерства, причому точні рамки цього партнерства визначаються по-різному для різних країн залежно від рівня їх політичного та економічного розвитку".

Необхідність державного регулювання ринкової економіки  випливає з об`єктивно притаманних  державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них.

Рис. 2.1. Функції держави та ринку в сучасній ринковій економіці

 

 

• Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів.
• Визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій.
• Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.
• Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі.
• Захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.
• Перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо[9].
• Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.
• Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.
• Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

Проте в сучасному  світі економічні функції держави  набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо[8].

Слід також відмітити, що головні елементи механізму державного регулювання економіки описують такі терміни: суб’єкт, об’єкт, методи і засоби.

Суб’єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси. Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

    Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, культурних, екологічних, регіональних інтересів є також політичні партії. Наймогутніші виразники господарських інтересів — це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.

    Виконавцями господарських інтересів держави є органи державної та місцевої влади, а також Національний банк.

    Об’єкти державного регулювання економіки — це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Рис. 2.2. Засоби регулювання діяльності підприємств з різними формами власності:

   1 — прямий вплив  на підприємство;

   2 — функціональний вплив на підприємство

Об’єктами державного регулювання  економіки прийнято вважати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв’язки.

    Крім того, держава через законодавчі та виконавчі органи намагається впливати на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Схема класифікації цих методів показана на рис 2.3.