Провідні бібліотекознавці

Результатом вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду в організації  бібліотечної справи стало видання  Л.Б.Хавкіною універсальних посібників: “Библиотеки, их организация и техника” (СПб., 1904) та “Руководство для небольших  библиотек” (СПб., 1911), що неодноразово перевидавалися. Окрім важливого фактичного матеріалу, посібники містили теоретичні засади бібліотечної діяльності.

Заслугою Л.Б.Хавкіної є вивчення зарубіжного досвіду  бібліотечного будівництва та його впровадження у практичну діяльність наших бібліотек. Вона уважно стежила за станом бібліотечної справи за кордоном, відбирала найбільш цінні, на її погляд, матеріали і робила їх набутком бібліотечної громадськості. Л.Б.Хавкіна вільно володіла шістьма мовами, вивчала стан бібліотечної справи у зарубіжних країнах під час відряджень, мала особисті зв’язки з багатьма діячами зарубіжного бібліотекознавства, була членом бібліотечних асоціацій США і Чехословаччини, систематично знайомилася з зарубіжними журналами і книгами. За наслідками вивчення закордонного досвіду вона пише статті до журналів “Вестник воспитания”, “Просвещение”, “Русская школа”. У статтях “Публичные библиотеки в Австралии”, “Народные читальни и библиотеки в Париже”, “Английский библиотечный союз” , “Детские библиотеки” , вона висвітлює значення бібліотек для країн Заходу та США і пропонує нашим бібліотекам перейняти багатий досвід Америки, Англії, Німеччини, Франції та інших країн.

Пропагуючи зарубіжний досвід, Л.Б.Хавкіна водночас досліджує  стан вітчизняних бібліотек. Про  Харківську громадську бібліотеку вона написала 8 статей і часто згадувала її у своїх працях, бо за масштабами роботи ХГБ була другою бібліотекою Росії і поступалася лише Публічній бібліотеці Петербурга.

“Серед установ позашкільної освіти, – відзначала вона, – одне з найважливіших місць посідають бібліотеки, які є необхідним доповненням і продовженням школи” [11].

Л.Б.Хавкіну цікавлять  також питання, пов’язані з діяльністю громадських публічних бібліотек. Крім довідкових і періодичних видань, тут повинні бути книги з усіх галузей знань, підібрані для читачів різних категорій та фахової підготовки. Кожна публічна бібліотека повинна бути пристосованою до особливостей регіону і його населення. Окрім питань стосовно типології бібліотек, їх організації та перспектив розвитку, Л.Б.Хавкіна розробляє проблеми підготовки бібліотечних кадрів. У 1904 р. на ІІІ-му з’їзді російських діячів з технічної та професійної освіти вона виступила з доповіддю “Про професійну підготовку бібліотекарів” [8], де обгрунтувала проект бібліотечної освіти в Росії шляхом організації бібліотечних курсів, а згодом і постійного спеціального бібліотечного закладу. Вона доводила, що для вдосконалення бібліотечної роботи слід організувати підготовку професійних наукових кадрів, видавати спеціальну літературу. Проект Л.Б.Хавкіної стосовно організації бібліотечних курсів одержав підтримку з’їзду. Але такі курси були створені лише в 1913 р. у Москві при університеті ім.Шанявського. Пропозиції Л.Б.Хавкіної щодо вищих навчальних закладів були реалізовані тільки у 20-ті роки. Зараз в Україні функціонують три вищі учбові бібліотечні заклади, два з яких готують аспірантів.

Отже, досліджуючи питання  щодо типології, функцій та завдань  бібліотек, проблеми підготовки бібліотечних кадрів, розробляючи організаційні  засади бібліотечної справи, Л.Б.Хавкіна звертала увагу держави та суспільства на найважливіші проблеми бібліотечного будівництва. Вона розуміла, що від вдалого розв’язання цих проблем залежить культурний та економічний розвиток нашої країни.

1.6. Рубинський Костянтин Іванович - геніальний бібліотекознавець

Имя Рубинського Костянтина Івановича – бібліотекознавця, бібліотекаря Харківського імператорського університету, добре знайоме спеціалістам на початку ХХ сторіччя, на довгі десятиріччя було забуте. Перший нарис про Рубинського К.І., який освячує його діяльність до 1917 року, написаний спеціалістами Мазманьянц В.К. та Швалбом В.П. в 1974 році. В 1988 році був виданий перший бібліографічний покажчик, який включав в себе повну хронологічну біографію Рубинського, бібліографію його робіт та літератури про нього. Прийшов час повернути історії бібліотекознавства ім’я вченого і практика, з діяльністю якого пов’язані становлення і розвиток бібліотечної освіти, найстарішої університетської бібліотеки – бібліотеки Харківського університету, якій він віддав близько 40 років свого життя. [24]

Народився Костянтин  Іванович в місті Пенза в 1860 році. Після закінчення історико-філологічного  факультету Харківського університету, в 1885 році йому була присвоєна вчена  ступінь кандидата історичних наук.

Потім він працює вчителем в гімназії в Харкові і реального  училища в Пензі.

За період з 1883 по 1930 рік  Костянтин Іванович пройшов шлях від помічника бібліотекаря до директора  Харківської університетської бібліотеки[5]

В цей час , під його керівництвом, було розширено приміщення бібліотеки, закінчена організація алфавітного каталогу,продовжено друк систематичного каталогу, встановлено книгообмін з науковими бібліотеками Росії і Західної Європи , була організована студентська бібліотека. [6]

З 1908 року К.І.Рубинський – активний член Об’єднання бібліотекознавства (Санкт-Петербург). Актуальність і глибина  питань, поставлених в його публічній  лекції,доповідях на засіданнях Об’єднань, статтях отримали високу оцінку в  бібліотечній спільноті. За доручення Об’єднання він брав активну участь у підготовці Першого Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи, в розробці його документів.Відвідавши в 1905 році бібліотеки Парижа, Відня, Берліна, Женеви,Лозанни, Берна, знайомий з іноземних джерел з роботою бібліотек Англії, США,узагальнив їх досвід в доповіді «Положение вопроса о библиотечном персонале в Западной Европе и у нас», з яким виступив на засіданні бібліотечної комісії в Харківському університеті 19 травня 1906 року. [11]

З-під пера К.І.Рубинського вийшло понад 45 бібліотекознавчих праць. Всього він опублікував близько 60 праць, а велика кількість так і залишилась в рукописах. Найбільш значима неопублікована – «История русской библиотеки в дореволюционное время»(1925-26р.р.).В подальші роки займався науковою роботою, підготовкою бібліотечних кадрів, перекладами з французької на українську мову.Помер К.І. Рубинський 2 грудня 1930 року в Харкові.

1.7. Ю.В. Григор'єв як класик вчення про бібліотечні фонди

Юрій Володимирович Григор'єв народився 10 вересня 1899г. у Москві в сім'ї лікаря. У 1918г. поступив в МВТУ імені Н. Баумана, в 1921г. був покликаний в Червону Армію, де почав завідувати Бібліотекою Академії Генштабу РККА. З того часу його діяльність професійно пов'язана з бібліотечною справою. З 1925 по 1940 рр. він завідував музеєм, був вченим секретарем Інституту бібліотекознавства Державної бібліотеки СРСР ім. В. Леніна. Там же закінчив дворічні бібліотечні курси. З 1930г до самої смерті з невеликими перервами працював на бібліотечному факультеті Московського державного бібліотечного інституту спочатку як доцент, аз 1961г - професор. Завідував кафедрою бібліотекознавства, потім - кафедрою бібліотечних фондів і каталогів, що відокремилася від неї. МГБІ закінчив в 1946г. кандидатську дисертацію захистив в 1940г. Зробив три спроби захистити докторську дисертацію, але цього йому зробити не вдалося по незалежних від нього причинах.

В особі Ю. Григор'єва ми маємо бібліотекознавця широкого профілю, якому були рівно близькі як загальні питання історії і теорії бібліотекознавства, так і приватні його розділи, особливо вчення про бібліотечки фонди і каталоги, робота з читачем. Йому були добре відомі також питання організації і діяльності бібліотек різних типів і видів - наукових і масових, універсальних і спеціальних. З його ім'ям пов'язаний розвиток і становлення радянського бібліотекознавства і вищої бібліотечної освіти в наший країні.

Педагогічну і наукову роботу Ю. Григор'єв розглядав як основну і був, за його словами, ( нескінченно вдячний) Московському інституту культури за те, що він дав можливість розкритися всім його здібностям.

Основну свою роботу Ю. Григор'єв довгий час, до кінця 40-х рр., поєднував з плідною діяльністю в інших установах. З 1932 по 1934г. він був заступником директора Державної політехнічної бібліотеки. Всесторонньо вивчивши діяльність науково-технічних бібліотек країни, він написав ряд книг і брошур. За його ініціативою було відновлено видання наукових збірок (Радянська бібліографія) і серії (Діячі книги)

Як фахівець Ю. Григор'єв почав отримувати популярність на початку 20-х рр. Він вів наукові дослідження близько 50 років, розробляючи широкий круг питань і проблем. З його ім'ям пов'язаний розвиток і становлення радянського бібліотекознавства, а також вищої бібліотечної освіти в наший країні.

1.2. Основні етапи

Еволюцію Ю. Григор'єва як бібліотекознавця схематично можна представити таким чином. Розробку бібліотековедчеських питань він почав з раціоналізації окремих технічних прийомів бібліотечної справи. Потім круг його наукових інтересів розширився, захоплюючи спочатку окремі організаційні питання формування і каталогізації бібліотечного фонду, а потім - все більш загальні. Він розробив спеціальний бібліотечний почерк, раціоналізував методику перевірки фонду і прийому літератури, що поступає, і так далі. До кінця 20-х рр. він вже систематизовано володів теорією і методикою опису, обліку, розстановки, зберігання і перевірки фондів. Більшість цих процесів згодом він об'єднав поняттям "Організація бібліотечних фондів". Різним питанням організації присвячений цілий ряд його публікацій. Це книги "Облік, розстановка і зберігання бібліотечних фондів" (два видання-1936 і 1939), профільовані на науково-технічні бібліотеки, "Організація журнальних фондів" (1937), "Перевірка бібліотечних фондів і каталогів" (1946), "Облік учбових фондів" (два видання - 1950 і 1952гг.), "Фонди технічних бібліотек" (1961) і ін. Найбільш цілісне віддзеркалення ці його погляди отримали в монографії "Організація бібліотечних фондів" (1953), розрахованою на крупні бібліотеки типу обласної. Вона була рекомендована як навчальний посібник для бібліотечних факультетів, але не у меншій мірі використовується донині і як якнайповніша практична допомога. [6,19.]

У другій половині 50-х рр. круг його фондоведчеських інтересів розширюється. Продовжуючи займатися питаннями організації- фонду, він звертається і до питань його кнігоснабженія, теорії повноти комплектування і іншим приватним питанням.

У 60-і рр. він почав осмислювати в сукупності всі питання, пов'язані із створенням, будовою, зберіганням, функціонуванням фонду. Цьому присвячені статті, освітлюючі вимоги В. Леніна до бібліотечних фондів, стан бібліотечних фондів країни, що підводять підсумки дискусій про оптимальний об'єм і ядро фонду масової бібліотеки. Кожна з цих статей була помітною віхою в розвитку вчення про бібліотечний фонд.

Нарешті Ю. Григор'єв виходить на рівень крупного узагальнення всіх фондоведчеських питань. Він пропонує збірне поняття "Формування бібліотечних фондів". Книгу відрізняє спрямованість в майбутнє, спроба зафіксувати нові, найбільш значні, хоча, природно, і не завжди до кінця продумані ідеї, багато з яких в найзагальнішому вигляді висувалися їм в статтях останніх років. В процесі підготовки роботи до видання він_# ^одноразово доповнював її новими ідеями, уточнював колишні і проте, не вважав її остаточно відшліфованою. [2]

На початку 50-х рр. у Великій Радянській Енциклопедії публікуються 10 його словарних статей.

Останніми роками своєму життю Ю. Григор'єв зайнявся поглибленою розробкою визначення поняття "бібліотекознавство", його предмету, зв'язку з іншими науками, припускаючи написати капітальну працю по історії і методологічним проблемам бібліотекознавства.

Велику увагу він приділяв і історії бібліотекознавства, написавши декілька книг   і   понад   30   статей   про   видатних   представників   вітчизняного

бібліотекознавства. Йому хотілося видати серію нарисів про маловідомих радянських бібліотекознавців, він посилено збирав для цього матеріал. Короткі нариси (близько 20) були їм присвячені і дореволюційним бібліотекознавцям.

Окремі нариси підвели Григор'єва до ідеї створити повну історію вітчизняного бібліотекознавства з моменту його виникнення до наших днів (знову шлях від приватного до загального). Цей задум реалізований ним не повною мірою - історія бібліотековедчеськой думки доведена до 1860г.

Важливе місце в працях Ю. Григор'єва займає ленінську теоретичну спадщину в області формування і використання бібліотечного фонду. По визнанню Юрія Володимировича, він спеціально до нього звертався, вважаючи це особливо значущою частиною своєї роботи.

Ю. Григор'єв вніс внесок до всього без виключення розділи бібліотечного фондоведенія. Чи не головна його заслуга полягає в затвердженні тези про те, що "правильно укомплектований і організований книжний фонд-основа роботи всіх без виключення бібліотек, від гіганта Державної бібліотеки СРСР імені В.Леніна до найменшої сільської або шкільної бібліотеки". Іншими словами, виконувана фондом в системі "бібліотека", - функція основи, фундаменту будови і діяльності цього соціального інституту. Він рішуче заперечував проти всіляких прагнень зменшити цю найважливішу роль бібліотечного фонду.

Впродовж сторіч поняття "бібліотека" і " бібліотечний фонд" ототожнювалися. Само слово бібліотека означає, як відомо, "книгосховище". Друге значення - "зібрання книг" - воно придбало, мабуть, до початку наший ери, а на рубежі 19 і 20 вв.ісрупні бібліотеки іменували книгосховищами, а невеликі і середні - бібліотеками. Характерний в цьому відношенні *вагол*в\Л: офіційного документа - декрету Совнаркома "О охороні бібліотек і книгосховищ РРФСР" (1918). Коли було гостро необхідно спожити слово саме в значенні "Бібліотечний фонд", використовували слово обороти "книжкові багатства" і навіть "каталог". Інакше кажучи, фонд вважався найголовнішим елементом бібліотеки, що в усякому разі повністю відображає її суть. Це, звичайно, було крайністю. Поява і зміцнення (у 20-і рр.) понять "Книжковий фонд" в їх практично сучасному значенні знаменувала собою важливий етап в диференціації теоретичних уявлень про бібліотеку.