Провідні бібліотекознавці

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність  теми: Відтворення еволюції наукових поглядів фахівців на елементи системи поповнення бібліотечних фондів дозволило виокремити три основних етапи розробки проблеми документопостачання: емпіричний (XIII – XVI ст.), у процесі якого практика поступово накопичувала знання, набуті в результаті узагальнення існуючого досвіду роботи бібліотек; етап початкових теоретичних осмислень, що тривав з ХVII до другої половини ХХ ст., у процесі якого фрагментарно розроблялися поодинокі аспекти функціонування окремих складових об’єкта дослідження; теоретичний етап, що розпочався в 50-ті рр. ХХ ст. дослідженнями сутнісних ознак джерел і способів документопостачання як системи і триває понині.

Виявлено, що на емпіричному  етапі в розробку проблем документопостачання  суттєвий внесок зробили Рішар де Фурніваль, Річард де Б’єрі, Габрієль Ноде, Клод Клемент, ін. На етапі початкових теоретичних осмислень цінні думки щодо вдосконалення поповнення бібліотечних фондів містять фундаментальні бібліотекознавчі праці Г. Лейбніца, М. Деніса, Г. Пеньо, Ж. Брюне та Ж. Намюра, П. Ярковського, П. Отле, М. Шреттінгера, Ф. Берта, А. Грезеля. Плідні ідеї стосовно раціональної організації документопостачання бібліотек Російської імперії подаються в проектах Ф.С. Салтикова, В.В. Кіпріанова, М.І. Новикова[2,7,9,8,11,20].

У ХІХ ст. найвагоміший внесок у розробку теорії документопостачання  бібліотечних фондів зробили Ф.Ф. Рейсс, О.М. Оленін, М.А. Корф, В.І. Собольщиков, М.І. Лобачевський. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. теоретичні аспекти функціонування окремих джерел і способів документопостачання бібліотечних фондів розробляли у своїх працях видатні російські й українські бібліотекознавці – М.О. Рубакін, Л.Б. Хавкіна, К.М. Дерунов, Є.М. Мединський, К.І. Рубинський, В.О. Невський та ін[11,49,21,10].

У 1918–1919 рр. – період розбудови незалежної української держави – за ініціативи кращих представників української інтелігенції вдалося створити державні органи керівництва бібліотечною справою і закласти певні теоретичні, правові й організаційні засади запровадження національної системи документопостачання бібліотек. Уже на початку 1918 р. було розроблено перший в історії України законопроект про обов’язковий примірник творів друку, висувалася ідея створення центральної книжної експедиції, серед функцій якої: ознайомлення бібліотекарів з видавничим та книготорговельним репертуаром; консультаційна допомога щодо відбору найкращих літературних зразків; організація передплати нових видань; формування спеціальних комплектів для поповнення бібліотечних фондів. Прибічниками цієї ідеї, яку, на жаль, так і не вдалося реалізувати, були О.С. Грушевський, Ю.І. Меженко, С.О. Сірополко, В. Міаковський та ін[14,21,20].

До розробки теоретичних  та організаційних основ функціонування окремих джерел документопостачання  бібліотек у роки становлення радянської влади причетні В.І. Ленін, Н.К. Крупська, а також такі відомі бібліотекознавці, як Д.А. Балика, Б.О. Борович, І.С. Вугман, М.А. Годкевич, А.І. Козаченко, Ю.І. Меженко, С.П. Постернак, О.О. Покровський, С.О. Сірополко, Н.Я. Фрідьєва, Л.Б. Хавкіна, М.Ф. Яницький, М.І. Ясинський та ін. Визначено, що в цей період безперечний пріоритет у розробці проблем документопостачання бібліотечних фондів належав українським бібліотекознавцям[2,4,19,18].

Підкреслено, що перший досвід теоретичного осмислення сукупності джерел і способів поповнення бібліотечних фондів як системи належить Ю.В. Григор’єву. З виходом друком у 1956 р. його праці «Система книгоснабжения советских библиотек» розпочався теоретичний етап розробки досліджуваної проблеми, продуктивність якого пов’язана з активізацією спроб системного вивчення джерел документопостачання та взаємозв’язків між ними

Найбільшу наукову і  практичну цінність становлять праці  з бібліотечного фондознавства, зокрема Я.І. Ареста, К.Д. Бакуліна, В.І. Василенко, К.Л. Воронько, Т.В. Гуртовенко, А.А. Джиги, В.А. Добрушина, С.М. Дубаускаса, І.В. Ейдемілер, Н.М. Кушнаренко, Н.З. Стародубової, Ю.М. Столярова, В.М. Суворової, О.І. Талалакіної, В.І. Терьошина, Я.А. Чепуренко та ін[2,7,9,8,11,5,4].

Мета дослідження: визначення наукової та практичної цінності праць закордонних та укрїнських бібліотекознавців в процесі становлення вітчизняного фондознавства.

Завдання дослідження:

1. Вивчити біографію бібліотекознавців даного історичного етапу розвитку фондознавства..
2. Виявити найбільш значущі праці науковців-бібліотекознавців цієї доби.
3. Визначити роль і місце віцтчизняних та зарубіжних бібліотекознавців в становленні та розвиткк фондознавства.

Об'єктом роботи є історія бібліотечної справи і бібліотекознавства. Предметом дослідження є внесок видатних бібліотекознавців в розвиток фондознавства як науки та практичної ліяльності.

Методи дослідження: Аналіз, синтезування та систематизація літератури по темі.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (23 дж.)

РОЗДІЛ І. ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ТА МІСЦЯ НАУКОВИХ НАДБАНЬ ЗАКОРДНОННИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВЦІВ У РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННІ ВІТЧИЗНЯНОГО БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА

1.1. Еволюція фондознавчої думки в працях видатних бібліотекознавців світу

В умовах отримання Україною незалежності нам, бібліотекарям і  бібліотекознавцям кінця ХХ і  почала ХХІ в., що поступово відчуває себе наступниками харківської бібліотечної школи, дорогі імена її засновників  – Костянтина Івановича Рубінського (1860–1930) і Любові Бориса Хавкиной (1871–1949). Їх багато що об'єднувало. Представники одного покоління, що присвятили себе одній справі, фахівці двох найбільших бібліотек, вони багато зробили для становлення і розвитку бібліотечної справи. І тому в аспекті теми неминуча певна паралель в їх библиотековедческих біографіях.

Ім'я Л. Б. Хавкиной відразу  і назавжди увійшло до анналів  історії бібліотечної справи, в енциклопедії і словники. За життя вона заслужено  отримала титули і звання, визнання наукової і бібліотечної громадськості.*

Ім'я ж До. І. Рубінського, бібліотекаря Харківського імператорського  університету, добре відоме фахівцям на початку ХХ в., згодом на довгі  десятиліття було віддане забуттю. Перший нарис про До. І. Рубінськом, що освітив його діяльність до 1917 р., написаний фахівцями бібліотеки університету В. К. Мазманьянц и М. Г. Швалбом в 1974 р. [1]. У 1988 р. виданий перший біобібліографічний покажчик, що включив хронологічно закінчену біографію До. І. Рубінського, бібліографію його робіт і літератури про нього [2].

Творча спадщина К. І. Рубінського збереглася в «Записках  Харківського імператорського університету», через що воно не стало надбанням  широкого круга фахівців бібліотечної справи.

Тільки на початку 1980 р. в журналі «Бібліотекар» опублікована частина його лекції «Культурна роль бібліотеки і завдання бібліотекознавства», що звернула на себе увагу фахівців. У 1980 р., акцентуючи увагу на дефініції українська бібліотечна школа (українська бібліотечна школа), відомий бібліотекознавець Ю. Н. Столяров писав: «Заслуги українських фахівців настільки значительны, що можна говорити про створення і успішний розвиток української школи бібліотекознавства. Передісторія її пов'язана з іменами Х. Д. Алчевськой, Л. Би. Хавкиной, До. І. Рубінського» [3. С. 93]. Пізніше, в розвиток думки Ю. Н. Столярова, харківський бібліотекознавець Н. Н. Кушнаренко написала: «З ім'ям К. І. Рубінського зв'язане становлення харківської наукової школи, її основного ядра»[4. С. 21–23].

Кінець ХХ в. став часом  повернення в історію бібліотекознавства імені К. І. Рубінського – автора більше 30 робіт по бібліотекознавству і бібліографії, що присвятив бібліотеці Харківського університету все своє життя. Діапазон його інтересів в значній мірі визначався досвідом практичної роботи в одній із старих академічних бібліотек. Надана університетом в 1902 р. можливість вивчити досвід найбільших вітчизняних бібліотек, а в 1905 р. – і бібліотек Західної Європи дозволила йому зробити порівняльний аналіз цих бібліотек. Його виводи в значній мірі стали базою для подальших досліджень.

Багатий теоретичний  і фактичний матеріал, що дозволив визначити історичні періоди  й особливості інституалізації  основних складових системи документопостачання  бібліотек у контексті еволюції документальних комунікацій суспільства, міститься в працях І.Є. Баренбаума, А.М. Ванєєва, Л.І. Володимирова, Б.Ф. Володіна, О.О. Говорова, Г.Ф. Гордукалової, В.О. Ільганаєвої, Т.І. Ківшар, С.Г. Кулешова, Н.М. Кушнаренко, М.Г. Малихіна, Р.С. Мотульського, А.В. Соколова, М.С. Слободяника, М.І. Слуховського, Ю.М. Столярова, А.Д. Урсула, Л.Я. Філіпової, А.С. Чачко, Г.М. Швецової-Водки, В.М. Шейка та ін. Розвиткові концептуальних засад електронного фондознавства сприяли ідеї І. Антоненко, О.В. Баркової, О.Є. Буличової, А.І. Земськова, Г.О. Євстигнєєвої, Л.Й. Костенка, Ю.М. Столярова, Т.В. Майстрович, І.А. Павлуші, А.О. Чекмарьова, Я.Л. Шрайберга та ін. Вивченню зарубіжного досвіду організації документопостачання бібліотечних фондів сприяли публікації Дж. Брейніна, Д. Грінштайна, Е. Еванса, М. Мейсона, Ю. Роузман, Р. Рубіна, М. Скігліано, Х. Фолка, С. Хольмана та ін.

Особливий вплив на вироблення системи наукових поглядів на об’єкт дослідження мали ідеї Ю.М. Столярова — провідного російського документознавця, бібліотекознавця і фондознавця. Теоретичну базу дисертації склала запропонована вченим класифікація спеціалізованих документальних систем (ДС), поділ їх на генеративні (ті, що створюють і виробляють документи), транзитні (які транспортують та розповсюджують документи) і термінальні (ті, що кумулюють документи та організують їх громадське використання). Творче використання цієї ідеї допомогло встановленню як внутрішніх зв’язків між елементами системи документопостачання, так і зв’язків системи в цілому з зовнішнім середовищем; розгляду системи документопостачання як бібліотечного сегмента метасистеми документовиробництво — документорозповсюдження, що в умовах інформатизації потребує поглибленого фондознавчого осмислення.

1.2. Відатні  бібліотекознавці України (в період до 1917 року)

Вступ

Розвиток українського бібліотекознавства в кінці ХІХ  на початку ХХ сторіччя характеризується активізацією досліджень історичного, теоретико-методологічного напрямів, серед яких значне місце посідає  вивчення видатних бібліотекознавців  та бібліографів того часу.

Останнім часом склалися сприятливі умови для дослідження  ролі бібліотекознавців у формуванні тієї чи іншої галузі знання. Сьогодні є багато можливостей для вивчення та узагальнення внеску Д.І.Багалія, Х.Д.Алчевської, Л.Б.Хавкіної, , К.І.Рубинського, інших вчених у вітчизняне та світове бібліотекознавство.

Харків здавна був  відомий не лише своєю розвиненою промисловістю, наукою та культурою, а  й видатними особами, котрі тут  жили і працювали в різні історичні  періоди.

В останній чверті XIX ст. у Харкові склалися сприятливі умови для організації загальнодоступної бібліотеки. Найкращі представники прогресивної громадськості взяли активну участь у відкритті книгозбірні.

Серед фундаторів Харківської  громадської бібліотеки, організованої  у 1886р., були Д.І.Багалій, О.О.Гурський, Б.Г.Філімонов, Х.Д.Алчевська та інші видатні вчені та громадські діячі.

Микола Петрович Баллін видатний бібліотечний діяч зробив значний  внесок у заснуванні Харківського товариства грамотності та створенні публічних  бібліотек та читалень у Східній Україні. Разом з товаришами організував катеринославський журнал «Новоросійський літопис» в Одесі. Він був видатним діячем просвітником, який розгортав видавничу діяльність як органічну складову розвитку народної освіти, національної культури, багато і самовіддано працював й цій галузі. Хоча багато його планів і проектів не було здійснено, його діяльність залишила помітний слід в історії просвітницького руху.

Варто згадати ім’я видатного  діяча української історичної науки, засновника кримознавчої бібліографії, відомого бібліографа Арсенія Івановича Маркевича.

Також на півдні українських  земель в Одесі працював над бібліографією  творів Т.Г. Шевченка та літературою  про нього, Михайло Комаров.

Краєзнавча бібліографія Галичини поповнилася бібліографічною працею І.О. Левицького "Галицько-руська бібліографія за роки 1772-1800". Друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст. (1851-1918) – характеризується тим, що в галицькому краї виникають культурно-освітні товариства: "Галицько-руська матиця", "Просвіта", "Літературне товариство імені Шевченка" та інш.

З’являється цілий ряд  окремо виданих краєзнавчих бібліографічних  посібників відомих західноукраїнських бібліографів, краєзнавців, істориків: І.О. Левицького, І.Я. Франка, Я.Ф. Головацького, І.Т. Калиновича, Є.-Ю. Пеленського.

У 1892 р. вийшов великий  бібліографічний огляд "Галицьке краєзнавство", підготовлений І.Я. Франком (1856-1916). В ньому наводяться роботи діячів з природознавчої, етнографічної  та історичної тематики, аналізуються деякі з них.

В 1865 р. Я.Ф. Головацьким (1814-1888) було підготовлено короткий огляд бібліографічних  робіт західноєвропейських та слов'янських  авторів, у якому він поставив питання про створення повної бібліографії західноукраїнської літератури. Бібліографічна діяльність Я.Ф. Головацького мала позитивний вплив на розвиток краєзнавчої бібліографії в Галичині.