Міністерство  освіти і науки молоді та  спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра педагогіки і психології (дошкільної) 
 
 
 
 

Курсова робота на тему:

«Історія виникнення і сучасний стан проблеми порушень мовлення у дітей» 
 
 
 

Підготувала:

студентка педагогічного факультету групи ДПНЛ – 41

спеціальності «Дошкільна освіта»

Стецюк  Т. В.  

Науковий  керівник:

доц. Оксенюк О. В.  
 
 
 

Рівне – 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………….….3

        Розділ І. Теоретичні засади дослідження проблем порушень мовлення у дітей……………………………………………………………….....8

1. Систематика порушень мовленнєвого розвитку………………………...8
2. Основні форми і види мовленнєвих порушень………………………....13
3. Сучасні класифікації мовленнєвих порушень…………………….........19

          Розділ ІІ. Організація логопедичної роботи в умовах соціально-реабілітаційного закладу………………………………………………………..33

2.1. Сучасний стан логопедичної допомоги дітям з порушенням у розвитку в Україні…………………………………………………………………………....33

2.2. Логопедична робота – провідний напрям в умовах соціально-реабілітаційного закладу………………………………………………………..35

2.3. Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу ……………………………………………………….39

Висновки……………………………………………………………….43

Список використаних джерел………………………………

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

         Нова модель освіти в Україні покликана переорієнтувати навчально-виховний процес на становлення духовно-здорової творчої особистості, здатної продуктивно мислити, вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання у відповідності до принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей й створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню. У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з порушеннями у мовному та психічному розвитку, у тому числі й дітей з тяжкими порушеннями мовлення.  
         Однією з найскладніших та найважливіших функцій є мовлення. У психології мовленням називають процеси спілкування за допомогою говоріння, слухання, читання, письма. Мовлення – це і читання книжки, і написання листа рідним. Навіть мовчазні роздуми – це теж мовлення, яке називається внутрішнім мовленням.  
         Без мовлення життя в суспільстві стає обмеженим, неповноцінним. Ось чому проблема своєчасного виявлення, попередження та подолання порушення мовлення, особливо у дітей, є надзвичайно важливою для цілої низки наук – медицини, психології, педагогіки тощо.  
         Невиправлені помилки у мовленні можуть не лише закріпитися, а й залишитися у дитини на все життя. Вони не лише ускладнюють спілкування дитини, негативно потім впливають на засвоєння читання та письма.  
         Серед порушень психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. І це не випадково. Мовлення – дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови збереженості всіх інших психічних функцій: мислення, пам’яті, сприймання, рухової сфери дитини.  
         Підступність порушень мовлення у дітей полягає в тому що вони мають схильність до патологічного закріплення. А враховуючи, що мовленнєвий розвиток продовжується ще під час шкільного навчання, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення засвоєння шкільних знань.  
         У дітей перших років життя мова надає важливий вплив на розвиток відчуттів і сприйнять, на формування процесів гностики. А. А. Люблинською було показане, що навіть пасивне оволодіння мовою в перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприйняття, додає всім його сенсорним функціям активний пошуковий характер.  
         Мова перебудовує всі основні психічні процеси дитини: з її участю сприйняття набуває узагальненого характеру, розвиваються уявлення, удосконалюється синтетична діяльність. У міру розвитку лексико-граматичної сторони мови у дитини стають можливими також такі інтелектуальні операції, як порівняння, аналіз і синтез. Це відбувається внаслідок того, що в значенні того або іншого слова одночасно відбиті загальні і відмітні ознаки предметів, понять, що позначаються, звуковим комплексом, тобто в цьому сенсі кожне слово вже є поняттям. Спеціальне вивчення впливу словесної системи на аналізатори показало, що словесні дії (зокрема інструкція) прискорюють вироблення позитивних умовних реакцій і полегшують їх диференціювання.  
Мова — одна з основних психічних функцій людини, будь-які її порушення є об'єктом вивчення різних наук: педагогіки, психології, логопедії, нейропсихологи, нейролінгвістики і інших.  
         З кожним роком логопедична наука розвивається і вносить різні корективи до методик, документацію і так далі Але, проте, досвід авторів минулих століть залишається незмінним, будучи базою для розвитку даної науки в цілому. Формування регулюючої функції мови тісно пов'язане з дозріванням лобових відділів кору головного мозку.

         Мовні порушення, пов'язані з органічним ураженням центральної нервової системи, часто поєднуються з різними відхиленнями в нервово-психічному розвитку дитини, що виявляються більше в інтелектуальній, іноді в емоційно-вольовій сфері. Так, наприклад, всі клінічні форми мовних порушень можуть наголошуватися як у дітей із підлягаючим зберіганню інтелектом, так і при затримці психічного розвитку, у дітей із олігофренією. Особливості прояву мовного дефекту, динаміка його подолання, шляхи і методи коректувальної роботи визначаються не тільки  характером мовного порушення, але і особливостями загального фону нервово-психічного розвитку дитини.  
         Багато видів мовних розладів спостерігаються у дітей із мінімальною мозковою дисфункцією, в основі якої лежить порушення дозрівання окремих функціональних систем мозку і недостатня сформованість міжсинаптичних зв'язків (Л. О. Бадалян). Унаслідок цих порушень спостерігаються різні нерізко виражені порушення нервово-психічної діяльності у вигляді рухового неспокою, розладу пам'яті, уваги, поведінки, різних, мовних розладів.  
         При аналізі мовних порушень логопедові треба враховувати і особливості загального стану здоров'я дитини, його рухової сфери, зору, слуху і інтелекту, темпераменту, його конституцію. Багато видів мовних порушень, особливо невротичного характеру, виникають у дітей із природженою дитячою нервовістю (невропатією). З раннього віку ці діти відрізняються підвищеною чутливістю до всіх зовнішніх подразників, емоційною збудливістю, їх нервова система легко ранима, вони образливі, плаксиві, схильні до страхів, у них спостерігаються судинно-вегетативні розлади у вигляді раптового почервоніння або збліднення шкіряних покривів, посиленого потовиділення, у ряді випадків наголошуються порушення з боку шлунково-кишкового тракту.   
         Структурно-системна організація інтеграції функцій мозку припускає багаторівневу взаємодію вертикально-організованих (підкірковий-кіркових) і горизонтальних (міжкірковіх) систем. Незважаючи на те що кожна функціональна система має власну програму розвитку і функціонування, мозок у всі періоди життя працює як єдине ціле. Ця інтегративність визначається тісною взаємодією і взаємозв'язками як між ділянками мозкової кори (горизонтальними системами), так і взаємозв'язками кори з нижлежачими мозковими утвореннями і перш передусім підкірковими відділами мозку (вертикальними системами). Зв'язок мовної діяльності із структурами мозку грунтується на сучасних уявленнях про динамічну локалізацію мозкових функцій. Ці уявлення знайшли свій якнайповніший розвиток в дослідженнях А. Р. Лурія. Динамічна локалізація мозкових функцій припускає цілісне і одночасно диференційоване залучення мозку до будь-якої з форм його активності.  
         Вищі, соціально опосередковані психічні функції людини, до яких відноситься і мова, є результатом роботи цілого мозку, проте окремі його відділи, зокрема кіркові мовні зони, вносять істотний, специфічний внесок до здійснення мовної діяльності.  
         У ранньому дитячому віці функціональні зони кори перекривають один одного, межі їх дифузні, і лише в процесі практичної діяльності відбувається поступова концентрація функціональних зон в чітких, віддалених один від одного центрів (Л. О. Бадалян).

         На сьогодні найменш вивченими у психологічному аспекті залишаються види психічного дизонтогенезу, за яких вибірково ушкодженим є формування мовних і мовленнєвих функцій (P.O. Белова-Давід (1969, 1972); Є.Ф. Соботович (1985); Л.І. Переслені(1989); Т.О. Фотєкова (1993, 2004) та ін). Брак знань у цій сфері відчувається доволі гостро, оскільки серед різних форм психічного дизонтогенезу порушення мовленнєвого розвитку займають перше місце за частотою (О.М. Корнєв), та їх поширеність неухильно збільшується протягом останніх десятиріч.

         Традиційно порушення мовлення вважаються прерогативою логопеда (тобто педагога), сферою інтересів спеціальної педагогіки. Це пов'язано з тим, що головну роль у наданні корекційної допомоги відіграє логопед. Однак поза увагою логопеда, який не володіє достатньою психологічною та патопсихологічною підготовкою, можуть залишитися різноманітні психологічні й патопсихологічні симптоми і синдроми, що досить часто трапляються у дітей з недорозвиненням мовленнєвої сфери. Ще менше в логопедії відомі психологічні особливості дітей-логопатів з ускладненими формами порушень. За даними О.М. Корнєва, у дітей з ускладненими формами первинного недорозвинення мовлення формуються доволі складні порушення психічного розвитку, що у свою чергу потребують втручання фахівців споріднених профілів [14, C.35 ].

         Як свідчить практика, обізнаність психолога з питаннями мовленнєвої патології є вкрай низькою, що, звичайно, ускладнює психокорекційну роботу з цією категорією дітей. Тому вважаємо за потрібне з'ясувати деякі питання логопедичного спрямування з метою поглиблення знань із логопедії в спеціалістів – логопсихологів.

         Порушення мовлення – термін для позначення відхилень мовленнєвої норми, прийнятої в мовному середовищі, які частково або повністю перешкоджають мовленнєвому спілкуванню, обмежують можливості пізнавального розвитку і соціокультурної адаптації [9, с.7].

         Мета: дослідити історію виникнення і сучасний стан проблеми порушень мовлення у дітей.

         Об’єкт дослідження: діяльність логопеда із подолання порушення мовлення у дітей.

         Предмет дослідження : логопедична робота в умовах соціально-реабілітаційного закладу.

         Завдання:

1. Здійснити історико-порівняльний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблеми порушень мовлення у дітей;
2. Визначити й охарактеризувати специфіку організації логопедичної роботи з дітьми в умовах соціально-реабілітаційного закладу;

        Розділ І. Теоретичні засади дослідження проблем порушень мовлення у дітей

1.1 Систематика порушень мовленнєвого розвитку

         Історія вивчення первинного недорозвинення мовлення починається з того часу, коли згадують так звану слухонімоту, або конституціональну затримку мовлення (А. Куссмауль, 1879; Р. Коен, 1888), тобто ідіопатичний брак мовлення (alalia idiopatika). Обидва автори вперше охарактеризували стан первинного недорозвинення мовлення, який не пов'язували із впливом недорозвинення слуху, інтелекту та інших факторів, тобто як такий, що має самостійне походження.

         Незважаючи на те, що є величезна кількість робіт із цієї проблематики, нині немає загальноприйнятого визначення первинного недорозвинення мовлення, трапляються суперечні уявлення про його сутність і механізми, до сьогодні спостерігається певна плутанина у термінології. Одне й те саме порушення мовлення визначається в англомовній літературі за останні десятиліття по-різному: "developmental aphasia" — афазія розвитку та "kongenital aphasia" — уроджена афазія (Chase R., 1972); "speech disorders" — розлад мовлення (MorleyM., 1972); "developmental speech disorder" — розлад мовленнєвого розвитку (Ingram T., 1972); "language disabiliti" та "language disorders" — мовленнєве порушення (Bloom L. & Lahey M., 1979); "communicative disorder" — порушення комунікації (Bradford, 1978) тощо. Термін "specifik language impairment — SLI" — специфічне порушення (погіршення) мови (Fey М., Leonard L., 1983) майже повністю витіснив у спеціальній англо-американській літературі всі зазначені вище назви.

         У логопедичній літературі радянських часів первинне тотальне недорозвинення мовлення позначається поняттями «моторна алалія», «сенсорна алалія», «експресивна алалія» (Ковшиков В., 1985); «загальне недорозвинення мовлення», «затримка мовленнєвого розвитку» (Лєвіна Р. Є., 1968). У наведеному перелікові термінів подано дві категоріальні системи визначення мовленнєвих розладів у дітей і два магістральні напрями вивчення проблеми: психолого-педагогічний і клінічний (який у логопедії ще називається клініко-педагогічним).

         Спочатку вивчення мовленнєвої патології в дітей здійснювалося переважно з клінічних позицій. До появи нових лінгвістичних досліджень дитячого мовлення в логопедії орієнтувалися на дані, отримані клініцистами (М.Є. Хватцев (1959); М. Зеєман (1962); С.С. Ляпідевський (1969). Лише з кінця 60-х років XX ст. представники психолого-педагогічного напряму (В.К. Орфінська (1962); Р.Є. Лєвіна, C. M. Шаховська, Л.Ф. Спірова, А.В. Ястребова (1968); Е.Ф. Соботович (1985); В.А. Ковшиков (1985) та ін.) створюють власну термінологію, систематику, теоретичні моделі механізмів мовленнєвих порушень. Останні три десятиліття цей напрям досліджень є пріоритетним і найпліднішим. На думку О.М. Корнєва, клінічний напрям досліджень проблем, пов'язаних із недорозвиненням мовлення у дітей, останні два десятиліття перебуває на етапі певного застою. Поповнити дефіцит експериментальних даних і нових теоретичних розробок з цього питання можна шляхом створення самостійного наукового напряму — логопатологія дитячого віку, орієнтованого на вивчення станів недорозвинення мовлення з позицій таких наукових дисциплін, як нейропсихологія, психологія, психопатологія, невропатологія та ін. Перший крок у створенні логопатології дитячого віку було зроблено в Ленінграді в 1991 р. Там за активної участі О.М. Корнєва створили Ленінградську асоціацію логопатологів. Пізніше її перейменували в Асоціацію логопатологів Санкт-Петербурга [31, с. 88].