Соцiокультурна складова змiсту навчання англiйськоi мови

     Отже, актуальність даної проблеми є безумовною, на сьогодні існує безліч закордонних методик навчання, які базуються саме на включенні соціокультурного компоненту до змісту навчання іноземній мові та позицію ванні даного компоненту з точки зору різних аспектів людської діяльності (наприклад, побутове чи ділове спілкування), проте українські розробки методик даного типу є зовсім не численними, до того ж немає повноцінних комп’ютерних навчальних програм, які б робили наголошення саме на цьому компоненті навчання. Однією зі складових загального змісту навчання іноземної мови є соціокультурна компетенція. Соціокультурний зміст у викладанні іноземних мов відіграє надзвичайно важливу роль, зміст дисципліни повинен містити велику кількість автентичного матеріалу, розвивати в студентів розуміння їх власної культури і соціальних норм поведінки, зацікавленість і повагу до інших культур. У рамках соціокультурної компетенції сучасний підхід окрім іншого передбачає оволодіння міжкультурними вміннями і навичками, які включають здатність встановлювати зв’язок між власною культурою та іноземною культурою, сприйнятливість до поняття культура та здатність розпізнавати та застосовувати різні стратегії для встановлення контактів з носіями іншої мови і культури, здатність виконувати роль посередника між власною та іноземною культурами, ефективно керувати розв’язанням непорозумінь і культурних конфліктів . Саме міжкультурний підхід до навчання дає можливість адекватно сприймати іншомовні поняття та вживати їх у різноманітних соціально-зумовлених ситуаціях: 
розвиває здатність оперативно виявляти ключові слова ; 
дозволяє інтуїтивно розуміти смисл лексичних одиниць на основі здогадування за контекстом; 
сприяє активізації лексико-граматичних знань, їх диференціації та закріпленню;  
поглиблює безперекладне іншомовне мислення та інтуїтивну без перекладну діяльність іноземною мовою;  
поглиблює розуміння усної чи письмової мови, розкриття повної семантики кожної мовної одиниці.  

     1.3 Соціокультурна складова змісту навчання як засіб підвищення мотивації вивчення англійської мови

     Управління  мотивацією вивчення іноземних мов  є однією з центральних проблем методики навчання в школі. Іноземна мова як предмет має ряд специфічних рис, однією з яких є опанування іноземних мов шляхом навчання умінню спілкування на іноземній мові. На жаль, на даний момент, навчання іноземних мов в основному носить штучно-навчальний характер в через відсутність у школярів «природної потреби» в спілкуванні на іноземній мові. В зв'язку з цим перед вчителем стоїть завдання створення обстановки іншомовного мовного спілкування в процесі навчання мови, максимально наближеної до природних умов. Найважливішим чинником, що стимулює процес іншомовного мовного спілкування, слід вважати мотивацію засвоєння іноземних мов. В останні роки дана проблема досліджується в рамках діяльнісного підходу до вчення, розробленого С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєвим та ін. Як стверджує Г. В. Рогова та З. Н. Никитенко, інтерес до процесу навчання з іноземних мов, тримається на внутрішніх мотивах, які виходять з самої іншомовної діяльності [29].

     Таким чином, з метою збереження інтересу до предмету вчитель іноземних мов  повинен розвивати в учнів внутрішні мотиви. При цьому ключовими і вирішальними параметрами вважаються, ті, які властиві даному індивіду: особистий досвід, контекст діяльності, інтереси і схильності, емоції і почуття, світогляд, статус в колективі. Це дозволяє викликати в учнів істинну мотивацію. Перед вчителем виникає цілий ряд завдань, основні з яких полягають у використанні міжособистісних відносин і створення емоційного благополуччя, що в свою чергу забезпечить підвищення ефективності навчання іншомовного спілкуванню.       

       Особливо цікавий підхід до проблеми мотивації в світі звернення до проблеми мови як частини іншомовної культури. Це дозволяє вдало поєднувати елементи країнознавства з мовними явищами, які виступають не тільки як засіб комунікації, а й як спосіб ознайомлення учнів із новою для них дійсністю. Такий підхід до навчання іноземних мов у школі багато в чому забезпечує не тільки більш ефективне вирішення практичних, загальноосвітніх, розвиваючих і виховних завдань, але і містить величезні можливості для виклику і подальшого підтримання мотивації навчання. При цьому основним завданням є «вивчення мовних одиниць, найбільш яскраво що відображають особливості культури народу - носія мови та середовища його існування ». Базою для цього може стати лінгвокраїнознавство, міцно увійшло в практику викладання іноземних мов. Саме вихід на рівень можливого розширення країнознавчого матеріалу може дозволити логічно і ефективно вирішити завдання щодо посилення соціокультурної орієнтації іншомовного освіти в цілому, розширення фонових знань, модернізації лексичної бази і природно посилення мотиваційного аспекту навчання іноземних мов. Практика викладання іноземних мов показує, що учні з незмінним інтересом ставляться до історії, культури, мистецтва, звичаїв, традицій [29].

     Об'єктивною потребою сучасного суспільства, особливо в умовах перебудови всіх його ланок, у тому числі й освіти, є пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу раціональних варіантів змісту навчання  і його структури. Представляється важливим, що в школі перевіряються різні стратегії навчання. Чим більше буде альтернативних методичних рішень, тим пліднішим буде пошук нових шляхів навчання предмету в цілому. При цьому центральними проблемами перебудови викладання іноземних мов у середній школі є питання визначення цілей, а також змісту навчання, адекватного їм, при розробці яких найбільш ефективними представляються ідеї про навчанні не просто мови, а іншомовної культури в широкому сенсі цього слова. З одного боку, мета детермінується об'єктивними потребами більшості, висловлюючи його соціальне замовлення, з іншого, вона сама детермінує всю систему навчання, визначаючи і зміст цієї системи, і її організацію [29].

     Грунтуючись на даних прагмалінгвістікі і  взявши до уваги що змінився статус іноземних мов як засоби спілкування і взаєморозуміння у світовому співтоваристві, сучасна методика особливо наголошує на необхідності посилення прагматичних аспектів вивчення мови. Це значить, при навчанні буде важливо не тільки досягнення якісних результатів в оволодінні іншомовним спілкуванням, але й пошук реального виходу на іншу культуру та її носіїв. Мова йде не просто про знання мови, а про вміння використовувати його в реальному спілкуванні, тобто про практичне володіння мовою і, отже, про розвиток «Прагматичної міжкультурної компетенції» [24]. В державному стандарті рівня навченості з іноземної мови наголошується, що формування комунікативної компетенції нерозривно пов'язане і з соціокультурними і країнознавчих знаннями, іншими словами, як би з «вторинної соціалізацією». Без знання соціокультурного фону не можна сформувати комунікативну компетенцію навіть в обмежених межах. Тільки культура в різних її проявах сприяє формуванню особистості людини (Е. И. Пасів). Пасів дає визначення нового терміну «іншомовна культура» як невід'ємного компонента [13]. Під іншомовної культурою ми розуміємо все те, що здатний принести учням процес опанування іноземних мов у навчальному, пізнавальному, що розвиває і виховному аспектах. При цьому навчання іншомовної культури використовується не тільки як засіб міжособистісного спілкування, але і як засіб збагачення духовного світу особистості на основі придбання знань про культуру країни мови, що вивчається (історія, література, музика і т. д.), знань про ладі мови, її системі, характері, особливості і так далі. Сучасні методичні дослідження базуються на лінгвострановедческом підході до навчанні іноземних мов. При цьому виділяється лексика зі країнознавчих компонентом, країнознавчих відомості, що зачіпають самі різні сторони життя країни мови, що вивчається її історії, літератури, науки, мистецтва, а також традиції, звичаї. Лінгвострановедческій аспект служить для фіксації країнознавчих відомостей в одиницях мови, сприяє збагаченню предметно-змістовного плану. Його більше грунтовний підбір і більш раннє використання в шкільному навчанні іноземних мов - одна з резервів підвищення його активності [24].

     Оскільки  основним об'єктом є не країна, а  фонове знання носіїв мови, їх невербальне  поводження в актах комунікації, в узагальненому вигляді їх культура, то правомірним було б ввести соціокультурний компонент навчання іноземних мов на базі якого учні формували б знання про реалії та традиції країни, включалися б у діалог культур, знайомилися з досягненням національної культури у розвитку загальнолюдської культури.

     Під змістом навчання іноземних мов розуміються  проміжні уміння, мовні навички, тексти в графічному і звуковому оформленнях, теми і ситуації, в межах яких формуються мовленнєві вміння, мовні поняття, відсутні в рідною мовою учнів [24].

     Елементами, складовими зміст «іншомовної культури» вважають наступні:

     1) сукупність знань про функції  в суспільстві, про культуру країни мови, що вивчається, про способи найбільш ефективного оволодіння мовою, як засобом спілкування, про можливості впливу процесу навчання на особистість учнів, і все це автори називають умовним елементом - знання.

     2) Досвід здійснення мовної та  навчальної діяльності - навчальні  та мовні навички.

     3) Уміння здійснювати всі мовні  функції, необхідні для задоволення  своїх потреб і потреб суспільства.

     4) Досвід емоційного ставлення  до процесу опанування іншомовної  культурою до вчителю і товаришам  як мовним партнерам, до іноземних  мов як навчального предмета, до ролі іноземної мови в житті суспільства - досвід, звернений на систему цінностей особистості або по-іншому – мотивація [13].

     Дітям подобається англійська мова. Вони бажають познайомитись з життям країни, мову якої вони вивчають, з її народом та його духовними цінностями, що пов'язані зі світом дитини. Передусім спрацьовує фактор новизни предмета і соціокультурної інформації, закладеної в ньому. На думку фізіологів, зустрічаючись з новизною, мозок людини "дивується". Внаслідок цього активізується величезна кількість нервових елементів, включаються зв'язки між різними ділянками мозку, збільшується обсяг пізнавальне корисної інформації, що надходить через очі, вуха, інші сенсорні входи і засвоюється учнем. Отже новизна предметного змісту соціокультурної інформації є вагомим чинником інтенсифікації навчального процесу і підсилення розумового розвитку дитини [31].

     Свого часу психологами було переконливо  доведено, що так зване "механічне  заучування" не с незаперечною особливістю  молодшого шкільного віку. Воно з'явля­ється лише тоді, коли учні не оволоділи прийомами  осмисленого запам'ятовування матеріалу. Дослідне навчання показує: насичення предметного змісту уроку іноземної мови соціокультурною інформацією стимулює пізнавально-комунікативну мотивацію уміння, активізуючи тим самим розумові здібності учнів, зокрема операції аналізу, синтезу, уявного планування, рефлексії. Активізація мислення посилює роботу уваги, пам'яті [31].

     Важливим  при цьому є й емоційний фактор, бо повноцінне формування соціокультурної компетенції школярів пов'язане за звичай із застосуванням автентичних матеріалів: елементів фольклору, аудіозаписів діалогів у виконанні зразкових дикторів, фрагментів автентичних мультфільмів тощо. В молодших класах досить широко використовують малі форми дитячого іншомовного фольклору: римівки, лічилки, скоромовки, пісеньки тощо. Ці "маленькі шедеври", за образним визначенням дослідників, є важливим компонентом дитячої субкультури країн, мова яких вивчається, їх виразність і музичність завжди захоплює молодших школярів і викликає в них почуття великої естетичної насолоди, а також почуття співпричетності до іншого народу, яке досягається без особливих зусиль. Поясненням цього феномена є ще одна вікова особливість молодших школярів, помічена психологами й методистами: відсутність упереджень, негативних стереотипів щодо інших народів та їх країн. На відміну від дорослих і підлітків, діти внутрішньо схильні до міжкультурної комунікації. Психологічно вони готові виступати посередниками в руйнуванні культурних бар'єрів. З огляду на цей фактор випливає двоєдине завдання навчання іноземної мови в початкових класах: формувати культурну толерантність учнів і створювати адекватні умови для набуття ними певного рівня міжкультурної іншомовної компетенції [31].

     Формуючись  як особистість в оточенні сучасного  багатомовного і міжкультурного простору, молодший школяр з достатнім розумінням сприймає інформацію про норми поведінки і культуру мовлення. Тому навчання етикету носіїв виучуваної мови має для учнів молодшого шкільного віку не тільки пізнавально-комунікативне, але й велике виховне значення. Підтвердимо це положення прикладами правил поведінки, які пропонуються учням другого класу на початку вивчення англійської мови [31].

     Запам'ятаємо такі правила поведінки.

     • Однолітків, друзів, рідних можна вітати словами: Неllо. Ні.

     • Жест піднятої руки долонею від себе, легка посмішка посилюють слова привітання Ні або Неllо.

     • За сучасним етикетом першим вітається  молодший зі старшим, учень з учителем, дитина з дорослим.

     • При знайомстві з однолітками  привітно усміхнись, при­вітайся, назви  себе. Наприклад:

     - Неllо! l’m Oksana.

     - Ні! l’m Taras.

     Доцільність раннього навчання англійського етикету  підтверджується даними експериментів  американських дослідників, якими  доведено, що діти дуже рано, починаючи з чотирьох років, здатні розрізнювати соціолінгвістичні нюанси мовлення. При їх відтворенні в ході ситуативної взаємодії вони досягають: максимальної точності на фонологічному рівні, меншої - на лексичному і ще меншої - на морфолого-синтаксичному рівні [31].