Социальная реабилитация

1. Розкрийте сутність поняття «соціальна реабілітація»

 
 

Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлен-

ня порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин унаслі-

док стану здоров’я зі стійкими розладами функцій організму; зміни соціаль-

ного статусу. Метою  соціальної реабілітації є повернення особистості до

суспільно корисної праці, формування позитивного ставлення  до життя, праці,

навчання. Соціальна  реабілітація здійснюється спеціалістами  з соціальної

роботи, які підтримують зв’язок з органами охорони здоров’я, освіти, зайня-

тості, правовими службами, організують необхідні консультації, активізують

соціальний потенціал  сім’ї, сприяють фінансовій, матеріальній і психологічній

допомозі. 

1. Сутність “соціальної реабілітації”: а) процес; б) комплекс заходів або програм; в) частина “комплексної реабілітації”; г) один з напрямків “комплексної реабілітації”.  

2. Мета “соціальної  реабілітації”: а) раціональне працевлаштування; б) відновлення або компенсація втрачених функцій організму; в) адаптація до навколишнього середовища; г) адаптація психологічна; д) відновлення особистісного та соціального статусу; е) виховання та розвиток особистості; є) відновлення здоров'я та працездатності; ж) інтеграція в суспільстві.  

3. Природа “соціальної реабілітації”: а) соціальна; б) медико-соціальна; в) соціально-психологічна; г) соціально-педагогічна; д) біо-соціальна; е) комплексна.  

4. Зміст “соціальної  реабілітації”: а) підвищення ступеня соціальної повноцінності індивіда; б) відновлення та зміцнення здоров'я; в) формування соціального досвіду; г) формування позитивного ставлення до життя; д) адаптація до праці та оточуючого середовища; е) реабілітаційне виховання; є) психологічна адаптація; ж) відновлення працездатності; з) самовиховання та самореалізація; к) самовизначення в суспільстві.  

5. Співвідношення понять  “соціальна реабілітація  “ та “реабілітація”: а) “соціальна реабілітація” та “реабілітація” є тотожними поняттями; б) “соціальна реабілітація” та “реабілітація” не є тотожними поняттями;  

6. Співвідношення поняття  “соціальна реабілітація”  з іншими поняттями:  

а) “соціальна реабілітація”  є частиною “комплексної” реабілітації;  

б) “соціальна реабілітація”  є частиною “загальної” реабілітації;  

в) “соціальна реабілітація”  та “соціально-трудова реабілітація”- поняття тотожні;  

г) “соціально-трудова  реабілітація” є частиною “соціальної  реабілітації”;  

д) “соціально-психологічна реабілітація” та “соціальна реабілітація”- тотожні поняття.  

7. Структура “соціальної  реабілітації”:  

а) “соціальна реабілітація”  складається з “медичної реабілітації”, “елементарної реабілітації”, “соціально-трудової реабілітації”;  

б) до “комплексної реабілітації”  належать: “медична реабілітація “, “професійна  реабілітація”, “соціальна реабілітація”;  

в) “елементарна реабілітація”  є частиною “соціально-трудової реабілітації”;  

г) складовими елементами соціально-трудової реабілітації є  “елементарна реабілітація” та психологічна реабілітація”;  

д) складовою частиною “реабілітації” є “фізична реабілітація”;  

е) “реабілітація” здійснюється за наступними напрямами: “медична реабілітація”, “професійна реабілітація”, “технічна  реабілітація”; “психологічна реабілітація”  та “культурна реабілітація”. 
 
 

Основними правилами  соціальної реабілітації можна назвати:

— здійснення реабілітаційних  заходів на початку виникнення проблеми;

— неперервність та постійність їх проведення ;

— комплексний характер реабілітаційних програм;

— індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реа-

білітаційних заходів.

Здійсненність процесу  соціальної реабілітації зумовлюється дотриман-

ням таких принципів: етапності, комплексності наступності  й послідовності в

проведенні реабілітаційних  заходів, обов’язковості й добровільності, дос-

тупності.

Можна визначити категорію клієнтів, які потребують соціальної підтрим-

ки й реабілітації:

— діти й підлітки, які мають фізіологічні, психічні недоліки (порушення

слуху, мовлення, зору, опорно-рухової системи, складні  фізичні недоліки, зат-

римка фізичного розвитку, розумова відсталість, тобто люди з функціональ-

ними обмеженнями);

— так звані «соціальні сироти». Це в основному діти, які  залишилися без

опіки батьків (діти, від яких відмовилися, батьки яких позбавлені волі). До

них можна віднести й підлітків, які проживають у  сім’ї алкоголіків, без пос-

тійного місця проживання, психічно хворих тощо;

— підлітки, які тривалий час перебували в «сенсорній депривації» (пси-

хологічно недостатнє середовище розвитку);

— діти і підлітки, які зазнали насилля;

— підлітки з відхиленнями у структурі ігрової й навчальної діяльності;

— сім’ї «групи ризику» (неповні, багатодітні тощо);

— люди похилого віку;

— безробітні та ін.

Цей список  неповний, але можна відмітити, що значна категорія

цих клієнтів має певні  проблеми і їм потрібна професійна допомога – со-

ціальна реабілітація. Найбільш вразливою категорією серед  перелічених

вище є діти та підлітки.

Найбільш важливими  для підлітків і дітей є  такі завдання реабілітаційної

діяльності:

1. Відновлення чи  компенсаторний розвиток способів задоволення по-

треб підлітків  з фізичними і психічними відхиленнями в розвитку.

2. Правовий захист  «соціальних сиріт» та підлітків,  які залишилися без

батьківської опіки.

3. Відновлення сенсорного  досвіду в підлітків, які мають  затримку в пси-

хічному розвитку за допомогою індивідуальних програм  розвитку.

4. Відновлення структури  ігрової та навчальної діяльності.

5. Відновлення соціального  статусу в сім’ї, колективі  ровесників,

суспільстві, що залежить від найближчого мікросередовища, але у взаємодії

самого підлітка та його оточення.

6. Відновлення навичок  спілкування . Воно залежить від  рівня психоло-

гічної культури дитини й будується на основі індивідуальної реабілітаційної

програми та програм  організації дозвіллєвої діяльності.

7. Відновлення необхідного рівня освіти, тобто оволодіння базовим ком-

понентом змісту освіти.

8. Створення умов  для професійного навчання підлітків  з різним рівнем

освіти. Виконання  цього завдання забезпечується створенням цілісної інфра-

структури реабілітаційного професійного прискореного навчання.

9. Створення умов  для самореалізації у професійній  діяльності. Це зав-

дання вирішується  за умови створення цільових місць  для підлітків і ство-

рення умов для професійного зростання й самореалізації в  межах цієї про-

фесійної діяльності, що сьогодні вкрай складно.

Пріоритетними можна  вважати сьогодні перші шість  завдань. Соціаль-

на реабілітація може бути стихійною й організованою. У першому випадку

передбачається, що особистість  інтуїтивно налагоджує стосунки з власним

організмом і довкіллям  на більш-менш прийнятому для себе рівні. Організо-

вана реабілітація ставить за мету скоротити термін відновлення соціальної

норми, підвищити якість самостійної роботи особистості  за рахунок профе-

сійної допомоги .

Для реалізації поставлених завдань оптимальною умовою може бути

створення структурної  моделі служби соціальної реабілітації, яка об’єднує

сукупність установ  і закладів, що виконують відповідні функції. Профільні мо-

делі служби соціальної реабілітації вже існують і створюються у великих

містах, але охопити  всіх, хто потребує допомоги, вона не може. Тому потрібно,

щоб створювались спеціалізовані реабілітаційні центри, які повинні  бути ба-

гаторівневими. На першому  рівні забезпечується діагностика  й надання пер-

винної реабілітаційної допомоги. На другому рівні необхідні установи вузької

спеціалізації. Ззалежно від проблем клієнта складається  індивідуальна реа-

білітаційна програма. Це складний процес, який потребує від  спеціаліста спе-

ціальних професійних  навичок, умінь і підготовки.

Індивідуальна програма реабілітації – це комплекс спеціальних  заходів,

які включають конкретні  форми, способи, засоби, терміни і  тривалість про-

ведення дій, направлених  на відновлення й компенсацію  порушених або за-

гублених функцій, інтеграцію особистості в суспільство . Так, наприклад, в

індивідуальній програмі для дітей та підлітків з функціональними  обмежен-

нями відображається медична, соціально-середовищна і  професійно-трудо-

ва реабілітація. Для  кожної категорії дітей та підлітків  складається окрема 

реабілітаційна програма. Програма реабілітації розробляється  командою

фахівців (лікарі, соціальні  працівники, педагоги, психологи) разом  з батька-

ми. У багатьох країнах  такими програмами керує один фахівець. Він має

відстежувати й  координувати реабілітаційну програму як спеціаліст-куратор.

Програма може розроблятися на півроку, на рік, усе залежить від  віку та умов

розвитку дитини. Кожен  період програми має мету, окремі завдання, оскільки

робота проводиться  за різними напрямами із залученням різних фахівців.

Реабілітацію дітей  і підлітків не можна розглядати у відмежуванні від сім’ї,

яка зобов’язана сприяти  розкриттю реабілітаційних можливостей. Соціаль-

на реабілітація –  неперервний, але обмежений за часом  процес, у резуль-

таті якого повинні з’явитись нові якісні характеристики дитини.