Соціалізація

Отже, “Філософія ХХІ ст.” характеризує необхідність розвитку молодої людини в сучасному суспільстві як активної, ініціативної, творчої особистості з власним світоглядом, переконаннями, соціальною позицією. А людина, як зазначає Р. Арцишевський, може свідомо зайняти якусь соціальну позицію лише тоді, коли певною мірою ототожнює себе із суспільством або з якоюсь його частиною, сприймаючи їхню самосвідомість як свою власну.

На підставі зазначеного вище акцентуємо увагу на проблемі налагодження гармонійних взаємозв’язків особистості та суспільства, яка набуває значущості в умовах розвитку демократичного суспільства в Україні. Розвиток демократії, ринкові реформи, самоуправління створюють сприятливі умови для активізації особистісного фактора, формування в особи громадянської позиції. Звідси можемо констатувати, що процес формування громадянської позиції особистості включає в себе комплекс об’єктивних і суб’єктивних умов і процесів, серед яких – засвоєння особистістю певного світогляду, різноманітних знань, вироблення переконань, соціальних і професійних навичок, розвиток міжособистісних відносин, участь у трудовій і громадянсько-політичній діяльності.

Аналіз філософської літератури дає нам змогу зробити висновок, що системне уявлення про соціум, про гармонійний розвиток людини і суспільства складається завдяки поєднанню надбань, здобутих кожним з існуючих філософських напрямів. У контексті останнього виникнення продуктивного діалогу між різними філософськими школами, кожна з яких віднаходить особливий елемент істини, забезпечило різноманітність поглядів у філософії, що відображає багатовимірність соціальної реальності та місця людини в ній. Демократичне суспільство, як зазначає В. Андрущенко, потребує інших підходів: мислити, висловлюватися й діяти людина має вільним чином, спираючись на власний розум і досвід попередніх генерацій.

Отже, соціально-філософський аспект дає змогу виокремити такі проблеми, як ставлення молодої особистості до суспільства, держави, нації, до себе як до громадянина, засвоєння особистістю певного світогляду, знань, переконань, моральних норм, її здатність ставити перед собою цілі, приймати самостійні рішення, свідомо оцінювати власні вчинки і дії інших людей, займати активну громадянську позицію. На сучасному етапі соціально-філософський аспект в освіті відкриває інноваційні підходи до громадянського виховання молоді, розглядаючи проблему соціалізації та громадянського становлення особистості як процес її життєвого визначення в демократичному суспільстві.

44. У центрі екзистенціалістичних ідей та на еволюції концепції «нового гуманізму» перебувають проблеми становлення ціннісних орієнтацій особистості як підґрунтя її формування та соціалізації, представниками цієї течії Арістотель, Цицерон, Дістерверг, проаналізуйте їх ідеї.

45. Предметне поле культурологічного дослідження дисципліни соціалізації охоплює питання про сутність соціалізації як феномена культури, саме: про цінності, норми та значення культури як зсобу соціалізації. Охарактеризуйте питання.

У загальній соціалізації особистості, інтегруванні її в соціальне життя провідну роль відіграє соціалізація саме засобами культури, що означає не тільки навчання розумінню культури, а й умінню жити в світі культури, володіти механізмами і засобами впливу на свою долю і на майбутнє суспільства.

Соціалізація — кумулятивний процес засвоєння людиною культури, соціальних ролей та норм, накопичення соціальних навичок, що починається з народження людини і закінчується лише зі смертю. Протягом усього життя людині доводиться, просуваючись соціальними та професійними сходинками, міняти соціальні ролі, свої погляди на життя, правила поведінки, смаки тощо. Завдяки соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну, досягає соціально зрілості, тобто інтерналізує суспільні цінності та зразки поведінки і адекватно виконує полі дорослого члена суспільства.

Усе необхідне для соціалізації людини закладається в її генах. Проте для реалізації цього процесу потрібні відповідні соціальні умови, належне соціальне середовище. Якщо такі не створюються, потенційні можливості людини залишаються не реалізованими, вона не може перетворитися з біологічної істоти на соціальну. Прикладом цього є так звані феральні люди — істоти, що були виховані в ізоляції від нормального соціального середовища. Цей термін запровадив шведський учений Карл Лінней, а уперше вивченням життя людських дітей, які були виховані дикими звірами, почав займатися 1940 року американський соціолог Кингслі Девіс.

46. Субєкти цілеспрямованого активного впливу на соціалізацію молоді, визначаються її культурні агенти, зясуйте їх.

Агентами соціалізації є як індивіди, так і установи, які відповідають за засвоєння культурних норм і соціальних ролей.

Оскільки соціалізація поділяється на первинну, що стосується безпосереднього оточення людини, і вторинну, що стосується опосередкованого чи формального оточення, то відповідно різняться й агенти.

Агенти первинної соціалізації — це ті, хто підтримує з людиною тісні особисті стосунки (батьки, родичі, друзі). Агенти вторинної соціалізації зв’язані з людиною формально-діловими стосунками. Агенти первинної соціалізації справляють широкий, багатофункціональний вплив на особистість, вторинної — виконують лише одну-дві функції. Вторинними агентами можуть бути як установи в цілому, так і окремі представники цих установ (лікар, учитель, міліціонер тощо). Сім’я — єдиний агент, який справляє вплив на людину протягом усього її життя.

47. З точки зору соціальної психології змістом соціалізації є процес становлення особистості, самосвідомості, він розгортається у трьох сферах – діяльності, спілкуванні, самосвідомості поясніть цю ідею.

48. Соціологічне вивчення соціалізації починається з того, що за точку відліку береться поняття суспільства як цілісного організму або соціальної системи, тому процес соціалізації можливо розглядати на трьох рівнях загальності, а саме: мегарівні, макрорівні, макрорівні, поясніть чому так.

49. Яка наука вивчає процес соціалізації як проблему соціального ставлення та еволюції індивіда?

50. Яка наука вивчає процес соціалізації як проблему соціально-психологічного становлення особистості та взаємодії індивіда із соціальним цілим?

51. Яка наука вивчає процес соціалізації як проблему становлення ціннісних орієнтацій особистості та її формування і розвиток у життєдіяльності?

52. Яка наука вивчає процес соціалізації як проблему становлення особистості до життєдіяльності у соціумі та взаємодії індивіда і суспільства з точки зору їх обопільної адекватності?

53. Яка наука, загалом спрямована на покращення соціальних умов людського життя у процесі соціалізації. Визначте яка це наука?

54.

Теория когнитивного развития Ж. Пиаже

Французский психолог Ж. Пиаже, сохраняя идею различных стадий в развитии личности, делает акцент на развитии познавательных структур индивида и их последующей перестройке в зависимости от опыта и социального взаимодействия. Эти стадии сменяют одна другую в определенной последовательности: сенсорно-моторная (от рождения до 2 лет), операциональная (от 2 до 7), стадия конкретных операций (с 7 до 11), стадия формальных операций (с 12 до 15).

Теория социализации личности Ч. Кули и Дж. Мида

Чарльз Хортон Кули считал, что личность формируется на основе множества взаимодействий людей с окружающим миром. В процессе этих интеракций люди создают своё «зеркальное Я». «Зеркальное Я» состоит из трёх элементов:

1. того, как, по нашему мнению, нас воспринимают другие;

2. того, как, по нашему мнению, они реагируют на то, что видят;

3. того, как мы отвечаем на воспринятую нами реакцию других

Эта теория придаёт важное значение нашей интерпретации мыслей и чувств других людей.

Согласно теории Джорджа Герберта Мида, процесс развития личности включает три стадии, связанные с принятием на себя роли других людей:

1) имитация – дети копируют поведение взрослых, пока не понимая его;

2) игровая стадия – дети осознают своё поведение как исполнение определённых ролей взрослых ( космонавт, продавец, врач и т.д.);

Играя в куклы, маленькие дети обычно говорят с ними то ласково, то сердито, как родители, и отвечают вместо кукол так, как сам ребёнок отвечает родителям. Переход от одной роли к другой развивает у детей способность придавать своим мыслям и действиям такой смысл, какой придают им другие члены общества, - это следующий важный шаг в процессе сознания своего «Я».

По мнению Мида, человеческое «Я» состоит из двух частей: «Я - сам» и «Я - меня». «Я - сам» - это реакция личности на воздействие других людей и общества в целом. «Я - меня» - это осознание человеком себя с точки зрения других значимых для него людей (родственников, друзей). «Я - сам» реагирует на воздействие «Я - меня» так же, как и на воздействие других людей. Например, «Я - сам» реагирую на критику, старательно обдумываю её суть; иногда под влиянием критики моё поведение меняется, иногда нет; это зависит от того, считаю ли я эту критику обоснованной. «Я - сам» знаю, что люди считают «Я - меня» справедливым человеком, всегда готовым прислушаться к мнению других. Обмениваясь ролями в процессе игры, дети постепенно вырабатывают своё «Я - меня». Каждый раз, глядя на себя с точки зрения кого-то другого, они учатся воспринимать впечатление о себе.

3) стадия коллективных игр – дети учатся осознавать ожидания не только близкого человека, но и всей группы, оценивают своё поведение по нормам и стандартам других людей.

Например, каждый игрок бейсбольной команды придерживается правил и игровых идей, общих для всей команды и всех игроков в бейсбол. Эти установки и ожидания создают образ некого «другого» - безликого человека «со стороны», олицетворяющего общественное мнение. Дети оценивают своё поведение по стандартам, установленным «другими со стороны». Следование правилам игры в бейсбол подготавливает детей к усвоению правил поведения в обществе, выраженных в законах и нормах. На этой стадии приобретается чувство социальной идентичности.

К сер. XX в. социализация (от лат. socialis — общественный) превратилась в самостоятельную междисциплинарную область исследования. Сегодня проблема социализации или ее отдельные аспекты изучается психологией (механизмы деятельности и освоения нового опыта, в том числе на разных стадиях жизненного цикла), социальной психологией (социализирующие функции непосредственного окружения и межличностных отношений), социологией (соотношение процессов и институтов социализация в макросистеме), историей и этнографией (сравнительно-историческое изучение, социализация в разных обществах и культурах) и педагогикой (воспитание) (И. Кон),

В философии социализация — это процесс усвоения индивидом социального опыта и включение личности в систему социальных отношений (в том числе в микросоциум, в систему ролей, прав и обязанностей гражданина).

В социологии социализация — это процесс усвоения личностью образцов поведения, ценностей и норм, принятых в обществе, владение которыми позволяет личности чувствовать себя комфортно.

В политологии социализация направлена на процесс интегрирования и освоения отдельным человеком как членом определенного общества и гражданином государства основных эле-ментов соответствующей культуры.

Социальная педагогика рассматривает социализацию как процесс усвоения человеческим индивидом определенной системы знаний, норм и ценностей, позволяющих ему функционировать в качестве полноправного члена общества. Социализация включает как социально-контролируемые процессы целенаправленного воздействия на личность (воспитание), так и стихийные, спонтанные процессы, влияющие на ее формирование (А.В. Мудрик).

Социализация — это развитие человека на протяжении всей его жизни во взаимодействии с окружающей средой в процессе усвоения и воспроизводства социальных и культурных ценностей, а также саморазвития и самореализации в том обществе, к которому он принадлежит. Это развитие и самоизменение человека в процессе усвоения и воспроизводства культуры, что происходит во взаимодействии человека со стихийными, относительно направляемыми и целенаправленно создаваемыми условиями жизни на всех возрастных этапах (А.В. Мудрик). В данном определении автор подчеркивает виды социализации и самостоятельную роль индивида в этом процессе.

Социализация — это процесс становления личности, усвоение индивидом языка, социальных ценностей и опыта (норм, установок, образцов поведения), культуры, присущих данному обществу, социальной общности, группе, воспроизводство и обогащение им социальных связей и социального опыта (Л.В. Мардахаев). Ученый обращает внимание на усвоение и обогащение социального опыта в процессе социализации.

Можно предложить еще одно определение, где указывается собственно социально-педагогический аспект социализации, ее направленность, в том числе на раскрытие индивидуальных возможностей, а также указывается сфера самореализации человека — окружающая среда.

Социализация — это процесс социального влияния на личность под воздействием стихийных, относительно регулируемых и целенаправленных условий, с целью усвоения ей общественных норм, ценностей, смыслов, общественно и личностно значимых качеств, способов поведения, позволяющих выявить свои индивидуальные особенности и возможности, использовать их в окружающей среде.