Соціалізація

Попутно заметим, что в дополнение к теории Дж. Мида другой американский ученый А. Халлер разработал концепцию «значи­мого другого». Согласно А. Халлеру, «значимый другой» — это тот человек, чье мнение и оценки наиболее важны, а потому они оказывают наиболее существенное влияние на формирование образа Я. На различных возрастных этапах состав «значимых других» меняется. Ими могут быть и родители, и соседи, и учителя, и тренеры, и сверстники и другие лица.

Влияние «обобщенного другого» происходит благодаря стрем­лению человека к «принятию роли» и к «исполнению роли». «Ис­полнение роли» — реальное ролевое поведение, а «принятие роли» во многом происходит в процессе игры.

Дж. Г. Мид считал, что естественным типом поведения, в ре­зультате которого человек овладевает системой значений данного общества и осознает себя, является ролевая игра. Дж. Г. Мид раз­личал два этапа такой игры — «р1ау» и «§ате», соответствующие двум основным этапам социализации ребенка и развития его са­мосознания.

На первом  этапе, когда сфера жизнедеятельности ребен­ка ограничена и он взаимодействует с узким кругом лиц непо­средственного окружения, ребенок повторяет, имитирует дей­ствия окружающих (р1ау). По выражению Дж. Г. Мида, он «берет роль» других людей. Попеременно принимая на себя роли дру­гих, он действует соответственно требованиям принятых ролей, овладевая тем самым социальными отношениями в определен­ной ситуации. На этом этапе Я ребенка состоит из суммы обра­зов других людей, которым он подражает. Причем сумма ролей других не представляет собой системы. Соответственно и Я ре­бенка как устоявшаяся структура, как идентичность на этой ста­дии еще не существует. Переход от одной роли к другой может быть мотивирован и не мотивирован. Здесь отсутствует жесткая связь между ролями, которая объединяла бы их в целое. Такая связь появляется на втором  этапе развития ребенка. Это— период игры по правилам (ёате).

По мере расширения сферы деятельности и общения отноше­ния, в которые ребенок вступает с окружающими, усложняются, приходят в систему. Теперь уже ребенок не беспорядочно прини­мает роли других и переходит от одной роли к другой, но делает это по системе, по правилам игры. Точность, эффективность дей­ствия в одной роли предполагает знание другой роли и знание отношений между всеми ролями участников игры, т. е. правил игры. Организация, «упорядоченность» правил игры отражается в сис­теме представлений ребенка о себе, ребенок усваивает теперь не просто отношения частной ситуации, а организованные отноше­ния групповой деятельности.

Игра, в понимании Дж. Мида, — это не только механизм овла­дения отношениями игровой ситуации, но и модель социального взаимодействия индивидов в группе. Игра по правилам в концен­трированной форме воспроизводит процесс овладения отноше­ниями социальной ситуации вообще, не обязательно игровой, благодаря этому закладывается фундамент зрелого социального Я, складывается идентичность, целостность представлений о себе, которая отражает целостность и системность социальных отноше­ний общества.

«Устойчивость индивидуального Я предполагает равнение не просто на отдельных "значимых других" (родителей, друзей и т.д.), требования и отношения которых могут существенно расходить­ся, а на "генерализованного другого". Таковым может быть не толь­ко конкретный коллектив, члены которого непосредственно об­щаются друг с другом, но и более общие и абстрактные безлич­ные социальные образования, например, общественные инсти­туты и ценности, в их деятельности воплощенные. Индивидуаль­ное Я, заключает Дж. Г. Мид, есть по самой сути своей социальная структура, возникающая из социального опыта».

Идеи Ч.Х.Кули, У.И.Томаса и Ф.Знанецкого, Дж.Г.Мида оказали мощное влияние на разработку концепций социализа­ции с точки зрения субъект-субъектного подхода. Возрастающая активность сторонников этого подхода отмечается авторами де­сятитомной Международной энциклопедии по вопросам воспи­тания: «последние исследования характеризуют социализацию как систему коммуникационного взаимодействия общества и инди­вида».

Один из типичных представителей этого подхода У. М. Уэнт-ворт отмечает, что процесс социализации, будучи частью реаль­ной культуры общества, является по своей природе интерсубъект­ным. Ребенок от рождения становится его полноправным участ­ником. Уэнтворт прямо предлагает рассматривать социализацию как интеракцию, которая есть диалог «активностей». По его мне­нию, социализация — это определяемая наличествующими струк­турами жизни активность «новых членов, направленная на их вхож­дение в существующий мир или его сектор»3.

Концепция У. М. Уэнтворта базируется на двух положениях: а) общество не есть главенствующая детерминанта в процессе со­циализации человека; б) человек и общество «взаимопроникают». Из этого он делает следующие выводы. Социализация через про­цесс взаимодействия представляет «мир взрослых» «новичку» (ре­бенку). Социализация «конструирует» минимум мира, который всегда неполон, а потому проблематичен как с точки зрения взрос­лых, так и с точки зрения детей. Пытаясь свести к минимуму про­блематичность мира, представляемого в процессе социализации, «взрослые» и «новички» устанавливают между собой определенный порядок, «договорную реальность». Таким образом, социа­лизация не только представляет «мир взрослых», но также конст­руирует и новый мир, устанавливаемый договором в процессе интеракции. Следовательно, как «новичок», так и агенты социа­лизации становятся субъектами социального контроля и социаль­ной власти. У. М. Уэнтворт не одинок в подобных взглядах на про­цесс социализации.

Как уже говорилось, сейчас существует довольно большое ко­личество концепций социализации подрастающих поколений, разработанных в рамках этнографии, социологии, социальной психологии, педагогики. Кратко рассмотрим лишь некоторые кон­цепции отечественных и зарубежных ученых.

24. Проаналізутей психоаналітичну теорію процеса соціалізації З. Фрейда.

З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

-- імітація -- усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

-- ідентифікація -- засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

-- почуття сорому і провини -- негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості. Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація -- це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація -- вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб'єкт суспільства є одним з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому. Її дії органічно вплетені в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (підприємство, населений пункт тощо). Особистість -- об'єкт і суб'єкт соціальної взаємодії. Взаємодія соціальної системи і особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу як на соціальні якості індивіда з боку соціальних систем, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, друга -- як механізм зміни соціальної системи.

Теория социализации З. Фрейда

Одним из первых выделил элементы социализации ребенка. По Фрейду, личность включает три элемента: «ид» – источник энергии, стимулируемый стремлением к удовольствию; «эго» – осуществляющий контроль личности, на основе принципа реальности, и «суперэго», или нравственный оценочный элемент. Социализация представляется Фрейдом процессом развертывания врожденных свойств человека, в результате которого происходят становления этих трех составляющих элементов личности. В этом процессе Фрейд выделяет четыре этапа, каждый из которых связан с определенными участками тела, так называемыми эрогенными зонами: оральный, анальный, фаллический и этап половой зрелости.

25. Проаналізуте ідею виховання як стимулюючу систему

постійного зростання людини у процесі соціалізації Л. Кольберга.

"Когнітивна" модель соціалізації (Ж. Піаже, Л. Кольберг, А. Маслоу й ін.) побудована на ідеї, що поведінка особистості детермінована її знаннями, сукупність яких утворює у її свідомості образ (картину) навколишнього світу. Саме ця картина світу, а не сама реальність керує поведінкою людей. Головним аспектом соціалізації при цьому виступає процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних і емоційних структур особистості. Згідно Ж. Піаже, когнітивна соціалізація проходить кілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують можливості навчання людини. Діти проходять ці стадії у визначеній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації у різних дітей може відрізнятися.

Дана концепція була доповнена американським психологом Л. Кольбергом, який в основу переходу від однієї стадії соціалізації до наступної поклав не тільки результати розвитку когнітивних навичок, але і здатність до розуміння і співпереживання (емпатії) почуттям інших людей. Досягнення тих чи інших стадій не пов´язується з віком, а завершальні етапи доступні далеко не всім.

Особливе місце серед прихильників когнітивної моделі посідає й точка зору "гуманістичних" психологів (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.). Ґрунтуючись на ідеї самоактуалізації особистості в процесі її дозрівання, вони вважали, що природні внутрішні сили особистості в змозі самостійно реалізувати соціалізацію індивіда, а засоби, чинники й агенти соціалізації повинні лише не заважати цим силам. Звичайно, важко погодитися з недооцінкою в цій моделі агентів соціалізації в особі соціальних інститутів, зокрема, таких як освіта і виховання. Однак у цій концепції закладені застереження від зловживання їх можливостями для маніпулювання свідомістю людей.

Говорячи ж про зв´язок із вихованням "когнітивної" моделі в цілому, можна відзначити її підвищену схильність до ідеологізації виховання, коли абстрактна ідеологізована картина світу (у вигляді якого-небудь "ізму") може виявитися неадекватною реальному світові, що в результаті може призвести до викривленого уявлення про систему соціальних ролей і про своє місце в суспільстві (наприклад, роль "гвинтика" у суспільному механізмі).

26. Проаналізуте Концепцію діяльнісного підходу.

27. Визначте термін поняття «соціальний досвід».

Соціальний досвід – це підсумок попереднього розвитку суспільства, в якому зафіксовано результати діяльності людей у суттєвому їх значенні. Він є об’єктивованим, „опредмеченим” як у предметно-речових формах, так і в формах соціальних відносин, спілкування, діяльності. В соціальному досвіді акумулюються справжні досягнення людства і передаються від покоління до покоління в процесі соціалізації індивідів. Передача і засвоєння індивідами досягнень досвіду людства здійснюється завдяки соціальному успадкуванню через процес інкультурації.

Соціальний досвід індивіда – це його реальне соціальне життя, система його життєвих цінностей, той образ світу, який складається в результаті засвоєння соціального досвіду людства під впливом і в умовах „вільного соціуму”. Соціальний досвід є фактором процесу соціалізації особистості.

28. Визначте термін поняття «соціальна зрілість».

В соціологічній літературі зміст та структура поняття "соціальна зрілість особистості" визначається як "наявність стійких ціннісних орієнтацій" (О.Г.Харчев). Інші автори (С.Н.Іконникова та В.Г.Лисовський) пов'язують зрілість особистості з відповідальністю, готовністю до самостійної трудової діяльності. В основу цих та інших визначень покладена теза про те, що соціальну зрілість характеризують певні якості особистості, які здійснюють сильний вплив на саморегуляцію соціальної поведінки особистості. Це підтверджує фундаментальне дослідження В.О.Ядова, де він стверджує, що ціннісні орієнтації визначають вершину розробленої ним диспозиційної структури особистості .

Поздняков А. під соціальною зрілістю розуміє сукупність компетентностей: громадянську, побутову, комунікативну та компетентність в області саморегуляції та самостійної пізнавальної діяльності[21 с.58].

Толстих Т.І. соціальну зрілість старшокласників розуміє як усвідомлення себе суб’єктом власної індивідуальності, суб’єктом власного життя та суб’єктом історичного процесу, а також усвідомлення своєї приналежності до певної сфери суспільних відносин та певному соціальному колу, причому суб’єктом, наділеним певними якостями та вміннями: позитивною ціннісною орієнтацією, професійною визначеністю, складеним самовизначенням, активною життєвою позицією, здатністю до адаптації у суспільстві, компетентною взаємодією з членами суспільства, самостійністю, відповідальністю

Соціальну зрілість, Долл Є. – автор Шкали соціальної зрілості, визначає через міру особистої незалежності та відповідальності. Особиста незалежність є здатністю індивіда самостійно вирішувати власні справи, самостійно регулювати свої соціальні відносини. Соціальна відповідальність є відповідальністю стосовно самого себе, до інших, до суспільства[5 с.18].

Соціальна зрілість, за Реаном А.А., визначається як та, що досягла свого найвищого розвитку система знань про соціальну дійсністьта власну особистість, яка дозволяє людині адекватно адаптуватись, приймати рішення зі знанням справи, враховуючи ситуацію, що склалась[22 с.38].

Радул В.В. соціальну зрілість трактує як той стан, що розкриває стан сформованості особистості через призьму певного соціального середовища. В її зміст включає активну життєву позицію та досягнення єдності виховання та самовиховання і прагнення самої особистості до якомога скорішого досягнення соціальної зрілості. Моделлю соціальної зрілості, на його думку, є взаємозв’язок самореалізації та соціальної відповідальності. Проявляється соціальна зрілість у соціальній активності, соціальному самовизначенні, соціальній відповідальності[24].

Михайлов О.В. вважає, що формування зрілості – це є розкриття та розвиток потенційних можливостей особистості. Наявність соціальної зрілості гарантує певні якості особистості, що мають суттєвий вплив на саморегуляцію поведінки[18].

Соціальну зрілість Гудзовська розуміє як результат становлення суб’єктності людини стосовно власного життя, соціальної групи, до якої вона себе відносить, та самовизначення в індивідуальному та соціальному просторі.

Результатом становлення соціальної зрілості особистості Божович Л.І. вважає:

1) 1) сформовану «картину світу» особистості, установки, стереотипи, цінності;