Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі

     Міністерство  освіти і науки  України

     Тернопільський  національний педагогічний університет

     імені Володимира Гнатюка 
 

     Кафедра педагогіки і методики

     початкового навчання 
 
 

     Дипломна робота 

     Розвивальний  потенціал дидактичної  гри у сучасній початковій школі 

     Роботу виконала студентка

     факультету  ПВПК

     групи зПК-31

     Городинська Ірина Степанівна 

     Науковий  керівник –

     доктор  педагогічних наук, професор

     Вихрущ  Віра Олександрівна 
 
 
 
 

     Тернопіль – 2009

 

      Зміст 

Вступ

Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів

1.1 Ігрова діяльність  в процесі розвитку особистості  дитини як педагогічна проблема

1.2 Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми

1.3 Психолого-педагогічні особливості формування та використання ігрової діяльності у навчальному процесі початкової школи

Розділ 2. Використання дидактичної гри у навчальному процесі початкової школи

2.1 Загальна характеристика досвіду використання ігрової діяльності молодших школярів

2.2 Пошук шляхів  вдосконалення дидактичної гри  як методу навчання молодших школярів: актуальні проблеми і знахідки

2.3 Авторські пропозиції та їх результативність

Висновки

Список використаної літератури

Додатки 

 

      Вступ 

     На  сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням  школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.

     У документах про освіту одним із пріоритетних завдань визначено активізацію пізнавальної самостійної діяльності учнів, яка забезпечується ефективними методами та технологіями навчання та виховання школярів [58].

     Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.

     Проблема  ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIX ст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля [41; 55; 82].

     Зростаючий  інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХ ст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).

     На  розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа» [75, 213].

     Наприкінці  ХІХ – на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.

     Відомі  педагоги (П. Блонський, В. Сухомлинський, В. Сорока, С. Шацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності [11, 34].

     Значну  кількість педагогічних ідей щодо ігрової діяльності дитини психологи висловили побіжно в результатах психологічних досліджень. Проблемою гри займались такі психологи як Л. Виготський, Д. Ельконін, А. Леонтьєв, О. Дусавицький тощо [54].

     Л. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв’язку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, – пронизує собою усю діяльність школяра. «У шкільному віці, – писав він, – гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці...» [21, 76].

     Вивчення  досвіду роботи вчителів показує, що в реальному навчальному процесі  дидактичні ігри використовуються епізодично або взагалі не використовуються. Багато вчителів не достатньо володіє  методикою використання дидактичних ігор на уроках. Причиною цього, на наш погляд, є відсутність науково обґрунтованої системи використань дидактичних ігор, методики використання такої системи.

     Недостатня  розробленість даної проблеми й  об’єктивна необхідність підвищення якісних показників навчання і виховання в національній школі обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі».

     Об’єкт дослідження – ігрова діяльність молодших школярів у навчальному процесі.

     Предмет дослідження – використання дидактичних ігор у початковій школі.

     Мета  дослідження – розробити і науково обґрунтувати систему дидактичних ігор і методичну систему використання їх на уроках у початкових класах, перевірити умови ефективного їх впливу на загальний розвиток молодших школярів, підвищення результатів навчання.

     Гіпотезою дослідження є положення, згідно з яким пізнавальна діяльність учнів  буде більш раціональною і продуктивною за умови оптимального застосування системи дидактичних ігор.

     Для реалізації мети та підтвердження висунутої гіпотези дослідження потрібно було розглянути такі завдання:

     1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній теорії; розкрити суть поняття «дидактична гра».

     2. Систематизувати досвід вчителів щодо використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.

     3. Проаналізувати методичне забезпечення ігрової діяльності учнів початкових класів

     4. Розробити систему дидактичних ігор, що забезпечують оптимальний характер ігрової діяльності та методичні рекомендації щодо її використання.

     5. Перевірити ефективність запропонованої системи.

     Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної і методико-математичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, анкетування, констатуючий і формуючий експеримент.

     Наукова новизна роботи полягає у створенні  системи дидактичних ігор та розробці ефективної методики використання її вчителями.

     Теоретична  значущість проведеного дослідження  полягає в уточненні змісту поняття  «дидактична гра», у збагаченні знань  про методику використання дидактичних  ігор.

     Практичне значення дослідження: розроблені і  перевірені в ході експерименту система дидактичних ігор і методичні рекомендації.

     Обґрунтованість і вірогідність отриманих у ході досліджень результатів забезпечується методичними основами дослідження, відповідністю основних положень дипломної  роботи результатам психологічних досліджень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, позитивними відгуками викладачів і вчителів, результатами педагогічного експерименту.

     Особистий внесок автора складають комплексне вивчення та уточнення поняття «дидактична  гра»; розробка системи дидактичних ігор і методичних рекомендацій щодо їх використання.

     Структура та обсяг дипломної роботи.

     Дипломна  робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, таблиць. 

 

      Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів 

     1.1 Ігрова діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема 

     З давніх-давен в будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою  діяльністю. У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Змагалися у стрільбі з лука, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Засобами народної гри дитину виводили з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складанню стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі активізувалась рухливість, розвивались процеси мислення, викликались позитивні емоції [34, 57-61].

     З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя  гра поступово втрачала свою навчальну функцію.

     З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим елементом життя. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина має дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра.

     У сучасних умовах – це не спонтанні  сюжетні ігри, не стихійно засвоєні від старших розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою навчально-виховного процесу.

     У грі при цьому існує також  суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

     Упродовж  життя людина грає ту чи іншу соціальну  роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько  ста ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.

     У дитячі роки гра є основним видом  діяльності людини. За її допомогою  діти пізнають світ. Дитяча гра – один з основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємні дорослих.

     За  своїм змістом ігри органічно  пов’язані з життям, працею і поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й відображають реальні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від конкретних умов життя, від входження дитини в навколишню реальність, її кругозору. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі малеча перевіряє свою силу і спритність, виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються особливості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

     Гру у психології визначають як форму діяльності в умовних ситуаціях, направлену на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого у соціально закріплених способах здійснення наочних дій, у предметних науках і культурі. В ігрових ситуаціях використовується так зване «моделювання», або «імітація».