Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі

     У статті «Формирование вычислительных навыков в процессе игры» [36, 38-46] мова йде про те, як за допомогою гри можна сформувати у школярів обчислювальні навички. Як зазначається у даній статті, основне завдання початкового курсу математики – формування в учнів особливих, доведених до автоматизму навичок додавання і віднімання в межах 20 і табличних навичок множення і ділення. Автоматизм навичок досягається в процесі вправ. Але виконання однотипних вправ стомлює дітей. Тому в урок математики вчителі включають ігри та ігрові вправи. Серед них «Мовчанка», «Вгадай приклад», «Кругові приклади», «Математична естафета» та інші.

     У статті «Дидактичні ігри» [19, 48-52] С. Денис – вчителька початкових класів ділиться з нами своїм досвідом роботи у школі. Вона запевняє, щоб розкрити всі «секрети» шкільного життя та навчання, дати шестиліткам знання, уміння і навички, передбачені програмою, потрібно застосовувати не лише заняття, а й дидактичні ігри. Це один із засобів розвитку пізнавальної діяльності найменших школярів. У даній статті вчителька наводить приклади кількох ігор. Наприклад, гру «Мандрівка до лісу» вчителька застосовує на уроці математики. Для проведення цієї гри вона заготовляє роздаткові картки, силуетні малюнки (мухомор, боровик, ялинка). Учні одержують по 1–2 картки з варіантами завдання під назвою «Склади приклади». Дитина сигналізує «ялинкою», що приклади складені. В нагороду одержує «боровичок», неправильна відповідь – «мухомор».

     Вчитель-методист Н. Скопич у своїй статті «Творчі вправи та ігри як невід’ємна частина логічного мислення молодших школярів» [69, 75-78] повідомляє нас про те, що в учнів шестирічного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образне мислення. Це стосується, зокрема, й уроків математики. Неля Скопич запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. Тому ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається.

     У монографії М. Микитинської, Н. Мацько «Математичні ігри в 1–3 класах» розглядаються питання організації та управління ігровою діяльністю молодших школярів в процесі засвоєння важливих математичних понять. Особлива увага звертається проблемам розвитку творчих можливостей учнів, їх пам’яті, уваги, уявлення. У даній монографії описується дидактична і виховна мета ігор, даються методичні рекомендації щодо проведення ігор на різних етапах уроку [51].

     М. Богданович у своїй монографії «Методика викладання математики в початкових класах» теж згадує про дидактичні ігри. Він вважає, що на уроці гра організовується не для того, щоб діти погрались, а щоб чогось навчились. Автор даної монографії запевняє, що гра не передує виконанню навчальних завдань і не чергується з ними, а є однією з форм організації колективної роботи учнів у класі [7].

     Характерно, що у використанні ігрової діяльності в організації навчально-виховної роботи початкової школи вчителі спираються на досвід відомих вітчизняних педагогів. Зокрема, прикладом для багатьох вчителів є створена у Павлиській школі В. Сухомлинського кімната казок, яка має цілеспрямовано організоване ігрове матеріальне середовище.

     У класних кімнатах багатьох шкіл організовано ігрові куточки, в яких зосереджені  казкові персонажі – Мудра  Сова, Хитра Лисиця, Хитрий Вовк, Ведмідь, Коза і семеро козенят, Гуси-Лебеді, Сірий Зайчик. Знайомі з дошкільного дитинства ігрові персонажі допомагають дітям звикнути до нового для них середовища і до навчально-пізнавальної діяльності.

     Заступник директора Рівненської державної  спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 15 з поглибленим вивченням іноземних мов О. Сорокіна зазначає, що життя змушує вчителів віднаходити способи передачі знання учням легко і радісно, захоплююче, оптимістично, без тиску на вихованців, без примусу [71, 64-69].

     Грою, її елементами та ігровими ситуаціями активізується виховна функція навчально-пізнавальної діяльності. Так, створюючи ігрову ситуацію, вчитель Копачівської ЗОШ Київської обл. Л. Романенко привертає увагу дітей до традицій рідного краю:

     – Ви знаєте, що в нашій місцевості є гарний звичай: коли люди закінчують якусь важливу роботу, вони роблять великий букет-квітку або вінок. Для сьогоднішнього уроку звірята, з якими ви найчастіше зустрічалися на уроках, всі разом виплели віночок з квітів. (Прикріплює збоку в куточку дошки вінок).

     Зайчик: Я приніс зелену травинку.

     Лисичка: Я вплела білу ромашку.

     Їжачок: Я додав блакитну волошку.

     Ведмежатко: Я приніс червоний мак.

     Вовчик: Вийшло гарно як!

     Вчитель: Діти, вам теж подобається цей віночок? Чим можна його прикрасити?

     Учні: Різнокольоровими стрічками.

     Вчитель: Так. Щоб це зробити, треба виконати завдання, які підготували для вас учні «Лісової школи». Вони тут (показує на закриту частину дошки) чекають зустрічі з вами. Далі, уявно спілкуючись із звірятами, діти продовжують роботу [61, 36-40].

     Змістовий компонент ігор, який використовується вчителем у процесі навчально-пізнавальної діяльності, цілеспрямовано інтегрується із змістом навчального матеріалу. Наведемо приклад зазначеної інтеграції з досвіду роботи Н. Миколенко – вчителя ЗОШ № 7 м. Бровари Київської обл. Коли опрацьовуються твори В. Сосюри «Любіть Україну», В. Сухомлинського «Мова...», М. Рильського «Мова» учитель пропонує дітям відгадати інтелектуальні ігри і виконати пізнавальні завдання за їх змістом.

     Криптограма.

     – Розгадайте криптограму за номером 7036519. Прочитайте слово і складіть з ним речення. 

     

     Рис.1. Криптограма «Україна» 

     Н. Миколенко, аналізуючи свій досвід, зазначає, що за змістом гра повинна відповідати дидактичній меті уроку, саме за цієї умови підвищується результативність використання ігрової діяльності у навчанні молодших школярів [52, 46-49].

     П. Копосов – вчитель ЗОШ №17 м. Біла Церка для опрацювання таких розділів програми з української мови, як «Слово» та «Частини мови», розробив «Казкову граматику», яка використовується у навчальному процесі. На думку автора досвіду, на етапі первинного сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу найбільш ефективною є ігрова форма його викладу.

     «Казкова  граматика» пропонується дітям у  віршованому вигляді, а її ключові  частини подані у формі лічилок:

     Книжка, дошка, кабінет,

     Печиво, повидло, мед,

     Чоботи, штани, кашкет,

     Знайте, діти, наперед

     Кожен з них – це є  предмет.

     Що  це? – Вареник.

     Хто це? – Письменник.

     Поверне предметам їх назви  іменник.

     Казкове оформлення навчально-пізнавальної діяльності сприяє усвідомленню учнями взаємозв’язків між окремими частинами мови, забезпечує можливість первинного синтетичного та подальшого аналітичного ставлення до пізнавального змісту. П. Копосов на підставі власного педагогічного досвіду робить висновок: ігрова діяльність посідає важливе місце в розвитку молодшого школяра протягом його навчання в школі. Включення в структуру уроків різноманітних ігор або їх елементів, сприяє активному, перетворюючому засвоєнню знань і способів їх здобуття, допомагає досягти значних результаті у навчанні дітей зазначеної вікової категорії [39].

     Сучасна освіта орієнтується на особистість, на розвиток кожної дитини, залежно від  її розумових здібностей і фізичного  стану.

     Про це зазначає вчителька Горлівської  ЗОШ І-ІІІ ст. В. Сердюк. Під час гри у дитини найповніше виявляються і розвиваються індивідуальні особливості, можливості, здібності, пам’ять, мислення, загострюється увага.

     Ось лише один приклад. Вивчаючи споріднені слова, педагог пропонує дітям гру  «Лото». Кожен учень має картку, розкреслену на 6 (або 9) клітинок. У кожній клітинці різні слова. Вчитель – ведучий мас набір коренів слів, які оголошуються послідовно всім гравцям. Діти мають проаналізувати оголошений корінь слова, виділити в кожному слові на власній картці корені слів і, якщо співпадають корені, слово закривається. Виграє той, хто найперший закриє всі слова. А тепер задумаймося, яку роботу виконав кожен учень? А дитина, захоплена грою, і не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, повторює, орієнтується в різних ситуаціях, узагальнює, робить висновки.

     Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою, то дуже швидко його починає  цікавити навчальний матеріал, пов’язаний з нею. У дитини виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал (тобто вона просто почне готуватись до гри з метою не програти).

     На  уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи «Чарівний  мішечок» можна закріплювати різноманітні вміння й навички. Набір предметів  у мішечку, звичайно, не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від  мети навчання: це можуть бути іграшки, в назвах яких є літери, склади, які зараз вивчаються, дрібні речі, які треба описати, тощо [68, 28-30].

     Ігри  на уроках математики можна використовувати  для ознайомлення дітей з новим  матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмислення, формування обчислювальних, графічних умінь і навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Саме такі форми роботи запропонувала нам вчитель початкових класів В. Колондій (ЗОШ № 7 м. Полтава).

     Приклад з уроку математики. Учитель несподівано  ставить на стіл іграшкові терези, кладе кілька яблук, огірків, цукерок  і пропонує пограти «в магазин».

     «Продавець» і «покупець» швидко лічать, а діти стежать за правильністю розрахунків. Так у грі малюки тренуються в додаванні й відніманні [38, 38-44].

     Так, у своїй діяльності, ігри використовує Н. Яцюк – вчитель початкових класів м. Тернополя на різних предметах, а особливо на уроці «Я і суспільство», де мова йде про правила поведінки, про права і обов’язки громадян, про правила етикету, про різні життєві ситуації, які дитина обґрунтовує і робить власний висновок.

     Інтелектуальні  ігри часто використовує вчитель-методист Л. Цапко. (м. Тернопіль), яка через різноманітні турніри на зразок «Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг», «Розумники і розумниці», «LG – Еврика» тренує кмітливість, швидкість реагування, пам’ять, уміння узагальнювати тощо.

     Таким чином, проведений аналіз засвідчує, що і в практиці початкової школи, і  в навчальній та методичній літературі проблема використання дидактичних ігор на уроках має певне відображення. Разом з тим, є і можливості, і потреби до більш глибокої розробки різних сторін цієї проблеми. Цей висновок підтверджує доцільність вибору теми нашого дослідження.

     Питання включення елементів гри в навчальний процес цікавить кожного, але по-різному. Одні вчителі вважають, що проведення занять з елементами гри є недоцільними, оскільки вони не дають певною мірою розв’язати основні освітні завдання; інші, навпаки, схвально ставляться до проведення занять з елементами гри, запевняють, що зростає активізація пізнавальної діяльності учнів.

     Підсумовуючи  результати проведеного аналізу  педагогічного досвіду використання ігрової діяльності в процесі розвитку особистості дитини, з усією впевненістю стверджуємо, що дидактична гра визначається важливим фактором в озброєні учнів певними компетенціями. Поряд з цим, констатуємо те явище, що використання ігрової форми на заняттях має обмежений характер, відсутня певна система у використанні дидактичних ігор. Отже, проведений аналіз засвідчує необхідність розробки рекомендацій для вчителів, проведення тренінгів-семінарів з метою засвоєння ними теоретико-практичних питань ефективного використання системи ігор у процесі навчання в школі. 

     2.2 Пошук шляхів вдосконалення дидактичної гри як методу навчання молодших школярів: актуальні проблеми і знахідки 

     Аналіз  практики, вивчення досвіду роботи вчителів дозволяє нам виділяти найбільш суттєві та оптимальні прийоми організації  дидактичної гри. Коротко охарактеризуємо їх.

     Безперечно, одним із найважливіших моментів у проведені дидактичної гри  є це вступ у ігрову ситуацію. Якщо вчитель враховує природні механізми  ігрової діяльності дітей, де максимально  виявляється їх самостійність, добровільність, свобода вибору, ініціатива, створюються належні умови для специфічного ігрового стану школярів, то діти включаються не лише у гру, а й в ігрову творчість. Тут ми маємо на увазі не такі ігрові прийоми, які традиційно спрямовують (супроводжують) дитину до «правильної відповіді», а такі ігри, які створюють умови для творчості, пошуку, евристичних знахідок.