Розвиток дітей раннього віку в процесі нормального онтогенезу

За дослідженнями В.В. гербової, серед усіх іменників (а вони складають за даними автора 50% від усіх частин мови), якими користуються діти третього року життя в активному мовленні, 36% - слова, що позначають назву предметів, 16,5% - слова, якими позначаються об’єкти живої природи [77].

Дієслова посідають друге місце по кількості (30%). Однак, серед них домінують так звані «універсальні»(А.П. Іваненко).

Діти цього віку, як зазначає В.В. Гіндіна, рідко використовують прикметники і прислівники (їх в активному словнику відповідно 12% і 6%). 

Прикметники, які вживають діти, здебільшого позначають розмір предмета (великий, маленький) та його колір. Крім того, малюки вже починають за допомогою прикметників передавати свій  стан (голодний, мокрий, чистий, брудний) [214].

Серед прислівників, за даними С.Н. Цейтлін, у дітей цього віку переважно зустрічаються найпростіші форми, що виражають недиференційовані просторові, часові та інші відношення. Це слова «там», «тут», «туди», «сюди», «потім» та ін. [277].

Одночасно з розвитком словника в малюків третього року життя відбувається подальше оволодіння граматичною будовою мови.

К.І. Чуковський зазначав, що в період від 2-х до 5-ти років, дитина має надзвичайне чуття мови, і що саме воно, а також підсилена на цьому грунті розумова робота над мовою, закладають основу для інтенсивного засвоєння граматичних форм [280]. Д.Б. Ельконін також відносив дошкільний період життя дитини до періоду, упродовж якого виявляється найбільша чутливість до мовних явищ. Особливо це виявляється, на думку науковця, у засвоєнні дітьми словотворчих суфіксів [286].

За даними О.М. Гвоздєва, до трьох років спостерігається оволодіння малюками суфіксами зменшуваності та пестливості. Засвоєння решти суфіксів відбувається після трьох років і триває протягом усього дошкільного віку [74].

До кінця третього року життя діти оволодівають майже всіма відмінковими закінченнями: із 47 відмінкових форм вони засвоюють до цього віку 39. Основними значеннями відмінків без прийменників діти оволодівають до 2-х років, а з прийменниками засвоюються до 2-х років 6-ти місяців. Категорією особи дієслів малюків оволодівають до 2-х років 2-х місяців, у цей же час малюки засвоюють особові займенники. На початку третього року життя в мовленні дітей з’являються дієслова в майбутньому часі [74;183].

Третій рік життя характеризується також надзвичайною активізацією мовлення дитини. Розширюється коло її спілкування: дитина багато говорить не тільки з близькими для неї людьми, але й  з іншими дорослими та дітьми [41]. До 2-х років 6-ти місяців мовлення малюків переважно складається з простих поширених речень, які вимовляються з питальною, окличною та розповідною інтонацією (М.М. Щелованов, Н.М. Аксаріна, Г.М. Ляміна). Перші складні речення (безсполучникові), за даними О.М. Гвоздєв, з’являються у віці від 2-х років 4-х місяців до 2-х років 6-ти місяців. У другому півріччі третього року життя діти оволодівають структурою складносурядних та складнопідрядних речень. У цей же період малюками засвоюються сполучники. Першими в мовленні використовуються сполучники і, а, коли, то, як, тільки, значить, тому що, де, щоб, який. [72].

Як вже зазначалося, на третьому році життя в словнику дитини відбувається інтенсивне накопичення слів. Це у свою чергу призводить до необхідності їх розрізнення в процесі спілкування і тому звуки в мовленні починають набувати функціональну значущість, яка пов’язана з послідовним оволодінням системою протиставлень, що використовується у фонетичній системі мови [242]. У цей період триває процес удосконалення звуковимови дітей. Однак, оволодіння правильною вимовою фонем відбувається не відразу: вимова звука зазнає ряд змін – від неповної можливості вимовити звук до правильної вимови через заміну однієї фонеми іншою.

Як свідчать дослідження О.М. Гвоздєва, Г.М. Ляміної, В.І. Бельтюкова, А.М. Богуш, артикуляційні рухи в дітей третього року життя ще недостатньо сформовані. Так, артикуляційні рухи, за допомогою яких спрямовується ступінь повітря через щілину рота, утворену артикуляційними органами, недостатньо скоординовані з рухами, що визначають розташування органів для вимови того чи іншого звука. Правильна вимова формується повільно, довго спостерігається заміна одного звука іншими. У процесі мовленнєвої практики – наслідування правильної вимови слів – якість звуковимови в дітей третього року життя поліпшується, збільшується кількість більш удосконалених звуків-субститутів (звуків – тимчасових замінників), близьких за артикуляцією [25;41;72;153].

До початку третього року життя дитина правильно вимовляє губні звуи (п, б, б’, м, м’, ф, ф’, в, в’), передньоязикові (т, т’, д, д’, н, н’, с’, л’), задньоязикові (к, к’, х), глотковий (г) [41].

Свистячі, шиплячі, сонорні (р, л) звуки дитина третього року життя або пропускає, або замінює більш легкими за артикуляцією [153].

У віці 2-2,5 роки відбувається досить активно процес засвоєння складової структури. Після 2,5 років життя скорочення складового складу слів за даними О.М. Гвоздєва, Г.М. Ссоломатіної та ін., спостерігається рідко.

Основною формою спілкування в дітей третього року життя, як свідчать дослідження Д.Б. Ельконіна, залишається діалог.

Діти цього віку використовують такі форми діалогу, як звернення до інших і відповіді на запитання дорослих; діалог між декількома дітьми; діалог між дорослим і дитиною [286].

А.М. Богуш відмічає, що діалогічне мовлення дітей третього року життя має ряд особливостей: діти прагнуть про щось повідомити один одному в наказовій формі; спостерігається пристосування до партнера, співрозмовника; відзначається почерговість звернення один до одного [37].

Переважно формою мовлення дітей цього віку, за даними Г.М. Ляміної і З.М. Істоміної, є ситуативне мовлення. Ситуативність, за Г.М. Ляміною, виступає в таких формах:

1. Дитина або зовсім випускає  підмет, або замінює його займенником (він як побіг, а він за ним, він упав, потім встав...), при цьому ніде не говориться, кому цей займенник належить.

2. В одному й тому ж реченні, один і той же самий займенник  належить різним суб’ктам чи об’єктам (він скзав, а він не дав).

3. У мовленні переважають прислівники: там, тут, потім, зараз.

4. У мовленні домінує слово  «такий», що супроводжується жестами, мімкою, рухами. Водночас ситуативність залежить від змісту і характеру спілкування, а також від індивідуальних особливостей дітей [59;153].

Отже, до кінця третього року життя мовлення дитини набуває специфічних рис: воно слугує для позначення предметів, явищ оточуючої дійсності і стає засобом спілкування, а також починає виконувати функцію регулятора поведінки малюка.