Розвиток дітей раннього віку в процесі нормального онтогенезу

Розвиток дітей раннього віку в процесі нормального онтогенезу

Розвиток центральної нервової системи дитини – складний процес, що визначається генетичною програмою розвитку та різноманітними впливами зовнішніх факторів на плід і дитину перших років життя. Внутрішній і постнатальний розвиток ЦНС дитини обумовлений поступовим, поетапним включенням еволюційно молодих структур головного мозку, об’єднанням різних регулятивних центрів і провідних шляхів у функціональні системи, основним призначенням яких є забезпеченняжиттєво необхідних функцій [16].

Однак, численні дослідження фізіологів, нейрофізіологів, неврологів, нейропсихологів та інших фахівців (І.П. Павлов, М.М. Щелолванов, О.Р. Лурія, Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, Т.Г. Бєтєлєва, Н.В. Дубровінська, О.М. Корнєв та ін.), свідчать про те, що морфологічний та функціональний розвиток головного мозку є недостатньою умовою для психічного розвитку дитини, зокрема для розвитку її мовлення.

Філогенетично мовлення є однією з наймолодших функцій кори головного мозку, яка виникла, на думку І.П. Павлова, як додаткова функція до механізму нервової діяльності тварин: «Те, що ми маємо в собі як враження, відчуття та уявлення від оточуючого середовища, як загально природного, так і від нашого соціального, виключаючи слово – це перша сигнальна система дійсності, спільна в нас з тваринами. Слово ж створило другу, спеціальну, суто людську сигнальну систему дійсності, будучи сигналом перших сигналів» [191]. І.П. Павлов стверджував, що діяльність першої і другої сигнальних систем взаємопов’язана, тому не можна окремо вивчати ту чи іншу сигнальну систему.

Мовлення дитини формується правильно за умови, коли друга сигнальна система, що знаходиться на стадії розвитку, постіно підтримується конкретними імпульсами першої сигнальної системи, яка безпосередньо відображає реальну дійсність. Перша сигнальна система оперую сигналами, які утворюють почуття. Для розвитку мовлення особливо важливим є збережений слух, тому, що він є головним фізіологічним механізмом на основі якого формується мовлення. Перша реакція дитини на звук з’являється відразу після народження дитини і виявляється у вигляді розширення зіниць, затримки дихання та іншими фізіологічними явищами. На основі цих вроджених безумовних рефлексів створюються нові умовні рефлекси [191].

Дослідження М.М. Щелованова, Н.М. Аксаріної, Б.Д. Корсунської, Н.Г. Морозової, пізніше Л.О. Бадаляна, Н.М. Всеволозької та інших виявили, що кора головного мозку дитини здатна створити зв’язки вже наприкінці першого і на початку другого місяця життя. У дитини з нормальним слухом достатньо швидко виникає зв’язок між слуховим і руховим аналізаторами кори. Перші зовнішні прояви цього зв’язку – рух очей або голови немовляти в напрямку звучання об’єкта – спостерігається на початку другого місяця життя дитини [5;16;54;179].

У немовлят, народжених під час аномальних пологів (кесарева розтину, слабкості пологової діяльності, тощо), реакція на звук виникає із запізненням. У наступні місяці життя акустико-моторний зв’язок укріплюється, удосконалюється і стає основою для формування вимовної сторони мовлення [16].

Для нормального формування мовлення важливе значення має збереженість функцій зорового аналізатора. Сліпа від народження дитина пізніше починає говорити. Дитина з нормальним зором уважно спостерігає за рухами язика і губ оточуючих людей. Формуються зорові-слухові зв’язки [10;19;220;221].

У появі та розвитку мовлення в дитячому віці і протягом усього життя значну роль відіграє  руховий аналізатор (М.І. Красногорський, М.О. Бернштейн, П.К. Ананьєв, М.М. Кольцова, Г.Л. Розенгарт – Пупко та ін.). Досягнення М.І. Красногорського є доведений ним факт (1910р.), що моторна зона кори головного мозку – руховий аналізатор – забезпечує аналіз, синтез і диференціацію умовних рухових рефлексів, а отже, руховий аналізатор мовлення, властивий людині, аналізує та узагальнює всю діяльність мозку та забезпечує створення мовленнєвих умовних реакцій у відповідь на подразники, що надходять з усіх аналізаторів [31;32;130].

Досліджуючи проблему виникнення і розвитку мовлення в дітей, необхідно, на наш погляд, звернутися до розгляду наступних питань:

• за яких умов і якими шляхами дитина оволодіває умінням діяти у відповідності зі словами дорослих;
• як виникає активне використання мови (її структурних елементів) для спілкування з оточуючими людьми;
• за яких передумов та умов дитина використовує слова для спілкування.

Дослідження О.Р. Лурія, Ф.О. Юродович, Ф.І. Фрадкіної, М.М. Кольцової та ін. свідчать про те, що на початку другого півріччя життя в дитини спостерігається реакція на слова дорослих, що базуються на утворенні тимчасових зв’язків між словами, які чує дитина і рухом у відповідь (повертання голови до предмету, протягування до нього рук) або між словами, які чує малюк і заученими рухами рук (наприклад, плескання в долоні у відповідь на слова «ладушки, ладушки»). Однак у цьому періоді життя слово ще не має практичного значення для спілкування не тільки через обмежену кількість слів, що викликають певну реакцію, а головним чином через обмежену роль слова як засобу спілкування дитини з дорослим [124;148;149;271]. 

Рефлекси, які виявляються в цей період життя у відповідь на мовленнєві сигнали, утворюються за типом тимчасового зв’язку, в якому слово є умовним подразником, а підкріпленням виступає безумовний орієнтувальний рефлекс [148].

Формування реакції на назву предмета відбувається наступним чином: дорослий викликає в дитини орієнтувальний рефлекс на певний предмет, який він тримає в руці перед дитиною, або на певній відстані від неї і називає його або питає «Де (назва предмету)?». У результаті багаторазового повторення при орієнтувальному підкріпленні виникає зв’язок між словом, яке вимовляє дорослий, і предметом, який бачить дитина [271].

Аналогічно на даному етапі розвитку утворюються зв’язки між словом дорослого й активними рухами дитини, що позначається цим словом.

Слід зазначити, що утворення тимчасового зв’язку відбувається завдяки тому, що дорослий здійснює пасивні рухи дитини, супроводжуючи їх словами. Після декількох таких повторень, як правило, потім достатньо лише вимовити слово, яке супроводжувало рух для того, щоб дитина почала активно виконувати цей рух. Основне значення в цьому процесі має інтонація, з якою вимовляються слова, а не їх предметний зміст. Важливу роль відіграє інтонація і під час виконання дитиною заучених рухів. У даному випадку слова дорослих для дитини є сигналами першого роду, такими, що не відрізняються від будь-якого звукового сигналу [110;125;152;177;271;286].

Пізніше, у віці 10-11 місяців, дитина вже починає виконувати доручення за інструкцією дорослого. Хоча малюк ще свідомо не користується словами, але вже можна говорити про початок мовленнєвого спілкування дорослого з дитиною. На цьому етапі розвитку розуміння мовлення є обмеженим і здійснюється лише завдяки включення дорослого і дитини в практичну ситуацію [125].

До кінця першого року життя дитини з’являється здатність до виконання словесних інструкцій дорослого, спрямованих на відмову дитини від виконання дії, гальмування виконання нею дії за словесним сигналом. Отже, слово стає не лише умовним подразником, а й умовним гальмуванням [125;177].

До кінця другого півріччя життя дитини виникає диференційований зв’язок між словом і предметом або дією, що воно позначає, завдяки чому спостерігається реакція не на інтонацію і звучання слова, а на його значення, що на думку Ф.І. Фрадкіної, Д.Б. Ельконіна та ін. і є первинна форма розуміння мовлення [271;286].

На основі становлення часового зв’язку між словом і предметом або дією формується активне мовлення дитини. Як правило, дорослий супроводжує словами свої дії з предметами, а потім і викликанні тими ж словами за наслідуванням дії дитини. На початкових етапах дитина відтворює лише дії дорослого, не наслідуючи вимові слів, після чисельних збігів слів дорослого з їх власною дією малюк, наслідуючи йому, відтворює ті ж звуки. Спочатку діти наслідують звуки, а потім, завдяки постійному підкріпленню слова дією, звук перетворюється на слово. Збіг у часі слова і дії, що повторюються за дорослим, призводять до того, що зв’язок закріплюється і діти, виконуючи дії із предметами, самі супроводжують цю дію тими ж словами [110;125;142;152].

Слід зазначити, що первинна вимова слів ще не означає використання їх з метою спілкування. Ці звукові комплекси лише супроводжують дії дитини, відтворюються безпосередньо під час дії, не можуть бути відокремлені від неї і поза нею не використовуються. Дитина не користується ними для повідомлення дорослому про свою дію, для звернення його уваги або для вираження бажання отримати певний предмет.

У той момент, коли дитина починає словом супроводжувати дію, підключаються кінестетичні відчуття і встановлюється зв’язок між слуховою, зоровою і мовленнєворуховою зонами [148].

Слово, яке спочатку супроводжувало і доповнювало реакцію дитини на подразнення із зовнішнього світу, поступово відокремлюється від предмету і починає заміщувати подразники першої сигнальної системи. Тож об’єктивний зміст слова, в якому закріплений результат роботи мислення попередніх поколінь людей, стає особистим досягненням дитини завдяки встановленню в її мозку міцних зв’язків між словом і тим, що воно позначає (тобто завдякисумісній діяльності першої і другої сигнальних систем). Коли це відбувається, дитина починає вимовляти слово не виконуючи дій з цим предметом, а після того як вона цю дію вже здійснила. Отже, дитина узагальнює в слові ту дію, яку вона щойно зробила. Слово стало узагальненим сигналом [148].

На даному етапі розвитку дитини слова починають виконувати специфічну для мовлення функцію – функцію узагальнення: дитина промовляє їх для того, щоб звернути увагу дорослого на певний предмет, повідомляє дорослому про свою дію, звертається до нього з проханням, кличе і т.д.

Дослідження фізіологів (П.К. Анохіна, М.І. Жинкіна та ін.) свідчать про те, що зони кори головного мозку, які відповідають за сприйняття і моторну організацію мовлення, функціонально пов’язуються між собою лише на початку другого року життя: з цього часу можна спостерігати у відповідь на словесний вплив дорослого словесну реакцію дитини [10;99].

Процес формування слів, як сигналів реальних подразників, відбувається у відповідності з механізмами утворення умовних рефлексів. Сигнальна обумовленість виникнення другої сигнальної системи виявляється в тому, що зв’язок: слово-предмет встановлюється тільки за наявності потреби в спілкуванні, що зумовлює сумісна діяльність дорослого і дитини [149;192;271].

Найбільш раннім є емоційне спілкування дитини і дорослого. Саме в ньому міститься джерело наслідування звукам і розуміння мовлення дорослого. Перше півріччя життя дитини – це період емоційного спілкування. У другому півріччі життя дитини з’являються нові форми спілкування: розуміння мовлення, наслідування звукам мовлення і словам оточуючих людей [271].

Наприкінці першого року життя характер спілкування дитини принципово змінюється: воно стає мовленнєвим на основі потреби в мовленнєвому спілкуванні.Показником цієї потреби в спілкуванні є звернення дитини, яка ще не говорить, до дорослого за допомогою яких малюк намагається привернути до себе увагу. Не володіючи мовними засобами, дитина все одно має потребу в спілкуванні і намагається її задовольнити. За своїм характером ці звернення уявляють собою різна комбінації зі звуків, що виражають незадоволення, жестів, міміки, погляду зверненого до дорослого. Власне потреба в спілкуванні формується наступним чином: під час сумісної діяльності з предметами утворюється певна система відношень дитини з дорослим (зовнішній стереотип), під впливом якого формується система зв’язків (динамічний стереотип), що впливає на утворення нових зв’язків, формується потреба у звернені до дорослого [110;220;271].

Таким чином, вирішальною умовою виникнення мовлення дитини є наявність потреби в новому, мовленнєвому способі спілкування і в засобах необхідних для цього. Для оволодіння мовленнєвим спілкуванням недостатньо надати дитині слово як зразків для наслідування, а необхідно сформувати в неї потребу у використанні слів [12;125].

Для формування здатності усвідомлено використовувати у власному мовленні слова велике значення мають кінестетичні подразники, що виникають у дитини під час повторення за дорослим слів [125;142].

На другому році життя звичайним є ехолалічне повторення дитиною слів, які вимовляє дорослий. При цьому виявляється, що малюк повторює не всі слова і що повторення слова залежить не від складності його вимови, а від наявності або відсутності часового зв’язку між дорослим, словом і предметом чи дією, що воно позначає [12;110;142]. У процесі ехолалічного повторення відповідних звучань підключається кінестетичний елемент і створюється зв’язок між слуховою, зоровою і мовленнєворуховою зонами.

Таким чином, необхідною умовою для перетворення слова в засіб спілкування є підключення кінестетичного елементу, що призводить до встановлення тимчасового зв’язку між зоровим і мовленнєворуховим аналізаторами.

Дослідження О.Р. Лурія і його наукових співробітників експериментально довели роль артикуляції як фізіологічного механізму регуляції вищих нервових процесів як у дітей, так і в дорослих [149].

Розвиток мовленнєвої функції здійснюється інтегративною діяльністю мозку. Тому для своєчасного її становлення в онтогенезі важливе значення має нормальне фукціонування усіх відділів центральної нервової системи, особливо кори головного мозку (О.Р. Лурія, П.К. Анохін, Л.О. Бадалян, О.М. Корнєв та ін.). Мовлення є суто людською вищою корковою функцією, у формуванні якої поряд із біологічними факторами велику роль відіграють соціальні (оточення дитини тощо) [10;16;149].