Розвиток дітей раннього віку в процесі нормального онтогенезу

Для оцінки рівня розвитку мовленнєвої фукції в дітей важливо знати особливості формування мовлення в процесі нормального онтогенезу.

Дослідники виділяють різну кількість періодів у становленні мовлення, по-різному їх називають, указують на різні вікові межі кожного періоду.

Так Л.О. Бадалян, Л.Т. Журба, Н.М. Всеволозька виділяють два періоди:

1) період домовленнєвого розвитку;

2) період первинного засвоєння мовлення [16].

Важливе значення науковці надають домовленнєвому періоду, який триває від народження дитини до першого року її життя. У цей період формується слухове і зорове сприйняття, формується перша предметна та ігрова діяльність, з’являється гуління, белькотіння, можливість наслідувати звуком мовлення, розвивається здатність до вербального спілкування дитини з оточуючими людьми. До кінця домовленнєвого періоду невербальні форми спілкування дитини з оточуючими ускладнюються. Малюк здійснює спілкування за допомогою обох рук, більш диференційованої міміки і звуків. З’являються різноманітні за характером лепітні слова.

Другий період у розвитку мовлення Л.О. Бадалян, Л.Т. Журба та Н.М. Всеволозька виділяють як період первинного засвоєння мови, який починається в кінці першого року життя і триває до моменту вступу дитини до школи, тобто до 7 років життя.

Цей період характеризується появою перших свідомих слів, активним розвитком експресивного мовлення, збільшенням словникового запасу як і імпресивного, так і експресивного. Дитина оволодіває фразою, граматичного структурного речення, засвоює морфологічну систему мови [16]. 

Генез мовленнєвої функції за А.К. Марковою та А.М. Богуш розглядається в загальному контексті розвитку дитини. Л.С. Виготським була висловлена думка стосовно функціонального різноманіття мовлення: кожній функції відповідають певні мовні засоби. Функціональна зміна мовлення обов’язково призведе до зміни його структури. За Виготським, мова – це система суспільно вироблених засобів, застосування яких спрямоване на здійснення діяльності спілкування. Спілкуванням науковець називає діяльність, що спрямована на розв’язання завдань соціального взаємозв’язку [63]. На цій підставі А.К. Маркова розглядає діяльність спілкування як загальний тип специфічно людської діяльності, проявами якої є всі види взаємодії людини з іншими людьми та предметами навколишньої дійсності. На думку дослідниці, мова набуває певних фунуцій тоді, коли вона включається в мовленнєву діяльність, і стає засобом спілкування лише в контексті мовленнєвої діяльності [162]. 

Розвиток мовлення, за А.К. Марковою та А.М. Богуш, здійснюється за принципом диференціації функцій. Становлення функцій та його форм і було покладено в основу періодизації мовленнєвого розвитку. Генезис функцій мови і мовлення в різні вікові періоди науковці розглядають за наступними критеріями:

• поява нових функцій у кожний віковий період;
• зв’язок нових функцій мовлення з провідною діяльністю даного віку;
• володіння дитиною в межах цього віку мовними засобами; усвідомлення дитиною функцій мовлення і мовних засобів [36;163].

У відповідності до цих критеріїв виділяються періоди становленнямовлення.

Вік немовляти триває від народження дитини до року життя. У цьому періоді функція ранніх мовленнєвих реакцій дитини полягає у встановленні зв’язку з дорослим, впливу на дорослого, підтримуванні емоційного контакту, що започатковує експресивну функцію мовлення. На цій стадії розвитку мовлення відбувається формування соціальної функції. Наприкінці першого року життя з’являються індикативна та номінативна функції (називання ознаки предмета та предметна співвідносність слова) і пов’язана з ними сигнікативна (заміщення словом наочних вражень).

Раннім або переддошкільним віком автори (Н.М. Аксаріна, Д.Б. Ельконін, О.К. Маркова, А.М. Богуш та ін.) називають період життя від року до трьох. Цей вік характеризується появою узагальнювальної функції і засвоєнням дитиною символічної ролі слова. Слово вже не є для дитини однією із властивостей предмета, а стає його замісником, символом. Зовнішньо це виявляється в інтенсивному збагачення словника [4;40;162;286].

Розширення спілкування і контактів дитини з дорослим визначає ставлення форм мовлення. Початок граматичного оформлення мовлення на третьому році життя є основою для формування «діалогічного мовлення».

Дошкільний вік – це період життя дитини, що триває від 3-х до 6 (7) років. У дітей дошкільного віку відбувається відокремлення мовлення від безпосереднього практичного досвіду і набуття дитиною нових функцій у процесі діяльності. Суттєвою особливістю цього періоду є виникнення регулювальної, планувальної функції мовлення. Якщо номінативна функція формується у віці приблизно 2-х років, то мовлення, яке передує дії та організовує її, формується між 4 і 5 роками [162].

Експериментальні дослідження О.Р. Лурія засвідчують, що процес становлення регулювальної, планувальної функції мовлення відбувається наступним чином: спочатку мовленнєве висловлювання констатує вже виконану дію, потім воно набуває характер планування дії, і першим етапом планування дії є планування для інших (дитина звертається до дорослого і називає йому свою майбутню дію), наступним – планування для себе (мовленнєве регулювання власної поведінки). З часом звернення до зовнішньої сторони  мовлення стає зайвим, і планування перетворюється у внутрішньо-мовленнєве [148].

А. М. Богуш вважає за можливе висунути поняття «мовленнєвий вік» і визначити його як період, що відокремлює один якісно новий етап мовленнєвого розвитку від іншого, тобто як період, який розподіляє мовленнєві новоутворення, що визначаються шляхом співвідношення функцій і форм мовлення [91]. Ці мовленнєві новоутворення певних вікових періодів науковець визначає як мовленнєві здібності. Поява нових мовленнєвих здібностей пов’язана з переходом до нового типу провідної діяльності (Таблиця 1.1.).

Розвиток мовленнєвих здібностей обумовлений здатністю малюка до оволодіння рідною мовою (мовними засобами та правилами їх використання на практичному рівні). У процесі оволодіння рідною мовою виділяють певні закономірності (Л. П. Федоренко). Під закономірністю засвоєння мови Л. П. Федоренко розуміє залежність результату засвоєння від ступеня розвитку мовленнєвотворчої системи людини: її мовленнєворухових м’язів (що здійснюють артикуляції звуків і модуляції елементів інтонації мовлення), інтелекту (механізмів уяви, мислення, уявлення, узагальнення), пам’яті (механізмів запам’ятовування мовленнєвих рухів, слухових та графічних символів як знаків мови, запам’ятовування норм мови), емоційної сфери психіки (механізмів, що викликають емоційний стан, який виникає у зв’язку з вищими емоціями) [265].

Таблиця 1.1.

Поява нових мовленнєвих здібностей у різні вікові періоди життя дитини

У процесі засвоєння дітьми рідної мови Л. П. Федоренко виділяє такі закономірності: здатність до сприймання рідної мови залежить від натренованості м’язів органів мовлення дитини; розуміння змісту мовлення залежить від засвоєння дитиною лексичних та граматичних мовних значень різного ступеня узагальненості; засвоєння виразності мови залежить від розвитку в дитини сприйнятливості до виразних засобів фонетики, лексики і граматики; засвоєння норм мови залежить від розвитку почуття мови в дитини; засвоєння писемного мовлення залежить від розвитку координації між усним та письмовим мовленням; темп збагачення мови залежить від ступеня досконалості структури мовленнєвих навичок [265].

Розглянувши генезис розвитку мовленнєвої функції та основні закономірності засвоєння дитиною рідної мови, зупинимося на характеристиці молення малюків другого і третього років життя.

Розвиток мовлення дітей другого року життя

Другий рік життя – період інтенсивного розвитку мовлення дітей. Упродовж другого року життя відбувається розвиток мовлення в таких напрямах:

1) розвиток розуміння мовлення  дорослих;

2) формування функції узагальнення  в мовленні;

3) збагачення й активізація словника;

4) розвиток здібності наслідування  і вдосконалення звуковимови;

5) формування граматичної будови  рідної мови [41].

Дитина починає розуміти звернене до неї мовлення дорослого вже в другій половині першого року життя (Д.Б. Ельконін, С.Л. Рубінштейн, А.М. Богуш, А.К. Маркова та ін.). Вона встановлює зв’язки між словами (їх звуковим образом), що вимовляються і предметами або власними діями. Та особливо інтенсивно цей процес відбувається на початку другого року життя. Ці зв’язки виникають або в процесі сумісної діяльності дорослого з дитиною або під час спеціального навчання [286]. Малюки виконують за словесною інструкцією ряд рухів: подають іграшку, кидають предмети, шукають очима окремі предмети тощо.

Як свідчать дослідження Є.К. Каверіної, малюки в першу чергу розуміють дії, що пов’язані з доглядом за ними, та свої власні дії (закрий очки, дай ручку тощо)  в конкретній ситуації. Накопичення іменникового словника відбувається в наступній послідовності: спочатку засвоюються назви речей, які безпосоредньо оточують дитину, потім імена дорослих та назви іграшок, предмети одягу, і, нарешті, частини тіла і обличчя [110].

Розвиток розуміння мовлення за Г.О. Люблінською, виявляється в тому, що дитина спочатку починає правильно співвідносити почуте слово з предметом (особою, дією, ознакою) незалежно від конкретної ситуації, потім знайоме слово набуває узагальненого значення [152].

До 1 року 4-5 місяців життя малюки повинні вже знати своє ім’я, імена близьких людей, назви предметів побуту, з якими часто стикається дитина, засоби руху, назви декількох тварин і рослин найближчого довкілля; розуміти слова, що означають частини тіла людини і тварин; розуміти слова, що позначають дії в побутових процесах та ігрові дії [38].

Поступово розуміння мовлення виходить за межі конкретної ситуації, і малюки починають розуміти питання дорослого («Де?», «Де киця?», «Де ляля?»), вони правильно реагують на питання дорослого, знаходять необхідний предмет. Дослідження Є.К. Каверіної виявили, що розвиток розуміння дитиною різних доручень та питання «Де щось?» проходить ряд стадій відповідно до навчання та засвоєння дій; ускладнення дії або її модифікація [110].

У результаті розуміння інструкцій мовлення для дитини стає носієм мети дій, які нею здійснюються. І це, на думку Д.Б. Ельконіна, дозволяє керувати поведінкою дитини за допомогою мовлення [286].

За дослідженнями науковців (А.М. Богуш, Д.Б. Ельконін, А.К. Маркова, Є.І. Михеєва, Ю.А. Аркінта ін.), діти віков 1р. 4-5 місяців вже розуміють прості речення, з якими до них звертається дорослий, розуміють прості пояснення дорослого.

У другій половині другого року життя малюки засвоюють слова, що позначають стать людини (хлопчик, дівчинка, дядя, тьотя тощо); розуміють назву предметів, розташованих у кімнаті  та поза нею (у дворі, на вулиці), назву живих і неживих об’єктів [214].

До кінця року малюки починають розуміти за описом дорослого події із минулого, спираючись на власний досвід, розуміють і правильно виконують прості та складні інструкції (А.М. Богуш, Д.Б. Ельконін, Є.К. Каверіна).

Виділяють (Є.К. Каверіна) певну послідовність розуміння дітьми другого року життя різних видів простих інструкцій, які передбачають виконання низки дій за вказівкою дорослого: 1) загальні дії («Дай», «Принеси», «Поклади» тощо); 2) конкретні дії («Іди в спальню», «Пішли обідати» тощо); 3) складні системні дії у відповідь на вимогу дорослого («Побудуй башту», «Просунь кільця на паличку пірамідки»). Починаючи з другого півріччя життя малюки вже виконують більш складні словесні доручення(«Візьми зайчика і віддай його Оленці», «Піди, приведи до мене Сашка», «Візьми в Олі чашку і віддай її Саші»), впізнають і називають предмети, що зображені на картинках і кубиках («Принеси мені кубик із зайчиком», «Знайди кубик, де намальована машина») [110].

На другому році життя формується одна із основних особливостей другої сигнальної системи – функції узагальнення. З фізіологічної точки зори (М.М. Кольцова) для дітей другого року є характерними два ступеня словесних узагальнень: перший (нульовий), коли слово для малюка заміщує чуттєвий образ конкретного предмета (властивий дітям кінця першого початку другого року життя) та другий, коли малюк оволодіває узагальненнями слів першого ступеня, тобто слово заміщує назву декількох однорідних предметів [125].