Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Августа 2014 в 17:03, реферат
Розвиток центральної нервової системи дитини – складний процес, що визначається генетичною програмою розвитку та різноманітними впливами зовнішніх факторів на плід і дитину перших років життя. Внутрішній і постнатальний розвиток ЦНС дитини обумовлений поступовим, поетапним включенням еволюційно молодих структур головного мозку, об’єднанням різних регулятивних центрів і провідних шляхів у функціональні системи, основним призначенням яких є забезпеченняжиттєво необхідних функцій [16].
Формування активного мовлення малюків на другому році життя відбувається нерівномірно і залежить, у першу чергу, від характеру відношень дорослих і дитини, від особливостей спілкування між ними. У тиз випадках, коли дорослі недостатньо спілкуються з дитиною, не стимулюють в неї активне використання засвоєних слів, самостійне мовлення може відставати від розвитку [286].
На кінець першого року життя дитина вживає близько 8-10 слів, які переважно складаються з подвоєння одного і того ж складу (ма-ма, ба-ба, ту-ту тощо) [12;73;153]. Водночас з першими словами у дитини з’являється наслідування звукам тварин («ав-ав» - собачка, «му» - корівка). Ці звуконаслідування малюк використовує для позначення тварин і знайомих предметів. Оволодіння новими словами відбувається досить повільно: до півторарічного віку малюк засвоює до 30-40 слів, простих за звуковим складом (Г.М. Ляміна), та вже в другому півріччі, завдяки сформованій здатності до наслідування, кількість слів в активному словнику збільшується швидкими темпами – до 200-300, серед них значну кількість складають так звані лепітні та аморфні слова [59].
Г.Л. Розенгарт-Пупко надає наступні кількісні показники збагачення активного словника в малюків упродовж другого року життя: у дітей віком 1 рік 6 місяців в словнику нараховується до 40 слів, віком 1 рік 8 місяців – 100 слів, віком 1 рік 9 місяців – 175 слів, у дитини віком 2 роки – вже 300 слів [221].
Як свідчать дослідження Є.А. Аркіна, яскраво виражені недоліки перших дитячих слів, їх недиференційованість підпорядковуються принципу економічності і мають певні переваги для малюка. Спрощеність і схематичність вимови полегшує дитині запам’ятовування і відтворення, а недиференційованість є наслідком того, що слово як умовний подразник несе на собі «печатку іррадіації» і тому може мати багатозначний характер [12].
За умов правильного виховання різкий перелом у розвитку мовлення дитини відбувається на початку другого півріччя другого року життя, коли паралельно із стрімким збагаченням активного словника, з’являються перші дво-, трислівні речення. Як правило, ці речення складаються із слів, які дитина вже вживала, об’єднуючи їх без зміни форми. Зв’язки між словами можуть бути зведені до двох типів: суб’єкт та його дія («Киця плаче») та дія і об’єкт дії чи місце дії («Дай води») [286].
Упродовж другого року життя у зв’язку з ускладненням спілкування з дорослими значно збільшується активний словник малюків. Багатозначні слова, що складали основний фонд слів поступово відходять на другий план, значення слова стає більш стійким, з яскраво вираженим предметним співвідношенням. Таким чином, до кінця другого року життя активне самостійне мовлення малюка стає основним засобом спілкування [41;286].
Важливим напрямом у розвитку мовлення дітей другого року життя є оволодіння звуковою стороною рідної мови. Формування звуковимови передбачає два взаємопов’язаних процеси: фонематичне сприйняття та артикулювання звуків. На думку Д.Б. Ельконіна, засвоєння звукової сторони мовлення починається з того моменту, коли мовлення для дитини починає слугувати засобом спілкування. Це, з одного боку, розуміння зверненого до неї мовлення дорослих, з іншого – здатність до самостійного вживання слів [209].
Н.Х. Швачкін на підставі грунтовних експериментальних досліджень установив послідовність фонематичного розвитку дітей другого року життя. Ним з’ясовано, що на кінець другого року життя «дитина користується під час розуміння мовлення фонематичним сприйняттям усіх звуків рідної мови» [283]. До цього віку, на думку вченого, розуміння мовлення будується не на сприйнятті специфічно мовних засобів (фонем). Цей період був визначений Н.Х. Швачкіним як період дофонемного розвитку мовлення.
На стадії фонемного розуміння мовлення (з кінця дугого року життя) розрізнення фонем відбувається, за Н.Х. Швачкіним, таким чином, спочатку діти розрізняють голосні, потім приголосні, у групах голосних і приголосних виділяють певну послідовність диференціації звуків.
Так, дослідники дитячого мовлення (В.І. Бельтюков, В.О. Богородський, О.М. Гвоздєв та ін. зазначають, що діти спочатку оволодівають трьома крайніми за артикуляцією голосними звуками (а, і, у). Особливі труднощі для диференціації та вимови становлять голосні о-у та е-і. Не пізніше в мовленні з’являється голосній и [23;25;72].
За Н.Х. Швачкіним приголосні диференціюються в наступній послідовності:
1) розрізнення наявності приголосного звуку;
2) розрізнення сонорних і
3) розрізнення твердих і м’яких;
4) розрізнення назальних і
5) розрізнення сонорних і
6) губних і язикових;
7) вибухових і щілинних;
8) передньоязикових і
9) глухих і дзвінких;
10) плавних і йотованого [283].
У вимові приголосних звуків також виділяють певну послідовність. Так дослідження Г.М. Ляміної свідчать про те, найпершими в мовленні з’являються звичні звуки (п, б, м, т’, д’, н’). Під час їх вимови дуже рідко малюки допускають помилки. Легко також вимовляються передньоязикові (т, д), задньопіднебінний (к), глотковий (г) звуки. У 50% випадків малюки на другому році життя правильно вимовляють губний звук в, піднебінно-язиковий н і м’який л’ [153].
В.І. Бельтюков у своїх дослідженнях визначив, що найпершими і найлегшими для розрізнення на слух є шиплячі і свистячі звуки, потім – тверді і м’які. Значні труднощі спостерігаються в дітей під час розрізнення проривних і фрикативних звуків. Під час засвоєння артикуляції звуків дітьми науковець спостерігав зворотну тенденцію: найбільш легкими для артикулювання є сонорні і шумні, глухі і дзвінкі; найбільші труднощі виникають під час засвоєння артикуляції шиплячих та свистячих звуків [25].
О.М. Гвоздєв зазначає, що відсутність цілих груп приголосних звуків у мовленні дитини пояснюється незасвоєнням деяких елементів артикуляції [72].
Із засвоєнням звуковимови дітей другого року життя спостерігається розвиток складової структури слів. Як уже зазначалося, до одного року 3-4 місяці в дітей починається ускладнена вимова слів, тобто в мовленні з’являються двоскладові слова. А.К.Маркова визначає два напрями ускладнення відтворюванного слова: 1) перехід від односкладних слів до багатоскладних; 2) перехід від слова з однаковими складами до слів, що містять різні склади. Як зазначає дослідниця, розвиток складової структури слів інтенсивно відбувається в період оволодіння дітьми синтаксичною структурою мовлення (у 2 – 2,5 роки) [163].
У дослідженнях О.М. Гвоздєва зазначається, що найбільш типовими для дітей другого півріччя другого року життя є відтворення слів, що складаються з двох складів. До віку 1 рік 8 місяців малюки відтворюють у слові 1 склад (наголошений) або два однакових склади. З 1 року 9 місяців у мовленні дітей з’являються слова, що складаються з двох різних складів, а також трискладові слова, у яких один склад (переднаголошений) пропускається. Спрощуючи складову структуру трискладових слів, як зазначає дослідник, діти зберігають послідовність слів у чотирискладових словах [72].
Значним досягненням у розвитку мовлення дітей другого року життя є оволодіння граматичною будовою рідної мови [183].
У кінці другого року життя малюк починає оволодівати граматичною структурою речень [286].
Засвоєння граматичної структури речень дітьми раннього віку, за О.М. Гвоздєвим, відбувається у два періоди.
Перший період охоплює віковий етап від 1 року 3-х місяців до 1 року 10 місяців життя. Це період речень, що складаються із аморфних слів-коренів, котрі дитина використовує в одній незмінній формі. У цьому періоді О.М. Гвоздєв виділяє дві стадії: 1) стадія однослівного речення (вік 1 рік 3 місяці – 1 рік 8 місяців) та 2) стадія речень, що складаються з декількох слів, переважно двох.
Другий період триває від 1 року 10 місяців і триває до кінця переддошкільного віку (до 3-х років життя). Цей період характеризується засвоєнням граматичної структури речень, пов’язаний з формуванням граматичних категорій та їх зовнішнього вираження. У межах цього періоду виділяються три стадії: 1) стадія формування перших форм (1 рік 10 місяців – 2 роки 1 місяць); 2) стадія використання флексійної системи рідної мови для вираження синтаксичних зв’язків (2 роки 1 місяць – 2 роки 3 місяці); 3) стадія засвоєння службових частин мови для вираження синтаксичних відношень [74].
Засвоєння граматичної системи рідної мови, як зазначає О.М. Гвоздєв, відбувається головним чином під час використання в мовленні речень.
Основою речення, на думку Д.Ф. Ніколенка, виступає предикативність, що передається словом і інтонацією. «Предикативність – пише Д.Ф. Ніколенко – це співвіднесення змісту висловлювання до реальної дійсності» [183]. Перші слова та речення носять ситуативний характер, і розуміти їх можна в контексті конкретної ситуації, в якій дитина промовляє слово.
О.М. Гвоздєв виділяє такі типи слів-речень: 1) наказові речення, в яких висловлюються бажання, вимог («дай», «на»); 2) називні («ляля», «моко»); 3) окличні речення («Ді!», «Бі-бі!»).
У віці 1 рік 10 місяців у мовленні дітей з’являються двослівні речення [72]. Перші двослівні речення мають свої особливості. Так, спочатку малюк у реченні пропускає дієслова. Дитині значно легше позначати словами предмети, ніж дії. Перші двослівні речення як правило є наказовими і розповідними. У цьому ж віці з’являються трьох-і чотирьохслівні речення. А наприкінці другого року життя дитина здатна відтворювати речення з питальною інтонацією [40;72;77;153;183].
Під час користування однослівними, а потім двослівними реченнями дитина поступово оволодіває флексіями слова. Це процес є складним, і він безпосоредньо пов’язаний з узгодженням і керуванням слів у реченні [183].
Дані спостережень Д.Ф. Ніколенка свідчать про те, що флексіями множини в називному відмінку іменників і множини першої особи дієслова діти оволодівають уже на стадії вживання називних однослівних речень. Оволодіння флексіями непрямих відмінків іменників та другої і третьої осіб дієслів є набагато складнішим процесом. Флексіями дитина оволодіває у зв’язку з розумінням відсутності предмета (немає кого, чого?), місця дії (це, на кому, на чому?), спрямовані дії на когось чи на щось (кому, чому? кого, що?). Флексіями орудного відмінка (ким, чим?) дитина оволодіває пізніше [183].
У своїх дослідженнях О.М. Гвоздєв зазначає, що до кінця другого року життя дитина оволодіває відмінками в такій послідовності: знахідним відмінком об’єкта; знахідним відмінком з прийменником для позначення місця (прийменник у мовленні пропускається); родовим відмінком часткового об’єкта, називним відмінком. Автор зазначає: «Цей період переходу до морфологічного розчленованих слів є різким стрибком... у початковому періоді розвитку дитячого мовлення. Це виявляється в тому, що розчленування слів на морфологічні елементи відразу охоплює низку категорій іменника (однину і множину, називний, знахідний і родовий відмінки, не зменшувальні та зменшувальні форми), і дієслова (наказовий спосіб, інфінітив, минулий і теперішні час)» [72].
1.3.2 Розвиток мовлення дітей третього року життя
На третьому році життя в розвитку мовлення дитини відбуваються значні зміни. Словниковий запас значно збагачується, ускладнюється зміст і структура мовлення. Мовлення стає основним засобом контакту малюка з дорослими і дітьми, а також засобом пізнання оточуючого світу [54].
Формування мовленнєвої функції в цей віковий період здійснюється в наступних напрямках:
У процесі взаємодії з оточуючими в дітей третього року життя відбувається подальший розвиток форм спілкування і розуміння мовлення. За допомогою слова стає можливим керування поведінкою дитини [286].
Як свідчать дослідження М.М. Щелованова, Н.М. Аксаріної, Г.М. Ляміної, Д.Б. Ельконіна, А.М. Богуш та ін., діти зазначеного віку здатні розуміти звернене до них мовлення про події з їх минулого досвіду, а також з малюками можна говорити про події, які стануться з ними в майбутньому.
За даними Д.Б. Ельконіна на третьому році життя розуміння мовлення збільшується за обсягом та якісно змінюється. Діти здатні зрозуміти не тільки звернене до них мовлення дорослого, що містить певні інструкції, але й мовлення у формі розповіді, саме сприйняття та розуміння повідомлення дорослого, в якому говориться про предмети та явища, що знаходяться поза межами безпосереднього сприйняття дитини (або поза конкретною ситуацією) є, на думку науковця, значним досягненням цього віку, що дає змогу використовувати мовлення як основного засобу пізнання предметів та явищ оточуючого світу, недоступних безпосередньому досвіду дитини [286].
На основі розуміння мовлення малюк починає робити перші висновки та узагальнення [125]. Наприкінці третього року життя в дітей формується здатність до другого ступеня узагальнення слова (за М.М. Кольцовою), тобто, малюки починають розуміти слова, що позначають родові поняття (іграшка-це і м’яч, і лялька, і машинка, меблі – це і стіл, і стілець, і ліжко тощо).
Кількісний склад словника визначається в цьому віці індивідуальними особливостями. У дослідженнях різних авторів кількісні показники щодо збільшення темпів зростіння активного словника варіюються від 1000 слів (за показниками Ю.А. Аркіна) до 1500 слів (за даними Г.М. Ляміної, Д.Б. Ельконіна). В активному мовленні дитина вживає слова, що належать майже до всіх частин мови, однак, як зазначають дослідники дитячого мовлення (Д.Б. Ельконін, Г.М. Ляміна, Н.М. Аксаріна, А.П. Іваненко та ін.), серед усіх частин мови продовжують домінувати іменники та дієслова.
Информация о работе Розвиток дітей раннього віку в процесі нормального онтогенезу