Роль гри в формуванні навичок спілкування

     Н.Луцан  виділяє окрему групу ігор - ігри мовленнєвої спрямованості, до яких можна віднести народні ігри, народні словесні ігри, режисерські, театралізовані ігри, музичні ігри, ігри-розваги, ігри-забави. Учені поділяють народні ігри на шість груп, усі з яких супроводжуються образною народною мовою (А.Богуш, Н.Луцан). Нас цікавили дві перші групи ігор: сюжетні народні ігри з елементами драматизації; народні рухливі ігри. Дотичними до проблеми нашого дослідження є ігри зі словесним текстом („Квочка”, „Бочечка”), які розкривають дітям красу, образність і багатство рідної мови, сприяють формуванню виразності та зв’язності мовлення; ігри – смішинки („Сміх”, „Зайчику, зайчику, де ти був?”, „Іди додому на зелену солому”), що сприяють створенню позитивного, емоційного настрою в дітей, розвитку мовленнєвої активності, образного мовлення, вправляють у вмінні вести діалог, добирати необхідні слова для гри.

     Ми  визначаємо ігри за сюжетами художніх творів як ігри, в яких діти втілюють сюжет художнього твору, передають  діалоги персонажів твору близько до тексту або інтерпретуючи їх.

     Ігри  на теми художніх творів менше прив’язані до сюжету і композиції конкретного  твору, ніж ігри-драматизації. Вони можуть поєднувати події з різних літературних джерел, довільно інтерпретувати їх зміст, передбачати нових героїв. Водночас діти легко втілюють у грі сюжет художнього твору. Джерелом інформації для ігор школярів молодших класів є спостереження та розповіді дорослих, сюжети казок та оповідань прочитаних вдома чи у школі.

     Казки і розповіді по-різному втілюються в іграх дітей. Деякі з них розігрують окремі епізоди казки, інші діють, як улюблений казковий герой або намагаються відтворити всю казку, збагачуючи її зміст фактами з реального життя, виявляючи творчість. У дитячих іграх герої художніх творів можуть діяти дуже несподівано. Закінчуватися гра може так, як цього хоче дитина, а не так, як про це йдеться у творі.

     Зауважимо, що діти молодшого шкільного віку відносно легко втілюють у грі  сюжет літературного твору. Окремі герої настільки припадають їм до душі, що шкільники називають себе їхніми іменами, орієнтуються на їхню поведінку. Зупинимося на визначенні впливу гри взагалі та ігор за сюжетами художніх творів зокрема на розвиток мовлення. Будь-які ігрові дії дітей супроводжуються мовленням: з мовлення вчителя школярі черпають зразки правильного мовлення, мовленнєві еталони, вислови; мовлення необхідне дитині, щоб запросити однолітків до спільної гри, пояснити її суть, разом дібрати атрибути, розпочати та завершити гру.

     У реалізації своїх ігрових задумів  школярі використовують слово, власні дії, предмети-замісники. Розвиток дитячої уяви безпосередньо пов'язаний з мовленням. У грі діти активізують, розвивають свої мовленнєві можливості, а завдяки різноманітним виражальним мовним засобам їхня гра стає змістовнішою, яскравішою. Якщо спочатку діти послуговуються словом на позначення дій (з метою їх осмислення), то пізніше словом замінюють дію, виражаючи свої думки і почуття. Особливо велика роль належить слову в режисерських іграх, оскільки дитина в них організовує гру як режисер, регулюючи стосунки дійових осіб. Носіями ролей у таких іграх є іграшки (ляльки, тварини), інші предмети, від імені яких дитина діє, говорить. Це вимагає від неї вміння регулювати свою поведінку, обмірковувати дії і слова, стримувати свої рухи.

     Перевтілення  і створення образу можливі за наявності в дитини певних знань  про зображені в літературному  творі об'єкти та явища навколишнього  світу, навичок виразного читання  й усної розповіді, досвіду рухової  діяльності. Гра-драматизація потребує від дітей творчих здібностей, таких як: поетичний слух - особливо чутливе сприйняття змісту і форми літературного тексту в єдності, а також виразне мовлення дитини; здатність швидко сприймати й усвідомлювати зміст літературного твору; вміння зберігати жвавість вражень, вираження ставлення до образу героя і почуття, що виникли на цій основі, користуючись при цьому мовою, рухами, мімікою.

     В п’ять - сім років однолітки набувають  індивідуальності в очах дитини, стають значущими для спілкування. З  шести років головним завданням і проблемою для дитини є встановлення емоційних контактів з однолітками. Для дитячого типу спілкування властива перш за все потреба у спільній діяльності з однолітками. Школярі можуть брати участь у справах, ініційованих іншими дітьми, реалізувати чужі ідеї, починають співчувати та допомагати один одному, можуть виражати почуття словами.

     Заслуговує  на увагу питання дитячої популярності, яке розв’язувалося переважно у  зв’язку з ігровими здібностями  дітей. Характер соціальної активності та ініціативності дошкільників у сюжетно-рольових іграх обговорювався в роботах Т.Рєпіної, В.Мухіної. Дослідження цих авторів засвідчують, що становище дітей у рольовій грі не однакове - одні виступають у ролі ведучих, інші - в ролі гравців. Переваги дітей та їх популярність у групі багато в чому залежать від їх здатності придумувати та організовувати спільну гру. В дослідженні Т.Рєпіної становище дитини в групі також вивчалось у зв’язку з її успішністю в конструктивній діяльності.

     Інший напрям робіт базується на положенні М.Лісіної про те, що в основі формування міжособистісних відносин лежить задоволення комунікативних потреб. Якщо зміст спілкування не відповідає рівню комунікативних потреб суб’єкта, то привабливість партнера зменшується, і навпаки, адекватне задоволення основних комунікативних потреб призводить до переваги конкретної людини, що задовольняє ці потреби.

     Науковці  визначають театралізовані ігри як розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів (Л.Артемова, C.Новосьолова). Театралізовані ігри охоплюють: дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями; літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування власних творів тощо); образотворчу діяльність (малювання декорацій, виготовлення атрибутів); музичну діяльність (інсценування музичних творів тощо). До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри за сюжетами літературних творів.

     На  думку С.Новосьолової, гра-драматизація полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору. Гра-драматизація відбувається  заздалегідь заданим сюжетом і передбачає ролі, регламентовані межами авторського тексту. Дітям необхідно дослівно запам'ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і показати їх саме такими, якими вони є у творі. Літературний твір своїм змістом визначає, які дії необхідно виконувати, однак він не містить вказівок щодо способів їх утілення - рухів, міміки, інтонації. Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, в якій наслідується побачене в житті. Вона допомагає усвідомити ідею твору, його художню цінність, учить дітей виражати свої почуття, сприяє розвитку пам'яті, мовлення, вияву самостійності, творчості в доборі зображувальних і виразних засобів для створення образів.

     У молодших класах гра-драматизація має  забезпечити оволодіння дітьми прийомами  інакомовності, фантастичного перетворення, перебільшення; вироблення вміння емоційно та інтонаційно виразного характеризування персонажів, виявлення власного ставлення до них та їхніх учинків; опанування виражальними засобами, необхідними для виконання різних ролей, відображення рольових дій, взаємин; уміння розігрувати відомі і нові сюжети за змістом та мотивами літературних творів, казок та інших жанрів усної народної творчості; вміння використовувати і виготовляти атрибути, що характеризують типові риси образу, ознаки місця подій.

     Дослідники  визначають під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона – творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави – глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

     І щоразу театралізована діяльність виконує  свої різні функції: сприймання театрального видовища – розвага; театралізована гра – власне гра; підготовка театральної  вистави стає випробуванням, що потребує певних вольових і фізичних зусиль, пов’язаних з виконанням якихось обов’язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням.

     Кожний  з видів театралізованої діяльності ставить свої пріоритетні мовленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки правильного  літературного мовлення, що сприяє розвитку та вдосконаленню її власного зв’язного мовлення. У театралізованій грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати належне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Під час підготовки театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми.

     Однією  з важливих складових театралізованої  діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.
2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

     Гра-драматизація – це синтетичний вид діяльності школярівів. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

     Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного  твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

     Своєрідність  кожного ігрового образу створюється  при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Загальноприйнято, наприклад,  вважати лисицю хитрою, зайця – боязким, вовка – злим. Маючи відповідні уявлення, школярики легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

     Герої будь-якого твору постають перед  нами у різних ситуаціях та емоційних  станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі – бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також  самостійність і самоорганізація дітей.

     Для театралізованої діяльності школярів застосовують різні види театру, залежно від використання ігрового матеріалу та способу його розміщення.

                Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей – сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з’являтись в самостійних іграх дітей.

     Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

• драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо);
• драматизація як гра самої дитини;
• імпровізація – за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

     Таблиця 2.3.