Роль гри в формуванні навичок спілкування

     Вправа  «Жив-був кіт…». Вправа полягає в доборі визначень до іменника. Кожен з учасників повторює попередній ряд, доповнюючи своїми словами. Наприклад:

     -         Це був красивий кіт…

     -         Це був красивий пухнастий  кіт…

• Це був красивий пухнастий кіт з зеленими очима…

     Вирішення завдань з сірниками. Дітям потрібно змінити розташування сірників так, щоб утворився новий предмет. 

     Вправа  «Продовжи фразу». Дітям пропонується початок речення, яке потрібно продовжити словами «тому, що», « з- за того, що».

     Наприклад: Сьогодні я замерз, тому що… надворі  мороз.

                                                                         … довго гуляв.

                                                                         .... забув надіти светер.                                    

     Орієнтований  перелік ігор-розминок. 

     Гра «Слухай команду». Ведучий пропонує дітям порухатись. Діти зручно розташовуються на стільцях. По команді «Встати» потрібно швидко встати, а по каманді «Сісти» - швидко сісти. Вправа виконується так, щоб всі вставали та сідали одночасно. 

     Гра «Хто літає?».  Ведучий запитує у дітей, хто може літати, а хто не може. Діти швидко відповідають на питання, без пауз, всі разом. Коли ведучий називає когось або щось, що може літати, діти повинні хором відповісти та показати, як це  відбувається. 

     Гра «Танець». Ведучий пропонує дітям потанцювати. Під звуки музики він показує учасникам групи, що стоять у колі, ритмічні рухи, а діти повинні якомога точніше їх повторити. В кінці гри можна визначити кращих. 

     Гра «Передай предмет». Діти діляться на дві команди і стають в дві шеренги. Учасники кожної команди передають один одному будь-який предмет круглої форми (м’яч, апельсин), передавати можна тільки підборіддям або плечима, не допомагаючи собі руками. Якщо предмет падає на землю, передача починається заново. В кінці гри визначається команда-переможець. 

     Гра «Питання піснею».  Діти діляться на дві команди. Перша команда, порадившись, повинна проспівати уривок з будь-якої відомої пісні, в якому присутнє питання, а друга команда повинна протягом 1 хвилини згадати і проспівати уривок з іншої пісні, в якому була б відповідь на це питання. Після цього команди міняються ролями. 

     Гра «Обігравання предмету». Ведучий вибирає будь-який предмет: ручку, шарф, тощо. Передаючи предмет по колу, ведучий говорить, що цей предмет може грати будь-яку роль крім своєї справжньої. Кожен учасник групи повинен уявити його іншим та виконати якісь дії, представивши цей предмет. Так, наприклад, ви уявили, що в руках у вас не ручка, а термометр. З термометром можна виконати певні дії, досить прості. Наприклад, сунути під руку, подивитися температуру,тощо. В кінці гри визначаються кращі актори.  

     Гра «Пісня». Діти сидять по колу на стільцях. Ведучий пропонує заспівати яку-небудь добре відому пісню. Далі  дітям пояснюються  правила гри: «По першому моєму хлопку ми починаємо співати, по дугому – спів продовжується про себе, по третьому – знову співаємо вголос». 

     Гра «Закорючка». Перший ігрок бере аркуш паперу і малює будь-яку закорючку. Потім передає аркуш наступному учаснику, завдання якого домалювати закорючку так, щоб з’явився який-небудь предмет або звір, тобто те, що має значення. Далі ігрок малює закорючку для наступного учасника і т.д.  

     Гра «Як можна використати предмет?». Береться будь-який предмет (ручка, свічка,тощо). Цей предмет пускають по колу дітей, і кожен повинен сказати, як можна використати цей предмет крім його конкретного призначення. 

     Гра «Шикуйся». Ведучий пропонує дітям вишикуватись по зросту, по першій букві імені, по першій букві призвіща, по кольору волосся, тощо. 

     Гра «Компліменти». Учасники групи кидають м’яч з словами «Мені подобається в тобі те, що ти…». Той, хто отримав м’яч кидаєйого іншому учаснику з тими ж словами. 

     В корекційній програмі можуть використовуватися  різноманітні ігри та вправи, важливо, щоб вони  комплексно впливали на розвиток особистості, стимулювали  підвищення рівня шкільної адаптованості  та подобались дітям. 
 

     Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є “своєрідною  творчістю психофізіологічних станів”  людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія школярів молодших класів, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

     Занурення в світ театру в дитячому віці створює  у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну  енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво  несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом – це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже “смачний” для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним “начебто”.

     Театралізована  гра є одним з найефективніших  засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої  гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

     Театралізовані  ігри завжди ваблять, часто смішать  дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих  ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

     Театр – один з найяскравіших емоційних  засобів, що формують смак дитини. Театр  діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється.

     За  визначенням В.Воронової, театралізовані ігри - це ігри, які придумують самі діти, відображаючи в них враження від пізнання навколишнього світу. Головною ознакою творчої гри є уявлювана ситуація, яку дитина створює замість реальної, діє в ній, виконуючи роль відповідно до тих значень, які вона надає предметам, що її оточують. Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в її процесі, крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, між дітьми виникають реальні стосунки. Адже їм доводиться домовлятися про гру, розподіляти ролі, контролювати виконання правил тощо. У грі діти легше налагоджують контакт між собою, підпорядковують свої дії, поступаються один одному, оскільки це належить до змісту прийнятих ними ролей. Реальні взаємини є основою організації дитячого товариства, що дає підстави вважати гру однією з головних форм організації життя і діяльності маленьких школярів.

     Л. З. Артемова визначає режисерські ігри як ігри дитини з іграшками та їх замісниками за створеним нею сюжетом. У цих іграх дитина переходить від ігрових дій з іграшкою до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. У них також наявна уявлювана ситуація, ролі, іграшки або предмети-замісники.  Сюжетні події в індивідуальних режисерськиx іграх є результатом асоціативного сприймання дитиною навколишнього світу. Режисерські ігри розвиваються з предметно - відображувальних ігрових дій дитини в процесі спілкування з дорослими, засвоєння запропонованих ними простих сюжетних зразків. У них школярик виявляє свою здатність відображати в грі не лише дії з предметами, а й відносини між двома або більшою кількістю персонажів. У нього з'являється уявлення про роль і зумовлені нею, підпорядковані єдиному ігровому сюжету дії. Головною умовою подальшого розвитку режисерської гри є формування навичок спільних дій: уміння узгоджувати задум, добирати іграшки й атрибути, розподіляти ролі, погоджувати дії. Для формування цих навичок це є значущим, оскільки вищезазначені дії відбуваються в процесі діалогу.

     У театралізованих режисерських іграх, серед яких ігри з іграшками та ігри-драматизації, дитина або виконує роль режисера та діє за персонажів іграшок, координуючи їх дії, або в сукупній діяльності з іншими бере на себе роль. Ігри-драматизації більш складні, оскільки дошкільникам доводиться співвідносити свої дії з діями партнерів. Отже театралізована діяльність у різних її проявах має великі можливості щодо вирішення завдань діалогічного мовлення дошкільників, передбачає формування дітей певних уявлень про театр і театральну термінологію, створення сприятливих умов для ігрової діяльності з використанням набутих знань у грі. За Н. Водолагою, змістовними компонентами театралізованої діяльності виступають: пізнавальний, що надає можливість познайомитися з театром, набути певний  запас знань про театр та людей,  які там працюють; ігровий, який дозволяє використовувати набуті знання у грі; сценічний, під час якого діти перетворюються на справжніх акторів. 

      Змістовні компоненти театралізованої діяльності

       Науковці (Л.Артемова, Н.Водолага) виділяють три етапи гри-драматизації:

     1) підготовка до гри-драматизації, яка охоплює заходи, спрямовані  на засвоєння літературного тексту: читання або розповідання тексту  вихователем; прослуховування тексту  в звукозаписі; бесіда з дітьми  про особливості характерів, голосів  персонажів; переказування змісту тексту, під час якого діти закріплюють у своїй пам'яті послідовність подій, що відбуваються, прямої мови персонажів; переказування за виконаними дітьми ілюстраціями, сюжетними малюнками тощо;

     2) збагачення знань дітей про  персонажів та події, про які йдеться у грі; вправляння у виразному читанні тексту; підготовка атрибутів і декорацій;

     3) власне гра-драматизація, в якій  розвиваються творчі здібності  дітей.

     Л.Фурміна  зауважує, що організовуючи гру-драматизацію, вчитель спочатку сам визначає, хто виконуватиме ту чи іншу роль, зважаючи на те, хто з дітей як сприйняв казку. Поступово діти самі привчаються правильно розподіляти між собою ролі. Гру-драматизацію треба починати з простих казок. Розгортаючи гру-драматизацію, вихователь запитаннями, репліками, жестами спрямовує дію. Іноді педагог бере на себе обов’язки ведучого: розповідає від автора текст казки, який підводить дітей до певної дії. Надалі діти разом з вчителем готують костюми, обговорюють, кому з дітей яка роль більше підходить .

     Крім драматизації в початкових класах проводять інсценування художніх творів. Iнсценiзацiя - це переробка будь-якого твору (у тому числi й казки) для сцени або кiно. Як зазначає Н.Водолага, інсценування відрізняється від драматизації послідовним відтворенням літературного сюжету, спеціальним заучуванням слів. В інсценівці є ведучий, що говорить слова від автора.

     Розвитку  діалогічних умінь сприяють також  і дидактичні ігри. Науковці пропонують розрізняти дидактичні ігри за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією та стосунками дітей, роллю вчителя тощо (А.Бондаренко, О.Сорокіна). Вони виділяють: ігри-подорожі, що відображають реальні факти і події через незвичайне: просте - через загадкове, складне - через переборне, необхідне - через цікаве; покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають (подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо); ігри-доручення, в яких ігрове завдання та ігрові дії ґрунтуються на пропозиції будь-що зробити; ігри-припущення, ігрове завдання яких виражене в назвах («Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін.); спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви; ігри-загадки, які розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки; ігри-бесіди, цінність яких полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути запитання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження. Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на ігри-доручення, що ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: добирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо; ігри з відшукуванням предметів, особливістю яких є несподівана поява і зникнення предметів; ігри з відгадуванням загадок, що вибудовуються на з'ясуванні невідомого («Впізнай», «Відгадай», «Що змінилося?»); сюжетно-рольові дидактичні ігри, ігрові дії яких полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.); ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку), що пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами (скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо) (В.Аванесова).