Інтерактивні методи роботи з морлодими вихователями

Проведення круглого стола  вимагає від вихователя-методиста  певного досвіду, лекторської майстерності, обізнаності з колом проблемних питань і, найголовніше, - знання видів, форм, методів проведення круглих  столів.

Серед найбільш використовуваних видів круглих столів варто відзначити:

• навчальні
• проблемні
• орієнтаційні
• системні

В ході навчальних круглих столів відбувається опрацювання нового, або відтворення забутого, але потрібного матеріалу.

Готуючись до проблемних круглих столів, молоді педагоги заздалегідь отримують проблемні питання, або ситуаційні завдання. Кожен пропонує свій варіант розв’язання проблеми, інші доповнюють, або пропонують власне бачення.

Обговорення нових педагогічних публікацій, аналітична характеристика літератури з теми, висловлювання  думок щодо можливості використання теоретичних знань на практиці відбувається в процесі роботи орієнтаційних круглих столів.

На системних круглих столах молоді педагоги мають змогу обговорити питання у певній послідовності з метою більш глибокого ознайомлення з проблемою, чи приведення знань до певної системи.

Основними формами проведення круглого стола є:

• колективна бесіда
• регламентована дискусія або диспут
• конференція
• зустрічі з фахівцями

Колективна  бесіда проводиться з проблемних питань, запропонованих вихователем-методистом. Доречним є запрошення педагогів-наставників, педагогів-спеціалістів, психолога.

Регламентовану  дискусію або диспут (публічне обговорення спірного питання) доцільно проводити за матеріалами теоретичних семінарів, лекцій, практичних занять. Кожен учасник має регламентований час на доведення власної точки зору.

Конференція дає можливість опрацювати не дуже легкий, але об’ємний матеріал. Під керівництвом вихователя-методиста молоді педагоги виступають із заздалегідь підготованими міні-повідомленнями з теми, інші  - задають запитання.

Зустрічі  з фахівцями вимагають попередньої підготовки. Педагоги готують запитання з теми, вихователь-методист знайомить з ними фахівця, який відповідає на них.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДІЛОВА ГРА  ЯК ЕФЕКТИВНА ФОРМА МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ З МОЛОДИМИ КАДРАМИ

За визначенням К.Крутій «Гра – це форма вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якимось ситуацій, смислів, станів.» У грі передусім реалізуються всі сторони спілкування – інформативний (передача та збереження інформації), інтерактивний (організація й взаємодія у сумісній діяльності) та перцептивний (сприймання й розуміння людини людиною). Гра є різновидом непродуктивної діяльності, головним мотивом якої є не її результат, а процес.

Гра як метод побудови навчального  процесу дорослих із метою засвоєння  соціальної реальності охоплює такі компоненти:

• ігрові ролі та їхнє прийняття,
• побудова за певними правилами ігрових дій,
• моделювання ігрового процесу та емоційної напруги (технологія гри).

Провідним компонентом гри  є її роль та її прийняття.

Ігрові дії визначаються цільовим аспектом гри. Вони, як правило, задаються по-різному: сценарієм, ведучим (режисером), нормативними документами або ж формулюються самими гравцями.

Моделювання у  грі – це створення макетів, що заміщують реальні ситуації, а також маніпулювання ними з метою заміни реального експериментування штучно сконструйованими поведінковими зразками.

Правила гри відбивають співвідношення всіх компонентів гри.

Ділові  ігри – це моделювання конкретної ситуації відповідно до певних правил, вихідних даних, методик, тобто, програвання ситуації у штучних умовах, імітація рішень та вчинків. Наприкінці гри бажано досягти конкретного результату, що відповідає реальному. Ділова гра активізує розумову діяльність, творчі здібності молодих педагогів, сприяє формуванню проблемно-аналітичного мислення.

Види ділових  ігор:

• імітаційні ігри
• операційні ігри
• рольові ігри
• ігри-інсценівки
• ігри-соціо(психо)драми

В ході імітаційних ігор імітується діяльність людей, реальні умови. Сценарій гри окрім опису події містить опис структури і значення об’єктів, що імітують.

Операційні  ігри допомагають відпрацьовувати виконання конкретних «операцій». В них моделюється будь-який процес.

Тактика поведінки, дії, виконання  функцій конкретної особи відпрацьовується в рольових іграх. Для їх проведення розробляється модель-сценарій ситуації, між педагогами розподіляються ролі з «обов’язковим » змістом.

Під час ігор-інсценівок розігрується будь-яка ситуація і поведінка людини у ній. Для таких ігор складається сценарій з описом конкретної ситуації, функції дійових осіб.

Відпрацювання уміння відчувати  ситуацію та адекватно діяти в  ній – завдання ігор-соціо(психо)драм, аба соціально-психологічного театру.

Завдання ділових  ігор:

• з’ясувати індивідуальні та колективні здібності молодих педагогів, ступінь їхньої підготовленості до професійних вимог;
• підвищити інтерес до самоосвіти;
• наочно уявити реальну ситуацію, відчути її та визначити можливу стратегію особистих дій;
• визначити складові частини організаційної проблеми, визначити з них важливі й відпрацювати її комплексне поетапне рішення в імітаційному режимі;
• набути навички рішення проблем в умовах, максимально наближених до реальної ситуації.

Ігри  інтерактивного спрямування (ігри на взаємодію) відрізняються від інших передусім тим, що розвиток групової активності ґрунтується на визначенні місця кожного члена групи в тій чи іншій ситуації, на заохоченні пошуку проблемного рішення, на знаходженні нових шляхів для співробітництва тощо.

Принципова відмінність  ігрової діяльності від будь-якої іншої полягає в тому, що у грі  беруть участь за власним бажанням, не можна примусити грати.

Організаційні та методичні вимоги до проведення ділових  ігор

Під час організації та проведення гри на ведучого припадає більша кількість часу, який пов’язано  з вибором теми, плануванням, науковим та організаційно-методичним забезпеченням, читанням вступної лекції, розподілом завдань між учасниками, а також  консультуванням, безпосереднім проведенням, узагальненням результатів тощо.

Ділова гра приносить  бажаний ефект лише тоді. коли вона спирається на достатні ґрунтовні знання педагогів. чіткі уявлення тієї діяльності, яка імітується.

Слід пам’ятати, що конструкція гри може мати як жорстку, так і вільну структуру. Конструкція гри є жорсткою якщо ведучим гри прописані порядок гри, кількість ролей та їхні можливості щодо дій тощо. Вільна конструкція дозволяє використовувати творчий потенціал та ініціативу гравців.

Умовно можна виділити декілька етапів в організації ділової  гри.

Перший  етап – розробка та узгодження вихідних позицій гри, її завдань та мети із загальним планом навчання або необхідністю проведення саме такої гри.

Другий  етап – обґрунтування ведучим логічно пов’язаних між собою ігрових ситуацій у формі єдиного сценарію, орієнтовно за такою схемою: проблематика ігрової ситуації, розкриття її змісту, мета гри, критерії оцінки прикінцевого результату, формулювання вихідних даних та альтернатив, розподіл ролей між учасниками гри, її методичне та інформаційне забезпечення, графічний матеріал, таблиці, нормативи, характеристика підсумків ситуації тощо. Підготовка сценарію може вимагати консультацій з фахівцями, великої кількості наочності тощо.

Третій  етап – підготовка ведучим системи забезпечення ділової гри:

• визначення завдань та мети гри, врахування запитів практики, рівень ЗУНів слухачів
• добір нормативних, інструктивних науково-методичних матеріалів, необхідних для ігрових ситуацій; виготовлення таблиць, схем, графіків
• виставка науково-методичної літератури з проблеми, яка буде обговорюватися
• складання графіка і розкладу гри, її кадрове забезпечення
• підготовка приміщення, технічних засобів навчання

Четвертий етап – безпосереднє проведення гри, яка розкладається на ряд послідовних ігрових процесів:

• уведення учасників гри у конкретну ситуацію, її проблематику, мету і завдання;
• створення груп, кожну з яких ведучий орієнтує на виконання своїх завдань, експертизу й оцінку своїх відповідей і рішень;
• колективне вивчення й аналіз ігрових ситуацій безпосередньо в групах;
• колективне обговорення результатів вивчення ситуацій; формулювання варіантів рішення проблеми, яка обговорюється;
• підбиття підсумків гри, обґрунтування оптимального рішення проблеми.

Успіх гри в значній  мірі визначається її конструкцією, а  також тим, наскільки вона відповідає можливостям учасників, обумовленим  їхніми віковими, культурно-історичними, соціально-психологічними, професійними й іншими особливостями. Суттєве  значення мають правила, які визначаються заздалегідь і керують поведінкою учасників. Вони є також критерієм  оцінки їхньої роботи, як попередньої (підготовчої), так і внеску кожного  учасника в хід, розвиток і результати гри.

У ході ділової гри фіксуються три рівня інтелектуальної активності:

• репродуктивний, якщо при найсумліннішій та енергійній роботі учасник гри залишається в рамках первісно знайденого способу дії;
• евристичний., якщо учасник гри, використовуючи випробуваний спосіб роботи, без стимуляції зовні, продовжує аналізувати, зіставляти між собою окремі задачі, що призводять до оригінальних рішень;
• креативний (творчий), якщо для учасника гри рішення, знайдене «евристом» є не останнім пунктом дії, а проблемою, самостійною метою. Інтелектуальна активність креативного рівня якісно інша, ніж евристичного. Вона втілюється в пізнавальному цільовому положенні. Отже, зламується той психологічний бар’єр, що заважає людській думці виходити за рамки заданої конкретної ситуації. Тут і знаходиться шлях до творчості.

Ділова гра відрізняється  від багатьох активних форм методичної роботи тим, що її результат наближено  до конкретного заняття з дітьми.

Практично аналіз позицій  у грі входить у саму гру. Програвши  певну ситуацію, той, хто навчається, оцінює свої сили й можливості, розуміє, що час не розтрачено даремно. Припустившись  помилок у діловій грі, він  замислюється: «Чогось я не вмію, не знаю, не розумію».

Надзавдання гри – це й є досягнення ефекту саморозвитку, самоосвіти, саморегуляції. Саме в цьому, а не тільки у процесі гри, треба бачити безпосередній ефект ділової гри, і це найголовніше, до чого повинен іти керівник гри, особливо коли залучаються вихователі-початківці.

В умовах дефіциту часу можуть бути використані не тільки сценарії цілісної ділової гри, але й її фрагменти: розігрування ролей, створення  ігрових ситуації, ігрове рецензування тощо.

Великою популярністю у молодих педагогів користуються практичні заняття у формі ділової гри з елементами змагань, конкурсів.

Ігрові завдання, конкурси, бліц-ігри використовуються також і  під час проведення занять семінарів-практикумів. На початку занять – з метою  виявлення кола інтересів, в середині – з метою акцентування уваги на головних моментах, наприкінці – для самостійного й творчого використання набутих мовленнєвих знань, умінь і навичок.

 

Використання  ділових ігор дозволяє:

• створити умови для активної пізнавальної діяльності кожного педагога;
• підвищити рівень мотивації, емоційності та творчості;
• сприяти встановленню співробітницьких відносин між колегами, формувати здатність швидко адаптуватися у групі осіб, які зайняті вирішенням загального для всіх завдання
• формувати організаційні здібності та навички спілкування, вміння встановлювати особистісні контакти, обмінюватися інформацією, відпрацьовувати загальну точку зору, розглядати проблеми з погляду свого колеги
• формувати уміння аналізувати й оцінювати свої дії, рівень своєї компетенції, передбачити наслідки своїх дій, знаходити причини критичних ситуацій і виходи з них
• формувати вміння формулювати ідеї, пропозиції, приймати нестандартні рішення
• закріпити навички керування самоосвітою.