Можливості ігор-драматизацій у творчому розвитку дітей дошкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГРИ-ДРАМАТИЗАЦІЇ ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ДІТЕЙ ……………………………………………………………………….

1.1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРИ ЯК ЗАСОБУ НАВЧАННЯ……………

1.2   ГРА-ДРАМАТИЗАЦІЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ……………………………………………..

1.3 КЕРІВНИЦТВО   ІГРАМИ- ДРАМАТИЗАЦІЯМИ……………………

1.4 ГРА-ДРАМАТИЗАЦІЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження полягає в тому, що гра є одним з найцікавіших видів діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. Ігри приносять дітям емоційну насолоду , почуття радості від вирішення різноманітних конструкційних завдань, зміцнюють віру в свої сили, виховують почуття власної гідності. Завдяки постійному вправлянню їхні рухи стають точними, швидкими, спритними, легко піддаються зоровому контролю, поліпшується узгоджена робота м’язів. Ігри сприяють формуванню у дошкільників уміння ставити мету, планувати послідовність добору необхідного матеріалу, оцінювати результати, творчо здійснювати задум гри. Беручи в них участь, діти пояснюють свої дії, обговорюють задуми, мотивують пропозиції, домовляються про спільну діяльність, що сприяє збагаченню їхнього словникового запасу новими поняттями, термінами.

 Одним із  видів зображувальної діяльності, пов’язаної з грою є  гра-драматизація. Гра-драматизація –це синтетичний  вид діяльності дошкільників. Виникнення  її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність  кожного ігрового образу створюється  при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової та індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи.

Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця – боязким, вовка – злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Герої будь-якого  твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які  розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі – бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює  можливість зображувати в іграх  людей – сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі  літературних творів починають з’являтись вже в самостійних іграх дітей  молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

– драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо);

– драматизація як гра самої дитини;

– імпровізація – за даною чи обраною темою  дитина створює образ за допомогою  висловів, міміки, пантоміми.

 

Ігри-драматизації збагачують творчий досвід дитини, виховують такі її моральні й вольові якості, самостійність, організованість, відповідальність, ініціатива, товариськість, уміння долати труднощі, уважно слухати пояснення вихователя, тому ми обрали темою нашого дослідження «Гра-драматизація як засіб розвитку творчих здібностей у дітей».

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати можливості ігор-драматизацій у творчому розвитку дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження: творчий розвиток дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: застосування ігор-драматизацій у творчому розвитку дітей дошкільного віку.

Завдання  дослідження:

1.На основі  аналізу психолого- педагогічної  літератури охарактеризувати творчі  процеси та визначити особливості  їх проявів у дітей дошкільного  віку.

2. Розкрити особливості творчого розвитку дітей в процесі організації ігрової діяльності.

3. Теоретично  обгрунтувати ведучу роль ігор-драматизацій  у цьому  творчому розвитку  дітей дошкільного віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГРИ-ДРАМАТИЗАЦІЇ ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ДІТЕЙ

1.1 ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ГРИ ЯК ЗАСОБУ НАВЧАННЯ

Гра - великий винахід  людини, вона має для його біологічного, соціального і духовного розвитку не менше, а, може бути, навіть і більше значення, ніж вогонь і колесо. ... У ній, як у дзеркалі відображалася історія людства з усіма його трагедіями і комедіями, сильними і слабкими сторонами. Ще в первісному суспільстві існували ігри, зображали війну, полювання, землеробські роботи, переживання дикунів поприводу смерті пораненого товариша. Гра була пов'язана з різними видами мистецтва. Дикуни грали як діти, у гру входили танці, пісні, елементи драматичного та образотворчого мистецтва. Іноді ігор приписували магічні дії. Таким чином, людська гра виникає як діяльність, що відокремилася від продуктивної трудової діяльності тащо представляє собою відтворення відносин між людьми. Так з'являється гра дорослих, гра як основа майбутньої естетичної, образотворчої діяльності. З чим пов'язане виникнення дитячої гри?

Дитинство існувало не завжди. Про виникнення дитинства можна говорити лише тоді, коли зникає можливість безпосереднього включення дітей у виробничий працю дорослих. До людському дитинства, як доособливому етапу підготовки дитини до майбутнього дорослого життя висувалися все більші й більші вимоги. Чим вищий розвиток суспільства, тим складніше стає період підготовки дитини до дорослого життя. Гра виникає в ході історичного розвитку суспільства в результаті зміни місця дитини всистемі суспільних відносин. Вона соціальна за своїм походженням, засвоєю природою.

Гра не виникає стихійно, а складається в процесі виховання. Будучи потужним стимулом розвитку дитини, вона сама формується під впливом дорослих. У процесі взаємодії дитини з предметним світом, обов'язково

за участю дорослого, не відразу, а на певному етапі розвитку цього взаємодії і виникає справді людська дитяча гра.

«Гра, ігрова діяльність, один з видів діяльності,характерних  для тварин і людини »- наголошується  в Педагогічної енциклопедії. Поняття «гра» в російській мові зустрічається ще в Лаврентіївському літопису.  
За свідченням Платона, ще жерці Древнього Єгипту славилися конструюванням спеціальних навчальних і виховних ігор. Арсенал таких ігор поповнювався. Платон у своїй «Державі» етимологічно зблизив двіслова: «виховання» і «гра». Він справедливо стверджував, що навчання ремеслам і військовому мистецтву немислимо без гри.

Спробу систематичного вивчення гри першим почав наприкінці ХIX століття німецький вчений К.Гросс, який вважав, що в грі відбувається попередження інстинктів до майбутніх умов боротьби за існування. К. Гросс називає ігри початковою школою поведінки. Для нього, хоч би якими зовнішніми або внутрішніми факторами гри не мотивувалися, сенс їх саме в тому, щоб стати для дітей школою життя.

Позицію К. Гросса продовжив польський педагог, терапевт іписьменник Януш Корчак, який вважав, що гра - це можливість відшукати себе в суспільстві, себе в людство, себе у Всесвіті. В іграх закладена генетика минулого, як і в народному дозвіллі - піснях, танцях, фольклорі.

Гра в будь-яку історичну  епоху привертала до себе увагу педагогів. У ній міститься реальна можливість, виховувати і навчати дитину в радості Ж.Ж.Руссо, І. Г. Песталоцці намагалися розвинути здібності дітей відповідно до законів природи і на основі діяльності, прагнення якій властиво всім дітям. Центром педагогічної системи З. Фребеля є теорія ігор.

За З. Фребель, дитяча гра - «дзеркало життя» і «вільний прояв внутрішнього світу. Гра - місток від внутрішнього світу до природи ». Природа представлялася Фребелем у вигляді єдиної і різноманітної сфери .

Значення гри в розвитку і виховання особистості унікально, так як гра дозволяє кожній дитині відчути себе суб'єктом, виявити тарозвинути свою особистість. Є підстава говорити про вплив гри на життєве самовизначення школярів, на становлення комунікативної неповторності особистості, емоційної стабільності, здатності включатися в підвищений рольовй динамізм сучасного суспільства.

Гра завжди виступає як би у двох часових вимірах: усьогодення  і майбутнє. З одного боку, вона надає особистості миттєву радість, служить задоволенню актуальних потреб. Зіншого боку, гра спрямована в майбутнє, тому що в ній або прогнозуються або моделюються життєві ситуації, або закріплюються властивості, якості, вміння, здібності, необхідні особистості длявиконання соціальних, професійних, творчих функцій.  
В. Л. Сухомлинський писав: «Придивімося уважно, яке місце займа єгра в житті дитини ... Для нього гра - це найбільш серйозна справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі здібності особистості. Без них немає, і не може бути повноцінного розумового розвитку.  
Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра  
- це іскра, що запалює вогник допитливості. В. Л.  
Сухомлинський так самозазначав, що «... духовне життя дитини повноцінна лише тоді, коли він живев світі ігор, казки, музики, фантазії, творчості ».

Тим часом, гра з роками займає все менш значуще місце  в житті колективів. Одна з причин тому - недостатня увага до розробки теорії ігор дошкільнтків. Найяскравіший зразок ігрової позиції педагога являє  діяльність А.М. Макаренко. Він писав: «Одним з найважливіших шляхів виховання я вважаю гру. Ужиття дитячого колективу серйозна відповідальна і ділова гра повинна займати велике місце.

Суть гри полягає  в тому, що в неї важливий не результат,а  сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. «У грі немає людей серйозніше, ніж маленькі діти. Граючи, вони нетільки сміються, але й глибоко переживають, іноді страждають ».

Ця специфічна особливість  гри несе в собі великі виховні можливості, тому що, керуючи змістом гри, педагог може програмувати певні позитивні почуття дітей в грі. «В грі удосконалюються лише дії, цілі яких значимі для індивіда по їх власного внутрішнього змісту. В цьому основна особливість ігрової діяльності і в цьому її основна чарівність і лише з чарівністю вищих форм творчості порівняна краса ».

Таким чином, якщо ігрові дії за своїм змістом незначущі для дитини, то він може і не увійти в гру, а механічно виконувати роль, не переживаючи пов'язаних з нею почуттів. Не можна дитину «насильно» включити в гру, крім його волі, як і в процесі творчості.

Гра, як об'єкт вивчення, завжди привертала до себе увагу вчених. Великий внесок у теорію гри внесли Е. А. Покровський, П. В. Іванова,  
В. Ф. Кудрявцева, В.Н.Харузіна, А.Н.Соболєва, О.І.Капіца, Г.С. Виноградова.  
Всі ці дослідження відносяться до ХІХ - першої третини ХХ ст., Цінні, перш за все, первозданністю своїх матеріалів, витягнутих з самих глибин народного життя, включали в себе опис тільки тих ігор, які потрапили в поле зору спостерігачів.

Дані праці антологічних характеру містять фактичний матеріал, завдяки якому педагоги-вихователі вміло, організовували навчально-виховну роботу в дитячих установах.

Можна сказати, що гра - це метод пізнання дійсності.  
Він прямує внутрішніми силами і дозволяє дитині в короткі терміни оволодіти первинними, але досить великими основами людської культури. Можливо, гра приваблює дитину своїм незбагненним різноманіттям ситуацій, що вимагають від нього активного прояву індивідуальності, кмітливості, винахідливості, творчості. Радянський письменник Василь  
Бєлов у своїй книзі "Лад" висловив думку: "Кожна дитина хоче грати, житии творчо ".

При вивченні розвитку дітей, видно, що в грі ефективніше, ніж в інших видах діяльності, розвиваються всі психічні процеси.  
Обумовлені грою зміни в психіці дитини настільки істотні, що в психології  
(Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, Д. Б. Запорожець та ін) утвердився погляд на гру як на провідну діяльність у дошкільний період.

А. Н. Леонтьєв зазначав, що в грі виникає потужний пізнавальний мотив, який є основою виникнення стимулу до навчання.

Л. С. Виготський, розглядаючи  роль гри у психічному розвитку дитини, відзначав, що гра не тільки не зникає, але навпаки, вона просочує собою всю діяльність дошкільника. "В дошкільному віці, - зазначав він-гра не вмирає, а проникає у відношенні дійсності.

Деякі психологи вважають, що дитячі ігри не можна вважати творчою діяльністю, тому що в них не створюється нічого нового. Це так, якщо підходити до дитячої гри з тими ж мірками, що й до діяльності дорослої людини, тоді термін "творчість" справді недоречний. Але він виправданий, якщо підійти до вирішення питання з точки зору розвитку дитини.

Л. С. Виготський зауважив у дітей дошкільного віку поява задуму, що означає перехід до творчої діяльності. У ранньому дитинстві дитина йде від дії до думки, у дошкільника вже розвивається здатність йти від думки до дії, втілювати свої задуми. Це проявляється у всіх видах діяльності, і, перш за все в грі. Появу задуму пов'язано з розвитком творчої уяви.

Але творчість не з'являється саме собою, вона виховується, вона розвивається в результаті тривалої систематичної роботи педагогів.  
Розвиток ігрового творчості виявляється, перш за все, в поступовому збагаченні змісту гри. Від багатства і характеру змісту гри залежить розвиток задуму і засобів зображення задуманого. У грі поступово розвивається цілеспрямованість дій. Якщо на четвертому році життя у дітей часто переважає інтерес до дії, через що мета часом забувається, а на п'ятому році життя можна навчити дітей обдумано вибирати гру, ставити мету і розподіляти ролі, то у дітей 5-7 років виникає інтерес до різних подій життя, до різних видів праці дорослих; з'являються улюблені герої книг, яким вони прагнуть наслідувати. І задуми ігор стають більш стійкими, іноді на тривалий час заволодівають уявою.