Методика викладання морфології у 5-6 класах (на основі самостійних частин мови)

Розпізнати частини мови можна також, ставлячи до відповідних  слів питання, які стосуються тільки самостійних частин мови. Так, до іменників  ставляться питання хто? або що? (робітник, інженер або завод, станція); до прикметників – який? чий? (червоний, знатний, ранковий або братів, Миколин та ін.); до дієслів  – що робить? (читає), що робив? (читав), що зробив? (прочитав), що зробить? (прочитає), що робитиме? Або буде робити? (читатиме, буде читати), що робиться? що робилося? що робитиметься з предметом? (дніє, смеркалося, цвістиме); до числівників  скільки? або котрий? (десять, три  або сьомий, сотий); до прислівників – як? коли? звідки? куди? (дружньо, вчора, знадвору, додому). До займенників ставляться такі ж питання, як і до іменників (хто? – я, ти, він) або як і до прикметників (який? – жоден; чий? – наш, ваш).

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ НАД ВИВЧЕННЯМ САМОСТІЙНИХ ПОВНОЗНАЧНИХ ЧАСТИН МОВИ У ШКОЛІ.

2.1 Методи, прийоми, засоби  навчання на уроках морфології.

Повноцінне засвоєння  вивчення тієї чи іншої частини мови полягає не тільки в тому, щоб  учні вивчили ці визначення напам’ять, але й усвідомили їх та вміли пояснити їх зміст. Вивчаючи визначення самостійних  частин мови, наприклад іменників, прикметників та ін., учні повинні засвоїти їх граматичні ознаки в цілому комплексі. Усе це ставить певні вимоги до методики опрацювання визначень частин мови з учнями.

Робота над тією чи іншою  частиною мови повинна проходити  в певній послідовності, в доступній  для учнів формі, в порядку  поступового наростання дедалі нових  відомостей про цю частину мови, з урахуванням набутих знань  на попередніх заняттях з мови.

Метою вивчення морфології на уроках української мови в школі  є систематизувати знання учнів  про морфологію української мови , а саме морфологічні класи слів і їх форми на основі синтаксичних функцій у структурі словосполучення  і речення, лексичне значення слова, особливості словотвору.

Об’єктом вивчення розділу  є:

• самостійні частини мови їх граматичне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль;
• службові частини мови: граматичне значення, будова, синтаксичне використання;
• вигук як особлива частина мови;
• звуконаслідувальні слова.

Засвоєння відомостей з морфології сприятиме глибокому оволодінню нормами української літературної мови; розвитку логічного мислення учнів; розвитку  зв’язного мовлення.

Основним завданням вивчення морфології в школі є забезпечення засвоєння учнями знань про істотні ознаки частин мови і вироблення таких умінь і навичок, як:

• розрізняти самостійні і службові частини мови та їх форми;
• з’ясовувати морфологічні ознаки і синтаксичну роль аналізованих слів;
• подавати історичну довідку щодо певного морфологічного явища;
• розрізняти форми слова, що належать до різних частин мови , правильно вживати їх у мовленні;
• визначати приналежність слова до певної частини мови;
• знаходити вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил;
• користуватися словником;
• правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити і виправляти допущені помилки;
• робити морфологічний розбір слова;
• з’ясовувати роль слова у контексті.

Особливості вивчення морфології полягають поетапному формуванні  умінь і навичок розпізнавати частини мови,  здійснювати морфологічний аналіз слів; у зв’язку  морфології із словотвором, синтаксисом, лексикою та орфографією; вивченні морфології на синтаксичній основі.

Робота над словом як структурним  елементом морфологічного рівня  мовної системи  виявиться дієвим фактором поглиблення знань і мовного розвитку школярів, якщо вона органічно поєднуватиметься з матеріалом інших розділів, тобто з урахуванням принципів наступності і перспективності.

Методика  навчання морфології спирається на такі принципи:

1. Загальнодидактичні:

• науковості;
• систематичності;
• доступності;
• наступності;
• перспективності;
• послідовності;
• проблемності;
• зв’язку теорії з практикою;
• наочності та ін..

2. Лінгводидактичні:

• взаємозалежність мови і мислення;
• функціональний;
• лексико-граматичний;
• парадигматичний;
• історичний;
• морфолого-синтаксичний

3. Власне методичні (специфічні):

• вивчення частин мови у зв’язку з фонетикою, лексикою, словотвором синтаксисом;
• вивчення частин мови на синтаксичній основі;
• вивчення системи відмінювання частин мови і словотвору у зв’язку з орфографією;
• вивчення частин мови в поєднанні з розвитком зв’язного мовлення учнів.

Ефективними на уроках вивчення морфології є такі методи, як:

• слово вчителя (розповідь, пояснення);
• бесіда (евристична бесіда);
• спостереження, аналізу мовних явищ (з лементами проблемного програмованого навчання, алгоритмізації);
• робота з підручником;
• вправи.

Метод вправ  – це багаторазове повторення навчальних дій з метою формування умінь і навичок. Вправи можуть мати різну психологічну основу виконання. В одних домінують розумові дії, в інших - практичні, одні тренують слухові, інші - зорові або тактильні вміння.

На уроках вивчення морфології використовують різні види вправ, які сприяють засвоєнню нових знань.

 

Система вправ у навчанні морфології

 

 

№	Вправи	Призначення
1.	Вправи  на заміну одних форм іншими	Сприяють  розвитку мовлення, навчають зіставляти різні форми слів, формують уміння користуватися лексичними і граматичними синонімами
2.	Спостереження і порівняння мовних явищ	Дають змогу усвідомити, що слова мають  певну форму
3.	Морфологічного  розбору	Для усвідомлення морфологічних ознак слова, розуміння  і застосування орфографічних правил
4.	Тренувальні вправи	Підсилюють  увагу до виучуваних явищ, навчає користуватися  необхідними формами слів, допомагають  краще усвідомити лексичне значення слова
5.	Вправи  на переклад	Забезпечують  здійснення українсько-російських зіставлень, спостерігати за відмінностями в  морфологічних формах обох мов
6.	Творчі	Збагачують  словник учнів, створюють умови  для застосування орфографічних  правил

 

На уроках вивчення морфології доцільно використовувати наочність  та технічні засоби навчання. Це зацікавлює учнів, сприяє кращому засвоєнню  матеріалу, розвиває уяву.

 

Використання  типів наочності та технічних  засобів навчання на уроках вивчення морфології

Зорова  та слухова наочність	Технічні  засоби навчання
таблиці:                таблиці-схеми                 динамічні                опорні,                порівняльні,               узагальнюючі                    схеми:                зіставні,                протиставні,               схеми-опори;                морфологічного  розбору	магнітофон; грамзапис; графопроектор радіопередачі; телепередачі; відеофільми; кінофільми; комп’ютер

 

У процесі навчання морфології слід звернути особливу увагу на структурно-семантичний  підхід як до вивчення частин мови, так  і конкретних граматичних форм того чи іншого слова. Такий підхід полягає  в розгляді морфологічних явищ з  двох точок зору (структури і значення) і пояснюється тим, що в мові реально  існує зв’язок форми і значення, особливо на морфологічному і синтаксичному  рівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Методичні рекомендації щодо проведення уроків морфології у 6-7 класі.

Тема «Іменник» об’єднує кілька граматичних і правописних  підтем, які вивчаються одночасно, а  це вимагає відповідної методики проведення уроків на ту чи іншу підтему.

Розглянемо на прикладі вивчення іменника методику викладання уроку  морфології в учнів 6-7 класів.

Опрацьовуючи з учнями поняття про іменник, учитель  ставить перед собою мету поширити відомості, набуті учнями в початкових класах про іменник як частину  мови, що означає предмет, і роз’яснити граматичне розуміння слова предмет.

Робота над вивченням  іменника починається з повторення того, що учні вивчали в 3-ому класі. З цією метою учитель ставить  перед класом завдання пригадати  визначення іменника (…частина мови, що означає назву предмета), навести  приклади власних і загальних  іменників, поставити питання до іменників, що означають живі й неживі предмети (хто? що?), пригадати, до якого  роду можуть належати іменники, як вони змінюються (за відмінками і числами). Разом з тим поширюються лексичні категорії іменників. Для аналізу  вводяться нові слова, які означають  не тільки речі (книжка, олівець, іграшка) або людей, тварин (піонер, учитель, тракторист, корова, ягня, соловей), але й назви речовин (вода, бензин), явищ природи (дощ, сніг), пір року (зима, літо), дій (читання, спів), почуттів (радість, сум, горе), і якостей або властивостей (мужність, відвага).

Увесь дидактичний матеріал вчитель може підготувати заздалегідь  на спеціальному плакаті або на портативній  дошці.

Іменники: Піонер, учитель, тракторист Корова, ягня, півень Щука, бджола, карась Книжка, олівець, комбайн Культура, відвага, швидкість

назви людей назви тварин, птахів назви риб, комах назви речей назви абстрактних понять

 

Учні читають слова  лівої колонки, ставлять до них питання  хто? або що?  І говорять, що це слова одного розряду, усі вони є  іменниками, бо означають якісь предмети. Після цього один-два учні повторюють визначення іменника (читають його для контролю з підручника), наводять приклади іменників, які означають  живі чи неживі предмети і ставлять до них відповідні питання.

Це перша частина роботи над з’ясуванням поняття про  іменник. Вона стосується осмислення семантичної  сторони цієї частини мови. Далі йде робота над виявленням граматичних  ознак і визначенням місця  іменників серед інших частин мови.

На пропозицію вчителя  учні відмінюють якийсь іменник в  однині і в множині і говорять, що іменники змінюються за відмінками, числами і належать до певного  роду.

Потім додають до іменників  прикметники, записуючи їх в зошити: пильний учень, чесна людина, далеке плавання, корисна справа і т.п. Далі записуються для аналізу такі речення:

1. Мужність прикрашає людину.
2. Мужній солдат завжди перемагає.
3. У залі чути спів нашого хору.
4. Хор співає пісню про Батьківщину.

Наведені приклади дають  можливість зробити попередній висновок про те, що іменники можна пов’язувати  з прикметниками, що слова мужність, спів у першому і третьому реченнях – іменники. У другому і четвертому реченнях слово мужній – прикметник, а співає – дієслово. Отже, іменники, що означають назву дії або стану не слід змішувати з дієсловами, а іменники, що означають назву якостей, не можна змішувати з прикметниками.

На закріплення матеріалу  доречним буде виконання завдання, у якому дієслова та прикметники  змінюються відповідно іменниками за таким зразком: відбудувати – відбудова, чесний – чесність.

На наступних уроках поняття  про іменник поглиблюється: учні засвоюють, що іменники бувають загальні і власні, і докладно вивчають граматичні ознаки іменників (рід, число, відмінки).

Під час вивчення теми «Іменники  власні і загальні» велика увага  приділяється засвоєнню правопису  власних іменників. Урок на цю тему доцільно провести методом орфографічного розбору. У ході опрацювання теми учні записують двома колонками  приклади на загальні і власні іменники і пояснюють, що власні іменники пишуться з великої букви. Також доцільно виконати завдання із написанням під  диктовку на дошці та в зошитах  речень, в яких зустрічаються власні і загальні назви. Попередньо учні пригадують правила вживання великої букви.

Пояснення граматичних ознак  іменників (роду, числа й відмінків) проводиться дедуктивним шляхом. Щоб активізувати навчальний процес, доцільно користуватися при вивченні цих тем переважно такими методами, як бесіда і частковий морфологічний  розбір.

Приступаючи до вивчення роду іменників, учитель пропонує учням  пригадати, якого роду бувають іменники та як практично визначається рід  іменників ( за допомогою додавання  до них займенників цей, ця, це або мій, моя, моє). Завданням для закріплення може бути розбір уривку з вірша, підкреслюючи у ньому іменники і позначаючи, якого вони роду.