Кредитно-модульна система навчання як засіб організації навчального процесу

Модульна організація  змісту навчальної дисципліни – це не механічне перенесення розділів програми до навчальних модулів, а глибока аналітико-логічна робота над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації [13].

Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.

Для студента – майбутнього  фахівця – важливо не лише осмислити  й засвоїти інформацію, а й оволодіти  способами її практичного застосування та прийняття рішень.

За таких умов зменшується  частка прямого, зовні заданого інформування і розширюється застосування інтерактивних  форм і методів роботи студентів  під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об’єктах майбутньої професійної діяльності [10].

Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному  розширенню мобільності студентів.

Кредити ECTS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS, отже, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами [14, 15].

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр. Кредити системи – це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи факультеті, який призначає кредити [8].

Отже, впровадження кредитно-модульної системи передбачає вирішення таких завдань [13]:

• відходу від традиційної схеми „навчальний семестр – навчальний рік, навчальний курс”;
• раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля або групи модулів;
• перевірка якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;
• використання більш широкої шкали оцінки знань;
• вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;
• стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;
• підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;
• впровадження здорової конкуренції в навчанні;
• виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Входження України до єдиного європейського та світового  освітнього простору не можливе без  впровадження такого багатоцільового  механізму, як Європейська кредитно-трансферна та акумулююча система (ECTS).

 

 

 

 

 

 

 

2. Види і способи контролю в кредитно-модульній системі навчання

 

Однією з основних умов входження України до Болонського  процесу є створення системи  об’єктивного педагогічного контролю.

Критерії для оцінки результатів роботи студента в кредитно-модульній  системі повинні бути виражені так, щоб оцінка роботи студента могла  бути зіставлена з ними і документально  віддзеркалена. Критерії оцінки якості треба чітко встановити, щоб забезпечити  надійність і однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об’єктивність оцінки для зведення до мінімуму суб’єктивного підходу.

Оцінка результатів  роботи студента – це процес [14, 17]:

• збору достатніх, об’єктивних і надійних доказів знань студента, його розуміння, продемонстрованих навичок і професіоналізму щодо виконання завдань, обов’язків і відповідальності;
• винесення висновку про те, що доказ співвідноситься з критеріями, вказаними в Стандарті вищої освіти.

Організація оцінки результатів  навчання повинна брати до уваги різні методи оцінки, що можуть надати різні типи доказів рівня знань студента [14, 17]:

• письмові, усні і комп’ютерні опитування, співбесіди;
• перевірка навичок (зокрема на тренажерах);
• проекти;
• безпосереднє спостереження за діяльністю;
• тестування.

 

Спостереження є найдавнішим методом оцінювання і контролю. Його великою перевагою є те, що воно охоплює суб’єкт чи об’єкт загалом і в реальному вигляді. Результативність і точність висновків на основі спостереження залежить від особистих рис і якостей того, хто їх виконує, та від багатьох сторонніх чинників.

 

Усна форма перевірки  знань – теж дуже давня і поширена форма суто педагогічних вимірювань, особливості якої узагальнено в таблиці 2.1

 

                                                                                                                   Таблиця 2.1

Позитивні риси	Негативні риси
Класичність як велика три-валість  існування і масова поширеність.	Велика суб’єктивність процесу вимірювань та інтерпретації  результатів. Неможливість забезпечення стандартизації умов виміру.
Простота     і     доступність, не-вибагливість до умов про-ведення.	Неможливість забезпечити  валідність виміру, в першу чергу  валідність змісту.
Отримання досить надійних да-них про мовний розвиток    учня   чи студента.	Надмірні витрати часу на виміри у великих групах учнів  і студентів (надто у випадку  застосування багатобальних шкал).
Отримання певного уявлення про загальний розвиток учня чи студента.	Неможливість апеляції, відновлення та аналізу конфліктних  моментів тощо.

 

Фахівці доводять невідповідність  усного опитування всім сучасним критеріям  якості – об’єктивності, надійності та валідності. Навіть найдосконаліші усні форми контролю знань не гарантують об’єктивності процесу вимірювання  та інтерпретації його результатів. Суб’єктивізм тут надто високий як і у випадку спостереження [6].  

 

Співбесіда як форма оцінювання застосовувалася здавна, проте лише в останній час набула істотного значення у вигляді інтерв’ю відбувається у письмовій чи усній формах і застосовується після попереднього тестування. Мета – отримати максимальну кількість інформації про особливість респондента (зовнішній вигляд, поведінку, мову тощо).

 

Письмова форма перевірки знань молодша від усіх, хоча теж має тривалу історію. Вона істотно переважає усну в сенсі об’єктивності. Порівняно легко забезпечується уніфікація умов вимірювання, зростає об’єктивність оцінювання, накопичення і збереження даних, полегшується їх обробка тощо. Але поширені в Україні варіанти письмового вимірювання надміру суб’єктивні на стадії інтерпретації результатів.

Ці та інші менш істотні  причини приводять до невідповідності  методу письмової перевірки знань  критеріям надійності і валідності. Письмова форма перевірки знань  рекомендована в разі необхідності оцінювання загального розвитку, навичок логічної інтерпретації своїх знань і вмінь консолідувати думки, рівня розвитку асоціативного мислення і здібності до розв’язування нестандартних проблемних завдань тощо. Українська і світова практика підтверджують, що письмові роботи лишаються надійним засобом педагогічних вимірювань у межах порівняно вузького поля застосування.

Новими концепціями  освітнього процесу у вищій школі  відзначають тенденції розвитку вимірювання навчальних досягнень  студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів, які  проводяться, впливає акцент на зв’язках між предметам, що вивчаються. Об’єкт тестування – компетенції, що потрібні випускникові системи вищої освіти. Традиційно тести виконують відбірну функцію. Але останнім часом тести використовують для цілей [14, 17]:

• діагностичних, щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити та допрацювати;
• управлінських, тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Тестовий метод контролю – основна складова організації контролю в кредитно-модульній системі навчання

 

Тестовий метод  контролю набув значного розвитку і впровадження майже в усі сфери діяльності людини в розвинутих країнах світу. Таке його поширення пояснюється тим, що на відміну від інших способів контролю, тестовий метод принципово здатен забезпечити стандартизацію змісту контролю, умов його проведення і процедури оцінювання результатів. Отже, він принципово може забезпечити об’єктивність, валідність і точність контролю результатів навчального процесу. Звичайно, унікальність та цінність тестового методу контролю результатів кредитно-модульного навчального процесу була і залишається предметом дискусій педагогів і методистів, а забезпечення реальної об’єктивності, валідності та надійності тесту залежить від багатьох чинників і вимагає дотримання кількох спеціальних вимог. Незважаючи на це, велика практична цінність тестового методу не викликає сумнівів і красномовно підтверджується зарубіжною і вітчизняною практикою його застосування [18, 1]. В системах освіти багатьох країн, наприклад, поширені стандартизовані загальнонаціональні тести, тестування за якими набули характеру обов’язкових. Як метод вимірювання, тестування має також велике теоретичне значення, яке важко переоцінити для педагогічної науки, в якій дослідження часто ведуться на якісному рівні.

Серед переваг тестового  методу оцінювання необхідно відмітити його оперативність, а також можливість одночасного масового контролю знань усього потрібного контингенту студентів. При цьому тестовий метод дозволяє звільнити викладача від участі в процедурах контролю і обробки результатів.

Термін „тестування” походить від англійського test – екзамен і використовується як подає відомий французький енциклопедичний словник Larousse, для вимірювання або оцінювання природних і набутих здібностей з метою передбачення поведінки чи досягнень певної особи у визначених обставинах [6, 75]. За радянським енциклопедичним словником, для психології і педагогіки тест – це «стандартизовані завдання, за результатами яких роблять висновки про психофізіологічні й особистісні характеристики, а також знання, уміння і навички випробуваного» [16].

Класичні визначення тестування у психології підкреслюють:

• емпіричність оцінювання;
• визначення особистих ознак і якостей через використання кількісних показників.

У педагогіці класичним  і водночас досить повним вважають „критеріальне” означення К.Інгекампа: „Тестування – це метод педагогічної діагностики, за допомогою якого вибір поведінки, яка презентує передумови або результати навчального процесу, повинен максимально відповідати принципам зіставлення, об’єктивності, надійності та валідності вимірів. Він має пройти обробку й інтерпретацію і бути прийнятим для застосування в педагогічній практиці” [6, 75]. Тестування не можна розглядати як ідеальний метод, відкинувши на цій підставі всі інші. Хоча за належної попередньої підготовки воно найкраще задовольняє основні методичні критерії якості, забезпечуючи прийнятну об’єктивність усіх трьох головних стадій процесу оцінювання – вимірювання, обробку даних та їхньої інтерпретації. Добре підготовлене тестування дає змогу задовольнити і критерії валідності [9, 48]. Оцінюються знання за обсягом і повнотою, системністю, узагальненням та мобільністю. Останні характеристики визначаються за допомогою тесту відповідної складності, а обсяг знань – через відповіді на певну кількість запитань.

Загальні особливості тестування як форми педагогічних вимірів наводяться в таблиці 3.1.

                                                                                                                  Таблиця 3.1

Позитивні риси	Негативні риси
Досить висока об’єктивність процесу вимірів та інтерпре-тації результатів.	Необхідність ґрунтовної зміни психології виховання і  навчання, перехід до вищого рівня  змагальності та індивідуальності.
Можливість забезпечення стандартизації умов виміру.	Заміна підручників, розрахованих на усне опитування, новими, орієнтованими на тестові форми перевірки.
Можливість забезпечити  ва-лідність виміру, в першу чергу  – валідність змісту.	Значні витрати часу на первинну підготовку матеріалів для  проведення вимірів.
Достатня точність, яку можна підвищити зміною традицій-ної чотирибальної шкали на ширшу.	Необхідність подолання  опору і комплексу упереджень прихильників старих методів педагогічних вимірювань
Незначні витрати часу на виміри у великих групах   студентів.	Мала кількість фахівців з тестування в Україні, що додатково сповільнить процес переходу на сучасне тестування.
Незначний рівень впливу суб’єктивних факторів під час вимірів
Легкість забезпечення тривалого збереження вимірів результатів  і автоматизації їх обробки.

 

Певної досконалості тестовий метод набуває у вигляді  комп’ютерного тестового контролю результатів навчального процесу. Комп’ютерний тестовий контроль є  важливою складовою нових інформаційних  технологій навчання, які поступово  і невідтворотньо втілюються в педагогічну практику і зараз є показником прогресу в ній.

Тести в кредитно-модульній  організації навчання розглядаються  як складова компонентів навчальної програми. Їм приділяється повноцінне значення в навчальній програмі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Розвиток сучасної України визначається у загальному контексті європейської інтеграції, основними напрямами якої є впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських учених та фахівців до загальноєвропейських програм, наукових досліджень.