Фізкультурно-оздоровча робота в ДНЗ

Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Января 2013 в 22:05, курсовая работа

Краткое описание

Завдання програми «Малятко», подані у розділі «Виховуємо здорову дитину», спрямовані на поетапне фізичне вдосконалення дітей, і містять різні види загартування, що є обов’язковим елементом режиму дня дітей у дошкільному закладі.
Отже, в основних документах, якими повинен керуватись кожен дошкільний навчальний заклад у вихованні дітей, обумовлено, що загартування є обов’язковим елементом виховного процесу, тому у зв’язку з високою захворюваністю дітей-дошкільників важливим є створення нових типів дошкільних закладів і розширення мережі дошкільних закладів спеціального призначення.

Оглавление

ВСТУП ............................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІЗИЧНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ В ДНЗ
1.1. Необхідність використання фізично-оздоровчої роботи в ДНЗ .....
1.2. Загартування як один із засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку .......................................................................................
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ
2.1. Нетрадиційне загартування дітей в ДНЗ ........................................
2.2. Фізкультуро-пізнавальне заняття «Подорож до Арктики» для дітей в ДНЗ ............................................................................................
ВИСНОВКИ ....................................................................................................
Список використаних джерел .......................................................................

Файлы: 1 файл

Фізкультурно-оздоровча робота в ДНЗ.docx

— 76.96 Кб (Скачать)

Слід  зазначити, що з огляду на чималу насиченість  дозвіллєво-розважальної програми в дитячих оздоровчих закладах необхідно щодня передбачати можливість дітям побути наодинці з собою, щоб вони мали змогу проаналізувати та осмислити побачене та відчуте. Для цього виділяється не менш як 1,5 години вільного часу з рівномірним розподілом його на першу та другу половини дня [10, 74].

Крім  створення умов для оздоровлення та відпочинку дітей, оздоровчий заклад має значний потенціал для  виховання особистості через  залучення до різних видів діяльності: пізнавальної, трудової, ігрової, художньо-естетичної, фізкультурно-спортивної, екологічної  тощо. Надзвичайно емоційне середовище сприяє самоствердженню особистості, розкриттю власних талантів, набуттю  життєвого досвіду, руйнуванню негативних стереотипів. Неформальний дитячий  колектив розкриває перед дітьми нові цінності стосунків, нові можливості самореалізації, допомагає розвинути  лідерські та комунікативні здібності.

Виховна робота у дитячому закладі оздоровлення та відпочинку має певні особливості, які необхідно враховувати педагогам. Зокрема, вона проводиться з дітьми, які певний час знаходяться поза сім’єю у тимчасових колективах дітей  з різним соціальним досвідом, здійснюється на принципах вільної участі дітей  у заходах з необхідністю збереження життя та здоров’я дітей; режимні  моменти є складовою виховного  процесу тощо.

Оскільки  виховний вплив на дитину в дитячому оздоровчому закладі здійснюється не стільки педагогом, скільки дитячим  колективом, одним з найважливіших  завдань виховного характеру  залишається формування такого тимчасового  дитячого колективу, який не пригнічує  індивідуальність, а допомагає їй проявити себе всебічно, сприяє розвитку комунікативних навичок. Життя в  тимчасовому колективі дає дитині шанс розкритись як особистості, стимулює до активного спілкування та пошуку свого місця в ньому. Виховний потенціал колективу підсилюється цікавими та доступними заходами, у  яких є місце кожній дитині [9, 111].

 

1.2. Загартування як один із засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку

Проблему  загартування дітей досліджували такі вчені як: Е.Вільчковський, Д. Хухлаєва, А. Кенеман й ін. Фізичне виховання, як один з елементів суспільного виховання розглядали П. Лесгафт, Е. Аркін, І. Муравйов, Т. Круцевич, А. Ляхович, М.Єфименко, А. Бикова, та ін. [8, 107].

Загартування  дітей у дитячих установах  спеціального призначення є досить важливим, але недостатньо висвітленим  і дослідженим питанням як у теорії, так і в практиці роботи з ослабленими  і хворими дітьми дошкільного  віку в спеціальних дошкільних закладах.

Забруднене  довкілля, нераціональне харчування, стреси у батьків негативно впливають  на здоров’я дітей ще до їх народження. Відтак на світ діти з’являються хворими  або дуже ослабленими. Причому негативна  статистика має тенденцію до зростання. «Дедалі більше занепокоєння викликає стан здоров’я підростаючого покоління. Зростає кількість дітей з  відхиленнями генетичного характеру, 2,5% немовлят мають уроджені вади розвитку або спадкову патологію. Загальна захворюваність серед дітей в останні роки зросла на 19,2%. У структурі захворюваності домінують психоневрологічні хвороби. Так, на диспансерному обліку в Україні  нині перебувають 696 тисяч дітей  переважно з такими захворюваннями: органів дихання – 438 тис. органів  травлення – 575 тис.; гематологічними  – 205 тис. дітей, ендокринними – 175 тис.; 40 тисяч дітей мають вроджені хвороби серця. Поширення туберкульозу серед дітей збільшилося в 1,4 рази. Група дітей-інвалідів нині становить  майже 140 тисяч осіб. І це – на тлі несприятливої демографічної  ситуації, коли смертність в Україні  на 50% перевищує народжуваність. У  Київський області, за даними Центру медичної статистики МОЗ України, на обліку перебуває 54,6 тис. дітей з  психоневрологічними розладами.» [9, 5].

Статистка свідчить, якою важкою є ситуація в  Україні; що важливою проблемою зараз  є оздоровлення дітей і своєчасна  державна допомога дітям-інвалідам, хворим, які теж мають право на одержання освіти, професії. Важливо відзначити, що хворі діти потребують більшого піклування й індивідуального підходу. Перш за все, таким дітям потрібно, принаймні, зміцнити свою імунну систему, щоб могти боротися з несприятливими умовами навколишнього світу.

Одним із засобів оздоровлення організму  і збільшення тривалості періоду  ремісії є загартування організму  хворої чи ослабленої дитини – «комплекс  спеціальних тренуючи організм заходів  для підвищення його стійкості до дії несприятливих зовнішніх  факторів. Його дія ґрунтується на здатності організму пристосовуватися (адаптуватися) до змін умов середовища. При проведенні загартування необхідно  враховувати вік дитини, стан її здоров’я і фізичного розвитку, уважно стежити за самопочуттям дитини» [5, 129].

Згідно  з Е. Аркіним, «під загартовуванням слід розуміти систему заходів, спрямованих на підвищення стійкості організму, його опірності шкідливим впливам, вдосконалення його вміння швидко і цілеспрямовано пристосовуватися до різноманітних проявів (перемін) в умовах життя. У загартуванні організм запозичує нові якості. Саме в ньому втілюється великий принцип виховання, принцип, за яким ми з дитини, якою вона є, повинні створити таку, якою вона може і повинна бути» [1, 290].

Загартування, за Е.Вільчковським, – це «система заходів, спрямованих на підвищення опірності організму людини, розвиток у неї здатності швидко й без шкоди для здоров’я пристосуватися до різноманітних умов навколишнього середовища. Система загартування будується на використанні природних факторів» [2,8].

Організм  дитини в дошкільному віці постійно росте і розвивається, тому дуже важлива увага вихователя, його зацікавленість у вихованні підростаючого покоління  здоровим і фізично розвиненим, а  цього можна досягти завдяки  правильній організації та проведенні фізичного виховання в дошкільному  закладі. Е. Аркін у своїй праці «Дитина в дошкільні роки» пише, що «турбота про здоров’я дітей, збереження і укріплення якого є основними завданнями фізичного виховання, має стояти в центрі всієї нашої виховної роботи. Що потрібно робити і як потрібно робити для того, щоб зберегти і укріпити здоров’я дітей, збільшити їх силу і витривалість, підвищити їх опірність хворобам, – такий зміст фізичного виховання» [1, 289].

Вільчковський наголошує, що «фізичне виховання в дитячому садку спрямоване на всебічний гармонійний розвиток дітей, зміцнення їх здоров’я і загартування організму» [3,3].

Однак, щоб  правильно організувати загартування в дошкільному закладі спеціального призначення, мало знати його теорію і методику. Важливою умовою його доцільного застосування є глибокі знання вихователя про фізіологічні особливості організму  дітей дошкільного віку, а також  про хвороби дітей цього віку, їх протікання, етіологію та лікування, у тому числі, лікування загартуванням.

«Хворобою називається порушення життєдіяльності  організму, які виникають внаслідок  дії незвичних подразників зовнішнього  і внутрішнього середовища» [10, 26].

У дошкільному  віці найчастіше виникають такі хвороби, як: 1) інфекційні (респіраторні – грип, вірусний гепатит, туберкульоз, дифтерія, кір, краснуха і т. ін.); 2) хвороби  серця та легень (вроджені вади серцево-судинної системи, ревматизм, бронхіт, бронхіальна  астма і т. ін.); 3) хвороби шкіри  та крові (фурункули, вітрянка, пухирчатка, анемії та діатези різної етіології  й т. ін.); 4) хвороби нирок і сечовивідних шляхів (пієлонефрит, цистит); 5) захворювання очей і нервово-психічні захворювання.

Кожен вихователь, приступаючи до загартування дітей, повинен враховувати не тільки індивідуальні  особливості дитини але й (у дошкільних закладах спеціального призначення  – особливо) стан здоров’я дитини на даний момент, специфіку захворювання (етіологію, характер протікання), правильне проведення загартовуючих процедур при певних захворюваннях і їх доречність.

Не при  всіх перелічених захворюваннях  є можливим і необхідним проведення загартовуючих процедур. Але при захворюваннях органів дихання та хворобах, пов’язаних з розладами центральної нервової системи, загартування є необхідним компонентом режиму дня дітей в період їх реабілітації.

Хронічний тонзиліт, який у дошкільному віці зустрічається найчастіше, – це довготривалий запальний процес, який виникає в мигдалинах і сприяє деформації тканин, характеризується загальними проявами інтоксикації. В  мигдалинах можуть бути пробки з гноєм, дитина температурить, худне, має поганий  апетит. Хронічний тонзиліт може бути джерелом інфекції, в результаті якої вражають серце, нирки, жовчний міхур, суглоби, часто тонзиліт передує  розвитку ревматизму, ускладнюючи його.

У комплекс лікувальних заходів тут входять  і загартування повітрям, сонцем і  водою, які сприяють швидкому одужанню [2, 151].

Дещо  менш поширеною у дошкільному  віці є бронхіальна астма –  в її розвитку велике значення спадкового фактора (близькі родичі таких дітей  хворіли на бронхіальну астму, екзему, подагру, ожиріння й ін.), впливу зовнішнього  середовища (різноманітні інфекційні захворювання, поганий режим харчування, побут, несприятливі умови психофізичного розвитку). Обов’язковою умовою розвитку астми є сенсибілізація організму, пов’язана з накопиченням алергічних антитіл внаслідок впливу різноманітних  алергенів: побутових, епідермальних, пилкових, хімічних речовин, речовин лікарського, харчового, інфекційного походження.

Дитина, хвора на бронхіальну астму, повинна  якнайбільше часу проводити на свіжому  повітрі. Навіть при деяких легких нападах  астми може бути використане свіже  повітря. Важливе значення має тут і загартування водою. Щоб дитина добре переносила купання, її треба загартовувати поступово. Методи загартування ті самі, що і для здорових дітей, але користуватись ними треба обережніше, повільніше змінювати температуру води і повітря. Дитині, хворій на бронхіальну астму, рекомендують заняття з плавання, але навантаження потрібно збільшувати з урахуванням стану її здоров’я і тільки у період ремісії. Її треба купати щодня і лише в окремих випадках – не рідше двох разів на тиждень.

Крупозна  пневмонія (запалення легенів) –  інфекційно-алергічне захворювання, яке трапляється переважно в  дітей старшого дошкільного та шкільного  віку. Хвороба розвивається при ослабленні організму, переохолодженні. Збудником  найчастіше є пневмококи (ІV тип), а  також стрептококи, стафілококи, палички  Фрідлендера. «При лікуванні важливо, щоб повітря в кімнаті було завжди свіжим (t˚ – 18–20˚С) і достатньо зволоженим (60–80%). Дослідженнями було встановлено, що на свіжому повітрі відбувається швидке покращання загального стану дитини, тому рекомендується проводити прогулянки. Температура повітря повинна бути не нижча, як – 10˚С. При загостренні хвороби використовують водні процедури – ванни з поступовим підвищенням температури до 40–42˚С, тривалістю 5–6 хв. і обливанням після цього більш прохолодною водою (27–29˚С)» [2,121].

Г. Гребенчук радить провітрювати приміщення в присутності хворої дитини. Тільки в такому разі можна досягти бажаного результату. «Дитину при цьому одягають або добре вкривають (так звана кімнатна прогулянка). Особливо корисно носити дитину на руках під час провітрювання кімнати. Тоді поліпшується робота серця, дитина стає спокійною і засинає, в неї покращується апетит. Однак, при різко вираженому запаленні верхніх дихальних шляхів (сильний нежить, частий кашель), коли дитина змушена дихати переважно ротом, найкращий ефект дає свіже, але тепле повітря» [4, 25].

Туберкульоз – інфекційне захворювання, викликане  мікобактерією. Збудник туберкульозу був відкритий Кохом у 1882 році, й відноситься до великої групи  мікобактерій – бактерій Коха. Збудник  туберкульозу стійкий до фізичних подразників, і це утруднює дезинфекцію при даному захворюванні. Головним джерелом зараження тут є хвора на туберкульоз людина, всі виділення якої можуть бути джерелом зараження. Найбільше значення має мокрота. При кашлі, розмові, чханні людина сіє мікобактерії туберкульозу (дрібні краплі слизу), до яких дуже вразливим виявляється незміцнілий ще дитячий організм.

При туберкульозі, як і при інших інфекційних  захворюваннях, виробляється імунітет, але він під впливом різноманітних  шкідливих впливів зовнішнього  середовища може бути порушеним. У цих  умовах нове потрапляння туберкульозних мікобактерій в організм дитини викликає зовсім інші реакції. Розвиток туберкульозу в організмі обумовлюється різноманітними факторами, одним з яких є вікові особливості організму дитини. У  старшому дошкільному віці найбільш характерною формою туберкульозу є  туберкульоз без чіткої локалізації  – хронічна туберкульозна інтоксикація, яка має доброякісне протікання.

Важливим  фактором у лікуванні хворих на туберкульоз  є правильна організація режиму: широке користування свіжим повітрям і сонцем. Повітря в приміщенні завжди має бути чистим і свіжим, температура його – 18–20˚С. Діти повинні  максимально користуватись зовнішнім  повітрям. Зимою режим потрібно організувати так, щоб діти перебували на відкритому повітрі протягом 3–4 годин на добу, чергуючи прогулянки з перебуванням дітей у приміщенні. Прогулянки зимою  повинні входити в режим дня  за будь-якої погоди та температури  повітря.

Літом усе  життя хворої дитини повинне проходити  на відкритому повітрі, а на ніч дітей  краще вкладати спати на верандах. До числа елементів загартування відносяться обтирання, обливання  і душ, які стимулюють процеси  обміну і тонізують нервову систему. Водолікувальні процедури починають  з теплої води (36–37˚С), поступово, у  міру звикання, знижують температуру  води до 25–26˚С.

Информация о работе Фізкультурно-оздоровча робота в ДНЗ