Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Марта 2013 в 02:11, курсовая работа

Краткое описание

Завдання фізичного виховання виходять на ключові позиції після прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров’я.

Файлы: 1 файл

рухливі ігри.docx

— 129.54 Кб (Скачать)

Але рухливі ігри будуть чудовим  виховним засобом лише за умови, якщо буде забезпечено правильне керівництво  з боку вихователя. Ця вимога зумовлюється своєрідним характером такої рухової діяльності дітей.

Найпоширеніші серед дошкільнят два види рухливих ігор - сюжетні та несюжетні (ігрові вправи). В основу сюжетно-рольових ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, птахів, тварин тощо). Для ігрових вправ характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. До несюжетних ігор належать, зокрема, рухливі ігри з елементами змагань (індивідуальні або групові). Деякі ігри цієї підгрупи проводяться без розподілу гравців на команди - тоді кожна дитина намагається виконати завдання якомога краще, граючи за себе.

У дошкільному закладі  ігровою діяльністю керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри і від сезону, від кількісного та вікового складу групи, від поведінки учасників, їхнього фізичного стану та рівня рухового розвитку.

Плануючи ту чи іншу гру, вихователь має знати, які саме навички та якості він хоче в ній розвинути  або закріпити: в одній грі переважає біг, в іншій - метання, одна потребує витримки, інша - спритності тощо.

Діти полюбляють рухливі  ігри й охоче грають у них, однак  не завжди збираються на гру швидко й організовано. Тому дуже важливо правильно зібрати дітей для проведення рухливих ігор, бо їм буває важко полишити улюблену іграшку чи захопливу творчу гру. Насамперед треба вдало вибрати час, і особливо це стосується ігор на повітрі. Рухливу гру можна проводити на початку, в середині й наприкінці прогулянки залежно від того, яке заняття їй передувало і який її загальний характер. Якщо перед цим були спокійні заняття, то гру можна організовувати на початку, а якщо малі захопилися цікавою грою, не слід уривати їх - краще зібрати для рухів уже наприкінці прогулянки. Часом буває так, що трудовий процес або творча гра швидко закінчується, і дітям важко знайти собі іншу справу чи забаву. В такому разі можна програти з ними в рухливу гру відразу ж після цього. Малят подеколи доводиться збирати не один раз, тому що вони не можуть довго зосереджуватися на чомусь одному й часто не знають, що робити далі. Ось тут на допомогу приходить вихователь і проводить з ними нескладну рухливу гру.

Збирати малих на гру слід не довше ніж 1-2 хвилини. Довготривалий збір послаблює інтерес і дезорієнтує дітей.

Перед проведенням гри  необхідно зацікавити нею дошкільнят - це допоможе їм краще засвоїти правила, чіткіше виконувати рухи, створить емоційне піднесення. Посилити інтерес до гри можна, скажімо, ставлячи дітям запитання або використовуючи іграшки, картинки, казки або вірші на відповідну тему, загадки. Коли малі зберуться, вихователь повідомляє назву гри, розповідає її зміст (стоячи так, щоб усі його бачили). Викладає зміст гри й пояснює правила чітко, лаконічно. Ось приклад. Під час гри "Хитра лисиця" дівчинка, яка виконувала роль Лисиці, довго не відгукувалася на запитання дітей: "Хитра Лисице, де ти?" Виявилося, що вихователь, пояснюючи гру, сказав дітям: "Лисиця повинна стояти і мовчати, тому що вона хитра". Але до якого саме моменту вона має мовчати, забув чказати, тож дитина-Лисиця слухняно й мовчала.

Важливе значення має також  інтонація: слово вихователя, відповідно інтоноване, набуває особливої ваги й особливого змісту. Тож педагог під час проведення рухливої гри має бути жвавим, але водночас спокійним.

Складні ігри не слід пояснювати відразу - пояснення можна чергувати з розподілом ролей між гравцями, з показом деяких рухів, які можуть виявитися заскладними для дошкільнят. Вихователь сам показує потрібні рухи або вибирає для цього когось із дітей.

Суттєвою умовою при формуванні рухових навичок є попереднє  подання руху - словесне або наочне. Не слід зловживати під час гри вказівками і поправками щодо точності й правильності виконання, бо це лише забирає радість від гри, зменшує її емоційність. У середній та старшій групах навчання рухів проводиться здебільшого на заняттях з фізичної культури, а в рухливих іграх закріплюються набуті навички. В молодшій групі розвиток рухів здійснюється загалом у процесі рухливих ігор. Проте якщо малята ще недостатньо оволоділи якимось рухом, не можна закріплювати у грі неправильно сформовані навички. Так, якщо у грі "Ведмідь і бджоли" деякі діти, лазячи, не змінюють ноги, а приставляють одну до одної, вихователь звертає увагу на помилку, зазначає, як треба лазити, пропонує подивитися на товариша, який робить рух правильно, а потім продовжує гру.

Під час гри педагог  спостерігає поведінку всієї  групи й окремих дітей. Своїм жвавим інтересом підтримує в малих радісний настрій, заохочує прояви винахідливості, рішучості, спритності, ініціативи. Водночас він стежить за тим, щоб діти не перевтомлювалися. Повторюємо: участь дорослого у грі залежить від характеру самої гри, від складу групи й ігрової поведінки дошкільнят. Що менший вік дітей, то активнішим має бути вихователь. У молодшій групі він грає разом з дітьми або виконує головну роль і водночас керує грою, подає сигнали, стежить за дотриманням правил. У середній, а особливо у старшій групі педагог лише спочатку виконує головну роль, а потім передає її дітям. Вихованці старшої групи поступово привчаються самостійно проводити гру у великому гурті.

Розподіляючи дітей для  гри, вихователь об’єднує слабших і  тих, что не вміє виконувати вправи, із сильнішими (особливо в тих іграх, де є елемент змагання); хлопчиків - з дівчатками. Під час гри стежить, щоб діти не були тривалий час не залучені, оскільки в них може зникнути інтерес і вони не одержать достатнього фізичного навантаження.

Особливої уваги потребує виконання гравцями правил рухливої гри. Ці правила мають відповідати вікові дітей (що молодші - то простіші правила) й сприяти форсуванню позитивних якостей. Тому не слід вводити у гру правила, які спонукають дошкільнят зумисне програвати. Скажімо, коли передбачається, що впійманий стає ведучим, тоді малі починають піддаватися. Невдалою є також установка в разі програшу потанцювати, розповісти вірша чи заспівати. Малим цікаво виконувати такі завдання, от вони й намагаються програти. З погляду виховання неправомірним є правило, за яким діти, які програли, мають вийти з гри. Їм слід дати змогу повправлятись у тому, що не вдається, виправити свою помилку, тож їхній вихід з гри можливий лише на короткий строк.

Важливий момент при проведенні гри - розподіл ролей. Обирати дітей на відповідальні ролі можна в різний спосіб: Вихователь сам доручає дитині яку-небудь роль; виділяє її за допомогою лічилки; або дитина, яка виконує роль ведучого, обирає собі заступника.

Не варто користуватися  лічилкою з довгим текстом. Для цього краще брати коротенькі віршики зі зрозумілим змістом. До того ж потрібно стежити, щоб діти не розбивати слова на склади, а вичленовували текст так, щоб на кожного гравця припадало ціле слово.

Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід ураховувати її індивідуальні  можливості, тому не завжди доцільно користуватися  лічилкою або надавати право вибору самим дітям. Адже досить часто від успішного розподілу ролей залежить успіх гри. Наприклад, якщо на роль мисливця оберуть сором’язливу дитину, яка не здатна показати відповідний рух, гра втратить свій сенс. Але не варто також постійно доручати відповідальні й цікаві ролі одним і тим самим дітям. В одних це може розвинути хвалькуватість, в інших - невпевненість в собі. Добираючи дошкільнятам доступні ролі, можна активізувати малоактивних дітей, регулювати неврівноважених і стежити за неухильним виконанням ними правил.

Тривалість рухливої гри  залежить від її характеру, умов проведення та складу гравців. Важливо закінчити гру своєчасно: передчасне закінчення гри так само небажане, як і її затягування.

Вихователь має визначити  оптимальний момент закінчення гри. Тільки-но в дітей з’являються перші ознаки втоми (неуважність, порушення правил, неточність виконання рухів, недостатня активність у досягненні мети, зниження інтересу, збільшення частоти дихання), гру слід завершувати. Якщо ж вона не має чітко визначеного скінчення, можна попередити про це так: "Граємо доти, доки не зміниться ведучий". Але таке закінчення не має бути несподіваним для гравців - їх треба підготувати до цього. Непередбачений кінець може викликати в дітей негативну реакцію.

Визначення результату гри  має велике виховне значення. Кожна дитина хоче його знати. Малі бігають, намагаються не потрапляти до "лап" хитрої лисиці - скількох же їй не вдасться упіймати? Мисливці цілять у зайців вихователі недооцінюють дитячого інтересу до підсумків гри, й вона закінчується одноосібним наказом: "Досить, стомилися". Таким суб’єктивним рішенням дорослий знижує інтерес дошкільнят до гри, й це треба мати на увазі. Закінчити гру можна по-різному, та головне - діти мають вочевидь побачити з дітьми середньої та старшої груп коротеньку бесіду про неї: чи добре пройшла гра, чи сподобалася вона, як діти виконували вправи, правила, хто придумав щось цікаве. Це привчає дошкільнят свідоміше ставитися до своїх дій, оцінювати власні вчинки і вчинки товаришів.

Підбиваючи підсумки гри, доцільно, коли є змога, проаналізувати її, зазначаючи допущені гравцями технічні помилки. Аналізуючи сюжетну рухливу гру, корисно звернути увагу дітей на вдалій невдалі моменти в розвиткові сюжету, відзначити тих, хто добре виконував свою роль. (Але не слід проводити такі бесіди часто, бо вони можуть набриднути дітям, перетворитися на шаблон).

Педагог може посеред гри  вдатися до такого прийому: непомітно відійти, даючи дітям змогу погратися самим і закінчити її на власний розсуд. Деякі рухливі ігри переходять у самостійну дитячу ігрову творчість: частина гравців виходить, а частина продовжує розгортати свої ігри, користуючись попереднім сюжетом та оформленням. Часом після закінчення гри вихователь пропонує дітям полічити впійманих лисицею або вовком. Малі самі з’ясовують, хто упіймав найбільше, хто не був упійманим жодного разу. От, водночас, і вправа з лічби. На завершення зазначимо: провести рухливу гру досить складно: тут важать не лише вік і особливості дітей, безпосередні умови, а й їхній настрій, а також майстерність вихователя.

2.12 Характеристика та методика проведення рухливих ігор за характером рухової діяльності

 

Вітчизняні та зарубіжні  спеціалісти вважають, що рухливі  ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами й сприяють підвищенню рухової активності дітей (Е.С. Вільчковський, А.Я. Вольчинський, Г.В. Воробей, В.І. Левкін, М. Колеман, П. Скін, Х.А. Хофман, І. Тріго Аза та інші).

Систематизація рухливих ігор за характером рухливої діяльності за своїм змістом спрямована для  підвищення фізичної працездатності, на розвиток фізичних якостей, для покращення рухової підготовленості та набуття життєво необхідних навичок і вмінь. Разом з тим при виборі рухливих ігор враховуються інтерес учнів до тих, які відповідають анатомо-фізіологічним можливостям організму дитини та їх психологічному сприйманню.

 

Висновок

 

На основі аналізу педагогічної та методичної літератури з досліджувальної  проблеми мною було встановлено:

питання значення рухливої гри, її використання у педагогічному  процесі, вплив на фізичний розвиток, метод проведення та керівництва рухливою грою належним чином розглянуте в методичній літературі;

рухливі ігри мають історичні  та соціальні витоки;

значення рухливої гри  як засобу фізичного виховання дітей  дошкільного віку;

Розкрите місце рухливої гри в системі фізичного виховання  в ДНЗ, а саме у педагогічному  процесі протягом дня.

Створено багато підручників, посібників, методичних рекомендацій з рухливих ігор. Головне - підбирати ігри з посібників, самому їх вивчати, самому бути зацікавленим у проведенні ігор з дітьми та проводити ігри згідно програмних вимог та особливостей розвитку дітей.


Информация о работе Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку