Історія вокального жанру на естраді.Творчість Леоніда Утьосова

Діяльність цього органу особливо посилилася наприкінці 1920-х років в пору “великого перелому” як бойовий загін компартії на музичному фронті.  В цей же час започатковуються власні друковані органи цієї структури. Зокрема видавались журнали “Пролетарський музикант” (1929—1932) і “За пролетарську музику” (1930—1932). РАПМ повела рішучу боротьбу з буржуазними проявами як у практиці, так і в теорії музики.

До цього можна ще додати, що “рапмовці” тільки членів своєї організації вважали людьми, що пізнали істину в галузі музики, вони дуже легко навішували ярлики буржуазних художників всім, хто хоч у чому-небудь з ними не погоджувався, в результаті РАПМ обливав брудом всіх, кого вважав за потрібне.

Так, наприклад, відомі радянські  композитори М. Блантер та          Д. Покрасс без особливих пояснень оголошуються “шкідниками” радянської культури, їх кар’єра скасовується, не дивлячись на популярність. Також біда була й у тому, що в 1929-1931 рр. діячі РАПМ зайняли ряд керівних посад в культурних сферах запроваджуючи спрощенство і пролетарське сектантство. РАПМ завдав музиці дуже серйозного збитку. Це була замкнута організація, яка взяла на себе сміливість говорити від імені народу, і вона рішуче відкидала творчість усіх композиторів, які в цю організацію не входили.

Тим не менш, джаз викликав величезний інтерес у колах інтелігенції, в тому числі і у професійних музикантів, у вигляді концертних виступів нерідко з елементами театралізації, він присутній у виставах, на приватних вечірках (в клубах). Шанувальники джазу виявляли до нього інтерес як до відгалуження світової музичної культури, а також, просто як до розважального жанру музики.

Однак, в квітні 1928 року Максим Горький, перебуваючи на своїй віллі в Італії, пише в газету “Правда” резонансну статтю під назвою “О музыке толстых”. На джаз починають серйозно накладати відбиток буржуазної, шкідливої і чужої радянській людині музики. В своїй статті   М. Горький пише пасквіль на джазову музику, зокрема, фокстрот, який він почув в сусідньому готелі.

Цікаво те, що, в статті Горький писав про Мічуріна, який повинен був в найближчі роки нагодувати всю країну, як Лютер Бербанк - Америку. По прочитанні текст статті виглядає фрагментарним, стилістично неоднорідним. На початку статті автор публікує лист від Бахарєва до себе, в якому Бахарєв розповідає йому про двох селекторів-ботаніків Мічуріна та Бербаха, розповідає про досягнення одного і другого і про беззаперечну героїчну роль Мічуріна, на відміну від Бербаха. Після цього раптово починаються нападки на “музику товстих”: “..весь этот оскорбительный хаос бешеных звуков подчиняется ритму едва уловимому, и, послушав эти вопли минуту, две, начинаешь невольно воображать, что это играет оркестр безумных, они сошли с ума на сексуальной почве, а дирижирует ими какой-то человек-жеребец, размахивая огромным фаллосом…”.

Цю тезу Горького підтримав і тодішній нарком освіти А.Луначарський, а вже за його клопотанням в дію вступив РАМП, справою якого було обливати брудом всі музичні колективи, які їм не подобались.

Однак, разом з тим, така політика щодо джазу в СРСР була не на часі. Особливо після VI Конгресу Комінтерну 17 липня - 1 вересня 1928 р., на якому Сталін  проголосив свою промову “О правой опасности в германской компартии”, що ознаменувала боротьбу з фашизмом та соціал-демократією.

Таким чином, чим далі Радянський союз рухався згідно такого курсу, тим  він себе повинен був протиставляти  підростаючим правим ідеологіям. У 1930 році націонал-соціалістичний уряд Тюрингії прийняв закон про заборону джазу як расово чужорідного елементу. Радянський союз зреагував на це відповідно. Він розпочав узаконення джазу, і витворення його пролетарської сутності. Джаз оголошувався музикою двох пригноблених народів: єврейського і негритянського.

Одже, радянське керівництво, надаючи підтримку джазу, постулювало думку про те, що ця музика є волевиявленням нацменшин, тобто євреїв, якщо говорити про радянський союз. Згодом, згортаються всі заходи по утисненні джазу. 23 квітня 1932 року ЦК ВКП (б) прийняло Постанову Політбюро “О перестройке литературно-художественных организаций”, якою ліквідувало РАПМ, одночасно ліквідувавши аналогічну організацію у письменницьких колах. Був створений єдиний творчий Союз радянських композиторів.

В радянський союз запрошуються чорношкірі музиканти, письменники. В 1936 році Всесоюзний комітет у справах мистецтва 1-ю постановою закликав звернути особливу увагу на розвиток “масової пісні і джазу, а також на створення державних музичних колективів - симфонічного, народного, духового, джазового оркестрів та хорової капели”. Джаз активно асимілює жанри масової культури. З’являється термін “пісенний джаз” — пізніше з подачі Утьосова це називається “естрадною музикою”.

Слово “джаз” стає надзвичайно популярним і проникає в усі сфери розваг - театри, цирки, кінотеатри, навіть в академічну музику та оперету, стає потужним агітаційним засобом. Створювалися джаз-оркестри - залізничників.

Отже, поняття про джаз Утьосовим були сформовані ще до поїздки ним за кордон. Такі джаз-бенди, як “Первый в Р.С.Ф.С.Р эксцентрический оркестр - Джаз-Банд Валентина Парнаха”, “Ама-джаз” О.Цфасмана, “Первый концертный джаз-банд” Л.Теплицького в повній мірі могли дати представлення про джаз актору Леоніду Утьосову. Більше того, джаз-бенд В.Парнаха був певним прототипом “Теа-джазу” під керівництвом Утьосова, останній запозичив в нього деякі риси. В оркестрі Л.Теплицького Леонід Утьосов вперше зіткнувся на практиці з джазом, який був привезений з США і відтворював композиції Пола Уайтмена.

Разом з тим, Утьосов взагалі  не згадує в своїх мемуарах про            В. Парнаха, з творчістю якого він був знайомий, і основи якої, можливо, використав у своєму оркестрі. Співпраця в оркестрі з Теплицьким теж згадується дуже побіжно і відрізняється в двох виданнях мемуарів. З поміж закордонних бендів Утьосов познайомився з оркестром “Chocolate Boys” та “Jazz Kings”, що гастролювали по Радянському союзі в 1925-1926 рр.

Висновки

Традиційна естрада потроху згасає, причому не без “підтримки” влади. Останнє десятиліття виявилося особливо трагічним для української пісенної культури: померли композитори О. Білаш, С. Сабадаш,                А. Пашкевич, І. Карабиць, Б. Янівський, О. Зуєв, М. Мозговий, співаки             Р. Кириченко, М. Кондратюк, Л. Остапенко, І. Мацялко, поети М. Ткач, І. Лазаревський, В. Юхимович, Лада Рева. Виїхали за кордон такі митці, як Б. Буєвський, О. Осадчий, Г. Скупинський, І. Барах, Н. Кулинич,               В. Шабашевич, І. Богдан, В. Морозов…

Теле- і радіопростір, а також полиці музичних крамниць заполонила низькопробна музика, головним чином російськомовна “попса”, а кумирами сучасної молоді є Потап і Настя Камєнських та гурт “Поющие труси”. Триває війна проти української музики.

Однак, завдяки Інтернету і небайдужим людям якісна українська пісня потроху отримує друге дихання. Віримо, що колись вона залунає і в концертних залах. Це буде малопопулярне, так зване “елітарне” мистецтво, як опера чи балет, але по іншому бути не може, та і не треба.

Становлення утьосівського  джазу припало на кн. 1920-х –  поч. 1930-х років. Це був період “великого перелому’, що супроводжувався більшовизацією всіх сфер  життя країни, в тому числі музики, над якою пильний нагляд вела РАПМ. На джаз нападали пустослівні критики, обливали словесним брудом музикантів обмежуючи їх діяльність.

 Але протистояння між СРСР та Німеччиною, що виникає з початком 1930-х років ставить край дискримінації джаз-музики в Радянському союзі. Джаз починає розвиватися і його розвиток заохочується державою. Ця музика виконувала певні ідеологічні функції покликані до протистояння фашистам.

Список використаної літератури

1.http://uajazz.com/2011/02/utesov-tea-jazz/

2.http://uaestrada.org/archives/6875

3.  Сафошкін В. Д. Леонід Утьосов. - М., 2005.

4. Гейзер М. М. Леонід Утьосов (серія "Життя видатних людей"). - М., 2008.

5.  Клітін С. С. Теа-джаз Л. Утьосова. / / В кн.: Клітін С. С. Історія мистецтва естради. Підручник. - СПб., 2008, с. 342-345.

6. Баташев А. Советский джаз. Исторический очерк. – М.: Музыка, 1972. – С.20

7. Алексеев Р. Советский джаз. Истоки и становление. Аналитический очерк.