Історія вокального жанру на естраді.Творчість Леоніда Утьосова

 

 

 ІІІ-й період (кінець 80-х років)

Стара українська естрадна музика переживає занепад, потроху  вмирають композитори, жанр ВІА взагалі  зникає, пісні стають більш простими за музикою і текстами, часом – примітивними. Але і в цей період з’являються гарні твори, особливо це стосується таких композиторів, як Олександр Злотник, Остап Гавриш, Генадій Татарченко, Леонід Попернацький, В’ячеслав Корепанов, Мар’ян Гаденко, Микола Мозговий, Павло Дворський.

Пісні під оркестр практично не виконуються, з ним зрідка виступають лише Олександр Василенко та Фемій Мустафаєв, останнім часом почав також виступати Павло Дворський, який у 80-ті – 90-ті роки ніколи такого не робив.

Серед поетів-піснярів найбільш відомими є Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Степан Галябарда, Микола Луків, продовжують писати Ю. Рибчинський, М. Сингаївський, М. Ткач, хоч їхні пісні вже не мають колишньої популярності. Найвідоміші виконавці української естради (станом на кінець 90-х): Василь Зінкевич, Павло Дворський, Раїса Кириченко, Алла Кудлай, Оксана Білозір, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Віталій Білоножко, Павло Зібров, Іван Мацялко, Ніна Шестакова, Надія Шестак, Анатолій Матвійчук, В’ячеслав Хурсенко; гурти “Соколи”, “Дзвони”; дует “Світязь”, тріо “Либідь”.

 За останнє десятиліття  більшість з них значно скоротили,  а то й зовсім припинили концертну діяльність.

Серед найпопулярніших пісень цього періоду можна виділити: “Україна” Т. Петриненка, “Україночка” О. Білозір, “Піду втоплюся” А. Миколайчука, “Я козачка твоя” Р. Кириченко, “Час рікою пливе” та “Смерека” М. Гнатюка, “Дві зорі” І. Мацялка, “Душі криниця” І. Бобула. 
З’являється нова хвиля, у тому числі молодіжна естрада, зароджується так званий “шоу-бізнес”, але писати про цих виконавців нема ніякого бажання.

З величезної кількості талановитих, непересічних і яскравих артистів радянської та вітчизняної естради піднявся до небувалих висот у своїй творчості і став істинно народним і гаряче улюбленим метр сцени Леонід Йосипович Утьосов.

Леонід Йосипович Утьосов, справжнє ім'я якого Лазар (Лейзер) Йосипович Вайсбейн народився 9 (21за новим стилем) березня 1895 року, у м. Одеса  у багатодітній єврейській родині дрібного комерсанта (за іншими даними - експедитора одеського порту) Осипа (Йосипа) Калмановича Вайсбейн і Малки Мойсеївни, у дівоцтві Граник.

Навчався майбутній метр в Одеському комерційному училищі Файга, але був відрахований, за версією самого Утьосова, за те, що в помсту за зауваження вимазав крейдою і чорнилом одяг вчителя Закону Божого.

Паралельно брав уроки гри на скрипці.

Певний  час виступав у бродячому цирку борця Івана Бороданова як гімнаста. В 1912 він влаштувався в Кременчуцький театр мініатюр, в цей же час став виступати під псевдонімом Леонід Утьосов.

Історія походження псевдоніма Леоніда Осиповича

“Одеський артист Скавронской запросив Вайсбейн в 1912 в свою мініатюру. Але при цьому поставив умову: "Жодних Вайсбейн!"

“... І я вирішив взяти собі таке прізвище, який ніколи ще ні в кого не було, тобто просто винайти нову.

Природно, що всі мої думки крутилися близько височини. Я б охоче став Скаловим, але в Одесі вже був актор скелею. Тоді, можливо, стати Горським? Але був в Одесі і Горський. Були й Горев і Горін - чого тільки не було в Одесі! Але, крім гір і скель, повинні ж бути в природі якісь інші височини. Холм, наприклад. Може бути, зробитися Холмським або холмової. Ні, в цьому є щось сумне, Цвинтарна - могильний пагорб ...

- Що ж є на  землі ще видатне? - Болісно думав я, стоячи на Ланжероні і дивлячись у скелі з рибальської хатиною.

- Боже мій, - подумав  я, - стрімчаки, є ж ще стрімчаки!

Я став вертіти  це слово так і сяк. Утесін? - Не годиться - у закінченні є щось простакувате, дрібне, незначне ... - Утьосов? - Промайнуло у мене в голові ... Так, так! Утьосов! Саме Утьосов!

Напевно, Колумб, побачивши  після трьох місяців плавання обриси землі, тобто відкривши Америку, не відчував такої радості. І сьогодні я бачу, що не зробив помилки.”

В 1913 вступив в одеську трупу К. Г. Розанова, до революції       1917 року грав у ряді театрів, таких, як Великий Рішельєвський, Малий Рішельєвський, Херсонський театр мініатюр, пересувний театр мініатюр "Мозаїка". В 1917 р. переміг у конкурсі куплетистів в Гомелі. У тому ж році приїхав до Москви, де виступав у столичному садку " Ермітаж ". В 1919 р. вперше знявся в кіно, виконавши роль адвоката Зарудного у фільмі "Лейтенант Шмідт - борець за свободу".

У 1920-х роках продовжував виступати  на естраді й грати в різних театрах Москви, Ленінграда (куди він переїхав до 1922) і Риги. Продовжувалася і його кінематографічна кар'єра.

Засновник радянського  джазу

З 1921 року Леонід Осипович працює в театрах оперети Москви та Петербурга. Особливо запам’яталися глядачам його ролі Боні («Сільва» Кальмана) та князя Франческу («Граф Люксембург» Легара).

Можливо, під впливом одеської Молдаванки Утьосов грає роль “президента бандитської шайки” Андрія Дудки в спектаклі “Республіка на колесах” Ленінградського театру сатири в 1928 році. У той час інтерес глядачів до кримінальної екзотики, блатних пісень та воровського жаргону був досить високим.

Але ЦК ВКП(б) вимагав ставити спектаклі із життя робітників та селян. Того ж року в Ленінграді відкривається державний мюзик-холл, музичним керівником якого стає Леонід Утьосов. Квитки для робітників були з 50%-ю знижкою.

В одному із перших спектаклів Утьосов ввів сцену, де музиканти зображали бурлаків. Грати джаз — це не легше, ніж тягнути баржу — казав видатний артист. Якщо в перших спектаклях оркестр Утьосова складався з 10 чоловік, то далі він виріс майже в п’ять разів. Але Леонід Осипович розумів, що копіювати американський джаз на російському ґрунті — перспектива малоефективна. Потрібен був власний композитор.

Таким став наш земляк Ісаак Дунаевський. Перша їхня зустріч відбулася ще у 1923 році, коли Утьосову в Москві сподобався молодий імпровізатор. На той час Ісаак не мав власного житла в столиці, проживав в гуртожитку з сім’єю, мав великі фінансові проблеми.

Утьосов пообіцяв влаштувати Дунаєвському житло в Ленінграді, престижний заробіток та надати повну  творчу свободу. В жовтні 1929 року він дотримав слова. Московського гостя поселили в найкращому готелі Ленінграда, надали особисту машину з водієм.

Так був створений перший в СРСР театралізований джаз (теа-джаз). За кілька тижнів Дунаєвський зробив чотири джазові обробки народних пісень: російської, єврейської, української, радянської та чотири мініатюри.

В іншому спектаклі «Музичний  магазин» Утьосов придумав для себе роль американського диригента, що інтерпретує російську класичну музику на американський джазовий лад. Для цього Дунаевський переробив на фокстротний лад “Сердце красавицы” з опери Ріголетто та деякі мелодії з “Євгенія Онєгіна”.

 

“Весёлые ребята” Утьосов і Дунаєвський

Всенародна любов до Утьосова почалася з появою перших звукових фільмів. Треба було створити музичну комедію в жанрі “соціалістичного реалізму” і Горький зобов’язав кінорежисера Григорія Александрова з’їздити в Ленінград, щоб подивитись джаз Утьосова та познайомитися з Дунаєвським.

Александрова вразило  те, що в касах театру не було квитків на спектакль “Музичний магазин”. Тому його ставлення до особистості Утьосова різко змінилося в кращу сторону. Історична зустріч Александрова з Дунаєвським та Утьосовим відбулася на Надежинській вулиці, де проживав Леонід Осипович. Відразу перейшли до розподілу ролей в майбутній картині. Всі музичні партії повинен був виконувати Утьосов зі своїм джаз-оркестром. Робота над фільмом затягнулась майже на 2 роки.

У серпні 1934 року, ще до прокату, фільм “Весёлые ребята” показали на Другому міжнародному кінофестивалі у Венеції, але Утьосова та Дунаєвського за кордон не пустили...

Григорій Александров повернувся із золотим кубком переможця. Сталін сприйняв це повідомлення скептично: “Це, безумовно, добре, що наше кіномистецтво перемагає, але було б набагато краще, якщо б закордонній публіці воно не сподобалось, тому що це мистецтво пролетаріату”.

Нарком просвіти Бубнов, який замінив  Луначарського, в інтерв’ю газеті “Правда” піддав критиці авторів кінокартини...

Перший грандіозний успіх прийшов  із Риги, де було вперше показано “Весёлых ребят”. Першу партію цього фільму - 14 копій - продали за кордон, за золото. Всі, хто брав участь у створенні кінофільму, отримали ордени, а Утьосову Сталін подарував фотоапарат... Так оцінили виконавця головної ролі.

Для прем’єри фільму в Москві та Ленінграді зробили 12 копій. Відомий ідеолог і перший секретар Ленінградського губернського обкому і міськкому партії Сергій Кіров хотів особисто бути на дебюті. Але життя вносило свої корективи. 30 листопада 1934 року Кірова убили в Смольному. По всій країні оголосили триденний траур. Виникали великі сумніви, що картина з’явиться в прокаті в цьому році. Але 24 грудня вийшла “Комсомольськая правда”, де великими літерами було набрано “Завтра прем’єра”. В кінотеатрі “Ударник” готували прем’єру з великим розмахом. Всі автори фільму в чорних смокінгах та фрезах сиділи в першому ряду. В фойє кінотеатру продавались платівки із записом пісень із кінофільму. Однак, самого Утьосова на прем’єрі не було, тому що він був на гастролях із джазовим колективом. Та початок всенародної популярності Леоніда Утьосова та Ісаака Дунаєвського було покладено.

З 1936 року Державний джаз Утьосова запрошується на традиційні новорічні  концерти зірок СРСР в Кремлі, які  проходили в Георгіївському залі в присутності членів Політбюро, хоча Сталін не любив джаз, вбачаючи у ньому рекламу західного стилю.

Сам Утьосов досить критично оцінював свої вокальні дані, відома його фраза: “Співати треба серцем”. Тому, мабуть, його пісні “Служили два товарища”, “В степи под Херсоном”, “У меня есть серце”, “Дорогие мои москвичи” співала в ті часи вся країна.

У 1940 році пройшли концерти Утьосова в Харкові, Полтаві, Кременчуці з  його колективом за участю Любові Орлової  та Григорія Александрова. У Полтаві  концерт проходив в приміщенні музично-драматичного театру (нині кінотеатр “Колос”) і викликав великий інтерес у глядачів...

“Увертюра” під час війни

Війна внесла корективи в звичайний  гастрольний графік.

Була сформована постійна агітаційна бригада, до якої входив джаз-оркестр Утьосова. Артисти вирушили на фронт.

У холодній студії Будинку звукозапису в Москві в 1943 році Утьосов записав на платівку “Мишку-одессита”, “Тёмную ночь”, “Партизанскую тихую”, “О чем ты тоскуешь, товарищ моряк”.

Якось до Леоніда Утьосова під час фронтового концерту звернувся командир артилерійської батареї:

— Товариш Утьосов, я теж колишній музикант-тромбоніст. Дозвольте мені включитись у ваш оркестр.

— На чому ж ви збираєтесь грати?

— А ви почуєте, — відповів артилерист.

Коли почався концерт, артилерист продемонстрував свою виняткову “музичність”. Батареї включились в ритм музики. Робив він це з такою майстерністю, що кожний гарматний постріл приходився на сильну долю такту. Навряд чи фашистам сподобалася така “увертюра”.

Леонід Утьосов брав участь у святковому концерті в Потсдамі на честь Перемоги. Однак, найбільше запам’яталися його концерти в Москві в травні 1945 року, коли на площі ім.Свердлова музиканти оркестру Утьосова виступали перед десятками тисячі людей.

Народний артист, якого пам’ятають

Після війни доля Утьосова була не безхмарною. За часів Сталіна його не випускають на гастролі за кордон. Особливо дісталось маестро після відомої постанови ЦК ВКП(б) про оперу Мураделі “Дружба народів”, де вщент була розгромлена оперета Дунаєвського “Вольный ветер”, багато композиторів та виконавців звинуватили в космополітизмі, пропаганді західного стилю життя. Дісталось тоді пісням “Моя Москва” та “Дорогие мои москвичи”, які часто виконував Леонід Утьосов.

Одним з напрямів творчої діяльності Утьосова було продовження традицій старовинних російських та матроських пісень (“Раскинулось море широко”, “Нелюдимо наше море”, “На сопках Манчжурии”).

Після смерті Сталіна Утьосову нарешті дозволили виступати по всьому світу. Але звання Народного артиста СРСР йому присвоїли тільки в 70 років. І це було в часи, коли Мусліму Магомаєву це високе звання дали в 32 роки!

В останні роки свого життя Леонід Осипович виступав зі своєю донькою  Едіт.

Автору цих рядків випало щастя  побувати на одному з таких концертів  в Одесі в липні 1970 року. Бажаючих було набагато більше, ніж міг вмістити театр оперети.

Всенародна любов не покидає  Утьосова і після смерті в 1982 році.

 

 

 

             Становлення джазу Леоніда Утьосова

Особистість Леоніда Утьосова в історії культури і мистецтва СРСР важко переоцінити. Його творчий геній привертав увагу мільйонів сучасників і досі ще не забутий. Він пройшов шлях від провінційного юнака-єврея із Одеси, що ледве закінчив 4 класи середньої школи, до професійного артиста театру, а згодом керівника першого в СРСР театралізованого джаз-оркестру – “Теа-джаз”. Він здобув популярність, з якою важко було кому позмагатися в Радянському союзі.