Ринок праці та його роль в регулюванні ринкових відносин

Існує кілька варіантів  теорії ефективної заробітної плати.

1. Вплив доходів  працівника на його здоров'я.  Чим більше грошей одержує  працівник, тим повноцінніше його  харчування, міцніше здоров'я і вища продуктивність праці.

2. Вплив ефективної  заробітної плати на плинність  робочої сили. Чим більше фірма  платить працівникам, тим рідше  вони її залишають.

3. Вплив заробітної  плати на старанність працівників.

4. Від величини  заробітної плати залежить якість праці персоналу фірми.

Монетарна теорія ринку праці (грошова, теорія гнучкого ринку праці). З погляду монетаристів (М. Фрідмен, Ф. Хайєк), макро-економічна нестабільність та довгострокова рівновага  досягаються тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава не повинна втручатися у ринок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. Інакше починає розвиватися стагфляція — одночасне зростання безробіття та інфляції. Макроекономічне регулювання ринку праці повинне здійснюватися за допомогою бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики.

 

1.3. Залежність  між інфляцією та безробіттям

Залежність  між інфляцією та безробіттям  у короткостроковому періоді  називають кривою Філіпса (рис. 1.3).

За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від трьох чинників:

1) очікуваної  інфляції (передбачуваної);

2) циклічного  безробіття;

3) шокових змін  пропозиції.

Рівняння залежності має такий вигляд:

Інфляція = передбачувана  інфляція - βЧ циклічне безробіття + шоки пропозиції, де β — параметр, який показує, наскільки сильно інфляція реагує на динаміку циклічного безробіття: β > 0.

Рис 1.3 Крива  Філіпса у короткостроковому  періоді

 

Причини існування  кривої Філіпса такі.

1. Незбалансованість  ринку праці. Ринки праці відрізняються один від одного структурою зайнятості та географічне. Отже, із зростанням економіки не можна досягти одночасно повної зайнятості на кожному окремому ринку праці:

1) для перекваліфікації  працівників потрібен час і  кошти, тобто структурні зміни здійснюються повільно;

2) існують штучні  обмеження на можливість вільного  переміщення працівників;

3) існує дискримінація  за расовими та етнічними ознаками, за статтю та віковими групами;

4) існують квоти  на одержання ліцензій та профспілкові  обмеження.

2. Панування  на ринку. Профспілки та великий  бізнес володіють значною монопольною  або ринковою владою для підвищення  цін та заробітної плати.

Статистичні дані і досвід багатьох країн світу  дедалі більше свідчать про відсутність  явного зв'язку між темпами інфляції та рівнем безробіття. Спостерігається одночасне зростання інфляції та безробіття, тобто стагфляція. За стагфляції крива Філіпса зміщується праворуч у бік збільшення безробіття.

Мілтон Фрідмен  та Едмунд Фелпс у своїх працях стверджують, що знаряддя грошово-кредитної політики дають змогу домогтися комбінації рівнів інфляції та безробіття тільки на короткостроковий проміжок часу. У довгостроковому періоді зв'язок між темпами інфляції та рівнем безробіття відсутній.

Незалежно від  темпів зростання цін рівень безробіття прямує до свого природного рівня. У результаті довгострокова крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої (рис. 1.4).

Рис 1.4 Довгострокова  крива Філіпса

 

Кейнсіанці  пояснюють зміщення кривої Філіпса  серією шоків пропозиції, або цінових шоків. Класики говорять про альтернативне зростання інфляції та безробіття і про те, що зміщення кривої є тимчасовим. М. Фрідмен пояснював криву Філіпса, виходячи з гіпотези природного рівня безробіття. Наслідком цього трактування стали дві теорії: адаптивних очікувань та раціональних очікувань.

 

1.4 Економічна  нерівність і перерозподіл доходів

Будь-яке суспільство  прагне створити якнайкращі умови для  життєдіяльності людей і досягти  соціальної справедливості. Існує два  підходи до проблем розподілу  доходів у суспільстві: 1) рівність доходів; 2) нерівність доходів.

Чинники існування  нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний  розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца — графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 1.5). Автор — Макс Лоренц, американський  економіст, статистик.

Рис 1.5 Крива  Лоренца

 

Вертикальна вісь — частка доходів (від 0 до 100 %), горизонтальна вісь — частка тих, хто отримує ці доходи (від 0 до 100 %). Бісектриса ОС — лінія абсолютної нерівності, означає, що будь-який відсоток родин (наприклад, 10 %) одержуватиме таку саму частку доходів (10 %).

За фактичного нерівного  розподілу доходів крива Лоренца  відхиляється праворуч і донизу від  бісектриси або є увігнутою. Увігнута крива показує, що однакові частки найбідніших  і заможних громадян отримують різні  частки від сукупного доходу суспільства. Реально найбідніша частина населення одержує 5-6 %, найбагатша — 40-45 %. Як правило, родини поділяються на п'ять квінтилів, у кожен з яких входить 20% населення. Групи населення розташовують на осі від найбідніших до найбагатших. Якщо всі групи мають рівні доходи, то на 20 % родин припадає 20 % доходу..

При рівному фактичному розподілі  доходу крива Лоренца і лінія  бісектриси збігаються. У результаті політики перерозподілу доходів  крива Лоренца зсувається ліворуч, наближаючись до лінії абсолютної рівності.

Ще один показник нерівності доходів — коефіцієнт Джині —  відношення площ фігур S1, що утворюються  між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється  лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 1.6).

Рис 1.6 Коефіцієнт Джині

 

Коефіцієнт Джині = S1/ (S1+ S2) = S1 / S

Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності — децильний  коефіцієнт. Усе населення країни поділяється на 10 груп по 10 % кожна  і порівнюються доходи 10 % вищої групи з доходом 10 % населення нижчої групи. Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє прогресивна система оподаткування, коли найбільш забезпечена частина населення обкладається більшим у відсотковому відношенні податком, ніж бідніша. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів. Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Існують проблеми кількісного  визначення ступеня нерівності.

1. Показники розподілу  доходів та рівень бідності  грунтуються на грошовому доході  родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають товари та послуги в натуральній формі: талони на харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують трансферти в натуральній формі.

2. Економічний життєвий  цикл. Протягом життя доходи людини  змінюються досить передбачено.  Молодий працівник має низький  дохід. Із віком, з набуттям  досвіду доходи зростають і досягають максимуму у віці 50 років, а потім різко спадають, коли працівник іде на пенсію. Таку стереотипну зміну доходів особи називають життєвим циклом. Оскільки індивіди мають можливість компенсувати зміни життєвого циклу доходу за допомогою займів або заощаджень, рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від доходів, одержаних протягом усього життя, а не одного року. Найвищий рівень заощаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл утруднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.

3. Тимчасовий і постійний  доходи. Доходи протягом життя  людей змінюються також під  впливом випадкових або тимчасових  подій. Постійний дохід — звичайний  дохід індивіда. Об'єктивна оцінка  рівня життя передбачає аналіз  розподілу постійного, а не річного доходу.

Економіка США характеризується високою економічною мобільністю, коли індивіди переходять з групи  з одним рівнем доходів в групу  з іншим. Високий рівень мобільності  означає, що більшість із тих, хто  перебуває нижче межі бідності, потрапили  туди тимчасово. Інший спосіб оцінки економічної мобільності — стійкий економічний успіх. Одним із наслідків високої економічної мобільності є велика кількість мільйонерів, які накопичили багатство виключно завдяки особистим старанням (не менша кількість спадкоємців "пустила за вітром" своє багатство).

Концепції розподілу доходів:

1. Егалітаристська концепція  грунтується на рівному розподілі  благ між людьми.

2. В основі утилітаристської  концепції (друга половина XIX ст., англійський економіст і правознавець  Ієремія Бентам) покладений справедливий розподіл доходів, за яким максимізується суспільний добробут, одержаний від суми індивідуальних корисностей усіх членів суспільства. Функція суспільного добробуту має вигляд:

де ui — індивідуальні  функції корисності.

Крива байдужості відображує множину комбінацій корисностей різних членів суспільства (рис. 1.7)

Рис 1.7 Крива байдужості функції  суспільного добробуту для двох суб'єктів

3. Згідно з  роулсіанською концепцією (Джон  Роулс, американський філософ)  справедливим є такий розподіл, за яким максимізується добробут  найменш забезпеченого члена  суспільства (рис. 1.8):

За концепцією максимізується добробут особи з мінімальним  доходом.

Рис 1.8 Крива  байдужості за роулсіанською концепцією

 

4. Ринкова концепція  грунтується на вільній грі  ринкових цін, конкурентному механізмі  попиту та пропозиції на чинники  виробництва. Концепція грунтується  на вислові Хайєка: "Еволюція  не може бути справедливою".

 

2. РОЛЬ  РИНКУ ПРАЦІ В РЕГУЛЮВАННЯ  РИНКОВИХ ВІДНОСИН

 

2.1 Ринок  праці в системі соціально-економічних  відносин

Формування  системи ринкової економіки в  Україні, в тому числі й ринку  праці, є достатньо проблематичним. У зв’язку з цим доцільно розглянути ринкову економіку як систему окремих ринків з їх кругообігом і взаємодією. У ринкових умовах економіку країни можна уявити як систему ринків, серед яких функціонує і ринок праці, а систему економічних відносин – як економічні відносини між окремими ринками і всередині кожного з них.

Основні ринки, які формують систему соціально-економічних  відносин з ринком праці, можна уявити у вигляді двох блоків системи  економічних і соціальних відносин (рис. 2.1).

До блоку, який формує переважно економічні відносини з ринком праці, відносяться ринок капіталів, ринок товарів і послуг, ринок сировини та матеріалів. До блоку, який формує переважно соціальні відносини з ринком праці, відносяться ринок освітніх послуг, ринок наукових послуг, ринок духовних благ, ринок житла, ринок побутових та інших соціальних послуг.

Такий поділ  на блоки економічної системи  є умовним, але надає змогу  більш наочно виявити місце ринку  праці в соціально-економічній  системі.

Важлива роль в  соціально-економічних відносинах належить інфраструктурі цих ринків.

Різні типи ринків, що входять до ринкової економіки, неможливо  чітко розмежувати. Наприклад, ринок  капіталів (фінансових ресурсів), якщо його розглянути з точки зору форми  інвестування, може бути у фінансовій, матеріальній і нематеріальній формі, а з точки зору функціонування економічної системи – у грошовій, виробничій, товарній формах. Соціально-економічні відносини, які складаються на ринку капіталів і ринку праці, можна розглядати з точки зору форми власності, цілей використання, джерел формування, характеру інвестування і т. ін.

 

Рис. 2.1. Система  ринків і їх зв’язок з ринком праці

 

Деякі автори розглядають  ринок капіталів як основний в  системі ринків, оскільки він уособлює в собі всі товарні ринки у  грошовій формі.

Зміна відсотків  у сфері капіталів може призвести до зміни поведінки підприємств, спрямовуючи їх основний інтерес у бік фінансової діяльності чи у виробництво, що означає розвиток або падіння виробництва. Ця діяльність може призвести до насичення або дефіциту товарів і, звичайно, спонукає діяльність на ринку капіталів у зворотному напрямі.