Планування оновлення продукції

Їх розрахунки потрібні для  оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововведення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів  вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується  на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої  здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані  показники, за якими визначають абсолютну  ефективність інвестицій: перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат (Ер); другий (зворотний) – період (строк) окупності капітальних вкладень (Тр=1/Ер.) Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами:

,

,

де   – приріст прибутку (зниження собівартості), грн.;   

   – кошторисна вартість проекту, грн.;    

   – загальна сума прибутку отримано від реалізації проекту, грн.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві  роки попереднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві – як середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень – розраховується сумарно за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.

Розрахункове значення коефіцієнтів  та повинне порівнюватися з нормативним коефіцієнтом , (його тривалість, звичайно дорівнює так званому горизонту прогнозування чи індикативного планування.

Проект (варіант) капітальних  вкладень, що розглядається, буде доцільним (ефективним) за умови:

> ,

де Ен – нормативний  коефіцієнт ефективності капітальних  вкладень.

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого  проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника  так званих зведених затрат Z за формулою:

,

де Сі, – поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);     

 Кі; – капітальні вкладення  за і-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних  вкладень з найменшими зведеними  витратами вважатиметься найкращим  з економічної точки зору. При  цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних  нормативів, охорони навколишнього  середовища і техніки безпеки.

Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати  кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною  величиною так званих зведених витрат (собівартості обсягу товарної продукції  плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду  і нормативної окупності) та визначити  загальну економічну ефективність здійснюваного  проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості  інвестування.

Проте її повсюдне і повсякчасне  застосування істотно обтяжує чи навіть унеможливлює достатньо об’єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:

1) спирається на показник  зведених витрат, який є штучно  сконструйованим та реально не  існує в практиці господарювання;

2) лише частково враховує  чинник часу (зміну вартості грошей  з часом);

3) ігнорує амортизаційні  відрахування як джерело коштів  і цим самим обмежує грошові  потоки лише чистими доходами;

4) не враховує існуючі  у ринковій економіці господарський  ризик та інфляцію.

3 огляду на ці міркування  виникає негайна потреба в  застосуванні дещо інших методичних  основ оцінки доцільності виробничих  інвестицій. Такі методичні основи  мають бути позбавлені перелічених  вад, що властиві існуючій офіційній  методиці, і завдяки цьому пристосовані  до умов ринкових відносин  господарюючими суб'єктами.

В основі планування інвестицій та оцінки їх ефективності лежить розрахунок обсягу застосовування інвестицій і  майбутніх доходів (грошових надходжень) від впровадження нововведень.

Показники економічної ефективності інвестицій, можна об’єднати в  дві групи: а) засновані на дисконтуванні; б) засновані на розрахункових оцінках.

Якщо капітальні витрати  здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних  вкладень визначають із врахуванням  чинника часу, тобто проводять  розрахунок впливу неодночасності капітальних  витрат на їх ефективність. Із цією метою  інвестиції більш пізніх років приводять  до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування a, який обчислюється за формулою:

де   – дисконтна ставка, %;    

   – розрахунковий рік;    

   – кількість років до (після) розрахункового.

Основними показниками для  оцінки визначення доцільності інвестицій повинні стати інші фінансово-економічні терміни:

Чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економічного ефекту від реалізації інвестицій, тобто:

ЧПД = ГПт – ІК,

де ГПт – теперішня (дисконтована майбутня) вартість грошового  потоку;   

 ІК – сума інвестиційних  коштів за проектом, що реалізується.

Індекс доходності (ІД) –  відношення дисконтованих – грошового  потоку (ГПт) та інвестиційних коштів (ІК), тобто:

ІД = ГПт / ІК.

Термін окупності (ТО), тобто  термін повернення авансових інвестиційних  коштів, що базуються на величині грошового  потоку з приведенням його абсолютної величини до теперішньої вартості (із застосуванням дисконтованого множника). Його можна обчислить за формулою:

То = ІК / ГПс,

де ГПс – середньорічна  величина грошового потоку за певний період.

Якщо метою є поліпшення якості продукції, то економічним результатом  інвестицій може слугувати збільшення прибутку виробника.

Економічна ефективність від поліпшення якості продукції  характеризується розміром додатково  отриманого прибутку від виробництва  і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості (Ея) обчислюється за формулою:

Ея = (ΔП – Ен х К) х Nя, грн.,

де ΔП – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції  підвищеної якості, грн.;    

 К – питомі капіталовкладення  на проведення заходів щодо  поліпшення якості продукції,  грн. / од.;    

Nя – обсяг продукції  поліпшеної якості в натуральних  одиницях.

Якщо покращення якості продукції  знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ΔПя):

ΔПя = ((Ц2 – С2) – (Ц1 – С1)) х Nя

де Ц1, Ц2 – відповідна ціна одиниці продукції нижчого  і вищого сорту, грн.;    

 С1, С2 – собівартість  одиниці продукції нижчого і  вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект  у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво  продукції покращеної і попередньої  якості:

Ев = ((С1 + Ен х К1) – (С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.

де С1, С2 – собівартість виготовленої одиниці продукції  відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;    

 К1, К2 – питомі капіталовкладення  у виробництво продукції відповідно  попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект  може мати від’ємне значення тому, підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб  забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва.

œ Приклад. Визначимо економічний  ефект у виробника побутових  кухонних комбайнів нової покращеної моделі та термін окупності додаткових капітальних вкладень за даними таблиці 16.1:

Річний економічний ефект  у виробника продукції покращеної якості може бути обчислений за формулою:

Таблиця 16.1. Вихідні дані для визначення економічного ефекту та терміну окупності капіталовкладень

Показники	Стара модель	Покращена модель
Річний випуск, тис. грн.	100	100
Додаткові капіталовкладення  пов’язанні із освоєнням виробництва  нової моделі, тис. грн.	–	500
Собівартість комбайна, грн.	150	180
Ціна комбайна, грн.	180	220

 

 

Ея = (ΔП – Ен х К) х Nя.

Приріст прибутку в розрахунку на одиницю реалізованої продукції  покращеної якості (ΔП):

(220 – 180) – (180 – 150) = 10 грн./од.

Ея = (10 – 0,15 х 500000/100000) х 100000 = 925 тис. грн.

Термін окупності додаткових капіталовкладень виробництва (Ток) можна  знайти як відношення цих витрат до величини річного економічного ефекту.

То = 500/925 = 0,54 року або 6,5 місяців

Оскільки основною метою  планування витрат є забезпечення зростання  прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то при плануванні витрат, пов’язаних із оновленням продукції, необхідно приділити особливу увагу  вибору такого варіанта технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є найнижчими.

Поточні витрати чи собівартість продукції у порівнюваних варіантах  розраховується, як правило, за змінними елементами витрат. Сума порівнюваних поточних витрат, які залежать від  прийнятого варіанта технологічного процесу, називається технологічною собівартістю.

У більшості випадків зміна  собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначається наступними витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної  енергії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За даними елементами визначається технологічна собівартість. Але інколи потрібно розширювати склад елементів  технологічної собівартості в залежності від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

Розраховуючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати увесь  технологічний ланцюг, не обмежуватися окремими процесами чи групою операцій, оскільки це може призвести до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної  собівартості, а також окремих  видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина  витрат є постійною (умовно-постійною), а частина – змінною.

Розрахунок змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно у масовому та багатосерійному  виробництві, де необхідно забезпечувати  високу точність економічних обґрунтувань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують  шляхом використання кошторисних ставок вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначити  суму змінних поточних витрат для  певного варіанту технологічного процесу.

Для різних технологічних  процесів технологічна собівартість має  різну структуру. У загальному випадку  річна її величина визначається за формулою:

,

де ЗВ – змінні витрати  на одиницю продукції;    

 УПВ – умовно-постійні  витрати за рік;   

   – річний випуск продукції, шт.

Порівняння двох варіантів  технологічних процесів можна здійснити, виходячи із співвідношень:

С1 = ЗВ1 х N + УПВ1,

С2 = ЗВ2 х N + УПВ2,

де С1 і С2 – технологічна собівартість у першому та другому  варіанті.

Критична програма випуску  нової продукції розраховується за формулою:

.

Розрахований за формулою чи шляхом побудови графіку обсяг  випуску Nкр порівнюють із плановим випуском Nпл. Варіант із меншими постійними і більшими змінними витратами вигідніший при  ‹ Nкр.

При › Nкр вигідніший варіант із більшими постійними і меншими змінними витратами. При визначенні варіанта технологічного процесу необхідно враховувати й величину можливого доходу від реалізації нової продукції.

При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу виробництва продукції до певного рівня її виробництво  є збитковим, а після його досягнення – прибутковим. Тому у процесі  розробки проекту організації виробництва  нових виробів постає завдання визначення точки беззбитковості чи критичного обсягу виробництва даної продукції Nкр:

Nкр = ПВ/(Ц-ЗВ)

де ПВ – постійні витрати  на виробництво продукції у розрахун-ковому році;    

 Ц – ціна одиниці  продукції;    

 ЗВ – змінні поточні  витрати на виробництво одиниці  продукції.

œ Приклад. У цеху підприємства у зв’язку з переходом на новий  технологічний процес умовно-постійні витрати збільшились з 20000 грн. од. до 26000 гр. од., змінні витрати зменшились із 12 грн. од. до 9 гр. од. Впровадження технологічного процесу потребує однакових капітальних  витрат у порівнянні з попереднім технологічним процесом.

Визначимо критичну величину річного випуску продукції:

При розрахунку не враховуються капітальні витрати, оскільки вони однакові, а порівнюється тільки технологічна собівартість.

Річна величина технологічної  собівартості річного випуску продукції, що досягає критичної величини, визначається:

С = ЗВ х Nкр + УПВ = 9 х 2000+26000 = 44000 грн. од.

На етапах розробки нової  продукції, коли немає комплекту  технічної документації та нормативної  бази, витрати, пов’язані з цим, визначаються як прогнозні величини.

Планування науково-технічної  підготовки виробництва нової продукції  охоплює всі стадії та етапи і  включає: розробку планів виконання  робіт по кожній стадії взаємоузгодження; складання зведеного плану-графіка  або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.