Планування оновлення продукції

           Теоретична частина

 

     1. Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах), послугах.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, в то й час, як інша довгий час  користується попитом у покупця.

Нова продукція (новий вид продукції) – виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав  нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту  і підтримувати обсяг продажу  на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на задоволення запитів  споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція  життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя продукція  на ринку переживає декілька етапів. Перший етап – впровадження, коли товар  є новинкою і потрібен певний час  та значні грошові витрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві  його комерційні переваги. На другому  етапі, зазвичай, виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від’ємний. Другий етап – етап росту, коли становлення  товару на ринку супроводжується  стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюється модифікація  базової моделі продукту, формується плановий діапазон цін. Третій етап –  етап зрілості, коли обсяг продажу  товару, досягнувши його максимального  значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринку  ускладнюється і набуває надзвичайно  жорсткого конкурентного характеру. І, нарешті, четвертий етап – етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції (див. тему 4).

Ймовірність невдачі нової продукції  — це фактор, що супроводжує процес освоєння нових виробів на будь-якому  підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції  виявляється, як у великих, так і  в дрібних компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у  своїй галузі, так і малодосвідчених. Серед причин невдач, що спіткають  нові продукти, називають наступні:  

недостатній аналіз ринку; 

дефекти самого продукту; 

більш високі, як передбачалося, витрати;  

нечітке визначення термінів; 

конкуренція; 

недостатні зусилля в маркетингових  дослідженнях; 

слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у  зв'язку з розробкою нових продуктів, за своїм характером є організаційними. Обстеження сотень американських компаній показало, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування й організації виробництва  нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями  продуктів [32].

Тому при плануванні підприємством  розробки нових товарів необхідно  з’ясувати, на якому етапі життєвого  циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні  товари, що вже представлені на ринку.

При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі продукту є заходом, пов'язаним з  малим ризиком, особливо якщо вона розробляється  на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що дана зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик  буде збільшуватися в прямій залежності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія його виробництва та розподілу відрізняється  від досвіду підприємства в цій  сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі  етапи розробки продукту.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі  створення, підготовки виробництва  та освоєння нової продукції виділяються  такі їх види: науково-дослідні, конструкторські  та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції складається  на основі завдань стратегічного  плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити  такі розділи:

якісні та структурні зміни “портфеля” продукції підприємства;

економічна ефективність виробництва  нової (оновленої) продукції;

норми і нормативи;

виробництво та реалізація продукції;

матеріально-технічне забезпечення виробництва  нової продукції;

персонал і оплата праці;

витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції включає  великий комплекс робіт, що отримав  назву “Підготовка виробництва”.

В залежності від послідовності  виконання робіт виділяють наступні стадії підготовки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню  продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання  обґрунтованих вихідних даних, принципів  та шляхів створення нової або  модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки – комплекс робіт по створенню  конструкторської і технологічної  документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва  – сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємств до випуску  нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах  випуску та витратах. В свою чергу  технічна підготовка включає конструкторську  та технологічну підготовку. Конструкторська  підготовка передбачає процес створення  комплекту конструкторської документації, необхідної для виготовлення, її принципів  експлуатації. Технологічна підготовка включає роботи по створенню та удосконаленню  технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва – складова частина постачання продукції на виробництво, що включає обробку  і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволодіння практичними  прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

В процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються  наступні основні завдання:

забезпечення потреб у новій  продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

створення і виробництво продукції  високого технічного рівня та якості, конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення  її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної  підготовки виробництва є: планові  завдання розробки й освоєння виробництва  нової продукції; планові нормативи  для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної  підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об’ємні  і трудові. За допомогою об’ємних нормативів встановлюється обсяг робіт  в натуральному вимірі, а за допомогою  трудових – в нормо-годинах. До об’ємних нормативів відносяться: кількість  оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт технологічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами  складності.

До трудових нормативів відносять: трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу  й оснащення на одну оригінальну  деталь тощо.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості  оригінальних деталей, а по технологічній  – від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей  і коефіцієнтів технологічної оснащеності  їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності  показує скільки одиниць спеціальної  оснащеності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.

Розрізняють коефіцієнти оснащеності  за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим  вища серійність виробництва, тим більший  коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнтами для певного  типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної  оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість  оригінальних деталей та виробів, що проектуються.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні  нормативи трудомісткості за групами  складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку  одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий  характер і встановлюються різними  методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

На основі встановлених нормативів трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу  технічної підготовки виробництва  у календарних днях (Тц) за формулою:

,

де   – трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;    

   – чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, чол.;    

   – тривалість зміни, годин;   

   – коефіцієнт виконання норм;   

   – коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачені нормативами ( );   

   – коефіцієнт переведення робочих днів у календарні;

де   – число календарних днів у плановому році.   

   – число робочих днів у плановому році;

Кількість виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величина Тц задана, то за вищенаведеною формулою визначається кількість виконавців.

Після цього розробляється основний плановий документ – генеральний  план-графік технічної підготовки виробництва  нового виробу, який визначає послідовність  робіт і загальну тривалість циклу  технічної підготовки виробництва [26].

В теперішній час у всіх галузях  промисловості створена і діє  система розробки і постачання продукції  на виробництво (СРПП), що являє собою  зведення правил з проведення робіт  по створенню і освоєнню нових  видів продукції, яка включає  в себе біля 20 державних стандартів.

СРПП тісно переплітається і  взаємодіє з іншими системами:

Єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП).

Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і Єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).

Єдиною системою класифікації і  кодування (ЄСКК), Державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСВ), Системою стандартів безпеки праці (ССБП) та іншими. Всі ці системи ґрунтуються  на державних стандартах.

2.Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва.

Основою розрахунку економічної  ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови  обмеженості капіталу як ресурсу  та забезпечення найбільших прибутків  за можливості реалізації кількох варіантів  інвестицій.

Під інвестиціями розуміють  ресурси, вкладені в об’єкти підприємницької  та інші види діяльності для отримання  прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обґрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних  рішень являється невід’ємною частиною стратегічного планування, яке повинне  забезпечити відповідність довгострокових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Планування інвестицій відноситься  до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних  проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних проектів; забезпеченістю ресурсами; великим  ризиком, пов’язаним з прийняттям інвестиційних  рішень; необхідністю швидкого отримання  віддачі від інвестицій тощо.

У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням  нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну  ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капітальних  вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.