Особливості управління організацією

2) внесення змін до статуту  товариства, зміна розміру його  статутного капіталу;

3) створення та відкликання  виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю  за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень  відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про  придбання товариством частки  учасника;

7) виключення учасника  із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Питання, віднесені до виключної  компетенції загальних зборів учасників  товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються  не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.

У товаристві з обмеженою  відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або  одноособовий (директор). В ТОВ ім.”Мічуріна“ - дирекція. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

Генеральний директор (Кравченко  В.Я.) очолює дирекцію, він має право  без довіреності виконувати дії  від імені товариства. Інші члени  дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор не може бути одночасно головою загальних  зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого  органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється  зборами учасників товариства з  їх числа у кількості не менше  трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".

 В обов'язок Ревiзiйної комiсiї входить проведення перевiрок звiтiв, балансу, каси, наявностi майна, рахункiв, облiку, звiтностi i всього дiловодства Товариства.

Ревiзiйна комiсiя доповiдає результати проведених нею перевiрок Загальним зборам учасникiв Товариства; має право ставити питання про скликання позачергових Зборiв Учасникiв, якщо виникла загроза суттєвим iнтересам Товариства або виявлено зловживання з боку посадових осiб Товариства.

Ревiзiйна комiсiя складає  висновок по рiчних звiтах та балансах. За висновком Ревiзiйної комiсiї баланс Товариства затверджується Загальними зборами Учасникiв; проводить свої засiдання не рiдше одного разу на квартал. Засiдання комiсiї вважаються повноважними, якщо у них бере участь голова комiсiї та хоча б один член комiсiї.

Ревiзiйна комiсiя приймає рiшення бiльшiстю голосiв.

Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб підприємства щодо управління визначаються кваліфікаційними посадовими інструкціями.

Посадова інструкція –  це перелік завдань, обов’язків, функцій, прав і відповідальності, в тому числі з охорони праці, безпечного ведення робіт та екологічної безпеки тощо, які властиві відповідній посаді в конкретних організаційно-технічних умовах.

Посадові інструкції розробляють  та затверджують роботодавці на основі типових характеристик професій працівників.

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

 

1.3 Учасники майнових відносин, узгодження їх інтересів

 

Існування майнових відносин є об'єктивною передумовою функціонування матеріального буття людства.

За змістом: майнові —  цивільні правовідносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів  фізичних та юридичних  осіб (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові — цивільні правовідносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини).

У ТОВ, на відміну від сільськогосподарського виробничого кооперативу, майнові й трудові відносини повністю відокремлені. Засновник ТОВ не зобов’язаний бути його працівником, але може ним бути. Особи, які надають товариству землю або майно за договорами оренди, є асоційованими учасниками ТОВ з правом дорадчого голосу на зборах учасників.

Відокремленість майна товариства від майна його учасників зумовлює закріплення в законодавстві  заборони звертати стягнення на майно  ТОВ за зобов’язанням учасників. У разі недостатньої кількості майна учасників для покриття боргів товариства кредитори можуть вимагати виділення частки майна товариства у майновій або грошовій формі зі статутного фонду товариства з відповідним зменшенням останнього. У разі виходу, виключення учасника ТОВ, відмови спадкоємця (правонаступника) засновника вступати до товариства чи відсутності згоди решти засновників прийняти до складу товариства правонаступника (спадкоємця) таким особам виплачується вартість частини майна товариства у грошовій або натуральній формі пропорційно їхній частці у статутному фонді. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, у якому особа вийшла з товариства, і в строк до 12 місяців від дня виходу. Крім того, їй виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу з товариства.

Майно товариства формується за рахунок внесків засновників, виробленої продукції, отриманих доходів, а також майна, набутого за власні й позичені кошти та на інших законних підставах. ТОВ повинно мати статутний і резервний фонди. Перший має бути не менший за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що існує на момент створення товариства. До статутного фонду товариства можуть вноситися не тільки гроші, а й майно та майнові права. Розмір внеску кожного учасника товариства визначається в установчих документах товариства. Вони можуть бути однаковими чи диференційованими. Розмір резервного фонду повинен становити не менше ніж 25 % статутного фонду.

Учасники товариства можуть робити свої внески частками, але при  цьому до моменту реєстрації товариства кожен з його учасників повинен сплатити щонайменше 30 % указаного в установчих документах внеску, якщо він вноситься грошима. Цей внесок підтверджується документами банківських установ. Якщо внески до статутного фонду товариства здійснюються у вигляді майна, то зазначені банківські документи не вимагаються. Повністю внесок повинен бути сплачений протягом року після реєстрації товариства. У разі невиконання цієї вимоги учасник сплачує 10 % недовнесеної суми за час прострочення, якщо інше не передбачено установчими документами.

Виплата прибутку учасникам  товариства можлива лише у тому випадку, якщо майно товариства перевищує  розмір його статутного капіталу. Однак у Законі «Про господарські товариства» це положення не знайшло свого відображення. Воно міститься в нормативних актах, які регулюють порядок ведення бухгалтерської звітності. Згідно зі ст. 53 цього закону частка учасника ТОВ після повної сплати ним внеску може бути придбана самим товариством з метою її передачі іншим учасникам або третім особам, що має бути зроблено у строк до одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку проводиться без урахування частки, придбаної товариством.

Слід зазначити, що однією з переваг ТОВ порівняно з іншими організаційно-правовими формами господарських товариств є відносна легкість зміни розміру статутного капіталу. Для досягнення цього необхідно:

* внести зміни до установчих  документів;

*зареєструвати ці зміни  у відповідних державних органах,  що охоплюють суб’єктів підприємницької діяльності;

* у разі збільшення  статутного фонду зробити додаткові  внески, а в разі зменшення  — одержати на це згоду кредиторів. Згідно із законом рішення ТОВ про зменшення статутного фонду набирає чинності не раніше ніж через три місяці після державної реєстрації.

Відмітимо ще деякі цікаві моменти в даному питанні. У разі смерті фізичної особи — учасника товариства з обмеженою відповідальністю розміри статутного капіталу товариства та часток його учасників не змінюються. Тому у визначенні правомочності загальних зборів учасників у суду відсутні підстави не враховувати частку померлого учасника.

Ч.2 ст.147 ЦК та ч.2 ст.53 закону «Про господарські товариства» надає  можливість передбачити в статуті  товариства заборону на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження.

Частина 5 ст.147 ЦК передбачає право учасників товариства з  обмеженою або додатковою відповідальністю передбачити у статуті товариства необхідність отримання спадкоємцем  або правонаступником учасника згоди  інших учасників товариства на його вступ до товариства.

Відповідно до статей 54 і 64 закону «Про господарські товариства»  учасник товариства з обмеженою  або додатковою відповідальністю, що виходить або був виключений з  товариства, має право на одержання  вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства.

Відповідно до частини  першої статті 190 ЦК майном, крім речей, уважаються майнові права та обов’язки. У частині першій статті 66 та

у статті 139 ГК визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов’язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.

 

Розділ 2. Удосконалення організації  управління підприємством

 

2.1 Організація і оцінка  діяльності вищої посадової особи  підприємства

 

Структура організаційної діяльності керівника

Організаторська діяльність керівника передбачає насамперед самоорганізацію  його дій. Він повинен сам постійно показувати зразок виконавської дисципліни і вимогливості, прагнути до того, щоб  ухвалені ним рішення були чіткими, конкретними і реальними. При цьому необхідно враховувати, що спільна діяльність людей, організованих у колективи, викликає ефект спільного зусилля, що перевищує корисний результат суми складових його членів.

Відзначаючи позитивний результат  колективних дій, вчені зауважують при цьому, що результат комбінованої праці або зовсім не може бути досягнутий при створенні індивідуальних умов кожному працівнику, або може бути отриманий лише протягом набагато більш  тривалого часу, або ж може бути дуже незначним. Крім тієї нової сили, яка виникає через злиття багатьох сил в одну загальну, вже самий громадський контакт викличе змагання і своєрідне збудження життєвої енергії , що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб, так що дванадцять чоловік протягом одного спільного робочого дня за 144 години зроблять набагато більше продукту, ніж дванадцять ізольованих робітників, які працюють по 12 годин кожен, або один робітник протягом наступних дванадцяти днів поспіль праці.

Досягається це цілеспрямованою  корисною діяльністю індивідуума, завдяки  органічному взаємозв'язку індивідуальності і колективізму, єдності їх при  організації та розвитку колективу, оскільки тільки в колективі індивід  одержує засоби, які дають йому можливість всебічного розвитку своїх  задатків, і, отже, тільки в колективі  можлива особиста свобода. Слід зазначити поряд з цим справедливість твердження досліджень про те, що позитивні результати комплексного зусилля не наступають автоматично. Щоб цей результат можна було досягти, необхідно ще, щоб спільне зусилля було належно синхронізовано, щоб не тільки цілі, а й засоби діяльності було узгоджено, щоб підбір учасників спільної роботи був правильним - коротше кажучи, щоб колективне дійство було організовано, сформульовані і визначені функціонально пов'язані дії і причинні відносини діяльності.

Саме тому організованим  ефектом колективної діяльності можна назвати той додатковий корисний результат, який отриманий  при добре організованої колективної  діяльності, або позитивну різницю між прибутком від досягнутого при цьому результаті і тієї прибутком, що може бути отримана при простої суми взаємних зусиль. Підвищенню організаційного ефекту колективної діяльності в значній мірі сприяють вдосконалення управління, поліпшення морально-психологічного клімату колективу, розкриття нових резервів підйому ефективності груп за рахунок оптимізації взаємовідносин її членів, вдосконалення стилю і методів роботи керівника, підвищення рівня його організаторської роботи по координації, концентрації та кумуляції практичної діяльності членів трудового колективу, спрямованої на виконання спільних завдань, що стоять перед людьми.

Кінцева мета організаторської діяльності полягає в забезпеченні ефективності справи або комплексу  справ. І що б не робив керівник, він повинен ясно усвідомлювати  кінцеву ціль, бачити шляхи до цієї цілі, розуміти свій статус і як менеджера, і як бізнесмена, і як кваліфікованого фахівця, надані йому права і покладені обов'язки, відповідальність за дії, реалізація яких призводить або не призводить до наміченої мети.