Інноваційний розвиток в провідних індустріальних країнах

Тому інноваційна діяльність відокремлюється в окремі організаційні  підрозділи. Основна перевага американської  організації інноваційної діяльності полягає в децентралізації дослідних підрозділів, незважаючи на диверсифікованість компанії. Централізовано тільки прийняття стратегічних інноваційних рішень - інвестування мільярдних коштів на НДДКР, розроблення нового продукту, нового проекту. Такі стратегічні питання не можна делегувати вниз. Крім того, децентралізація ефективна з точки зору мотивації персоналу, швидкої винагороди за досягнення, у протилежному разі люди залишать організацію. Японці більше орієнтовані на компанію (фірму, довічний найм), тому потреба в тій мотивації, яку дає децентралізація, у них менше.

У США грошова винагорода і загроза її втрати необхідні  для мотивації керівництва відділенням: у цьому випадку відповідальність має бути чітко визначена, щоб  було ясно, до яких результатів керівництво  має прагнути. У Японії грошова  винагорода відіграє менш важливу роль і керуючий відділенням не може бути позбавлений її, тому влада повинна  бути централізованою. Починаючи з 80-х років, американські великі корпорації, фірми здійснюють кардинальну перебудову своїх структур управління інноваційною діяльністю. Наприклад, у структурі  «Дженерал моторз» була створена проектно-цільова група з розроблення  нової моделі малолітражного автомобіля, водночас фірма орієнтувалась і  на створення нової системи наскрізного  управління, якою передбачалися розвиток горизонтальних взаємозв'язків між  підрозділами, уведення нових принципів  у систему заробітної плати і  стимулювання персоналу. Компанія «Крайслер» розширила делегування повноважень. У 1990 р. вона вивела на ринок цілу серію  нових автомобілів, які користувались  популярністю. У 1994 р. обсяг продажу  зріс (у порівнянні з 1993 р.) на 20 %, а  прибуток підскочив на 246 %. Кожний співробітник одержав винагороду в розмірі 8 тис. дол. (рекорд за весь час існування  «Крайслер»).

Секрет успіху, як зазначив голова компанії Роберт Ітон, у розширенні повноважень. Р. Ітон продовжує політику Лі Якоккі початку 1980-х років. Як стверджує  менеджер, з того часу, як він прийшов  у «Крайслер», він жодного разу не брав участі в прийнятті рішень відносно товарів. Для розроблення нової моделі або вдосконалення старої створюється самокерована міжфункціональна команда, яка несе певну відповідальність за «долю» проекту. Вищий менеджмент пропонує лише ідею, ставить перед командою високі цілі та дає робітникам повну свободу дій. Якщо виникають проблеми і розбіжності, вони вирішуються командою без участі керівництва.

За словами Р. Ітона, «ми  не заважаємо, і люди працюють набагато краще, ретельніше, з гордістю. Чи буде проект успішним, чи провалиться - цілком залежить від безпосередніх його учасників». Одним з результатів  подібної організації є зниження витрат на розроблення нових моделей  і висока швидкість виходу на ринок. Досвід провідних компаній світу з управління інноваціями є важливим для становлення і розвитку інноваційного управління України, яке тільки народжується. На думку професора Б. Панасюка, одним з першочергових завдань має стати створення економічного та правового механізму розроблення й упровадження новітніх технологій та інновацій у практичну сферу. Ці механізми будуть сприяти формуванню відповідних умов для розвитку інноваційної діяльності підприємств. Особливо важливим є формування економічної політики держави щодо впровадження у виробництво і побут новітніх технологій; визначення реальних і перспективних джерел фінансових ресурсів, необхідних для реалізації передбачуваних напрямів розроблення інновацій; стимулювання та розвиток венчурного підприємництва; передбачення на перспективу необхідних обсягів вітчизняних матеріальних ресурсів; відповідність нормативної та юридичної баз наукового і загальноосвітнього рівнів спеціалістів для здійснення циклу «ідея - розробка - інновація - упровадження», відповідних методів управління цими процесами на підприємстві. Аналіз структури сучасного промислового виробництва України свідчить, що воно поки що спрямоване на традиційний випуск напівфабрикатів, продукції сировинного призначення та забезпечення власних потреб в енергетичному споживанні.

2. Особливості інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

Німеччина. Кошти, що виділяються  на НДДКР – 2,4% ВВП (7-е місце у  світі). 70% НДДКР фінансується приватними компаніями, 30% – державою. У Німеччині  відсутній центральний орган, що виділяє пріоритетні напрями  наукових досліджень. Розвиток регіонів стимулюється, головним чином, за рахунок  створення наукових парків та інноваційних центрів. Інноваційна політика держави  орієнтується перш за все на малі та середні підприємства, де зайнято  понад 60% усіх працюючих. Її головні  засади:

– створення умов для  інноваційної діяльності фірм (податкові  пільги) та пряма підтримка (фінансування досліджень);

– реформування професійної  освіти та залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів;

– збільшення обсягу співробітництва  між дослідними центрами та промисловістю;

– стимулювання розвитку «технологій  майбутнього» (біотехнологій та мультимедіа);

– розвиток ринку венчурних  капіталів.

Фінансування інноваційного  підприємництва здійснюється на пільгових  умовах чи за рахунок венчурного фінансування. З 2000 р. діє державна програма підтримки  мережі регіональних інноваційних інститутів. Малі фірми мають право на фінансову  підтримку держави при патентуванні винаходів, а Патентне управління допомагає  вивести розробку на ринок та продати. Академічний сектор представлений  в основному університетами, де здійснюються як прикладні, так і фундаментальні дослідження. На них припадає 20% усіх науково-дослідних робіт та 30% зайнятого  у НДДКР персоналу.

Франція. Зміцнення на глобальному  рівні лідируючих позицій у галузі розвитку високих технологій набуло статусу національної ідеї.

Компанії Франції займають провідні позиції в аеронавтиці, створенні передових продуктів  у галузі медицини та фармацевтики, мікроелектроніці. Це обумовлено державною  підтримкою цих галузей.

Започатковано нову програму підтримки робіт у сфері високих  технологій у країні – створення  полюсів конкурентоспроможності. Це нова територіальна та індустріальна  політика, що розроблялася протягом останніх років. Її мета – підвищення конкурентоспроможності провідних високотехнологічних  підприємств як у межах країни, так і на міжнародних ринках. Під  створенням полюсів конкурентоспроможності у Франції розуміють формування великих науково-виробничих комплексів – зон, що об'єднують діяльність високотехнологічних підприємств  та наукових інститутів у різних галузях  економіки. Зокрема, було заявлено створення 67 таких комплексів. При цьому  головна увага акцентується на таких  галузях як аеронавтика, медицина, нанотехнології, розробка програмного забезпечення. Для підприємств, що досліджують  і розвивають нові технології, передбачені  значні податкові пільги.

Міжвідомчі державні установи, що курирують інноваційні проекти:

– Національне агентство  з науки, що відбирає і субсидує розробку технологій, комерціалізація яких можлива  лише у перспективі;

– Агентство з інновацій, що розглядає проекти малого та середнього бізнесу;

– Агентство з промислових  інновацій, що займається проектами, кошторис яких перевищує 10 млн евро.

Фінляндія. Країна посідає  перше місце у світі за рейтингом  конкурентоспроможності. Механізми  досягнення такого результату наводяться нижче. Організовано діалог з бізнесом та визначено пріоритети у сферах науки та технологій. У 1979 р. створено Національний технологічний комітет  а у 1983 р. – Національне технологічне агентство. Фінська наука та промисловість  почали зростати разом, допомагаючи  одна одній. На сьогодні фінська модель виробництва і використання нових  знань визнана однією з найефективніших у світі. У формулі фінського успіху три компоненти: високий рівень освіти, конкурсний принцип розподілу коштів на науку та розвинута інноваційна інфраструктура.

Головні елементи фінської інноваційної системи:

Академія. У 1995 р. запустила  програму «центри вищості», що об’єднують найуспішніші наукові лабораторії  та дослідні центри. Вимоги до них –  бути на рівні найкращих світових розробок у своїй галузі. Їм надається  додаткове фінансування з боку держави.

Технічний дослідний центр VTT. Головна функція – допомога високотехнологічним компаніям  у вирішенні їх проблем за рахунок  новітніх технологій. VTT також проводить  прикладні дослідження по всім сучасним напрямам – від інформаційних  технологій та оптоелектроніки до методів  управління промисловими процесами.

Національне Технологічне агентство TEKES. Головна функція – сприяти  спільній роботі дослідницьких підрозділів  компаній із науковими інститутами. TEKES розподіляє більшість коштів держави, що йдуть на прикладні дослідження. У 2003 році агентство профінансувало 2196 проектів на суму в 407,2 млн. євро. Також TEKES забезпечує фінських дослідників, що працюють у рамках національних технологічних програм, необхідною інформацією та контактами з їх іноземними колегами. Агентство може профінансувати наукові дослідження до завершення розробок, після чого допомогти вченим створити компанію під свою інновацію  та вийти на ринок.

Державний фонд SITRA. Зараз  працює з молодими інноваційними  компаніями як звичайний венчурний  фонд. Свого часу за дорученням держави  сформував у країні венчурний  ринок. Також робить аналіз ринкового  потенціалу інноваційного продукту, допомагає знайти оптимальні шляхи  виходу на ринок. Часто «підхоплює»  проекти у TEKES ще до стадії створення  компанії під конкретну інновацію.

Китай. Національна інноваційна  система Китаю формується як інструмент реалізації стратегії «підйому економіки  країни з опором на науку і освіту». Зокрема, ключовою специфічною рисою державної стратегії щодо формування НІС Китаю є орієнтованість на піонерну модель інноваційного розвитку, що передбачає спроможність створення власних технологій на основі результатів власних фундаментальних досліджень. Відповідно, як стратегічними визначено цілі посилення фундаментальних досліджень, нарощування науково-технічної потужності країни, підвищення коефіцієнта кількісного та якісного внеску науки та техніки в соціально-економічний розвиток, прискорений розвиток освіти, у тому числі ліквідація неписьменності населення і забезпечення світового рівня вищої освіти. Як ключові інструменти прискорення процесів становлення ефективних інститутів НІС використовуються:

- процеси інтеграції національної освіти, науки, економіки в глобальне середовище,

- мережі різних організаційних форм осередків розвитку інноваційної економіки (технопарки, бізнес-інкубатори і бізнес-парки, центри міжнародного науково-технічного співробітництва тощо),

- прямий вплив на організацію взаємодії між дослідницькими центрами, університетами та промисловістю, симбіози великих та малих організаційних форм в інноваційному процесі – використання ресурсної бази та інфраструктури великих підприємств в реалізації інноваційних проектів малих фірм з використанням їх для модернізації великих підприємств.

3. Інноваційний розвиток будівельного комплексу України

Будівельний комплекс посідає  особливе місце в економіці держави: він створює основні фонди  для функціонування всіх без виключення галузей економіки, як виробничих так  і невиробничих, які забезпечують соціально-культурні та побутові потреби  населення. Особливе місце в будівельному комплексі належить житловому будівництву, оскільки забезпечення людини гідним житлом є першим необхідним кроком на шляху створення умов для розкриття всіх її творчих можливостей, до активного суспільного життя та продуктивної праці. Будівництво є початковою та іноді найбільш капіталомісткою частиною будь-якого інвестиційного проекту. Отже від якості будівельної продукції, термінів її створення залежатиме ефективність інвестиційних проектів в інших галузях економіки.

Як свідчить світовий досвід, забезпечення конкурентноздатності продукції, в тому числі і будівельної, на вітчизняному та світовому ринках можливе  лише за умови інноваційного розвитку, тобто розвитку, зумовленого широким  впровадженням досягнень науково-технічного прогресу як у сфері виробництва, так і в організації, управлінні та економіки

 Розлянемо інноваційну  ситуацію у будівничій сфері.  Так, наприклад, у 2005 році науково-технічна  та інноваційна діяльність у  сфері житлово-комунального господарства, будівництва та промисловості  будівельних матеріалів здійснювалась  відповідно до положень законів  України “Про загальнодержавну  програму реформування і розвитку  житлово-комунального господарства  на 2004-2010 роки”, “Про інноваційну  діяльність”, “Про пріоритетні  напрями інноваційної діяльності  в Україні”, “Про пріоритетні  напрями розвитку науки і техніки”, “Про стандартизацію”, рішень  Уряду, а також частин державних  цільових програм.

До державного реєстру  включено 7 цільових програм, головним державним замовником яких є Міністерство будівництва. Серед цих програм  найважливішими є: