Міжнпродні організації

Таким чином, основним регулятором  зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак  це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами.

Переваги вільної торгівлі:

o  позитивні політичні  наслідки, оскільки країни стають  більше взаємозалежними, знижується  небезпека ворожих дій одного  щодо іншого;

o  країни, в основному  економічно більш розвинуті, одержують  найбільший виграш від міжнародної  торгівлі.

У чистому вигляді цей  напрям зовнішньоторгівельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

Під протекціонізмом розуміється  державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції  шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність  на світовому ринку окремих країн  різні. Тому вільна дія ринкових сил  може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з  боку сильніших держав може призвести  в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної  структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей  виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізація аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює  зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні такі форми:

o  селективний протекціонізм,  спрямований проти окремих країн  чи окремих товарів;

o  галузевий протекціонізм,  який захищає певні галузі;

o  колективний протекціонізм,  який проводиться економічними  інтеграційними об'єднаннями країн  у відношенні країн, які до  них не входять;

o  прихований протекціонізм,  який здійснюється методами внутрішньої  економічної політики .

СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ  ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Сутність, причини виникнення  та класифікація міжнародних  організацій з регулювання світової  торгівлі

 Як відомо міжнародні  економічні відносини реалізуються  через їх суб’єкти. До суб’єктів  належать підприємства, фірми, держави,  приватні особи, транснаціональні  корпорації і транснаціональні  банки, а також міжнародні організації.  Особливістю міжнародних організацій  як суб’єктів системи міжнародних  економічних відносин є те, що  вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних  органів, міжнародні організації  виконують регулюючі функції  на наднаціональному рівні. Як  регулятори міжнародні організації  мають великий вплив на розвиток  і спрямованість міжнародних  відносин, оскільки вони залучують  в упорядкований процес чимало  держав. По суті, майже немає в  світі держави, яка не була  б членом якоїсь організації;  більшість країн залучена до  декількох організацій.

Під поняттям міжнародна організація  мається на увазі об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно  реалізують програму або мету на підставі певних правил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.

Зазначимо, що утворення  міжнародних організацій є об’єктивним  наслідком процесу розвитку світового  суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнародний  поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між  країнами, глобалізація міжнародних  відносин.

Міжнародний поділ праці  обумовлює спеціалізацію країн  на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також  неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних  потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з  середини XIX ст., викликає потребу в  регуляторах, які запобігли б  тенденції перетворення цього процесу  на хаотичне явище і водночас підсилили  його темпи. В XX ст. процес міжнародного поділу праці суттєво поглиблюється, що пов'язано з науково-технічною  революцією. Це поглиблення, зокрема, виявляється  в переміщенні наголосу від поділу праці загального типу до часткового і поодиничного типів. Якщо раніше міжнародний  поділ праці виявлявся переважно  в формі міжнародної торгівлі, то тепер він дедалі більше охоплює  сферу виробництва. Спеціалізація  країн на технологічних операціях, деталях, вузлах, агрегатах сприяє встановленню стійких зв'язків між підприємствами різних країн, спонукаючи, таким чином, їх до виробничої кооперації.

Нині світова торгівля - одна з найактивніших форм міжнародних  економічних відносин. Отже, поглиблення  процесу міжнародного територіального  поділу праці з другої половини XX ст. зумовило надзвичайне прискорення  темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50 післявоєнних років - більше ніж у ЗО разів [35, с. 15]. За іншими підрахунками, тільки з 1960 по 1997 рік обсяг світової торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн дол. [58, с. 27].

При цьому середньорічні  темпи зростання обсягів товарообігу  протягом усього періоду перевищували темпи зростання світового виробництва.

Ця тенденція спостерігається  й на початку нового століття. Темпи  зростання міжнародної торгівлі, за винятком окремих років, вищі від  темпів зростання світового валового продукту, про що свідчить (Додаток 1) [66].

Такий швидкий розвиток світової торгівлі не в абиякій мірі залежить від утворення в другій половині XX ст. світової системи регулювання  торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні організації. Ще до війни  робилися спроби створити механізм, який упорядкував би національні норми  й правила міжнародної торгівлі, призвів їх до єдиного стандарту  з тим, щоб усунути тарифні  й нетарифні перепони на шляху  міжнародного руху товарів. Протекціонізм  у міжнародній торгівельній політиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х - початку 50-х років тарифні  ставки становили 40%. Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єри робилися Лігою Націй та окремими угрупованнями  країн, але всі вони закінчилися  невдачею.

Тільки починаючи з  другого етапу розвитку системи  міжнародних організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й  реалізувати досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі. Досить сказати, що середня ставка мита в  адвалерному вимірі на товари знизилася  з 40% до 3 % на початок 2000 року [37, с. 16]. Найважливішу роль у цьому процесі відіграли  організації ГАТГ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії  ООН, Міжнародна торговельна палата. Важливе місце в системі регулювання  світової торгівлі посідають також  міжурядові організації з регулювання  окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх  процесу міжнародних торгівельних відносин багато в чому залежить від  того, що проблеми торгівельної політики постійно знаходяться в центрі уваги  Організації Об'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери (СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ) входять до системи ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.

Нами було досліджено, що на початку XXI ст. кількість міжнародних  організацій вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом  учасників, цілями, функціями, місцем в  інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Найчисленнішими є неурядові  міжнародні організації, яких налічується  близько 20 тисяч. Значно менше міждержавних організацій - близько 3 тис., і їх кількість  зростає чи не щороку. Таке розмаїття  організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій  за якоюсь однією схемою. Типологія  міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від  того, в якому аспекті ми маємо  намір її розглядати.

Основними критеріями типології  міжнародних організацій є:

o  членство суб'єктів  міжнародних відносин і юридичний  статус організації;

o  географічне поширення;

o  функціональна спрямованість;

o  характер діяльності.

Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду  функціонування та порядку вступу до організації (Додаток 2).

Що стосується міжнародних  організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цією класифікацією відносяться  до глобальних організацій, організацій  спеціальної компетенції та спеціалізованих  економічних організацій.

Світова організація торгівлі - головний міжнародний регулятор  світової торгівлі. Вона виникла на базі Генеральної угоди з тарифів  і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію  означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

СОТ – це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку  системи юридичних норм міжнародної  торгівлі. СОТ сьогодні - це 152 країни світу, понад 95 % обсягу світової торгівлі, понад 90 % світового ВВП і понад 85 % населення світу. Майже тридцять держав мають у СОТ статус спостерігача і знаходяться на різних етапах процесу вступу. З країн СНД до СОТ увійшли Вірменія, Грузія, Киргизія і Молдова. Заявки до СОТ подали ще близько 30 країн.

Крім того, декілька міжнародних  організацій, таких як ООН, МВФ, МБРР та ін. мають статус спостерігачів  в окремих структурах СОТ.

міжнародний світовий торгівля регулювання

Стаття 3 Марракешської угоди  передбачає, що СОТ повинна виконувати чотири функції: сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в  межах СОТ; служити міжнародним  форумом для обговорення питань тлумачення і застосування угод Уругвайського  раунду; виконувати функції арбітра; періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торговельної політики.

ЮНКТАД – організація, яка як і СОТ, працює в сфері  регулювання світової торгівлі. По суті, вони є конкурентами. Серед  членів ЮНКТАД чисельно переважають  країни, що розвиваються; їхнім представникам  вдається втілювати принципи й рішення, які часто не в інтересах розвинутих країн (хоч би, наприклад, поширення  принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають беззаперечний  авторитет у СОТ, намагаються  надати більшу вагу в міжнародних  торговельних відносинах саме цій організації. І дійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ІОНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття  рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює авторитет. Згодом все ж вдалося розмежувати  функції двох організацій: ЮНКТАД розроблює  загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а СОТ  відає суто торгівельними питаннями.

В розробці міжнародного механізму  торгівельної політики важливе місце  посідають заходи по визначенню преференцій  для країн, що розвиваються, з усунення тарифних перепон, з поліпшення структури  їх експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають  виходу до моря (таких багато в Африці), й острівним країнам.

Окрім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питаннями міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні інвестиції.

Нами було досліджено, що аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює  такі сфери: тенденції світової економіки  та їх вплив на процес розвитку; макроекономічна  політика; конкретні проблеми розвитку. Використання успішного досвіду  розвитку країнами, що розвиваються, й  країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансовими  потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складається банк інформації, яка надається країнам-членам.

Міжнародний торгівельний центр  ЮНКТАД/СОТ - МТЦ є спільним допоміжним органом СОТ та ООН. Був утворений  у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 року увійшов також до структури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ  та ЮНКТАД.

Головна мета МТЦ - - усунути  дублювання й паралелізм у діяльності СОТ і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються. Також функціонування МТЦ складається  в наданні країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту; забезпеченні країн-членів інформацією  про ринкові можливості для традиційних  і нетрадиційних товарів; удосконалення  техніки імпортних операцій з  метою раціонального використання валютних ресурсів; навчанні урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій; здійсненні наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Значна увага приділяється утворенню національної системи  інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності - підприємств  та організацій; кожна країна повинна  мати таку систему. Для успішного  прориву на міжнародні ринки країна, що завивається, має потребу в  кадрах фахівців. Для цього МТЦ  сприяє їх підготовці в національних навчальних закладах (надання стипендій  тощо), організує практичне навчання на торговельних підприємствах.

МТЦ розроблює і втілює національні й регіональні програми розвитку торгівлі, надає консультації з розробки національної зовнішньоторгівельної  політики.

Комісія Організації Об'єднаних  націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (заснована в 1966 році) є головним правовим органом ООН  у галузі прав міжнародної торгівлі.

ЮНСІТРАЛ займається уніфікацією  права міжнародної торгівлі; координацією роботи міжнародних організацій  у сфері права міжнародної  торгівлі; сприянням широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних  конвенцій з права міжнародної торгівлі; підготовкою кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Отже діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження  в розробці й прийнятті конвенцій  — документів, у яких містяться  узгоджені норми, принципи й стандарти  в галузі міжнародного торгівельного  права.

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона встановила єдині норми регулювання  купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють  передумови для повного порозуміння  між торговими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція  встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а  також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо ж взаємовідносини  партнерів не врегульовані контрактом, застосовуються положення Конвенції.