Міжнпродні організації

Зміст

Розділ І.  «Міжнародні  організації»

Вступ……………………………………………………………………………….…………3

Діяльність міжурядових  організацій з регулювання світових товарних ринків…….………….……………………………………………………………….……….5

Висновок……………………………………….…………………………….……....15

Розділ ІІ.  «Транснаціональні  корпорації»

Вступ………………………………………………………………………………………....17

Загальна характеристика ТНК……………………………………………………………...19

Діяльність ТНК на міжнародних  ринках…………………………………………………..21

Економічний аналіз діяльності ТНК……………………………………………………….23

Висновки……………………………………………………………………………..27

Список використаної літератури…………………………………………………...28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Як відомо, система господарчих  зв’язків між національними економіками  різних країн, яка заснована на міжнародному розподілі праці, має назву міжнародних  економічних зв’язків. Вони знаходять своє конкретне вираження в інтернаціональному обміні продукцією та послугами. Головною формою міжнародних відносин являється міжнародна торгівля товарами та послугами. Отже, пануюче місце в цій системі і сьогодні займає міжнародна торгівля, яка складає близько 2/3 вартості всіх трансграничних економічних потоків.

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі не можна недооцінювати. За визначенням Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу засновується на зовнішній торгівлі. Ще ні одній  країні світу не вдалося створити здорову економіку поза світовою економічною системою» [66].

Традиційною та найбільш розвиненою формою міжнародних економічних  відносин, як вже було вказано, являється  зовнішня торгівля. На долю торгівлі припадає близько 90 відсотків всього обсягу міжнородних економічних відносин.

Міжнародна торгівля –  найстаріша форма міжнародних економічних  відносин. Вона існувала ще до формування світового господарства та була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвитку машинного  виробництва, яке могло рости  лише на базі імпортної сировини та масового іноземного попиту.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі світових економічних відносин. В умовах НТР  міжнародний торговий обмін набуває  все більшого значення, а розвиток торгівельних зв’язків між країнами все більше ускладнюється. Ось чому дослідження у цій області  дуже важливі та закономірно викликають великий теоретичний та практичний інтерес.

В сучасних умовах активна  участь країни в світовій торгівлі пов’язана зі значними перевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати  ресурси, залучатися до світових досягнень  науки та техніки, в більш короткі  строки здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також більш  повно та різноманітно задовольняти потреби населення.

Міжнародна торгівля є  центральним ланцюгом в складній системі світогосподарчих зв’язків, при цьому опосередковує практично  всі види міжнародного поділу праці  та зв’язує всі країни світу в  єдину міжнародну систему світу.

Отже, у зв’язку з необхідністю і Украні зайняти своє місце у  міжнародному поділі праці, достатньо  уваги слід приділяти державному регулюванню зовнішньої торгівлі, яке  має використовувати економічні механізми та інструменти, серед  яких найбільш цивілізованим на даний  момент є митно-тарифне регулювання  – найважливіший механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі. У  всьому світі воно є прикладом  економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки в  порівнянні з нетарифними обмеженнями, які переважно мають характер державного, силового регулювання зовнішньої торгівлі. Загалом митно-тарифне  регулювання в Україні перебуває  на етапі трансформації норм і  правил у відповідності зі стандартами, які застосовуються в світовій спільноті. Тому всі ці питання стають об’єктом для наукових досліджень.

Дипломну роботу присвячено дослідженню міжнародного та державного рівня регулювання торгівлі. Вивченням  цього питання займалися як іноземні, так і вітчизняні вчені. Дана проблема займала не аби-яке місце в  наукових працях таких відомих вітчизняних  науковців як Ю. Макогона, Т. Замороко, І. Майрової, А. Шишаєва, О. Киреєва, В. Ващенка, В. Гончарова, А. Зінченка, В. Дорофієнко, Л. Костенка, Т. Мельника, І. Фоміна, а  також зарубіжних вчених: М. Обстфельда, П. Ліндерта, Дж. Сакса, Ф. Ларрена, Дж. Деніелса.

Питаннями з економічних  досліджень розвитку світової торгівлі та процесу регулювання торгівельної політики займалися провідні вчені  та економісти А. Сміт, Д. Рікардо, Ф  Перру та інші.

Віссю досліджень, що стосується розв’язання світових та вітчизняних  проблем, є правильний вибір торгівельної політики та удосконалення митно-тарифного  регулювання. Разом з тим важливим є вирішення проблем пошуку шляхів і механізмів покращення умов міжнародної  торгівлі для українських товаровиробників, а також визначення недоліків  та переваг співробітництва з  міжнародними організаціями.

 

 

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

 1.1 Торгівельна політика: сутність і форми

 Регулювання міжнародної  торгівлі припускає цілеспрямований  вплив держави на торговельні  відносини з іншими країнами.

Ми дослідили, що до основних цілей зовнішньоторгівельної політики відносяться:

o  зміна обсягу експорту  й імпорту;

o  зміна структури зовнішньої  торгівлі;

o  забезпечення країни  необхідними ресурсами;

o  зміна співвідношення  експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної  торгівлі:

o  система однобічних  заходів, за якої інструменти  державного регулювання використовуються  урядом країни в однобічному  порядку без узгодження з торговим  партнером;

o  укладання двосторонніх  угод, в яких узгоджуються заходи  торгової політики між торговими  партнерами;

o  укладання багатосторонніх  угод. Торгова політика узгоджується  і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи  і торгівлю, що входить до системи  угод СОТ, угода в сфері торгівлі  країн-членів ЄС).

Держава може використовувати  кожний з підходів і в будь-якому  поєднанні.

Отже, основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторгівельної  політики: лібералізації (політики вільної  торгівлі) і протекціонізму. Ці два  типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в  міжнародну торгівлю.

Обрання свободи торгівлі чи протекціонізму для забезпечення економічного зростання і добробуту  нації завжди було і остається  центральним питанням торгівельної політики.

Як виявилося в ході вивчення наукових джерел, класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свобода  торгівлі. Критикуючи протекціонізм  прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам [37, с. 301].

 

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива  і в цілому знаходить підтвердження  в торгівельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн  з ринковою економікою. Після Другої світової війни ці крани послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного  обміну і досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція  вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження; що лише вільна торгівля оптимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при  розгляді проблеми вибору торгівельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної  торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно  погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними  умовами конкретної країни.

Річ у тім, що висновки класичної  теорії міжнародної торгівлі правильні  лише за певних умов: вільна конкуренція  рівність торгівельних партнерів. Але  в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріша  за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична  конкуренція є за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення  бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні  дії не підпадають під національні  законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку  ні витрат виробництва, ні рівноваги  ринку. Вони визначаються політикою  адаптування до специфіки певного  національного ринку і внутрішньою  стратегією максимізації прибутку (трансфертні  ціни). Це — з одного боку. З іншого — партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються  між собою і знаходяться в  нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни.

Виявилось, що деякі економісти (наприклад, французький економіст  Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом  і пропозицією, а результатом  взаємодії нерівноважних сил  та інтересів, які мають лише віддалене  відношення до ринкового механізму [66]. Ця обставина, природно, ставить  слаборозвинуті країни, так само, як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від сильніших  країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника  від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою  економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась  від протекціоністської політики і  тією чи іншою мірою вдається до заходів регулювання торгівлі.

Зберігаються дві тенденції  в розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція — до розширення зони вільної торгівлі, друга —  до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики "селективного протекціонізму", коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація  міжнародної торгівлі як переважаюча  тенденція відноситься тільки до ПРК, і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах  панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є  базовим моментом економічного життя  країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати  єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона має бути головною метою економічної  політики будь-якої країни.

І все ж і в цій  групі країн протекціоністські  тенденції ще не подолані. Лібералізація  торгівлі має регіональний характер супроводиться збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі  основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські  бар'єри між цими угрупованнями  не усунені. Залишається предметом  суперечностей товарний обмін між  країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава  зберігає можливість обмежувати конкуренцію  шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного  ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Із середини 90-х років  відбувся черговий сплеск; неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але  торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються — енергетики, текстильної та швейної промисловості, сільського господарства), завоював, і  інші галузі. Об'єктом захисних заходів  стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки. У кінцевому  підсумку, у 1986 р. лише 20% світового обміну здійснювалось за правилами ГАТТ, тобто зовсім вільно. Чверть обсягу торгівлі була піддана квотам і дії  обмежувальних угод, чверть — перебувала в руках ТНК, чверть становила  предмет компенсаційних угод [33, с 257].

Живучість протекціоністських тенденцій пояснюється не лише тим, що не для всіх країні вільна торгівля приносить вигоду, й тим, що вона неоднаково впливає на економічне становище  різних галузей, фірм, а також на соціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по-різному  можуть позначитись на робітниках автомобільної  промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття  заходів у відповідь з боку країн-експортерів автомобілів), споживачі  автомобілів матимуть менший вибір  і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лобі), що мають різні  інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди слід мати на увазі, що оцінка і вибір торгівельної політики є питанням не лише економічним, а  й соціальним.Таким чином можна  конкретизувати, що входить в поняття  свободи торгівлі та протекціонізму.Отже, під свободою торгівлі розуміється  політика мінімального державного втручання  в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.