Международные рсчеты в ВЕД

У зв’язку з формою розрахунків у кон тракті також встановлюються:

-    терміни здійснення розрахунків;

- перелік товаросупроводжувальних документів, що підлягають відправленню на адресу покупця при виконанні розрахунків (звичайно, у цей комплект входять розрахунки та специфікації продавця, відвантажувальні документи, сертифікати якості, пакувальні листи, страхові поліси, страхові сертифікати, розписки та інші документи, безпосередньо пов’язані з одержанням платежу);

- банки, через які здійснюються розрахунки;

- обов’язки сторін щодо оплати витрат, пов’язаних із здійсненням розрахунків.[6]

Розрахунки за інкасовим доручення (інкасо) — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належать, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

При проведенні інкасо банки керуються “Уніфікованими правилами по інкасо”, опублікованими міжнародною торговельною палатою[10]

Процес здійснення інкасової форми розрахунків здійснюється за схемою, наведеною на рис.1.2.1.

.              6

              3

              7              2              4              5

              1

Рис.1.2.1 Схема розрахунків за інкасовою формою

1 – експортер відвантажує товари на адресу покупця відповідно до умов договору;

2 – експортер готує та передає своєму банку пакет товаросупровідних документів та інкасове доручення;

3 – перевіривши відповідність представлених документів перерахованим в інкасовому дорученні, банк-ремітент відсилає їх разом з інкасовим дорученням банку імпортера;

4 – банк імпортера представляє отримані документи імпортеру;

5 – інкасуючий банк отримує платіж від імпортера;

6 – банк покупця перераховує суму платежу банку продавця;

7 – банк-ремітент зараховує кошти на рахунок експортера.

Розрізняють просте (чисте) та документарне (комерційне) інкасо.

Просте (чисте) інкасо – це інкасо, при якому інкасуються лише фінансові (платіжні) документи, призначені для отримання платежів, без супроводження їх комерційними документами.

Документарне (комерційне) інкасо – при якому інкасуються фінансові (платіжні) документи, які супроводжуються комерційними документами, а також інкасо тільки комерційних документів. Таким чином, документарне інкасо являє собою одну із форм проведення платежів, при якій документи, пов’язані з поставкою товарів чи з надання послуг, передаються імпортерові через кредитні установи тільки проти оплати інкасової суми чи акцептування тратти, виписаної на імпортера. [1]

У відповідності до “Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів”, документарний акредитив — це угода, в силу якої банк-емітент, діючи на прохання і у відповідності до інструкцій клієнта — наказодавця чи від свого імені повинен здійснити платіж третій особі чи його наказу (бенефіціару), чи оплатити (акцептувати) тратти, виставлені бенефіутаром, чи уповноважити інший банк здійснити такий платіж, оплатити і акцептувати татти, чи негоціацію документів, якщо дотримані всі умови акредитиву.[11]

Схема розрахунку за документарним акредитивом представлена на рис.1.2.2

              8

              7             

              3             

              9              6              4              10              11              2

              1

5

Рис.1.2.2 Схема розрахунків за документарним акредитивом

1 - експортер відсилає імпортеру повідомлення про готовність товару до відвантаження та просить виставити на його користь акредитив;

2 – імпортер дає вказівку своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи в закордонному банку;

3 – банк імпортера повідомляє банк експортера про відкриття акредитиву та відправляє акредитивний лист, в якому вказуються умови акредитиву;

4 – банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитиву та про умови акредитиву;

5 – експортер відвантажує на адресу покупця товари відповідно до умов договору;

6 – продавець передає банку-виконавцю товаросупроводжувальні документи;

7 – банк-виконавець перевіряє відповідність товаророзпорядчих документів умовам акредитиву і відсилає їх банку-емітенту;

8 – банк імпортера також перевіряє документи і потім перераховує відповідну суму коштів на кореспондентський рахунок банку-виконавцю;

9 – банк-виконавець зараховує валюту на рахунок бенефіціара;

10 – банк імпортера відправляє товаророзпорядчі документи разом з акредитивним листом імпортеру;

11 – імпортер, отримавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитиву та приймає для акцепту. У випадку відсутності будь-яких зауважень банк списує гроші з рахунка імпортера та відсилає останньому виписку.[1]

              Банківський переказ – це розрахункова банківська операція, яка являє собою доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунок перекатника іноземному отримувачу (бонефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку- платнику сплаченої ним суми. Банківський переказ полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому.

  Платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ указаної в ньому суми грошових коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача.

           Схема розрахунку платіжними дорученнями відображена на рис.2.1.3 і  містить такі кроки:

1 - укладання контракту купівлі-продажу;

2 - укспортер відвантажує товар;

3 - експортер отримує товарні документи від перевізника;

4 - експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру (отримання товару);

5 - заява на переказ;

6 - платіжне доручення від імені банку імпортера на переказ іноземної валюти;

7 - перевірка банком експортера правильності платіжного доручення , списання грошей з рахунка банку імпортера, зарахування отриманої суми на рахунок експортера, витяг з розрахункового рахунка про зарахування суми;

8 - витяг з розрахункового рахунка про списання суми.[5]

При здійсненні грошових переказів щодо оплати робіт та послуг нерезидентів, платники повинні дотримуватися вимог Постанови правління НБУ.[12]

                 1

4

                                            2                              2                            5              8

7                3                                                                                  

Рис.2.1.3 Банківський переказ

Розрахунковий чек – це документ, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку перевести вказану в чеку грошову суму одержувачу (чекодержателеві).

          Чек є особливою формою розрахунків, яка має зовнішню простоту та підвищену мобільність.Він зручний для розрахунків тоді, коли імпортер боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека дозволяє заощаджувати обігові кошти – готівку та прискорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

         Схема розрахунку чеками наведена на рис.2.1.4.

                                                                    4

                                                                    5

              6             9                                                                                        1          2         3

                                                                      7

8

Рис.2.1.4 Розрахунки чеками

         1 - платіжне доручення для депонування коштів;

2 - заява на отримання чекової книжки;

3 - видача чекової книжки;

4 - товар, роботи, послуги;

5 - чек;

6 - реєстр чеків для оплати;

7 - вимога на оплату;

8 - перерахування коштів;

9 - повідомлення про перерахування коштів.

Залежно від чекодавця чеки поділяються на банківські та фірмові.

Фірмовий чек – це чек, виписаний фірмою на одержувача. Як правило, такий чек виписується в іноземній чи в національній валюті на пред”ячника і виставляється фірмою на свій банк. Оплата за ним проводиться за рахунок коштів чекодавця. Фірмові чеки використовуються на фірмових бланках клієнтами банку. Проте такі чеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв”язку з цим зросло використання банківських чеків.

Банківський чек – це чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті чека немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата за чеком здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунках у банку-кореспонденті за кордоном. Найчастіше використовуються банківські ордерні чеки. Ризик невиплати за банківським чеком надзвичайно малий. Крім того, виплату грошей за таким чеком не можна припинити.[5]

У системі міжнародних розрахунків одним з головних інструментів є вексель.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов”язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій використовуються два основних види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе просте, нічим не обумовлене зобов”язання у зазначений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержателеві) або тому, кому він накаже. При простому векселеві платником є сам векселедавець. Таким чином, простий вексель – це боргове зобов”язання імпортера здійснити платіж.[5]

Взаємовідносини сторін при видачі простих векселів відображені у схемі (рис.2.1.5), де підприємство-виробник відпускає продукцію (1), за яку отримує від покупця простий вексель (2), виписаний на суму вартості відвантаженого товару. Далі підприємство пред'являє вексель до сплати (3), за яким має отримати певну грошову суму (4).[4]

                                                                            1

                                                           2                                       

                                                                         3    

                                                   4

Рис.2.1.5 Механізм розрахунків  простим векселем

  Переказний вексель (тратта) – це складений за суворо визначеною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк у зазначеному місці здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому кому він накаже.

   Подядок дій учасників при здійсненні механізму розрахунків у формі переказного векселя наведений на схемі (рис.2.1.6): трасант відвантажує переказний вексель, де вказано, що платником його боргу перед ремітентом трасату (1) товар, який він раніше отримав від ремітента (2),  і видає ремітенту буде трасат (3). Далі ремітент пред'являє трасату (4) переказний вексель, за яким він сподівається отримати акцепт. Трасат робить на векселі напис, який означає його згоду сплатити переказний вексель (5).  Після акцепту ремітент пред'являє переказний  вексель до сплати (6),  за яким має отримати кошти у вказаний строк (7).

                   Трасант                                  1                  Трасат

    2                                      3                      4     5       6     7

                                                      Ремітент

Рис.2.1.6 Механізм розрахунків у формі переказного векселя