Международные рсчеты в ВЕД

АЗОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ

ЗАПОРІЗЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра економіки та менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи зовнішньоекономічної діяльності»

на тему:

“ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ”

студента 406з групи

факультету управління

Науковий керівник:
 

Бердянськ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Особливості здійснення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності

           1.2 Способи, засоби, форми розрахунків                                         

РОЗДІЛ 2 . АНАЛІЗ ПРОВЕДЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ    ОПЕРАЦІЙ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ “ПОЛОГІВСЬКИЙ МАСЛОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД”

2.1.  Загальна характеристика діяльності              ЗАТ “Пологівський МЕЗ”             

2.2. Порядок здійснення операцій                                                       

           ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                                                                                                                                               
ВСТУП

Усі види ЗЕД пов’язані з міжнародними розрахунками.

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є вибір форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.Міжнародна практика торговельних відносин опрацювала декілька форм розрахунків залежно від ступеня довіри торговельних партнерів, а також від ролі, яку відіграють банки в кожному конкретному випадку.

Ціль курсової роботи – розглянути особливості міжнародних розрахунків  та механізм їх здійснення на підприємстві.

Об'єктом даної курсової роботи є міжнародні розрахунки підприємства.

Предмет – фінансові аспекти здійснення ЗЕД: способи, засоби та форми міжнародних розрахунків.

Задачі курсової роботи:

1) визначити сутність та особливості міжнародних розрахунків;

2) виділити основні способи, засоби та форми розрахунків у ЗЕД;

3) розглянути проведення зовеішньоекономічних операцій на підприємстві на прикладі ЗАТ “Пологівський маслоекстракційний завод”.

РОЗДІЛ 1.

МІДНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗЕД

1.1 Особливості здійснення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності

Міжнародні розрахунки – це регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їх діяльності у світогосподарській сфері.

Природа міжнародних розрахунків та їх організація пов’язані з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва, яке є чинником руху власності у міжнародному обігу через не збігання часу виробництва, реалізацій і оплати товару, а також територіальними особливостями ринків збуту.

Міжнародні розрахунки – це:

- комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

- некомерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку – кореспондента, а банк у країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортувався товар.[5]

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Останні виступають не тількі в ролі посередників між експортерами та імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів. Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані брати до уваги.  [2]

На стан міжнародних розрахунків впливають такі фактори:

- становище на товарних та грошових ринках;

- державні заходи регулювання міжнародних потоків товарів, послуг та капіталів;

- розбіжності в темпах інфляції в окремих країнах;

- стан платіжних балансів країн;

- умови зовнішньоторговельних контрактів;

- міжнародні правила та звичаї банківської практики;

- валютне законодавство та ін.[6]

Правовою основою міжнародних розрахункових відносин виступають міжнародні договори (платіжні угоди, торговельні, кредитні та ін. договори); норми внутрішнього національного законодавства, а також суттєву роль відіграють систематизовані та уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної практики, які закріплені у відповідних конвенціях (по акредитиву, інкасо, вексельному обігу, банківських гарантіях та ін.).[9]

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

           1.Імпортери та експортери, їх банки вступають до певних відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов'язаних з пересиланням, обробленням товаророзпорядчих і платажних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов'язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

          2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтернаціоналізації господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного законодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

  4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових документів відносяться: прості й переказні векселі, чеки, платіжні розписки.

До комерційних документів відносяться:

        рахункт-фактури;

        документи, які підтверджують відвантаження чи відправку товарів, або прийняття та відвантаження ( коносаменти, залізничні, автомобільні, авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);

        страхові документи, оскільки експортні вантажі зазвичай застраховуються;

        інші документи — сертифікати, які засвідчують походження, масу, якість, аналіз товарів, митні, консульські розрахунки.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах, а відтак, по-перше, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. У сучасній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов'язань здійснюється в основному у ВКВ. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахунки.

Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками. Кореспондентські відносини з іноземними банками супроводжуються відкриттям рахунків „лоро” (рахунків іноземних банків у даному банку) і „ностро” (рахунків даного банку в іноземних банках). Кореспондентські відносини визначають порядок рохрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.[5]

При оформленні нового торговельного партнерства фірми та банки, котрі беруть участь у розрахунках, оцінюють насамперед ризики, які можуть виникнути в ході такого співробітництва.[7]

Ризик — це небезпека втрати з вини іншої сторони або в наслідок зміни політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Зазнати втрат у ЗЕД може будь-хто з учасників: експортери, імпортери або обслуговуючий банк.

У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні групи ризиків:

        ризик країни;

        банківський;

        валютний;

        ризик контагента.

Ризик країни знаходиться за межами банківської системи або ділового партнера. До цього ризику відносяться насамперед політичні та економічні події в конкретній державі, які можуть призвести до втрат під час проведення зовнішньоекономічних операцій. При оцінюванні політичних ризиків важливо вивчити політичну ситуацію в країні-партнера та країні транзиту. Мінімізації політичних ризиків може сприяти використання акредитивів, підтверджених банком стабільної країни, форфейтингових угод, експортного страхування та гарантії.

Банківський ризик пов'язаний з втратами, які можуть виникнути у зв'язку з недостатньою надійністю банка, незаловільною організацією управління банком. На діяльність банку як фінансової структури впливають чинники: навколишнє політичне й економічне середовище, конкуренція, акціонери, якість персоналу, технічне устаткування тощо.З метою контролю за банківськими ризиками банки встановлюють нормативи і ліміти, які час від часу переглядаються, відстежують інформацію про фінансовий стан банків, постійно підвищують кваліфікацію співробітників.

Валютні ризики — це загроза втрат у результаті змін курсу валют під час виконання контракту. Такі втрати виникають, зокрема, зі зміною курсу валюти ціни відносно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельного або кредитного контракту і здійсненням платежу за ним.

У міжнародній практиці існує два види ризику контрагентів: ризик неплатежу та ризик невиконання контракту. Для страхування даного виду ризику рекомендується включати в контракт умови, які передбачають фінансову відповідальність сторін за його виконання, активно використовувати банківські гарантії виконання зобов'язань.

1.2 Форми та основи організації міжнародних розрахунків у ЗЕД підприємств

    Механізм міжнародних рахунків включає способи платежу, засоби платежу, форми платежу.

       Способи платежу визначають за моментом оплати товарів стосовно часу поставки. Виділяють три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж,  платіж у кредит.

Платіж готівкою — це ті форми оплати, які здійснюються в порту упродовж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця, до того моменту переходу до нього прав власності на даний товар. На практиці до даного періоду додається ще один місяць. Після цього строку вважається, що оплата здійснюється в кредит.[1]

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем продавцю погодженої в контракті суми в рахунок платежу до передачі товару в його розпорядження або до початку виконання замовлення. Аванс може бути наданий у грошовій і товарній формах.

Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за операцією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару.[2]

До засобів платежу належать: готівка, чеки, векселі, інші цінні папери, банківський переказ (безготівковий платіж), кредитні картки і т.ін.[1]

Основними формами при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є: акредитивна, інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками та вексельна.[2]

Форми платежу (розрахунків) – це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

              Форми розрахунків – це сформовані у міжнародній комерційній та банківській практиці і врегульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи оформлення, передачі та оплати товаророзпорядчих та платіжних документів, що виконується через банк.

Практика міжнародної торгівлі та банківської практики виділяє такі основні форми розрахунків: інкасо,  акредитив, банківський переказ, розрахунки чеками, розрахунки векселями.

Ці форми відрізняють за ступенем вмісту заходів проти ризиків неплатежу, швидкістю отримання валютного виторгу, вартістю розрахунків, наявністю додаткових важелів, що спонукають обидві сторони до сумлінного виконання контракту. Тому вибір правильної форми платежу відіграє значну роль у визначенні ефективності угоди купівлі-продажу.