Методологія науки. Наукознавство

Приблизно в 30-ті роки двадцятого століття почала формуватись проблематика наукознавства і тільки в 60-ті роки цього ж століття наука про науку сформувалась як окрема галузь, коли чітко визначився предмет і завдання наукознавства. У цей період почали створюватись колективи з питань розробки проблем наукознавства, визначення системи показників для ключових наукознавчих понять з використанням методів різних наук. Сформувалась галузь статистичного дослідження структури і динаміки інформаційних потоків наукової інформації.

В даний час у наукознавстві чітко визначені основні розділи знань про науку, характеристика яких наведена в таблиці.

Основними завданнями наукознавства є:

— вивчення законів і  тенденцій розвитку науки;

— аналіз взаємодій наук;

— прогноз розвитку науки;

— проблеми наукового знання й наукової творчості;

— організація науки й управління її розвитком.

Отже, наукознавство є цілісною методолого - соціальною системою знань  про науку. Комплексність наукознавства  виражається у використанні різних методів і досягнень всього різноманіття наук для розробки специфічних проблем, які не вирішуються жодною із окремих наук.

Наукознавство узагальнює світовий досвід розвитку науки, активно впливає  на інтеграцію вітчизняної науки  з науковими системами інших  країн, оскільки сучасна наука характеризується цілісним і різностороннім підходом вивчення об'єктів.

 

Принципи наукового  дослідження.

 

Принцип – найбільш загальне правило діяльності, основне положення  якої –  небудь теорії, навчання, науки, світогляду; внутрішнє переконання  людини, що визначає її відношення до дійсності, норм поведінки, основна особливість пристрою якого–небудь механізму, приладу.

Принцип пізнання являє  собою вироблену історично узагальнену  вимогу до пізнавального процесу, яка  додає йому певної спрямованості, вказує шлях руху до істини, але не саму істину. Тобто принцип – це щось початкове у пізнавальному процесі. Проте виступаючи початковим компонентом пізнання, сам принцип являє собою результат численних актів пізнання, у яких він з’явився і був усвідомлений людьми і став ефективним інструментом пізнання.

Кожний період розвитку суспільства породжує й  використовує свої принципи, які базуються  на попередніх. Революції в пізнанні об’єктивної реальності у своїй основі містять принципові зміни в системі пізнання, бо тільки зміна принципів може забезпечити стрибок у розвитку знань. Наприклад, епоха індустріалізму створила умови для домінування принципу детермінізму (філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок і взаємо обумовленість явищ матеріального й духовного світу), орієнтувала інтелект на розгляд пізнаваного через технічні чинники (машини, механізми, пристрої). Домінуючим з принципів став раціоналізм.

Науково–технічна  революція, що почалася в 50– роках  ХХ століття і має місце сьогодні характеризується значним дрейфом  принципів пізнання. На зміну детермінізму прийшли принципи ймовірності, стохастичності, системності. Безпосередні контакти з  об’єктом пізнання втратили свою значущість. Основна роль відводиться переробці інформації отриманої про той чи інший об’єкт. Пізнання набуває інформаційного характеру, а інформаційний принцип стає головним.

Є підстави думати, що в найближчий час відбудеться  нова зміна принципів пізнання. Очевидно нова революція в науці буде викликана як загостренням проблеми самого існування людини (екологічна небезпека), так і в результаті особливого статусу в суспільстві творчих процесів. Найімовірніше, що науковими принципами майбутнього стануть гуманізм і творчість.

Сьогодні виникає  деяка проблема щодо класифікації принципів  пізнання. Це обумовлено наступним:  в науці ця проблема є відносно новою; принципи є надто загальними, що мало спонукає застосувати до них  конкретний метод класифікації; сумнівно, що всі принципи можна розподілити на класи. Проте, класифікація принципів на найбільш узагальненому рівні цілком можлива й потрібна. Так, за сферою дії принципи можна поділити на формально–логічні, математичні, філософсько–світоглядні, загальнонаукові, конкретно–наукові. За світоглядністю (за видом інтегрованого світогляду) можна виділити наступні: метафізичний, матеріалізму, ідеалізму, розвитку, суб’єктивізму, об’єктивності, детермінізму. У відповідності до методології певних періодів розвитку науки можна поділити на такі: класифікації, додатковості, комплексності, системності, синергізму, творчого занурення. За базовими знаннями на основі яких виник принцип їх можна класифікувати на логічні, порівняльно–історичні, генетичні, а за рівнем пізнання на принципи емпіричного й теоретичного пізнання.

Іншою не менш важливою проблемою є саме формулювання принципів  наукового пізнання. Формулюючи принципи передусім необхідно звертати увагу  на наступне: чи принцип принципово новий, чи вияв уже відомого; якщо принципів сформульовано дуже багато, то очевидно є дефіцит супідрядності між ними; принципи не повинні заперечувати один одного, а доповнювати й розвивати; принципи мають бути перевірені на істинність.

Основний принцип  науки – це об’єктивність. Під об’єктивністю як правило розуміють незалежність дослідження від цінностей дослідника (Ладанов І.Д., 1997). Об’єктивність з часу виникнення науки постає у вигляді її ідеалу, до якого завжди повинен прагнути вчений. На противагу об’єктивності суб’єктивність уявляється як основний недолік у відображенні світу. Проблема суб’єктивності найбільш характерна для гуманітарних наук ( педагогіка, психологія, соціологія, політологія, історія тощо) де спостерігається надзвичайно сильна залежність дослідження від системи цінностей самого дослідника, належності його до тієї чи іншої соціальної групи. Проте, повне відсторонення від суб’єктивного (нейтральність, ігнорування концептуальної й методологічної моди тощо) призводить до зворотного –  ще сильнішого прояву суб’єктивізму. Водночас творча індивідуальність вченого як один з проявів суб’єктивного є чи не найважливішим джерелом наукового знання

Науковому дослідженню  нерідко заважає тенденційність дослідника (схильність до певної ідеї), яка стримує розвиток науки, а  нерідко заводить її в тупик. Тенденційність призводить до формування помилкових доктрин, які можуть тривалий час бути домінуючими і стримувати процес пізнання об’єктивної реальності.

З метою досягнення об’єктивності необхідно осмислювати  всю сукупність фактів, відтворювати результати проведені іншими вченими, здійснювати конструктивно–критичний підхід до явищ і процесів, оцінювати вплив світоглядних позицій, користуватися  перевіреними й сучасними методами дослідження, які відповідають природі досліджуваного об’єкта (Масионис Дж., 2004).

Відомо, що виключно важливу регуляторну функцію  у науці відіграють парадигми (сукупність методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та інших настанов, що сформувалися історично і прийняті у своїй спільноті як зразок, норма, стандарт вирішення проблеми). До змісту парадигм включаються сукупність теоретичних стандартів, ціннісних критеріїв, світоглядних позицій, методи і принципи досліджень ( Кун Т., 2003).

 

 

 

 

 

 

3. Методи економічного дослідження

Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.

Економічні   явища  і   процеси,   як   правило,  дуже  складні, розвиваються під впливом великої кількості факторів, тому для їх дослідження намагаються виділити головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, а при цьому навмисне відволікаються від несуттєвого, другорядного, випадкового. Такий спосіб дослідження називається науковим абстрагуванням. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постійного, типового.   Наприклад,   для   вияву   залежності   між   попитом   і пропозицією на певний товар у ринковій економіці допускають, що кількість та якість інших аналогічних товарів незмінна, ціни на них незмінні,   доходи   споживачів   незмінні   і   т.д.   Абстрагування використовується  для  аналізу  окремих  явищ  і  процесів,  але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічної системи. Тому поряд з ним використовується аналіз як спосіб дослідження, при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо, і синтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони  і  закономірності,  сформулювати  принципи  і  концепції економічного розвитку.

Економічна діяльність суспільства проявляється в господарській  практиці, у великій різноманітності фактів господарського життя різноманітних господарських суб'єктів. Діяльність різних суб'єктів господарювання зумовлена їхніми власними потребами та інтересами. Економіст повинен у цій різноманітності фактів виявити принципи або закономірності їх розвитку для того, щоб пізніше сформувати принципи економічної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Аналіз фактів, що відносяться до тієї чи іншої конкретної проблеми, називають описовою або емпіричною економічною наукою. Виведення принципів, закономірностей, формулювання законів називають економічною теорією, або економічним аналізом. Економіст у своєму дослідженні може просуватися як від фактів до теорії, так і навпаки, від теорії (гіпотези) до перевірки її на практиці. Перший метод називається індукцією, а другий - дедукцією, або гіпотетичним методом дослідження. Але мета економічного дослідження — це не тільки вияв принципів та закономірностей економічного розвитку, а й розробка конкретних рекомендацій, способів і методів розв'язання економічних проблем, формування принципів економічної політики. Цей процес називають прикладною економічною наукою, або економічною політикою.

Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з  аналізу фактів,  емпіричних даних, застосовуючи  при  цьому  спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні  для  розробки   правильної  економічної  політики,  для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.

Як відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних країнах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі закономірності розвитку. їх вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження. На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних країн і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей їх розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь — математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання.

До конкретно - економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.

Обмеженість   економічних   ресурсів   зумовлює   необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Те, що підприємець втрачає, від чого відмовляється у результаті цього вибору, - це вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.

Граничний аналіз дає можливість вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при зростанні спожитого продукту на одиницю.

Методи абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.

Аналіз еластичності дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого, наприклад, як зміниться попит на продукцію при зменшенні ціни на 10%.

Економічні величини можна представляти у взаємозалежності за допомогою таблиць, математичних формул, графічних зображень, за допомогою яких визначають оптимальні варіанти економічних рішень. Ці методи дуже широко використовуються в економіці.

В економічному дослідженні  визначають позитивний і нормативний  підхід. Позитивна економіка досліджує те, що відбувається в економіці, а нормативна визначає те, що має бути, надає конкретні пропозиції для удосконалення економіки.

Сучасна економічна теорія має справу із дуже складними процесами, тому використовує так званий синергетичний підхід у дослідженнях:

1.  Акцентує увагу на процесах нестійкої рівноваги та нестабільності економічних систем.

2.  Визнає складність та нелінійність соціально-економічної еволюції.

3.  Припускає можливість впливу спонтанних змін в економіці на виникнення кризових ситуацій.

4.  Аналізує   множинність,   різноспрямованість   та   різну   якість внутрішніх   і   зовнішніх   факторів,   які   можуть   впливати   на соціально-економічний розвиток.

5. Виходить з того, що один і той самий ефект  в економічній системі може  бути досягнутий під впливом різних імпульсів.

 

 

 

 

Висновок

Методологія є вчення про структуру, логічну організацію, методи й засоби діяльності. Методологія науки дає характеристику компонентів наукового дослідження – його обєкта, предмета аналізу, завдання дослідження, сукупності засобів дослідження, формує уявлення про послідовність руху дослідника в процесі вирішення завдання