КИЇВСЬКИЙ
КОЛЕДЖ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
КОНТРОЛЬНА
РОБОТА
з дисципліни
«Менеджмент персоналу»
За
спеціальністю:
«Організація
виробництва»
Студентки IV
курсу
Заочної форми навчання
Група Омз – 20
Дзядик Світлани Іванівни
Дата здачі роботи на
перевірку___________
Оцінка____________
2013
Варіант № 3
- Світові тенденції розвитку менеджменту персоналу.
- Суть професійного розвитку і компетенції персоналу.
- Технологія менеджменту персоналу.
- Світові тенденції розвитку менеджменту персоналу.
Тенденції
розвитку менеджменту персоналу
з погляду американських менеджерів
(роль менеджменту персоналу в
ХХІ столітті):
- планування людських ресурсів для завтрашніх потреб стане складовою частиною формування стратегії корпорації;
- керівник по розвитку планування людських ресурсів скрізь стане членом вищої ланки управління і буде повністю обізнаним стосовно стратегії, планів бізнесу, технологій, продуктів і сегментів ринку;
- роль менеджменту персоналу буде трансформована із суто адміністративної (збір і обробка даних) у ключовий фактор при підборі, розвитку і використанні планування людських ресурсів;
- головними критеріями служб підвищення будуть різноманітність і широта кваліфікації, вміння досягти конкретних результатів, динамізм, вміння сформувати команду і працювати в ній, вміння бачити картину в цілому і ділова етика;
- однією з головних функцій менеджменту персоналу стане інтеграція корпоративної культури, цінностей і цілей.
Тенденції
розвитку МП з погляду японського
менеджера:
– розвиток потенціалу людських ресурсів;
- повніше й ефективніше використання цього потенціалу;
- розвиток групової діяльності;
- стабілізація трудових відносин;
- збагачення змісту роботи і ротація;
- розвиток теорії і практики мотивації;
- покращання умов праці.
Тенденції
розвитку менеджменту персоналу
для країн, що трансформують економіку:
- Перехід від “управління кадрами” до менеджменту персоналу (спеціалісти-кадровики часто нічого не знають про стратегію компанії, зв’язок між виробництвом і плануванням персоналу дуже слабкий, то функція менеджменту персоналу має інтегруючий характер і сама є часткою стратегії).
- Перехід від інструменталізму кадрової функції до стратегічної ролі менеджменту персоналу (акцент кадрової політики зміщується з підбору і розстановки кадрів до участі в формуванні і реалізації стратегії бізнесу).
Наприклад: якщо стратегічною ціллю підприємства
є якість продукції, яка вимагає високого
рівня кваліфікації кадрів, то основна
мета менеджменту персоналу – стратегія
мотивації і підбору кадрів. Якщо ціль
підприємства реалізується за рахунок
недорогого стандартного продукту, який
би не вимагав кваліфікованої робочої
сили то основна мета менеджменту персоналу
– управління і контроль за використанням
робочої сили.
При стратегічному переході
до управління людськими ресурсами
залучення, мотивація, розвиток і підтримка
тих, хто може краще виконати роботу, ніколи
не були важливішою справою, ніж зараз,
коли компанії переходять до інноваційних
стратегій.
Цілеспрямована,
інтелігентна, творча робоча сила сьогодні
часто є тим, що відрізняє компанії
одну від одної.
- Перехід від виконання фрагментарних кадрових функцій до комплексної допомоги лінійному персоналу і залучення останнього до менеджменту персоналу. (Спеціаліст у сфері менеджменту персоналу повинен бути кваліфікованим радником і консультантом вищого менеджменту та його підлеглих).
- Професіоналізація функцій менеджменту персоналу (раніше будь-яка внутрішньо-дисциплінована людина, здатна керувати невеликим штатом службовців невисокої кваліфікації, могла бути начальником відділу кадрів).
- Більший акцент на управління змінами. Однією з найважливіших функцій менеджменту персоналу стає активне управління змінами й організаційний розвиток. Як правило, здатність до змін пов’язана з вищим рівнем освіти, ширшою кваліфікацією, здатністю перенавчатися, рівнем творчості. Це ставить складніші задачі з погляду техніки і методів оцінки, підбору кадрів, тренінгу і розвитку.
- Інтернаціоналізація функції менеджменту персоналу. Глобалізація бізнесу, активні міжнародні зв’язки, міжнародна спеціалізація та інтеграція роблять необхідним розвиток багатонаціональних колективів з різними системами цінностей і культур. Керівник повинен бути космополітом з розвиненими комунікаційними і лінгвістичними здібностями.
- Розширення і поглиблення соціального партнерства і трудових відносин. Партнерство – це визнання взаємозалежності і солідарності в соціальному контексті, визнання різних соціальних інтересів окремих суспільних груп і, як наслідок, надання їм права брати участь у політичному й економічному процесі, в прийнятті управлінських рішень.
- Зміна принципів і системи мотивації як важливих факторів використання і розвитку людських ресурсів. Система мотивації еволюціонує від принципів егалітаризму, оплати за посаду, заявку на роботу до принципу оплати за кінцевий результат, за конкретний внесок у досягнення цілей організації.
- Перехід від підвищення кваліфікації до розвитку людських ресурсів. (Мета розвитку людських ресурсів – забезпечення фірми добре підготовленими і мотивованими робітниками відповідно мети і стратегії організації).
Менеджер
із простого передавача знань і інформатора
перетворюється в спеціаліста-консультанта
у сфері діагностики проблем підприємства
і людини.
Усе це вимагає високого професіоналізму
й етики в управлінні людськими
ресурсами.
- Суть професійного розвитку і компетенції персоналу.
Розвиток персоналу є важливою умовою
успішної діяльності будь-якої організації.
Це особливо справедливо на сучасному
етапі, коли прискорення науково-технічного
прогресу веде до швидких змін і вимог
до професійних знань, умінь і навиків.
Знання випускників на початку XX століття
знецінювались через 30 років, в кінці століття
— через 10, сучасні спеціалісти повинні
перенавчатись через 3-5 років.
Персонал у сучасних умовах повинен
бути високоосвіченим, володіти високою
загальною культурою, стратегічним мисленням
й ерудицією. Організація професійного
розвитку стала однією з основних функцій
управління персоналом. За прогнозами
науковців США, в найближчі роки середній
рівень освіти виросте до 13,5 року. Більше
половини створених робочих місць вимагають
середньоспеціальної освіти, а 1/3 - вищої.
Домогтися високих результатів в організації
можливо тільки тоді, коли люди, які там
працюють, володіють знаннями, умінням,
відповідним настроєм. Освіта і навчання
персоналу повинні бути безперервними
і забезпечувати необхідний професійний
розвиток.
Професійний розвиток - це набуття
працівником нових компетенцій,
знань, умінь і навиків, які він використовує
чи буде використовувати у своїй професійній
діяльності. Це процес підготовки, перепідготовки
й підвищення кваліфікації працівників
з метою виконання нових виробничих функцій,
завдань і обов'язків нових посад. Про
важливість професійного розвитку свідчить
той факт, що більшість зарубіжних підприємств
виділяють для цієї цілі 10 % фонду заробітної
плати.
Інвестиції в людський капітал
— це вкладання, спрямовані
на підвищення кваліфікації і
здібностей персоналу, це витрати
на освіту, здоров'я, на мобільність
переміщення робочої сили з
низькопродуктивних робочих місць
до більш високопродуктивних. Капіталовкладення
в персонал сприяють створенню
сприятливого клімату в колективі,
мотивують працівника до свого
удосконалення і підвищують його
відданість організації.
Навчання персоналу дозволяє
вирішувати основні завдання
як в інтересах організації
— підвищення ефективності і
якості праці, так і в інтересах
людини — підвищується рівень
життя, створюється можливість
для реалізації своїх здібностей.
Працівник стає конкурентоспроможним
на ринку праці, а рівень освіти є одним
із трьох показників, що формують індекс
розвитку людини, куди входять показники
тривалості життя та доход на душу населення.
Професійний розвиток — це
безперервний комплексний процес,
який включає: професійне навчання,
розвиток кар'єри та підвищення
кваліфікації. Реалізація концепції
розвитку персоналу передбачає
створення гнучкої, конкретної
системи професійного навчання,
зорієнтованої на вирішення стратегічних
завдань організації. Освіта і
навчання виконують об'єднуючу
роль в досягненні цілей. Невипадково
управління професійним розвитком
посідає значне місце в роботі
лінійних керівників, оскільки вони
добре знають рівень знань,
здібностей, умінь своїх підлеглих.
Лінійні керівники і менеджери
з персоналу розробляють програму
розвитку персоналу.
Завданням управління з питань
безперервного професійного розвитку
на підприємстві є забезпечення:
— відповідного професійного рівня
робітників вимогам робочого місця,
посади;
— умов для мобільності працівників
як передумови раціональної їх зайнятості
і використання;
— можливості просування працівників
як у професійній, так і в службовій
кар'єрі.
Застосовуючи систему безперервного
навчання, підприємство може забезпечити
найбільш повну відповідність
структури працівників структурі
робочих місць з врахуванням
всього спектру вимог до працівників.
Уданий час розвиток персоналу
підприємства проводять самостійно,
незалежно від інших організацій,
що має як позитивні, так
і негативні моменти. В ринкових
умовах функції підприємств у
сфері розвитку персоналу значно
розширились. Система підготовки,
підвищення кваліфікації й перепідготовки
працівників на підприємстві
в ринкових умовах, з одного
боку, повинна швидко реагувати
на зміни потреб виробництва
в робочій силі, а з іншого -
надати можливість працівникам
відповідно до їх інтересів
підвищувати свій професійний
рівень і навчатись.
Отже, система розвитку персоналу
на підприємстві має бути гнучкою,
здатною змінювати зміст, методи
та організаційні форми згідно
з потребами виробництва і
ситуацією, яка складається на
ринку праці. У зв'язку з
цим управління персоналом повинно
сконцентрувати свої зусилля
на вирішення таких проблем:
- розробка стратегії
з питань формування кваліфікованого
персоналу;
- визначення потреб
у навчанні працівників в розрізі
спеціальностей та професії;
- вибір форм і методів
професійного розвитку персоналу;
- вибір програмно-методичного
та матеріально-технічного забезпечення
процесу навчання як важливої
умови його якості;
- фінансове забезпечення
всіх видів навчання в потрібній
кількості.
Слід відмітити, що цілі
адміністрації і найманих працівників
щодо розвитку персоналу дещо
не збігаються. Так, німецькі спеціалісти
В.Бартц і Х.Шайбл вважають, що з позиції
роботодавця цілями безперервного навчання
є створення стабільного, кваліфікованого
і мотивованого персоналу. З точки зору
найманого працівника — це підтримка
на відповідному рівні фахової кваліфікації
та придбання нових знань, умінь як в сфері
діяльності, так і поза нею.
Ключовим моментом в управлінні
професійним розвитком є організація
взаємопов'язаних процесів формування
особистості працівника з конкурентоспроможними
здібностями, яка включає професійне
навчання, виховання, консультацію,
підготовку і адаптацію. Професійний
розвиток сприяє загальному, інтелектуальному
та професійному зростанню людини,
розширює її ерудицію і зміцнює
впевненість у собі.
Слід пам'ятати про принципову
відмінність між професійним
навчанням і навчанням. Професійне
навчання спрямоване на розвиток
конкретних навиків і умінь,
які потрібні для даної організації.
Навчання спрямоване на загальний
та інтелектуальний рівень. Наприклад,
метою курсів професійного навчання
комерційних агентів є розвиток
навиків продажу певних видів
товарів у конкретній зоні. Метою
вищої школи є підготовка, надання знань
і умінь у більш широкому полі діяльності
даної сфери.
Основними напрямками професійного
розвитку персоналу вважаються:
- первинне навчання
з врахуванням завдань підприємства
і специфіки його роботи;
- навчання з метою
ліквідації розриву між вимогами
робочого місця, посади і діловими
якостями персоналу;
- навчання з метою
підвищення загальної кваліфікації;
- навчання для роботи
за новими напрямками розвитку
організації;
- навчання з метою
освоєння нових методів виконання
трудових операцій.
Згідно з законом України
«Про освіту» система безперервного
навчання персоналу набуває великого
значення. Ця система дозволяє
організовувати постійний контроль
за якістю і професіоналізмом
спеціалістів, навчати їх протягом
всього трудового життя, створити
банк даних про склад і кваліфікацію
персоналу, планувати його переміщення.
Слід зазначити, що професійний
розвиток персоналу може забезпечуватись
застосуванням різних напрямків
і кожен з них є доцільним.
Це може бути: відвідування короткотермінових
курсів; вечірнє навчання; участь
у громадських організаціях; відвідування
аналогічних підприємств; читання
літератури; заочні курси; участь
у семінарах; нарадах, диспутах;
фундаментальне професійне навчання
як своєї, так і суміжної
професій.