Контрольная работа по "Менеджменту"

 

 

 

 

 

 

 

Залежність діяльності організації від зовнішнього  середовища.

Як зазначалося, підприємство — це відкрита система, і його розвиток за-лежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним  ото-ченням, середовищем непрямого  впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).

 Так, Дж.Белл доводить, що «зовнішнє середовище організації  містить такі елементи, як споживачі,  конкуренти, урядові установи, постачальники,  фі-нансові організації та джерела  трудових ресурсів, релевантні (тобто  значущі) відносно до операцій  організації». Однак такий підхід  не розрізняє різних шарів  зовнішнього середовища. Зовнішнє  середовище, або середовище непрямого  впливу, діє не безпосередньо  на кожну окрему організацію,  а на всі одразу. Це не означає,  що їхній вплив менший за  вплив факторів безпосе-реднього  оточення.

 Ф.Котлер вважає, що  зовнішнє середовище (макросередовище)  складається з шести основних  факторів: демографічних, економічних,  природних, нау-ково-технічних, політичних  і факторів культурного середовища.

 Фактори зовнішнього  середовища найчастіше класифікують  за такими групами :

1. Економічні — фактори,  що пов’язані з обігом грошей, товарів, інфор-мації та енергії.

2. Політичні — фактори,  що впливають на політичні  погляди та поділя-ють людей  на окремі політичні групи  і знаходять вираження в діяльності  та прийнятті рішень місцевими  органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні  фактори, які впливають на рівень  і тривалість життя людей, а  також формують їхню ціннісну  орієнтацію.

4. Технологічні — фактори,  що пов’язані з розвитком техніки,  обладнання, інструментів, процесів  обробки та виготовлення продуктів,  матеріалів і тех-нологій, а  також know-how.

5. Конкуренція — фактори,  які відбивають майбутні та  поточні дії конку-рентів, зміни  в частках ринків, концентрації  конкурентів.

6. Географічні — фактори,  пов’язані з розміщенням, топографією  місце-вості, кліматом і натуральними  ресурсами (зокрема, корисними  копалинами).

 Таку класифікацію  можна використовувати для забезпечення  орієнтації в питанні, що розглядається.  Однак процеси, які відбуваються  в зовнішньому середовищі, дуже  складні, взаємопов’язані та  містять багато суперечностей,  внаслідок цього, всі ці процеси  треба уважно та систематично  вивчати. 

 Інший підхід до  переліку компонентів зовнішнього  середовища належить О.С.Віханському  , який додає до вищезгаданих  правове та міжнародне середовище.

 Фактори зовнішнього  середовища мають певний зв’язок  між собою, який поля-гає в  рівні сили, з якою зміна одного  фактора діє на інші складові. Треба виявити основні тенденції,  взаємовплив цих факторів і  побудувати тренди їхнього розвитку.

Вивчення економічного компоненту макросередовища дозволяє зрозуміти  те, як формуються та розділяються ресурси. Воно передбачає аналіз таких характеристик, як величина валового національного продукту, темп інфляції, рівень безробіття, процентна ставка, продуктивність праці, платіжний баланс, норма накопичення і т.п. При вивченні економічного компоненту необхідно звертати увагу на такі фактори, як загальний рівень економічного розвитку, видобувні природні ресурси, клімат, тип та рівень розвитку конкурентних відносин, структура населення, рівень освіти робочої сили та величина заробітної плати. Важливо також розуміти, що та чи інша конкретна зміна стану економіки може здійснити позитивний вплив на одні та негативний на інші організації.

Аналіз правового регулювання, що передбачає вивчення законів та інших нормативних актів, дає  організації можливість визначити  для себе допустимі межі дії у  взаємодії з іншими суб’єктами права  та допустимі методи відстоювання своїх  інтересів. Вивчення правового регулювання  не повинно зводитись тільки до вивчення змісту правових актів. Важливо звернути увагу на такі аспекти правового  середовища, як дієвість правової системи, традиції, що складаються в цій  області, та процесуальна сторона практичної реалізації законодавства. Для керівників особливе значення має такий політичний аспект як настрій адміністрації, законодавчих органів та судів по відношенню до бізнесу.

Політична складова макросередовища  повинна вивчатися в першу  чергу для того, щоб мати уяву про наміри органів державної  влади у відношенні розвитку суспільства  та про засоби, за допомогою яких держава має намір провадити  в життя свою політику. Вивчення політичного компоненту повинно концентруватися на виявленні того, які програми намагаються провести в життя різні партійні структури, які групи лобіювання існують в органах державної влади, яке відношення у урядах існує по відношенню до різних галузей економіки та регіонів країни, які зміни в законодавстві та правовому регулюванні можливі в результаті прийняття нових законів та норм, що регулюють економічні процеси. При цьому важливому виявити такі базові характеристики політичної підсистеми: яка ідеологія визначає політику уряду, наскільки стабільний уряд, яка степінь громадського незадоволення та наскільки є сильними опозиційні політичні структури, щоб, використовувати це незадоволення, захопити владу.

Вивчення соціальної складової  макросередовища спрямоване не те, щоб виявити вплив на бізнес таких  соціальних явищ, як: відношення людей  до роботи та якість життя; існуючі  в суспільстві звичаї та вірування; цінності людей; демографічна структура  суспільства; ріст населення; рівень освіти, мобільність людей чи готовність до зміни місця проживання і т.п. Соціальні процеси змінюються відносно повільно. Однак якщо відбуваються певні соціальні зміни, то вони призводять до багатьох дуже суттєвих змін в оточенні організації.

Аналіз технологічної  складової дозволяє своєчасно побачити ті можливості, які розвиток науки  та техніки відкриває для виробництва  нової продукції, для вдосконалення  продукції, що виробляється, та для  модернізації технології виготовлення і збуту продукції. Процес науки  та техніки несе в собі великі можливості та не менш великі загрози для фірми. Багато організацій нездатні побачити нові перспективи, що перед нею відкриваються, так як технічні можливості для здійснення корінних змін переважно створюються  за межами галузі, в якій вони функціонують. Спізнившись з модернізацією, вони гублять свою долю ринку, що може призвести  до дуже негативних наслідків для  них.

Проводячи вивчення різних складових макросередовища, дуже важливо  мати на увазі два слідуючи моменти. По-перше, це те, що всі складові макросередовища  знаходяться в стані сильного взаємовпливу.. По-друге, це те, що ступінь  впливу окремих складових макросередовища  на різні організації є неоднаковою. Організація повинна визначити  для себе, які з зовнішніх факторів здійснюють значний вплив на її діяльність і скласти список тих зовнішніх  факторів, які є потенційними носіями  загрози для неї та список тих  зовнішніх факторів, зміни в яких можуть відкрити додаткові можливості для організації.                      

                                    Висновок

У процесі ринкових перетворень  в Україні в різних галузях  народного господарства, активно  почали використовувати термін "менеджмент". Разом з тим широко використовується також поняття "управління" і  дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини.

Управління є цілеспрямованою  дією на об'єкт з метою змінити  його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна  технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо.

Менеджмент є різновидом управління та означає управління людьми (працівниками, колективами працівників, організацією та ін.).

Широка розповсюдженість у світі терміну "менеджмент" викликає необхідність його застосування і в Україні у розумінні. управління людьми, колективами працівники організаціями.

 Виділяють шість основних  етапів розвитку менеджменту:

1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. (Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва базується на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів насамперед хвилюють підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, різні види технологій, але й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком шкіл наукового управління).

2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок. (Третій етап розвитку менеджменту пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом. Цей етап спрямован на виявлення та врахування попиту і вимог ринку для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на створення конкурентоспроможних видів продукції у завчасно встановлених обсягах та відповідно до визначених техніко-економічних характеристик. Тобто виробник повинен виготовляти таку продукцію, якій завчасно забезпечено збут, а отже і отримання підприємством запланованого рівня рентабельності та прибутку.Вимоги до продукції, що диктуються споживачем, зумовлюють необхідність використання найбільш оптимальних структур управління, поєднання в управлінні централізованих та децентралізованих форм, повнішого врахування у виробничій програмі вимог споживачів, підвищення конкурентоспроможності, реалізації програмно-цільового підходу до вироблення та прийняття управлінських рішень).

4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення. (Четвертий етап характеризується широким застосуванням у менеджменті математики. Яскравим представником цього етапу є школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р. і до наших днів). Виникла в Англії під час другої світової війни як наслідок пошуку шляхів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом.Основою школи є дослідження моделей, тобто форм відображення реальності, і операцій. Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур): виявлення операційної проблеми; вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно; надання змінним моделі кількісних значень з метою опису кожної змінної та зв'язків між ними.Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:головна увага зосереджується на прийнятті рішення Основний кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників;критерієм обирається економічна ефективність Вибір керуючого впливу повинен здійснюватися на основі порівняння величин, які характеризують стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (витрати, доходи, норма прибутку тощо).використання формалізованих математичних моделей, які дозволяють сформувати можливі варіанти вирішення проблеми;залежність від комп'ютера — необхідність використання комп'ютера пояснюється складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а також значною кількістю обчислень, які виконуються при моделюванні.Найбільш відомими представниками цієї школи є Д.Марч, Т.Саймон, С. Бір, М.Месарович, Р.Акофф, І.Чечмен та інші, які сформували основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що врешті-решт зумовило виникнення системного підходу).

5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів. (П'ятий етап розвитку менеджменту пов'язаний з розглядом організації як системи, діяльність яцрі постійно залежить від змінного набору обставин.Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х p. минулого століття. Система - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що визначають її характер. Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. Існують закриті (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від оточуючого середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім середовищем) системи. )

6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів. (У 80-х p. минулого століття започаткований шостий етап розвитку менеджменту, пов'язаний з інформаційними та комп'ютерними системами. Він характеризується високими темпами розвитку інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є перехід до мережевої обробки даних.Ця технологія забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, процесів обміну інформацією, створює умови для функціонування розподілених систем обробки даних. У межах компанії, фірми чи підприємства функціонують локальні мережі. Вони забезпечують інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні) мережі організуються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів абонентам, значно віддаленим один від одного.Також на сьогодні підприємство може застосовувати спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими та маркетинговими процесами. )

 

 

                    

 

 

 

 

                                    Основна література

1.            Ивасенко А.Г. Менеджмент : Учеб. пособие  / А.Г. Ивасенко. 2001.

2.            Кабушкин Н.И. Основы менеджмента  : Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. –  5-е узд. стереотип. – Мн. : Новое  знание, 2002.

3.            Карпов А.В. Психология менеджмента  : Учеб. пособие / А. В. Карпов. –  М. : Гардарики, 2005.

4.            Мескон М. Основи менеджмента  / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури  ; пер. с англ. Л.И. Евенко. –  Москва: Издательство "ДЕЛО", 1997.

5.     Румянцева  З.П. Менеджмент организации : Учеб. пособие / З.П. Румянцева,  Н.А. Саломатин, Р. З. Акбердин  и др.. – М. : ИНФРА – М. 1995.