Контрольная работа по "Менеджменту"

 

                                            

 

                                       Зміст

Вступ

1.Організаційна струтура:поняття,основні  елементи.

2.кількісний підхід в  теорії  та практиці менеджменту

3.залежність діяльності  організації від факторів зовнішнього  середовища

Висновок

Основна література

 

 

 

    Вступ

В світі бізнесу  існують  так звані  вічні питання  на які люди постійно шукають  відповіді. Чому  великі та малі компанії  заробляють  сотні  міліонів,  а інші втрачають  капітал? Як може невелика фірма, компанія  забезпечити високий рівень обслуговування  ніж велика, яка  застосовує набагото більше ресурсів? На ці та  інши питання  допомагає відповісти  теорія і  практика менеджмету.

Менеджмент – як наука  виник   і  розвивається  в  зв'язку  з необхідністю пояснити, "чому" та в наслідок чого процвітають  чи руйнуються організації. Науковці в  області менеджменту шляхом випробувань  та практики  в області  управління методом спроб та помилок відповідають на питання: " Чим виявляється  успіх організації?". Відповідь  на це питання  дозволяє відповісти  на більш  прагматичне питання: "Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації?".

Володіння  основами  сучасного  менеджменту – важкий, багатоплановий процесс, який оцінюється  фахівцями  з різних боків. Одні вважають, що менеджером потрібно народитися, другі, -  що менеджмент це така ж наука, як наприклад фізика чи біологія, так чи  інакше  формування менеджера здійснюється  через  активне навчання і самовдасконалення. Як показує  статистика,  не багато з тих, хто має талант організатора вміє розвивати цей талант і користуватись  їм  за ради розвитку суспільства.

Творчий процес правління людьми  неможливо  виховати та навчіти, однак здібность  знаходити оригінальні рішення  зустрічаються  у людей частіше  ніж звикли думати. Але  невелика  кількість людей, досягають успіху в  досконалені основ бізнесу.

У наш час важко назвати  більш важливу і багатогранну сферу діяльності, ніж управління або менеджмент, від якого в  значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

Задачами менеджменту  як  науки  є  розробка,   експериментальна  перевірка   і застосування  на  практиці  наукових  підходів,   принципів і методів,   що забезпечують  стійку,   надійну,  перспективну  і ефективну  роботу  колективу  (індивідуума)  шляхом  випуску  конкурентоздатного   товару.

У  той же час   кінцевою  метою   менеджменту як  практики  ефективного  управління  є   забезпечення  прибутковості підприємства  шляхом  раціональної  організації виробничого  (торгового)  процесу,   включаючи  управління  виробництвом  (комерцією)  і розвиток  техніко-технологічної бази.

Виходячи  з  цього  найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва  товарів і   послуг  з  урахуванням  попиту  споживачів  на  основі  ресурсів,  що є.   При  цьому  до  задач менеджменту також  відносяться:

• перехід  до  використання  працівників,   що володіють високою  кваліфікацією;
• стимулювання  співробітників  організації шляхом  створення  для них відповідних умов праці   і системи  її  сплати;
• визначення  необхідних  ресурсів  і джерел  їх  забезпечення;
• розробка  стратегії розвитку  організації і реалізація;
• визначення  конкретних  цілей розвитку  організації;
• постійний  пошук  і освоєння  нових  ринків;
• вироблення   системи  заходів для досягнення  намічених цілей;
• здійснення  контролю  за  ефективністю  діяльності  організації,   за  виконанням  поставлених  задач.  

Позитивна уява фірми стала  важливим інструментом підвищення довіри до неї, а також, і чинником конкурентноздатності.

 

Методологічні засади дослідження організаційної структури  управління організацією

Згідно з останніми  досягненнями теорії та практики менеджменту  структура організації повинна  забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних  змінах організаційних структур.

Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму  системи. Зв'язок елементів у структурі  підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури - невід'ємний атрибут всіх реально  існуючих систем, бо саме структура  надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які  існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи  структура є показником її організованості.

Існує велика кількість визначень  організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням  її глобальної мети.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція  організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція  має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

1) вона охоплює канали  влади та комунікації між різними  адміністративними службами та  працівниками;

2) інформацію, яка передається  цими каналами.

Організаційну структуру  управління визначають також як категорію  менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить  єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Організаційна структура  управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції  управління організацією (підприємством).

Згідно з цим визначенням  основними елементами організаційної структури управління є:

1) склад та структура  функцій управління;

2) кількість працівників  для реалізації кожної управлінської  функції;

3) професійно-кваліфікаційний  склад працівників апарату управління;

4) склад самостійних структурних  підрозділів;

5) кількість рівнів управління  та розподіл працівників між  ними;

6) інформаційні зв'язки.

На побудову організаційних структур управління впливає система  факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній  або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:

- розміри виробничої діяльності  фірми (середня, мала, крупна);

- виробничий профіль фірми  (спеціалізація на виробництві  одного виду продукції або  широкої номенклатури виробів  різних галузей);

- характер продукції,  що виробляється, та технологія  Ті виробництва (продукція видобувних  чи обробних галузей, масове  чи серійне виробництво);

- сфера інтересів фірми  (орієнтація на місцевий, національний  чи зовнішній ринок);

- масштаби зарубіжної  діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств  за кордоном, в т.ч. виробничих, збутових тощо);

- характер об'єднання  (концерн, фінансова група тощо).

Детальніше розглянемо групу  факторів, що стосується управлінських  проблем:

- співвідношення лінійної, функціональної та інших форм  організації управління виробництвом;

- співвідношення централізованих  і децентралізованих форм управління;

- рівень спеціалізації  управлінських робіт,

- філософія вищого керівництва;

- залежність між кількістю  підлеглих і можливостями контролю  їх дій (норма керованості);

- поєднання спеціалізації  процесів управління з концентрацією  однорідних управлінських робіт;

- рівень механізації та  автоматизації управлінських робіт;

- кваліфікація працівників  та ефективність їх праці;

- рівень відповідності  структури апарату управління  ієрархічній структурі виробництва.

         Основні види організаційних структур управління виробництвом

Теорія менеджменту виділяє  два класи організаційних структур управління виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

1.Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються  високим рівнем розподілу праці,  розвинутою ієрархією управління  ланцюгом команд, наявністю численних  правил і норм поведінки персоналу,  підбором кадрів за діловими  та професійними якостями.

Концепція бюрократії (від  французького "бюро, канцелярія" або грецького "влада, панування", букв. - панування канцелярії) була сформульована  німецьким соціологом Максом Вебером  на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії  людства (додаток 1). Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабного  використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх характеристики ще досить добре підходять для  більшості промислових фірм, організацій  сфери послуг, усіх видів державних  установ (об'єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).

 

2.Адаптивні (органічні)  організаційні структури розробляються  та впроваджуються з метою  забезпечення можливостей реагувати  на зміни зовнішнього середовища  та впроваджувати нову наукомістку  технологію.

Починаючи з б0-х років  деякі організації стикнулися з  такою ситуацією, коли зовнішні умови  їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так  бурхливо, що недоліки бюрократичних  структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Тому організації  почали розробляти та впроваджувати  нові, більш гнучкі типи організаційних структур, які засновуються на цілях  та припущеннях, що радикально відрізняються  від покладених в основу бюрократичних  структур. Однак адаптивні структури  не можна в будь-якій ситуації вважати  більш ефективними, ніж бюрократичні.

Бюрократичні та адаптивні  структури є крайнощами, а реальні  структури реальних організацій  знаходяться між ними і мають  ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто маємо так, що різним підрозділам в одній організації  властиві різні структури. Так, наприклад, керівництво крупної організації  використовує у виробничих підрозділах  бюрократичні структури, а в науково-дослідних - адаптивні.

1.1. Типи бюрократичних  структур управління виробництвом, їх особливості, переваги та  недоліки

Теорія та практика менеджменту  виробила велику кількість варіантів  побудови бюрократичних організаційних структур управління. Далі ми подамо найбільш відомі та часто використовувані  типи бюрократичних організаційних структур.

Лінійний  тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен  виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо  підпорядковується тільки цьому  керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права  віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності  керівництва). На цій основі створюється  ієрархія даної системи управління(наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти  допомагають лінійному керівникові  збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають.

Така схема підпорядкування  і звітності - основа лінійного управління. При цьому ланки лінійною управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки.

У практиці управління лінійна  організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми  фірмами, які здійснюють нескладне  виробництво (однорідної продукції) при  відсутності широких зв'язків  у кооперації.

Для сучасного виробництва  характерним є поглиблення спеціалізації  виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які  передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.