Громадський контроль за охороною праці

1. Охорона праці,  її розвиток як науки

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

 Історія розвитку науки  про охорону праці пройшла  довгий шлях свого становлення.  Охорона праці як самостійна  спеціальна дисципліна формувалася протягом більш ніж сімдесяти років. Уперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 р. в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 р. охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як окрема дисципліна – лише в деяких інститутах.

У 1966 р. цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а  всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці.

Значний внесок у розвиток науки про охорону праці належить визначним російським і радянським вченим.

Фундаментальні та прикладні  проблеми охорони праці, ідентифікації професійної небезпеки розглядаються у працях академіка Б. О. Патона, професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі та ін.

Дослідженнями з питань безпеки  праці та виробничого середовища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 р. Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

2. Основи державної  політики в галузі охорони  праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною  Радою України, спрямована на створення  належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням і  грунтується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;
• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками.                
• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану  безпеки, гігієни праці та виробничого  середовища на 2001-2005 pp., що передбачає комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працівників, їх соціального захисту, створення  належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Перший розділ програми "Організаційні заходи" передбачає проведення атестації робочих місць з небезпечними та шкідливими умовами праці, створення національного реєстру канцерогенних небезпечних підприємств, цехів і професій тощо.

Другий розділ "Пріоритетні науково-технічні дослідження і розробки з охорони праці" містить 45 заходів. Серед них:

• завершення розробки та впровадження на вугільних шахтах автоматизованої системи контролю пиловибухобезпеки (2001 p.);
• розробка автоматизованої системи контролю параметрів роботи потенційно небезпечного устаткування (2003 p.);
• створення засобів шумопоглинання для пневматичних пристроїв технологічного устаткування (2003 p.).

Третій розділ "Нормативно-правове забезпечення охорони праці" передбачає приведення нормативно-правових актів з питань охорони праці у відповідність до вимог директив Європейського Союзу (2005 p.).

Четвертий розділ "Забезпечення працівників засобами колективного захисту та контролю виробничого середовища" містить вісім заходів. Серед них:

• створення приладів для здійснення контролю мікроклімату на робочих місцях (2003 p.);
• розробка апарату (приладів) для вимірювання радіаційного випромінювання у вугільних шахтах для проведення оцінки і здійснення контролю безпечних умов праці (2003 p.).

П'ятий розділ "Інформаційне забезпечення охорони праці" передбачає випуск періодичних інформаційних видань з охорони праці.

Шостий розділ програми "Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці" присвячений вивченню досвіду зарубіжних країн у сфері охорони праці, участі у діяльності міжнародних організацій.

3. Концепція управління  охороною праці, її основні  принципи.

Наказом Міністерства праці  та соціальної політики України від 22.10.2001 р. № 432 затверджено Концепцію управління охороною праці.

Метою концепції є реалізація конституційного права працюючих на належні, безпечні й здорові умови праці. Концепція складається з розділів:

1. Загальні положення.
2. Державна політика управління охороною праці.
3. Реформування у сфері управління охороною праці.

В основу розробки концепції  покладені такі принципи:

• принцип обов'язкового забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров'я працівника стосовно результатів виробничої діяльності підприємств;
• принцип добровільності й прийнятності ризику, тобто ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;
• принцип правового регулювання ризику, тобто наявності державних законів, що встановлюють систему заборон і норм попередження нещасних випадків та профзахворювань, а також обов'язкову відповідальність за порушення цих законів.

Соціальне значення охорони праці полягає в тому, що підвищується ступінь сприятливого впливу трудового процесу на здоров'я людини та розвиток її особистості, стан здоров'я, ставлення до праці, соціальну активність.

4. Законодавство про охорону праці

В Україні діють закони, які визначають права і обов'язки її мешканців. Конституція – основний закон держави – була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Вона декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші.

Законодавча база охорони  праці України налічує ряд  законів, основними з яких є Закон  України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

Закон "Про  охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України у новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів.

Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов'язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП).

Кодекс законів про  працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в  Україні і регулює трудові  відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці  і поліпшенню її якості. Кодекс законів  спрямований на охорону трудових прав працюючих.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін

5. Гарантії прав громадян на  охорону праці. Охорона праці  неповнолітніх

Права на безпечну працю  забезпечуються тим, що держава закріплює  за собою функціїуправління охороною праці. Держава гарантує відповідні права працівників на безпечнупрацю та встановлює обов’язки роботодавців на забезпечення відповідних умов працінайманих працівників.

Стаття 6. Права громадян на охорону праці при укладенні  трудового договору

 
Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним  актам про охорону праці, що діють  в Україні.  
 
При укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.  
Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.  
 

Стаття 7. Права працівників  на охорону праці під час роботи на підприємстві 
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником,атакож санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.  
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки. 

Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово  або без обмеження строку. 

Стаття 8. Соціальне страхування  від нещасних випадків і професійних  захворювань 
Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань.  
Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).  
Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування шкоди та одноразової допомоги, передбаченої статтею 11 цього Закону. Власник зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталися з вини власника.  
 

Стаття 9. Право працівників  на пільги і компенсації за важкі  та шкідливі умови праці 
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.  
При роз'їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.  
Власник може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.  
Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.  

Стаття 10. Видача працівникам  спецодягу, інших засобів індивідуального  захисту, змиваючих та знешкоджуючих  засобів 
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.  
Власник зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.  
Власник компенсує працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.