Формування та використання фінансових ресурсів території

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд. [ 11, 55]

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв’язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім – з ціною. Ціна це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб.[15, 23]

 Для виплати заробітної плати на підприємстві створюються фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв’язок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять в розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару – робоча сила на товар-гроші. У подальшому товар-гроші обмінюватиметься на інші види товарів, які необхідні для задоволення потреб людини, тобто поки що відбувається простий товарообмін. Проте людина, одержавши заробітну плату, використовує її не лише для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою одержання доходів тощо. У цьому разі згадані фонди є фінансами кожного громадянина.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов’язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з’являються тимчасово вільні кошти, а на іншому – потреба в них.

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити за  схемою 1.[22, 20]

 

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів.

           РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО  БЮЖЕТУ УКРАЇНИ

         2.1. Державний бюджет як основний фінансовий план держави

Формування соціально спрямованого Державного бюджету України вимагає визначення та забезпечення мінімальних соціальних стандартів і мінімальних соціальних гарантій. Отже, держава повинна направити свої зусилля на забезпечення механізмів реалізації системи певних гранично-критичних соціально-економічних показників, недотримання яких означає ліквідацію позитивного впливу соціальних факторів на розвиток економіки.

Ефективність і сталий розвиток економічної системи України залежатиме насамперед від вибору оптимальної моделі досягнення фінансової стабільності, визначення відповідного механізму та наявності дійових технологій і менеджменту реалізації цілей з метою якісного забезпечення виконання зобов’язань держави. Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

На думку А.Ю. Дерлиці, бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом [13,29].

Під бюджетним устроєм Кучерук Г.Г., Гордон М.В. розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками [20, 140].

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему [2, 34].

С. Наливайченко зазначає, що сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України [24,59].

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону [2,44].

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів [16, 60].

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України [2].

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому [15,7].

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків. Принцип достовірності вимагає формування бюджету   на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків. Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання. Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку [14,129].

Розглянемо, як регулюються бюджетні відносини відповідними законодавчими та нормативними актами.

Конституція України. У Конституції України, яка була ухвалена на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p., урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи.

1. Механізм прийняття Законів  України.

2. Повноваження Верховної  Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування.

3. Основні бюджетні положення [10,70].

Розглянемо окремі положення Конституції. Так статті 95-98 передбачають, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені [2, 14].

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом Закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений [14,127].

Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення здійснюється у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються, виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом. Покриття видатків на соціальні потреби здійснюється за допомогою залишкового методу за мінімальними нормами. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів.

Крім того, слід враховувати, що кожен тип фінансової політики не буває позитивним або негативним, так як залежить від особливостей етапу розвитку держави, її економічного стану та соціальної сфери, залежить від функцій і завдань самої держави.

Отже, розробка та реалізація фінансової політики держави через відповідний фінансовий механізм базується на відповідних організаційних елементах цього механізму та фінансових методах і важелях. Важливе місце в цьому процесі належить системі управління фінансами, функціональними елементами якого є оперативне управління, фінансове планування та фінансовий контроль.

Порядок складання, використання і складання звіту про виконання державного бюджету України встановлено ст. ст. 7, 8, 9 і 10 Закону «Про бюджетну систему України». Ст. 13, 14, 15 цього закону регламентує складання і використання місцевих бюджетів, а ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 регламентує дії органів місцевого самоврядування в бюджетному процесі.

Бюджетний процес – це регламентований законодавством порядок; складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Правове регулювання бюджетних відносин в Україні проводиться згідно з Конституцією України; Бюджетним Кодексом України; Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97р.; Постановою Верховної Ради України № 170 від 06.05.96 р. яка затверджує “ правила оформлення Закону «Про державний бюджет України»; Законом України «Про рахункову палату Верховної Ради України» від 11.07.98.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Розділ 3. Розподіл та використання загальнодержавних фінансових ресурсів

3.1 Баланс фінансових ресурсів і витрат у державі

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі – це комплексний документ – прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки. [6,96].

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в країні, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, з допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення. Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у суб'єктів господарювання і у населення.