Регіональні особливості розвитку і розміщення господарства Франції

Східний район - головна металургійна база Франції (Лотарингія). Важка промисловість сформувалася на основі використання місцевого залізняку, вугілля, калійної і кам’яної солі. Металургійні заводи розміщені в основному по берегах рр. Мозель, Орн, Фенч, Шьєр (рр. Тіонвіль, Лонгві, Айанж та інші).

Вогези та Ельзас - головні райони бавовняної промисловості (близько 1/2 виробництва). Вогези - великий постачальник деревини і паперу. Найбільше місто району - Страсбург - столиця Ельзасу, порт і промисловий центр на Рейні. У промисловості Франш-Конте - автомобілебудування (заводи «Пежо» в Сошо - Монбельяр), виробництво годинників, виробів точної механіки (Безансон).

Ліонський район - промисловий район, 3-й у Франції за кількістю жителів і 2-й (після Паризького) за обсягами промислового виробництва. Основні галузі промисловості: гідроенергетика, металургія (якісні і спеціальні сталі, алюміній - 1-е місце у Франції.), машинобудування, хімія (особливо промисловість органічного синтезу в околицях Ліона, гумові заводи Клермон-Феррана), текстильна (1/2 національного виробництва тканин з хімічного волокна), харчова, шкіряно-взуттєва, виробництво спортивного інвентаря. Курорти на базі мінеральних джерел (Віши, Евіан та інші); в Альпах - альпінізм і туризм, бази зимового спорту.

Західний район - промислово-аграрний, з розвинутим тваринництвом. У долинах рр. Луара і Шаранта багато садів і виноградників (виробництво коньяків у районі м. Коньяк). Видобуток уранового залізняку. Рибальство і переробка риби, устричний промисел. Промисловий потенціал району з кінця 50-х рр. помітно збільшився в результаті державно-монополістичної політики децентралізації і підйому аграрних районів.

Південно-Західний район - промислово-аграрний район, займає переважно Аквітанську низовину з прилеглими до неї схилами Піренеїв і південно-західною частиною Центрального масиву. Район має значні сировинні ресурси; 1-е у Франції місце за видобутком газу (Лак) і нафти (Парантіс), по лісозаготівлях (у Ландах). Розвинута авіаракетна промисловість (Тулуза, Бордо), окремі підприємства алюмінієвої, хімічної і харчової промисловості. У Піренеях, поблизу ГЕС, розміщені енергоємні галузі металургійної і хімічної промисловості. У ряді департаментів основна частина жителів зайнята в сільському господарстві.

Середземноморський район - промислово-аграрний і курортний район. З початку 60-х рр. кількість населення швидко збільшується. Інтенсивне високотоварне сільське господарство, що спеціалізується на виробництві винограду, овочів і фруктів, у горах - на вівчарстві. Розвинута харчова промисловість. Велике значення в економіці району мають курорти (Французька Рів’єра з центрами в Ніцці і Каннах, нові курорти на берегах Лангедока) і портово-промисловий комплекс Марселя (міста-супутники, порти - Бер, Лавера, Фоссюр-Западов тощо) з нафтопереробною, нафтохімічною, металургійною (Фос), судноремонтною, авіаційною, харчовою промисловістю. [1, c.143]

Регіон як частина території країни, відмінна від суміжних територій, з певним поєднанням природно-географічних, соціально-економічних, демографічних, національно-культурних, екологічних та інших ознак, характеризується єдністю і цілісністю, комплексністю та певною виробничою спеціалізацією. У регіонах поєднуються інтереси держави, вітчизняних і зарубіжних підприємств, організацій, тут безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави. [12, c.20]

Підсумовуючи зазначимо, що у Франції виділяють 7 великих економічних районів. Провідним районом є Паризький. Він виділяється з-поміж інших районів обробною промисловістю та інтенсивним с/г (дає понад 1/4 промислової продукції Франції). Велике значення для економіки країни мають курорти Середземноморського району. Оскільки всі регіони в державі безпосередньо або опосередковано взаємопов’язані, то зміни економічної ситуації в одному з них позначаться на стані розвитку інших. [17, c.44]

5. Проблеми та перспективи розвитку  та розміщення господарського  комплексу Франції

Французький промисловий комплекс як і раніше має недостатньо розвинену структуру, насилу пристосовується до швидко змінного попиту на ринках. Порівняно низька ефективність виробничого апарату пов’язана із історичними особливостями розвитку економіки, яка в 50-60-і рр. в основному орієнтувалася на внутрішній ринок, а в зовнішніх зв’язках велике місце займали країни, що розвиваються, головним чином, в межах колишньої колоніальної імперії. Важливу роль в цьому процесі зіграло домінування в структурі господарського комплексу кредитного сектора, який звичайно проявляє надмірну обережність при здійсненні довгострокових промислових проектів [2, c.156].

У Франції активно протікають процеси перебудови соціальної структури господарства, концентрації і централізації виробництва і капіталу. Сто найбільших компаній зосереджують понад 2/3 промислового виробництва. У ряді галузей монополізація виробництва наближається до максимуму. У чорній металургії дві найбільші компанії «Юнізор» і «Сасилор» зосередили 70% виробництва сталі, «Компані женераль д’електрісите» (КЖЕ),»Томсон» — 50% виробництва електронного і електротехнічного устаткування, «Рено» і «Пежо» — майже все виробництво автомобілів. «Пешине-Южін-Кюльман»(ПЮК) і «Иметаль»— майже повністю зосередили в своїх руках виробництво і збут кольорових металів.

Процеси концентрації і централізації капіталу і перебудови економіки Франції відбуваються одночасно з процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу, які приводять до створення величезних по потужності Транснаціональних компаній (ТНК). Так, «Іметаль» об’єднує 62 суспільства, діючі в 25 країнах. У автомобілебудівної компанії «Рено» — майже 45% виробничих потужностей і 25% робочої сили зосереджені на закордонних підприємствах.

Централізація капіталу на національному і міжнародному рівні привела до зміцнення цілого ряду французьких компаній у світі виробництва. Хімічна компанія «Пешине» перетворилася на світового лідера пакувальної продукції, поліграфічна фірма «Ашет»— у ведучого видавця журналів в світі, фірма «Кабль де Ліон» вийшла на перше місце в світі у виробництві електричних кабелів. Електротехнічний концерн «Томсон» зайняв перше місце в світі по випуску навігаційного устаткування для літаків, а в Європі — по виробництву побутової електроніки. «Іметаль» займає провідне положення по виробництву свинцю, цинку, нікелю в промислово розвинених країнах. У Західній Європі компанії «Аероспасиаль» і «Дассо-Бреге» зайняли відповідно перше і третє місця авіакосмічній промисловості. Зміцнилися позиції французьких компаній серед найбільших корпорацій Західної Європи і світу.

У списку ста найбільших компаній входять 8 французьких об’єднань (2009 р.— 3). Франція не тільки поступається провідним країнам — США, Японії, ФРН і Британії по кількості найбільших компаній, але і по величині їх оборотів. Оборот перших десяти французьких компаній в оброблювальній промисловості складає близько 28% від обороту перших десяти американських і 45% німецьких. 6 французьких банків входять до числа 50 найбільших банків світу. Це «Креді агріколь», «Банк насиональ де Парі», «КредіЛіонне», «Сосьете женераль», «Груп де кесс д’епарнь», «Компані фінансьєр де Паріба»

Процес переплетення капіталу привів до того, що вся економіка охоплена декількома фінансовими групами, що мають широкі міжнародні зв’язки. Це групи «Наріба», «Союз», групи Ротшильдов і Ампен-Шнейдеров [9, c.56].

Активну роль в економіці країни виконує дрібний бізнес. Дрібні і середні підприємства укріплюючи свої позиції в період 70-80-х рр. 30% реєстрованих підприємницьких одиниць терплять крах через два роки, а кожне друге не дотягує до п’яти років. Число фірм, що терплять банкрутство, високе. Перешкодою в діяльності нових компаній виступає недостатність накопичення первинного і оборотного капіталу. Дрібний сектор в основному орієнтований на сферу послуг і торгівлі. Функціонування економічної системи відбувається під могутньою дією держави на відтворювальний процес.

Великий вплив на економічну політику зробили зміни в розстановці політичних сил на правлячому рівні, що перш за все виявилося у відношенні до державного сектора. У 1991 р. уряд соціалістів провів націоналізацію 9 найбільших промислових компаній і 36 банків. Державний сектор став зосереджувати 28% виробництва і 16% зайнятих. Націоналізація сприяла модернізації і фінансовому оздоровленню даних компаній, дозволила уникнути переходу деяких фірм під контроль іноземного капіталу. Блок правих і центристських партій, що дійшов влади, в 2007 р. прийняв програму денаціоналізації 65 найбільших промислових, банківських і страхових компаній. У приватний сектор були передані найбільші банківські групи «Паріба» і «Сосьете женераль», індустріальні гіганти «Сен-Гобен»,»Компани женераль д’електрісите», фінансова компанія «Тівас», військово-промислова компанія «Матра», фінансова група «Сюез».

Державний сектор, що зберігається, занижує базові, інфраструктурні і галузі оброблювальної промисловості. У ньому забезпечуються 70% виробництва енергії, він включає близько 60% транспорту і зв’язку, понад 80% авіакосмічну промисловість, дає 40% автомобілів. Державний сектор є важливим інструментом економічної політики. Оновлення основного капіталу, забезпечення умов відтворення у багатьох галузях господарства безпосередньо розв’язується державою [17, c.46].

Держава бере активну участь в розвитку НДДКР. На його частку припадає понад половину загальнонаціональних асигнувань на научно-конструкторські роботи. Держава прагне ліквідовувати існуючий розрив в науково-технічному потенціалі між Францією і іншими провідними країнами.

Уряд скоротив державне регулювання економіки і стимулював приватний сектор. З цією метою був відмінний валютний контроль, контроль над цінами, понижені податки, збільшені пільги компаніям. Одним з наріжного каміння економічної політики була заборона росту заработньої платні, завдяки чому споживацькі витрати зберігалися на помірному рівні, а норма прибутку досягла рівня початку 70-х рр. [7, c.95].

Отже, проблеми у розвитку та розміщенні господарського комплексу Франції існують вже протягом багатьох років, проте при виникненні будь-яких труднощів у розвитку народного господарства Франції уряд країни намагається якомога швидше вжити заходів для подальшого кращого розвитку, аби країна залишалася однією із провідних країн не тільки Європи, а й світу. Звичайно, основні перспективні напрямки розвитку господарського комплексу Франції лежать у площині запровадження новітніх науково-технічних розробок у діяльність підприємств, поліпшенні умов екологічної безпеки та подальшому підвищенні ролі малих підприємств у системі господарського комплексу.

Висновки

Підсумовуючи наше дослідження, хочемо відмітити основні положення який ми дійшли:

1. Франція провела глибоку структурну перебудову власного господарського комплексу, частково провела технологічну модернізацію певних структурних елементів господарського комплексу. Особливо важлива в зв’язку з цим роль державного регулювання.

2. Важливі перетворення відбулися і в сільському господарстві. Воно перетворилося на сучасне товарне фермерське виробництво, тісно інтегроване з переробляючою і іншою промисловістю, що працює на сільське господарство. Основна економічна проблема Франції, на наш погляд – це незбалансованість її економіки, наявність відсталих районів на фоні всеосяжної модернізації та сконцентрованість господарського комплексу у певних регіонах.

3. Дослідивши передумови розвитку господарського комплексу Франції, можна сказати, що продуктивні сили відіграють дуже важливе значення у подальшому його вдосконаленні. Навіть незважаючи на певні проблеми, які виникали під час розвитку народного господарства, Франція змогла залишитися в наші часи однією із провідних і економічно розвинутих країн Західної Європи і світу.

4. Якщо говорити про роль транспортних підприємств у загальній структурі господарського комплексу, то Франція посідає одне із перших місць у світі за довжиною автошляхів. Найбільшу частку у внутрішньому вантажообороті займає автомобільний транспорт – 36%. Одним із наймолодших видів транспорту є повітряний транспорт який характерний високим рівнем стандартів та якістю надання послуг.

5. Дослідивши господарчий комплекс Франції, можна сказати, що народне господарство цієї країни високо розвинуте. Адже не дивно, що ця країна є однією із розвинутих країн не тільки Європи, а й країн світу. Велике значення для господарства Франції має промисловість, сільське господарство, транспортний комплекс. Оскільки кожна галузь має свою спеціалізацію, то між ними відбувається обмін продукцією чи послугами.

6. Якщо говорити про демографічний та промисловий потенціал Франції, то можна сказати, що природний приріст населення дуже низький, але уряд країни проводить державну політику заохочування народжуваності, яка дещо поліпшила показники приросту. Також можна сказати, що частка економічно активного населення (ЕАН) Франції доволі пристойна для рівню Європи, проте не найкраща і потребує подальших змін та розвитку, складає 26 млн. чоловік, або понад 40% всього населення країни. Але з кожним роком відбувається абсолютне зростання ЕАН, яке пояснюється трьома різними чинниками: абсолютним приростом чисельності працездатного населення, збільшенням числа працюючих жінок і імміграцією працездатних іцноземців.

7. Франція проводить понад 5% світового ВВП, займаючи по цьому показнику п’яте місце в світі і поступаючись лише США, Японії і Німеччині, Китаю. По рівню ВВП на душу населення і питомій вазі в світовому промисловому виробництві Франція в 2012 р. займала 6-е місце в світі, по частці в світовому експорті - 4-е. При цьому французька економіка є «економікою послуг», частка яких у ВВП в 2010 р. склала 71%. Цей показник відповідає аналогічним показникам по США і Великобританії і перевищує німецький. На частки ж промисловості і сільського господарства у Франції доводиться 26% і 3%, відповідно.

Таким чином, за деякими показниками Франція поступається деяким країнам, а за деякими Франція обігнала по розвитку промисловості не тільки країн Європейського Союзу, але й країн світу.

8. Розглянувши зовнішньоекономічні зв’язки та розвиток зовнішньої торгівлі, можна сказати, що Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу з передовою багатогалузевою промисловістю. Досягнувши значного збільшення експорту, Франція знов стає державою-кредитором. Завершилася і модернізація сільського господарства. Прискорений розвиток господарського комплексу Франції багато в чому пов’язаний з цілеспрямованими зусиллями держави.